Рішення

від 30.01.2017 по справі 910/4533/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2017Справа №910/4533/16 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженерал Авто Груп"

до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання договору застави № НКЛ-2019631/S3 від 24.10.2013 недійсним, припинення обтяження та зобов'язання вчинити дії щодо державної реєстрації припинення обтяження

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Гвоздецький А.М., представник за довіреністю;

від відповідача: Русскіна О.В., представник за довіреністю;

від третьої особи: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженерал Авто Груп" до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання недійсним договору застави № НКЛ-2019631/S3 від 24 жовтня 2013 року, припинення обтяження - застави рухомого майна на підставі договору застави, зобов'язання відповідача вчинити дії щодо державної реєстрації припинення обтяження

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 24.10.2013 між Публічним акціонерним товариством "Запорізький автомобілебудівний завод" та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (відповідач) було укладено договір кредитної лінії № НКЛ-2019631. В забезпечення виконання зобов'язань за договором кредитної лінії, між позивачем та відповідачем укладено договір застави №НКЛ-2019631/S3, за ямовами якого позивач передає в заставу відповідачу товари в обороті, перелік яких викладений в Додатку №1 до договору застави. За доводами позивача, спірний договір застави суперечить чинному законодавству, а саме ст. 41 Закону України "Про заставу" та ч. 1 ст. 7 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", оскільки в договорі не індивідуалізовано предмет застави - товари в обороті, відсутні конкретні вказівки на його ознаки, тобто в порушення ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України не встановлено предмету договору застави, у зв'язку з чим договір застави № НКЛ-2019631/S3 від 24 жовтня 2013 року підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2016 року позов задоволено частково. Припинено обтяження - заставу рухомого майна на підставі договору застави № НКЛ-2019631/S3 від 24 жовтня 2013 року, укладеного між сторонами у справі. Зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" вчинити дії щодо державної реєстрації припинення обтяження на підставі договору застави № НКЛ-2019631/S3 від 24 жовтня 2013 року і вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису про обтяження. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2016 року рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2016 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2016 року скасовано, справу № 910/4533/16 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи прийняті у справі судові рішення, суд касаційної інстанції вказав, що висновки судів про відсутність в договорі відомостей про вид заставленого майна та його індивідуалізуючих ознак є передчасними, оскільки в спірному договорі застави сторони визначили опис предмета застави у загальній формі з вказівкою на вид заставленого майна - автомобілі марки Chevrolet та Opel та зазначили конкретні адреси місць зберігання заставленого майна, що відповідає положенням частини 2 статті 12 та ст. 41 Закону України "Про заставу". Висновок судів попередніх інстанцій про те, що предмет застави не ідентифікований сторонами в спірному договору у відповідності до ст. 41 Закону України "Про заставу" є необґрунтованим, оскільки умовами спірного договору застави, зокрема пунктам 1.2., 1.3. договору, сторонами узгоджено, що право власності заставодавця на предмет застави підтверджується балансовою довідкою № 1288 від 24 жовтня 2013 року, балансова вартість предмету застави за якою становить 100 001 376,00 грн., та у якій підтверджено факт, що станом на 24 жовтня 2013 року на балансі ТОВ "Дженерал Авто Груп" обліковуються автомобілі у кількості 638 штук за переліком, наведеним в довідці із зазначенням в ній номеру кузова, собівартості, дилера та адреси зберігання кожного автомобіля.

Окрім того, Вищий господарський суд вказав, що відповідно до ст.ст. 42, 43 Закону України "Про заставу" при заставі товарів в обороті або у переробці заставодавець зберігає за собою право володіти, користуватися та розпоряджатися предметом застави відповідно до правил цього розділу. У разі відчуження заставлених товарів заставодавець зобов'язаний замінити їх іншими товарами такої ж або більшої вартості. Таким чином, на застоводавця покладено обов'язок забезпечити наявність за визначеними в договорі адресами необхідної кількості заставленого майна - товарів в обороті на загальну суму заставної вартості, погоджену сторонами в договорі, чого також не було враховано судами попередніх інстанцій.

За результатами автоматичного розподілу справ між суддями, справу № 910/4533/16 передано для розгляду судді Грєховій О.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2016 справа № 910/4533/16 була прийнята до свого провадження суддею Грєховою О.А., розгляд справи призначено на 19.12.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2016, у зв'язку із невиконанням сторонами вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 28.11.2016 у справі № 910/4533/16 неявкою с судове засідання представників сторін, розгляд справи було відкладено на 23.01.2017.

23.12.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представник відповідача подав клопотання про залучення Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

18.01.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява про вступ у справу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

23.01.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представник позивача подав заяву про зміну підстав позову.

Представник позивача в судовому засіданні 23.01.2017 підтримав подану заяву про зміну підстав позову, заперечив щодо задоволення клопотань відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд перевірив дотримання позивачем вимог статті 22 ГПК України, та враховуючи, що розгляд справи не було розпочато по суті прийняв заяву до розгляду.

В заяві про зміну підстав позову, позивач вказав, що спірний договір застави в порушення приписів ст. 13 Закону України Про заставу укладено з недодержанням визначеної законодавством форми, а саме за відсутності нотаріального посвідчення, що вимагається для такого виду договорів, у зв'язку з чим згідно ст. 220 ЦК України такий договір є нікчемним, та має бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 14 Закону України Про заставу , ч. 2 ст. 215 ЦК України. Враховуючи, що недійсний договір не створює жодних юридичних наслідків, то будь-які подальші дії, вчинені сторонами на підставі цього договору, є також недійсними та такими, що підлягають скасуванню, у зв'язку з чим, за твердженням позивача, наявні підстави для скасування державної реєстрації відомостей у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна про обтяження автомобілів за Договором застави №НКЛ-2019631/Б3 від 24.10.2013. А враховуючи, що законом не передбачено право боржника за договором застави самостійно вчиняти дії щодо державної реєстрації припинення обтяження, оскільки таким правом наділений лише обтяжувач, у даному випадку - ПАТ ДЕЛЬТА БАНК , з метою ефективного захисту прав позивача слід зобов'язати відповідача вчинити дії щодо державної реєстрації припинення обтяження.

Представник відповідача у судовому засіданні 23.01.2017 підтримав клопотання про залучення Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

У судовому засіданні 23.01.2017 представник заінтересованої особи надав усні пояснення стосовно заявленого клопотання про залучення до участі у справі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Ухвалою від 23.01.2017 залучено до участі у справі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, та відмовлено в задоволенні клопотання про залучення до участі у даній справі Національного банку України.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб надав письмові пояснення по справі № 910/4533/16, в яких проти позовних вимог заперечував, вказав на відсутність підстав для визнання недійсним договору застави, оскільки на момент його вчинення сторонами були дотримані всі вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину відповідно до ст. 203 ЦК України.

23.01.2017 в судовому засіданні було оголошено перерву до 30.01.2017 відповідно до ст. 77 ГПК України.

В судовому засіданні 30.01.2017 представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 30.01.2017 просив відмовити в задоволенні позову.

Представник третьої особи в судове засідання, призначене на 30.01.2017, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 30.01.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

24 жовтня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (надалі - кредитор/відповідач) та Публічним акціонерним товариством "Запорізький автомобілебудівельний завод" (надалі - позичальник) було укладено договір кредитної лінії №НКЛ-2019631 (надалі - Кредитний договір), відповідно до п. 1.1 якого кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти (кредит) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та вільного характеру використання.

У пункті 1.1.1 Кредитного договору сторони погодили, що надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами, на умовах визначених цим договором, в межах не відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 34 200 000,00 доларів США, зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі 8,5% річних з кінцевим терміном погашення заборгованості за Кредитним договором не пізніше 28 вересня 2018 року.

Згідно з пунктів 1.3 та 1.3.2 Кредитного договору забезпеченням позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих платежів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою (іпотекою) вимоги за цим Договором виступає забезпечення, яке не суперечить вимогам кредитора та діючого законодавства України про що укладаються відповідні договори, а саме: Договір застави товарів в обороті, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Дженерал Авто Груп".

24 жовтня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дженерал Авто Груп" (заставодавець) укладено договір застави №НКЛ-2019631/S3 (надалі - Договір застави, оспорюваний договір), відповідно до умов якого заставодавець передає заставодержателю в заставу у якості забезпечення виконання Публічним акціонерним товариством "Запорізький автомобілебудівний завод" (позичальник) своїх зобов'язань за договором кредитної лінії №НКЛ-2019631 від 24.10.2013, укладеного між заставодержателем та позичальником, товари в обороті, перелік яких викладено в додатку №1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною. Предмет застави передається в заставу разом з усіма його приналежностями. Предмет застави знаходиться за адресами, вказаними в Додатку' №1 до цього Договору (п. 1).

За умовами п. 1.2, 1.3 договору застави право власності Заставодавця на предмет застави підтверджується Балансовою довідкою від 24.10.2013 року. Балансова вартість предмету застави згідно Балансової довідки від 24 жовтня 2013 року Заставодавця становить 100 001 376,00 грн. (Сто мільйонів одна тисяча триста сімдесят шість гривень 00 копійок). 3а взаємною згодою сторін цього договору заставна вартість становить 100 000 000,00 грн. (сто мільйонів гривень 00 копійок) .

Відповідно до п. 1.4 договору застави суть та розмір забезпечених заставою зобов'язань: виконання Позичальником перед Заставодержателем всіх зобов'язань, передбачених Договором кредиту, зокрема:

- повернення кредиту в сумі 34 200 000,00 дол. США (Тридцять чотири мільйони двісті тисяч доларів США 00 центів), плати за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення заборгованості по 28 вересня 2018 року включно;

- сплата можливих штрафних санкцій, визначених договором кредиту;

- інші витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, включаючи витрати на збереження, транспортування та реалізацію предмету застави при проведенні процедури звернення стягнення на предмет застави.

Згідно з додатком № 1 до договору застави № НКЛ-2019631/S3 від 24 жовтня 2013 року Перелік товарів, що передані в заставу в заставу передано товари, які наявні на складах (за даними складського обліку) у 39 дилерів станом на 24 жовтня 2013 року, а саме: автомобілі Chevrolet - 410 одиниць, балансовою вартістю 64 222 641 грн. та автомобілі Opel - 228 одиниць, балансовою вартістю 35 778 735,00 грн., всього 638 одиниць. Місцями зберігання автомобілів Chevrolet та Opel в додатку № 1 зазначені підприємства, розташовані в 23 різних областях України та АР Крим, за вказаними в додатку адресами.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

Під час укладення господарського договору у будь-якому разі необхідно погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до її якості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України "Про заставу" у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмету застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї зі сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмету застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Положенням ст. 41 Закону України "Про заставу" визначено, що договір застави товарів у обороті повинен індивідуалізувати предмет застави шляхом зазначення знаходження товарів у володінні заставодавця чи їх розташування в певному цеху, складі, іншому приміщенні або іншим способом, достатнім для ідентифікації сукупності рухомих речей як предмета застави.

Пунктом 1.1. договору застави визначено, що предметом договору є товари в обороті, перелік яких наведено в Додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною. Предмет застави знаходиться за адресами, зазначеними в додатку № 1 до цього договору.

Тобто, в Додатку № 1 до договору застави сторони узгодили перелік товарів, переданих в заставу, а саме: автомобілі марки Chevrolet та Opel у загальній кількості 638 одиниць, та зазначили дилерів та адреси місць зберігання цих автомобілів.

Як вбачається з балансової довідки № 1288 від 24 жовтня 2013 року, яка засвідчена підписами Генерального директора зі сторони позивача та підписом заступника Генерального директора - зі сторони відповідача, довідка видана банку на підтвердження того факту, що станом на 24 жовтня 2013 року на балансі ТОВ "Дженерал Авто Груп" на бухгалтерських рахунках обліковуються автомобілі у кількості 638 штук за переліком, наведеним в довідці із зазначенням в ній номеру кузова, собівартості, дилера та адреси зберігання кожного автомобіля.

Окрім того, у пункті п. 2.1.7 Договору застави визначено обов'язок заставодавця у разі реалізації предмета застави або його частини змінити його іншим аналогічним за вартістю та якістю і таким, що задовольняє заставодержателя, майном або (незалежно від строку) виконати зобов'язання за Договором кредиту у повному обсязі на протязі трьох календарних днів з моменту реалізації предмету застави або його частини. Заміна товарів в обороті, що є предметом застави, здійснюється шляхом заміни їх іншими товарами такої ж або більшої вартості та такої ж або більшої якості, які фактично знаходяться у власності заставодавця на момент такої заміни, без укладення додаткового договору до цього Договору.

Таким чином, в спірному договорі застави сторони визначили опис предмета застави у загальній формі з вказівкою на вид заставленого майна - автомобілі марки Chevrolet та Opel та зазначили конкретні адреси місць зберігання заставленого майна, що відповідає положенням частини 2 статті 12 та ст. 41 Закону України "Про заставу", у зв'язку з чим суд дійшов висновку про узгодження сторонами всіх істотних умов, а відповідно і укладення договору застави.

В обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним договору застави №НКЛ-2019631/S3 від 27.06.2013 з урахуванням заяви про зміну підстав позову, позивач посилається на недодержання сторонами під час укладення визначеної законодавством форми правочину, а саме відсутність нотаріального посвідчення встановленого ч. 2 ст. 13 Закону України "Про заставу", що свідчить про його недійсність згідно ст. 14 Закону України "Про заставу".

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

Статтею 572 Цивільного кодексу України визначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Згідно з частинами 1-3 статті 4 Закону України "Про заставу" предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.

У відповідності до норм статті 12 Закону України "Про заставу" у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Положеннями статті 41 Закону України "Про заставу" визначено, що договір застави товарів у обороті повинен індивідуалізувати предмет застави шляхом зазначення знаходження товарів у володінні заставодавця чи їх розташування в певному цеху, складі, іншому приміщенні або іншим способом, достатнім для ідентифікації сукупності рухомих речей як предмета застави.

В спірному договорі застави сторони визначили предмет застави - товари в обороті, перелік яких наведено у додатку №1 до Договору - автомобілі марки Chevrolet та Opel, балансовою вартістю 100 001 376,00 грн. згідно балансової довідки № 1288 від 24 жовтня 2013 року.

Отже, предметом застави є автомобілі - колісні транспортні засоби, які приводиться в рух джерелом енергії, мають не менше чотирьох коліс, призначені для руху безрейковими дорогами і використовуються для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт (відповідно до визначення, яке міститься у ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт").

Відповідно до частини 1 статті 577 Цивільного кодексу України якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом.

Приписами частини 1, 2 статті 13 Закону України "Про заставу" передбачено, що договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів.

Відповідно до ч. 4 ст. 55 Закону України "Про нотаріат" посвідчення правочинів щодо відчуження, іпотеки житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, а також правочинів щодо відчуження, застави транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.

Як було встановлено вище, за умовами спірного договору застави відповідач передав позивачу в заставу 638 автомобілів загальною балансовою вартістю 100 001 376,00 грн.

Оскільки, предметом спірного договору є застава транспортних засобів, то в силу імперативних приписів законодавства (частини 2 статті 13 Закону України "Про заставу") такий договір застави підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Проте, як вбачається із матеріалів справи в порушення приписів ст. 13 Закону України "Про заставу" договір застави укладено з недодержанням визначеної законодавством форми, а саме за відсутності нотаріального посвідчення.

Частиною 1 статті 220 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до частиною 2 вказаної статті якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Сторонами не надано доказів на підтвердження ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення спірного договору застави, за наявності якого пов'язується можливість визнання такого договору дійсним згідно з ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України.

Статтею 14 Закону України "Про заставу" встановлено, що недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України.

Відтак, укладений сторонами договір застави є недійсним в силу закону, у зв'язку з недотриманням сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення такого правочину.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За приписами ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом постанови №9 від 06.11.2009 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Суд, дослідивши викладені вище норми законодавства в редакції, чинній на момент вчинення спірного правочину, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання Договору застави № НКЛ-2019631/S3 від 24 жовтня 2013 року недійсним у зв'язку з невідповідністю останнього вимогам законодавства.

Щодо позовних вимог про припинення обтяження та про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо державної реєстрації припинення обтяження та вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису про обтяження, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, які захищаються, зокрема, шляхом припинення господарських правовідносин а також визнання наявності або відсутності прав.

Статтею 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Згідно зі статтею 28 Закону України "Про заставу" застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави;в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Враховуючи, що недійсний договір в силу ч. 1 ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, суд дійшов висновку про припинення застави, що виникла на підставі договору застави №НКЛ-2019631/S3 від 24.10.2013.

Разом з цим, процедура реєстрації обтяжень рухомого майна регламентується Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18.11.2003 № 1255-ІV, Порядком ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 № 830 та Інструкцією про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 29.07.2004 № 73/5, зареєстрованою в Мін'юсті України 29.07.2004 за № 942/9541.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у правочині, на підставі якого або у зв'язку з яким виникає обтяження, повинен визначатись опис предмета обтяження. У разі відсутності опису предмета обтяження чи якщо існуючий опис не дозволяє ідентифікувати предмет обтяження, таке обтяження є недійсним. Якщо предметом обтяження є окремий об'єкт, його опис надається за індивідуальними ознаками.

Як вбачається з запису № 1 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна стосовно боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженерал Авто Груп" 24.10.2013 відповідачем зареєстроване приватне обтяження за № 13973935, де об'єктом обтяження є товари в обороті, а саме: автомобілі Chevrolet - 410 одиниць, Opel - 228 одиниць на підставі договору застави №НКЛ-2019631/S3 від 24.10.2013 на суму 100 000 000,00 грн. із зазначенням місць зберігання.

Згідно статті 43 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", реєстрація обтяжень здійснюється на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються, зокрема, опис рухомого майна, що є предметом обтяження, достатній для його ідентифікації. Обтяжувач має право вносити зміни до опису предмету обтяження.

У відповідності до статті 43 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" реєстрація обтяжень здійснюється на підставі заяви обтяжувача, в якій зокрема зазначаються: - відомості про обтяжувача та боржника: для юридичних осіб - резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код; для фізичних осіб - громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, адресу постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; посилання на підставу виникнення обтяження та його зміст; опис рухомого майна, що є предметом обтяження, достатній для його ідентифікації; відомості про заборону чи обмеження права боржника відчужувати предмет обтяження.

Заяви про виникнення, зміну, припинення обтяжень та про звернення стягнення на предмет обтяження підписуються обтяжувачем. Якщо обтяжувачем є юридична особа, підпис її уповноваженої особи скріплюється печаткою. Якщо заява подається в електронній формі, вона повинна містити електронний підпис обтяжувача.

Згідно з пунктом 24 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 05.07.2004 №830, після припинення обтяження обтяжувач самостійно, на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати реєстратору заяву про припинення обтяження і виключення його з Реєстру.

Відповідно до пункту 5 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна державна реєстрація обтяження рухомого майна може проводитися будь-яким реєстратором.

Згідно з пунктом 2 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна реєстратори - суб'єкти, уповноважені держателем Реєстру надавати послуги з державної реєстрації відомостей про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також звернення стягнення на предмет обтяження, приймати заяви, видавати завірені витяги з Реєстру та виконувати інші функції, передбачені цим Порядком.

Матеріали справи свідчать, що на момент прийняття рішення у даній справі, в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна наявні реєстраційні записи щодо рухомого майна, яке є предметом оспорюваного договору, а відповідач не вчинив дії щодо державної реєстрації припинення обтяження.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про припинення обтяження та про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо державної реєстрації припинення обтяження та вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису про обтяження.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідач доказів, які б спростовували доводи позивача, не надав, за таких обставин позов визнається судом доведеним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір застави №НКЛ-2019631/S3, укладений 24.10.2013 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 36-Б; ідентифікаційний код 34047020) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дженерал Авто Груп" (04004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 15/2; ідентифікаційний код 32160371).

3. Визнати припиненою заставу за договором застави №НКЛ-2019631/S3, укладеного 24.10.2013 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 36-Б; ідентифікаційний код 34047020) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дженерал Авто Груп" (04004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 15/2; ідентифікаційний код 32160371).

4. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 36-Б, ідентифікаційний код 34047020) вчинити дії щодо державної реєстрації припинення обтяження на підставі договору застави №НКЛ-2019631/S3 від 24.10.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 36-Б, ідентифікаційний код 34047020) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дженерал Авто Груп" (04004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 15/2; ідентифікаційний код 36425268) і вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису за такими параметрами:

- боржник: тип особи: юридична, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дженерал Авто Груп" (укр.), 32160371;

- вид обтяження: приватне обтяження;

- тип обтяження: застава рухомого майна;

- зареєстровано: 24.10.2013 19:42:44 за № 13973935;

- підстава обтяження: Договір застави, № НКЛ-2019631/S3, 24.10.2013, АТ "Дельта Банк".

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 36-Б, ідентифікаційний код 34047020) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженерал Авто Груп" (04004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 15/2; ідентифікаційний код 36425268) судовий збір в розмірі 4 134 (чотири тисячі сто тридцять чотири) грн. 00 коп.

6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 10.02.17

Суддя О.А.Грєхова