Постанова

від 21.03.2017 по справі 910/4533/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2017 р. справа№ 910/4533/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Дідиченко М.А.

Андрієнка В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Гвоздецький А.М.

відповідача -. не з'явилися

третя особа - не з'явилися

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

на рішення Господарського суду м. Києва від 30.01.2017 р.

у справі № 910/4533/16 (суддя - Грєхова О.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженерал Авто Груп"

до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання недійсним договору, припинення обтяження та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Дженерал Авто Груп (далі - позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Дельта Банк (далі - відповідач) про визнання недійсним договору застави № НКЛ-2019631/S3 від 24.10.2013 р., укладеного між сторонами у справі; припинення обтяження - застави рухомого майна на підставі договору застави № НКЛ-2019631/S3 від 24.10.2013 р.; зобов'язання вчинити дії щодо державної реєстрації припинення обтяження на підставі договору застави № НКЛ-2019631/S3 від 24.10.2013 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 р., у справі № 910/4533/16 позов задоволено частково, припинено обтяження - заставу рухомого майна на підставі договору застави № НКЛ-2019631/S3 від 24.10.2013 р., укладеного між сторонами у справі, зобов'язано ПАТ Дельта Банк вчинити дії щодо державної реєстрації припинення обтяження на підставі договору застави № НКЛ-2019631/S3 від 24.10.2013 р. і вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису про обтяження, в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2016 р. касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Дельта Банк в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Дельта Банк Кадирова В.В. задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від

15.09.2016 р. та рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 р. у справі №910/4533/16 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 р. у справі № 910/4533/16 позов Товариства з обмеженою відповідальністю Дженерал Авто Груп до Публічного акціонерного товариства Дельта Банк було задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 р. та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що сторонами було досягнуто домовленості щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується укладеною простою письмовою формою договору, умови якої виконувались, зокрема, заставодавець протягом трьох років неодноразово допускав представників банку для перевірки наявності товарів в обороті на складах, надавав балансові довідки банку, та позивач ухилявся від нотаріального посвідчення цього договору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2017 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 21.03.2017 р.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду № 09-53/1012/17 від 20.03.2017 р. у зв'язку з відрядженням судді Шапрана В.В., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), для роботи до Вищої ради правосуддя призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/4533/16, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий), Андрієнко В.В., Дідиченко М.А.

20.03.2017 р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю відповідача забезпечити явку свого представника у судове засідання.

Розглянувши в судовому засіданні вказане клопотання, колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Згідно з п 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Отже, саме лише посилання сторони на неможливість представника юридичної особи бути присутнім у судовому засіданні не є перешкодою для розгляду справи по суті, оскільки учасники судового процесу не обмежуються законом у праві направити в судове засідання будь-якого іншого представника, а також забезпечити присутність в засіданні безпосередньо керівника юридичної особи чи іншої посадової особи підприємства.

Враховуючи те, що Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" було належним чином повідомлене про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується зворотним повідомленням по вручення поштового відправлення, докази поважності відсутності представника суду не надано, колегія суддів відхиляє клопотання відповідача про відкладення розгляду справи як необґрунтоване та розглядає скаргу на підставі наявних в справі документів, яких достатньо для її вирішення.

В засідання суду, призначене на 21.03.2017 р., представник третьої особи також не з`явився, хоча був повідомлений належним чином про час і місце розгляду скарги, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення.

Будь-яких доказів поважності причин відсутності зазначеного представника суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначеного представника не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції .

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

24.10.2013 р. між Публічним акціонерним товариством Дельта Банк (далі - кредитор) та Публічним акціонерним товариством Запорізький автомобілебудівельний завод (далі - позичальник) було укладено договір кредитної лінії № НКЛ-2019631 (далі - кредитний договір).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти (кредит) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та вільного характеру використання.

Згідно з п. 1.1.1 кредитного договору надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами, на умовах визначених цим договором, в межах не відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 34 200 000,00 доларів США, зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі 8,5% річних з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитним договором не пізніше 28 вересня 2018 року.

Як передбачено п. п. 1.3 та 1.3.2 кредитного договору, забезпеченням позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих платежів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою (іпотекою) вимоги за цим договором виступає забезпечення, яке не суперечить вимогам кредитора та діючого законодавства України про що укладаються відповідні договори, а саме: договір застави товарів в обороті, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю Дженерал Авто Груп .

24.10.2013 р. між Публічним акціонерним товариством Дельта Банк (далі - заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю Дженерал Авто Груп (далі - заставодавець) укладено договір застави №НКЛ-2019631/S3 (далі - договір застави).

