Постанова

від 02.02.2017 по справі 910/11362/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2017 р. Справа№ 910/11362/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Яковлєва М.Л.

Власова Ю.Л.

за участю секретаря судового засідання Квятківська Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - представник, дов. № 02/10-01 від 02.10.2014;

від відповідачів: 1. не з'явився;

2. Полтєв Є.О. - представник, дов. № 220/398/д від 07.12.2016;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу розглянувши апеляційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2016

у справі № 910/11362/16 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

до 1. Військової частини А2506;

2. Міністерства оборони України;

3. Військової частини А3130;

про стягнення 395 886,90 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 30.08.2016 Господарський суд міста Києва у справі № 910/11362/16 позовні вимоги задовольнив. Стягнув з Міністерства оборони України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 176 569,25 грн. - суми основного боргу, 157 371,65 грн. - інфляційні втрати, 5 009,11 грн. - витрати по сплаті судового збору та 33 395,00 грн. - витрати позивача на послуги адвоката.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду, Міністерство оборони України звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2016 у справі № 910/11362/16 та відмовити в задоволенні позову в частині вимог до Міністерства оборони України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2016 у справі № 910/11362/16 у складі колегії суддів: головуючий суддя - ОСОБА_9., судді - Алданова С.О., Ткаченко Б.О., апеляційну скаргу Міністерства оборони України було прийнято до провадження та призначено розгляд справи за участю представників сторін.

У зв'язку з участю судді - учасника колегії Алданової С.О. у підготовці в Національній школі суддів України, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 30.08.2016, було визначено склад колегії суддів: ОСОБА_9. (головуючий), судді: Зеленін В.О., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2016, апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2016 було прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуюча суддя ОСОБА_9., судді: Зеленін В.О., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2016 залучено до участі у справі в якості іншого відповідача - Військову частину А3130.

На підставі припинення повноважень, у зв'язку із звільненням у відставку головуючого судді ОСОБА_9. (судді-доповідача), відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2016 року, визначено склад колегії суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), Коротун О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 у складі колегії суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), судді: Коротун О.М., Сулім В.В., апеляційну скаргу Міністерства оборони України було прийнято до провадження, розгляд апеляційної скарги у справі № 910/11362/16 призначено на 17.01.2017 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

У зв'язку з перебуванням судді-учасника колегії Коротун О.М. у відпустці, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 16.01.2017, було визначено склад колегії суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), судді: Яковлєв М.Л., Сулім В.В.

У зв'язку з перебуванням судді-учасника колегії Суліма В.В. на лікарняному, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 17.01.2017, було визначено склад колегії суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), судді: Яковлєв М.Л., Власов Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 прийнято матеріали справи № 910/11362/16 з розгляду апеляційної скарги Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2016 до свого провадження.

У судовому засіданні 02.02.2017 представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував. Представник другого відповідача просив вимоги апеляційної скарги задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2016 у справі № 910/11362/16 скасувати. Представники першого та третього відповідачів у судове засідання не з'явився, хоча про місце та час судового засідання повідомлений належним чином. Після обговорення судова колегія дійшла висновку, що неявка повноважних представників першого та третього відповідачів не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі; в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши докази, що є у справі, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, другого відповідача, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та першим відповідачем укладені договори про закупівлю товарів за державні кошти, а саме: № 46 від 14.10.2013, № 47 від 14.10.2013, № 50 від 14.10.2013 та № 51 від 14.10.2013, відповідно до п. 1.1 яких, позивач, за договором продавець, зобов'язався у 2013 році поставити першому відповідачу, за договором замовникові, товари, зазначені в Специфікації, а перший відповідач - прийняти і оплатити товари.

Відповідно до п. 4.1 договорів розрахунки за фактично поставлений товар проводяться після надання рахунку-фактури та підтверджуючих документів виконання зобов'язання у термін 30 календарних днів.

Згідно із п.п. 6.1.1, 6.4.1 договорів перший відповідач зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати кошти за поставлений товар, а позивач - отримувати плату за поставлені товари.

Факт постачання позивачем першому відповідачу та прийняття останнім товару відповідно до договору № 46 від 14.10.2013 на суму 54 930,00 грн., підтверджується видатковою накладною № 27 від 16.10.2013; відповідно до договору № 47 від 14.10.2013 на суму 70 429,25 грн., підтверджується видатковою накладною № 33 від 21.10.2013; відповідно до договору № 50 від 21.10.2013 на суму 30 000,00 грн., підтверджується видатковою накладною № 34 від 23.10.2013; відповідно до договору № 51 від 22.10.2013 на суму 21 210,00 грн., підтверджується видатковою накладною № 36 від 25.10.2013.

Також позивачем виставлено першому відповідачу рахунки на оплату отриманого товару, а саме: № 1 від 25.10.2013 на суму 54 930,00 грн., № 2 від 25.10.2013 на суму 70 429,25 грн., № 3 від 25.10.2013 на суму 30 000,00 грн., № 4 від 25.10.2013.

Згідно із статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Доказів повної оплати за поставлений позивачем товар згідно із договорами у розмірі 176 569,25 грн., ані першим, ані другим відповідачем не надано, також не містять таких доказів матеріали справи.

Таким чином, апеляційний господарський суд, враховуючи часткові сплати відповідачем заборгованості, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 176 569,25 грн., за поставлений товар згідно із договорами, є такою, що підтверджена матеріалами справи та відповідає чинному законодавству.

Згідно із ч. 2 ст. 193, ч. 1. ст. 216 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договорами, перевіривши розрахунок позивача суми інфляційних нарахувань на суму боргу, апеляційний господарський суд погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що позовна вимога про стягнення суми інфляційних нарахувань у розмірі 157 371,65 грн., є правильною та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 1 Указу Президента Про Положення про Міністерство оборони України та Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України Міністерство оборони України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва, а також у формуванні державної політики у сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, профілактики травматизму невиробничого характеру, гідрометеорологічної діяльності. Міністерство оборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону України Про господарську діяльність у Збройних Силах України суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Статтею 6 Закону України Про Збройні сили України визначено, що органи військового управління, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації Збройних Сил України дислокуються на території держави або тимчасово за її межами відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації.

Відповідно до ст.ст. 14, 15 Про Збройні сили України Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування; фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування Збройних Сил України може здійснюватися додатково за рахунок благодійних пожертв фізичних та юридичних осіб у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Фінансування витрат Міністерства оборони України на виконання завдань, до яких можуть залучатися з'єднання, частини і підрозділи Збройних Сил України, визначених частиною третьою статті 1 цього Закону, здійснюється Кабінетом Міністрів України за рахунок коштів, що виділяються у встановленому законом порядку на виконання цих завдань, або додаткових коштів (надходжень).

На виконання спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 30.04.2014 №Д-322/1/5 "Про передислокацію військових частиі (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України з тимчасово окупованої території автономної Республіки Крим та міста Севастополь", Плану тимчасової передислокації військовго частин Збройних Сил України з території Автономної Республіки Крим, затвердженого Міністерством оборони України 02 квітня 2014 року, відповідно до наказу командувача Військово-Морських Сил ЗСУ від 12.05.2014 № 1 Про передислокацію військових частиь (підрозділів), установ та організацій Військово-Морських Сил ЗСУ з тимчасово окуповано території АРК та міста Севастополь Військову частину А 2506 (код ЄДРПОУ 22997264) з 31 липня 2014 року тимчасово передислоковано на фонди Миколаївського військового ліцею військове містечко № 5 міста Миколаїв.

Жодних доказів які б підтверджували факт правонаступництва першого відповідача чи наявності у неї необхідних коштів, бюджетного фінансування для здійснення своєї діяльності та проведення розрахунків з кредиторами Міністерством оборони України надано не було, а тому враховуючи те, що першого відповідача передислоковано, а в подальшому прийнято рішення про розформування, виконання зобов'язань за договорами покладається саме на Міністерство оборони України - центральний орган виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України та який здійснює нагляд за діяльністю Збройних Сил України, діяльністю всіх структурних підрозділів, частин, формувань тощо.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог за рахунок другого відповідача - Міністерства оборони України, а у задоволенні позовних вимог до першого відповідача слід відмовити з огляду на відсутність вимог до останнього.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Твердження скаржника про те, що Військову частину А2506 не розформовано, а лише змінено умовне найменування на Військову частину А3130, не відповідає матеріалам справи.

Доказів які б підтверджували факт правонаступництва Міністерством оборони України не надано, а тому враховуючи те, що Військову частину А2506 передислоковано, а в подальшому прийнято рішення про розформування, виконання зобов'язань за Договорами покладається саме на Міністерство оборони України - центральний орган виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України та який здійснює нагляд за діяльністю Збройних Сил України, діяльністю всіх структурних підрозділів, частин, формувань тощо.

Також не надано доказів того, що організаційні заходи розформування Військової частини А2506, що визначені датою до 31.07.2014, досі тривають та офіційно продовжені, наявний розподільчий баланс щодо прав та обов'язків першого відповідача та його правонаступником.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 25.11.2015 у справі № 910/24429/14.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката, то апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на правову допомогу; у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав; для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Отже, одержання послуг адвоката є правом сторони.

Позивачем до позовної заяви додана копія договору № 02/10-01 про надання адвокатом правової допомоги від 02.10.2014, відповідно до умов якого, позивач, за договором клієнт, доручає ОСОБА_2, за договором адвокату, а адвокат бере на себе зобов'язання надати правову допомогу позивачу щодо стягнення грошових коштів в господарських судах України, в тому числі з правом примусового стягнення грошових коштів з боржників на користь позивача.

Згідно із п. 1 додатку № 1 від 03.03.2015 до договору про надання правової допомоги № 02/10-01 від 02.10.2014 відповідно до п. 2 договору оплата вартості послуг - гонорару адвокату, складає 62 000,00 грн., які мають бути внесені позивачем не пізніше трьох днів з моменту підписання договору.

Позивачем перераховано адвокату грошові кошти у розмірі 62 000,00 грн., в якості оплати за правову допомогу, що підтверджується квитанцією від 27.03.2015 (а.с. 51).

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність . Дія цього закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає відшкодування сум як судові витрати, що сплачені стороною за отримання послуг адвоката, на підставі договору, укладеного з ним особисто або з адвокатським об'єднанням.

В п. 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України , вказано, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову; у зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Як вбачається із матеріалів справи, адвокатом ОСОБА_2, яка діє на підставі Свідоцтва про заняття адвокатською діяльністю № 3819 від 30.07.2009, підписано позовну заяву у справі № 910/11362/16, крім того, із протоколів судових засідань від 19.07.2016, від 04.08.2016 та 30.08.2016 вбачається, що від позивача у зазначених судових засіданнях був присутній представник - ОСОБА_2 за договором № 02/10-01 про надання адвокатом правової допомоги від 02.10.2014.

Матеріалами справи підтверджується те, що ОСОБА_2 має право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність та що послуги адвоката надавались безпосередньо адвокатом, однак, враховуючи положення ст. 49 ГПК України та принцип співрозмірності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про часткове задоволення вимоги про стягнення витрат на послуги адвоката в розмірі 33 395,00 грн.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги, згідно із ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2016 у справі № 910/11362/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2016 у справі № 910/11362/16 залишити без змін.

3. Справу № 910/11362/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді М.Л. Яковлєв

Ю.Л. Власов