Ухвала

від 10.02.2017 по справі 591/3835/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №591/3835/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Кривцова Г. В. Номер провадження 22-ц/788/82/17 Суддя-доповідач - Кононенко О. Ю. Категорія - 21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2017 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Кононенко О. Ю.,

суддів - Криворотенка В. І. , Хвостика С. Г.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 листопада 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Борох Лілія Володимирівна,

про розірвання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки,

в с т а н о в и л а :

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 23 листопада 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

При цьому зазначає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив надані ним докази, а саме: показання свідків, матеріали кримінального провадження від 03 лютого 2016 року, фотознімки сумок з його речами, які відповідач виставила з квартири.

Суд допустив у рішенні перекручування пояснень свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а також не повно відобразив показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_6, які мають значення для справи.

Суд не дав належної оцінки доказам, які містяться в матеріалах кримінального провадження №12016200440000570 від 03 лютого 2016 року, порушеного проти нього за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 186 КК України.

Так, з протоколів прийняття заяви ОСОБА_11 про вчинення кримінального правопорушення, протоколу допиту ОСОБА_11, протоколів допиту свідка ОСОБА_4 вбачається, що ОСОБА_11, з якою він після розірвання шлюбу продовжував проживати однією сім'єю, звинуватила його у вчиненні тяжких злочинів, а відповідач ОСОБА_4 свідчила проти нього, намагаючись таким чином притягнути його до кримінальної відповідальності і за допомогою цього позбавити його можливості проживати в належній їй квартирі АДРЕСА_1, оскільки позбавити його права користування зазначеною квартирою у неї не було підстав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_12, які підтримали доводи апеляційної скарги, відповідача ОСОБА_4, яка заперечувала проти її задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 16 січня 1988 року ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_11

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 01 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 11 серпня 2011 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_11 розірвано (а.с. 20-21).

Від шлюбу вони мають дочку, ОСОБА_4, яка є відповідачем по справі.

Згідно з договором купівлі-продажу від 16 червня 1999 року, ОСОБА_11 придбала житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0790 га за тією ж адресою. Право власності на будинок та земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_11 (а.с. 13-19).

Відповідно до рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 липня 2013 року, було проведено поділ майна подружжя. За ОСОБА_11 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1. За ОСОБА_3 визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0790 га (а.с. 22-23).

07 серпня 2014 року ОСОБА_3 подарував дочці ОСОБА_4 житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою, загальною площею 0,0790 га, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5910136300:06:023:0014. Договори дарування посвідчено приватним нотаріусом Сумського нотаріального округу Борох Л.В. (а.с. 50-51).

Згідно з п. 3.1 договору дарування житлового будинку, дарувальник стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального. Сторони підтверджують, що цей договір вчиняється за відсутності впливу, насильства, обставини та обставин, що спонукають вчинити даний договір на вкрай невигідних умовах, фіктивним та удаваним. У сторін відсутні будь-які заперечення щодо кожної з умов. Дарувальник та обдарована однаково розуміють значення укладеного договору та обов'язки кожного з них, а також правові наслідки для кожного з них по укладеному договору.

07 серпня 2014 року право власності на вказаний житловий будинок та земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_4 (а.с. 101).

Позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. (а.с. 11).

Відмовляючи позивачу у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав, передбачених ст. 727 ЦК України, для розірвання договору дарування.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону.

Відповідно до вимог ст. ст.10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 717 ЦК України передбачає, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано позивачем, що він добровільно, усвідомлюючи правові наслідки договору дарування, уклав договори дарування спірних житлового будинку та земельної ділянки.

Договори дарування від 07 серпня 2014 року укладені сторонами без будь-яких умов і відповідно до ст. 717 ЦК України, є договорами дарування з відповідними наслідками.

З умов договору дарування житлового будинку від 07 серпня 2014 року (п. 3.1) вбачається, що під час укладення договору, дарувальник стверджував, що дарування здійснюється за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального. Сторони підтверджують, що цей договір вчиняється за відсутності впливу, насильства, обставини та обставин, що спонукають вчинити даний договір на вкрай невигідних умовах, фіктивним та удаваним. У сторін відсутні заперечення щодо кожної з умов.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Стаття 727 ЦК України містить в собі вичерпний перелік підстав для розірвання договору дарування на вимогу дарувальника. Доказів наявності підстав для розірвання договору дарування на вимогу дарувальника, передбачених ст.727 ЦК України, позивачем суду не надано, судом таких підстав не встановлено.

Загальні підстави для зміни чи розірвання усіх видів договорів регулюються положеннями ст.ст. 651, 652 ЦК України. Так, в силу ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

За змістом ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, діючим законодавством встановлено, що розірваним може бути договір, укладений з дотриманням вимог встановлених для нього чинним законодавством, але під час виконання договору стороною порушено його умови.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що метою договору дарування є передача власником (дарувальником) свого майна у власність іншої особи (обдарованого) без отримання будь-якої взаємної винагороди (майнового задоволення). Інші підстави для розірвання договору передбачені також спеціальними нормами закону.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були повно та всебічно встановлені обставини справи, правильно застосовані норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Доводи, викладені в апеляційній скарзі з приводу того, що після дарування будинку та земельної ділянки істотно змінились обставини в частині забезпечення позивача житлом, були предметом розгляду в суді першої інстанції і висновків суду не спростовують, а тому рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набрала законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді -