Ухвала

від 08.02.2017 по справі 816/4349/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" лютого 2017 р. м. Київ К/800/57306/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

головуючого Бухтіярової І .О .

суддів Веденяпіна О.А.

Приходько І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2013

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2013

у справі № 816/4349/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Авіс Телеком Україна (далі - позивач, ТОВ Авіс Телеком Україна )

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ Авіс Телеком Україна звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Кременчуцької ОДПІ від 21.06.2013 № 0003902204 та № 0003912204/1175.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2013, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2013, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду не подав, що не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Авіс Телеком Україна з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12.2012, складено акт № 406/22.4-09/35414138 від 05.06.2013, в якому зафіксовано порушення: п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств та п. 135.1, пп. 135.5.4 п. 135.5, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток, зокрема, за 2 кв. 2010 року - 2 кв. 2011 року на суму 357 085,37 грн.; пп. пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість та п. п. 198.1, 198.2 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, зокрема, за травень 2010 року - серпень 2011 року в розмірі 187 976 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки 21.06.2013 відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення-рішення: № 0003902204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 429 433,25 грн., у т.ч.: 357 085 грн. основного платежу та 72 348,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 0003912204/1175 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 221 129,75 грн., в т.ч.: 187 976 грн. основного платежу та 33 153,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту та відповідно заниження суми податку на додану вартість, що за підсумками звітного періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету, а також завищення валових витрат та відповідно заниження податку на прибуток в результаті взаємовідносин із ПП Полімер-Форт , ПП Ажур-М , ТОВ Вел-Маркет , ПП Градко , ТОВ Айтістар , ТОВ Техкард-Сервіс , які не мали реального характеру.

Судами обох інстанцій встановлено, що позивач придбав у ПП Полімер-Форт , ПП Ажур-М , ТОВ Вел-Маркет , ПП Градко , ТОВ Айтістар , ТОВ Техкард-Сервіс роботи та обладнання для використання у власній господарській діяльності.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що реальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами підтверджена первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, роботи та товар використані у господарській діяльності позивача; не встановлено факту визнання недійсними та анулювання свідоцтв про реєстрацію платниками податку на додану вартість контрагентів позивача на момент здійснення господарських операцій та виписування податкових накладних; відсутні докази наявності між позивачем та його контрагентами при укладенні та виконанні договорів взаємоузгоджених зловмисних дій, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; протоколи допиту свідків в межах кримінальної справи нормами кодексу адміністративного судочинства не передбачені як джерела доказів, а доказів наявності вироку у відповідності до вимог ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не надано.

Однак, суд касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Так, статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до ст. 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції також передбачена і нормами податкового законодавства.

Так, згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств ).

Відповідно до абз.4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 зазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні положення наведені і в ПК України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Так, згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Також, відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Постановляючи судові рішення по справі, суди попередніх інстанцій некритично поставились до оцінки наданих доказів з огляду на необхідність дотримання принципу офіційного з'ясування обставин справи.

Відтак, для правильного вирішення спору судам обох інстанцій необхідно було встановити чи відбулося фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами (ПП Полімер-Форт , ПП Ажур-М , ТОВ Вел-Маркет , ПП Градко , ТОВ Айтістар , ТОВ Техкард-Сервіс ), які могли спричинити реальні зміни майнового стану підприємства, та чи спричинили вони реальні зміни в майновому стані платника податків; перевірити наявність у контрагентів позивача під час здійснення зазначених господарських операцій технічних та фізичних можливостей на виконання договірних зобов'язань; дослідити факт надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (робіт, послуг), що придбані платником податку у вказаних контрагентів.

В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку; придбання товарів (робіт, послуг), використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податків тощо.

При цьому слід враховувати, що поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

У разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентами, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримання податкової вигоди, або те, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентом, який не виконує своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Судами попередніх інстанцій не враховано, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів позивача не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно діяльності цих товариств та характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області - задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2013 - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.О. Бухтіярова Судді О.А. Веденяпін І.В. Приходько