Відповідно до п. 1 договору застави заставодавець передає заставодержателю в заставу у якості забезпечення виконання Публічним акціонерним товариством Запорізький автомобілебудівний завод (далі - позичальник) своїх зобов'язань за договором кредитної лінії № НКЛ-2019631 від 24.10.2013 р., укладеного між заставодержателем та позичальником, товари в обороті, перелік яких викладено в додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною. Предмет застави передається в заставу разом з усіма його приналежностями. Предмет застави знаходиться за адресами, вказаними в додатку № 1 до цього договору.

За умовами п. п. 1.2, 1.3 договору застави право власності заставодавця на предмет застави підтверджується балансовою довідкою від 24.10.2013 р. Балансова вартість предмету застави згідно балансової довідки від 24.10.2013 р. заставодавця становить 100 001 376,00 грн (сто мільйонів одна тисяча триста сімдесят шість гривень). 3а взаємною згодою сторін цього договору заставна вартість становить 100 000 000,00 грн (сто мільйонів гривень).

Згідно з п. 1.4 договору застави суть та розмір забезпечених заставою зобов'язань: виконання позичальником перед заставодержателем всіх зобов'язань, передбачених договором кредиту, зокрема:

- повернення кредиту в сумі 34 200 000,00 дол США (тридцять чотири мільйони двісті тисяч доларів США), плати за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення заборгованості по 28 вересня 2018 року включно;

- сплата можливих штрафних санкцій, визначених договором кредиту;

- інші витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, включаючи витрати на збереження, транспортування та реалізацію предмету застави при проведенні процедури звернення стягнення на предмет застави.

Згідно з додатком № 1 до договору застави № НКЛ-2019631/S3 від 24 жовтня 2013 року в заставу передано товари, які наявні на складах (за даними складського обліку) у 39 дилерів станом на 24 жовтня 2013 року, а саме: автомобілі Chevrolet - 410 одиниць, балансовою вартістю 64 222 641,00 грн та автомобілі Opel - 228 одиниць, балансовою вартістю 35 778 735,00 грн, всього 638 одиниць. Місцями зберігання автомобілів Chevrolet та Opel в додатку № 1 зазначені підприємства, розташовані в 23 різних областях України та АР Крим, за вказаними в додатку адресами.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Як передбачено ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 1 Закону України Про заставу в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 4 Закону України Про заставу предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.

У відповідності до ст. 12 Закону України Про заставу у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

В договорі застави сторони визначили предмет застави - товари в обороті, перелік яких наведено у додатку № 1 до договору - автомобілі марки Chevrolet та Opel, балансовою вартістю 100 001 376,00 грн згідно з балансовою довідкою № 1288 від 24 жовтня 2013 року.

Отже, предметом застави є автомобілі - колісні транспортні засоби, які приводиться в рух джерелом енергії, мають не менше чотирьох коліс, призначені для руху безрейковими дорогами і використовуються для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт (відповідно до визначення, яке міститься у ст. 1 Закону України Про автомобільний транспорт ).

Відповідно до ч. 1 ст. 577 ЦК України якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом.

Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 13 Закону України Про заставу передбачено, що договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів.

Згідно з ч. 4 ст. 55 Закону України Про нотаріат посвідчення правочинів щодо відчуження, іпотеки житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, а також правочинів щодо відчуження, застави транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.

Відповідно до ч. 4 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним, тобто його недійсність прямо встановлена законом.

Наведена норма узгоджується із положеннями пп. 3.2. п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 р. № 11 та п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 р. №9.

Відтак, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду про недійсність спірного правочину у зв'язку з недотриманням вимог про обов'язкове нотаріальне посвідчення договору застави.

Посилання скаржника на ухилення позивача від нотаріального посвідчення договору застави, з якими приписи ч. 2 ст. 220 ЦК України пов'язують можливість визнання такого договору дійсним, не підтверджуються будь-якими належними доказами.

При цьому, на виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 22.11.2016 р. у справі № 910/4533/16, місцевим господарським судом було встановлено, що згідно пункту 1.1 договору застави предметом договору є товари в обороті, перелік яких наведено в додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною. Предмет застави знаходиться за адресами, зазначеними в додатку № 1 до цього договору.

Тобто, в додатку № 1 до договору застави сторони узгодили перелік товарів, переданих в заставу, а саме: автомобілі марки Chevrolet та Opel у загальній кількості 638 одиниць, та зазначили дилерів та адреси місць зберігання цих автомобілів.

Як вбачається з балансової довідки № 1288 від 24.10.2013 р., яка засвідчена підписами Генерального директора зі сторони позивача та підписом заступника Генерального директора - зі сторони відповідача, довідка видана банку на підтвердження того факту, що станом на 24 жовтня 2013 року на балансі ТОВ Дженерал Авто Груп на бухгалтерських рахунках обліковуються автомобілі у кількості 638 штук за переліком, наведеним в довідці із зазначенням в ній номеру кузова, собівартості, дилера та адреси зберігання кожного автомобіля.

Крім того, у пункті п. 2.1.7 договору застави визначено обов'язок заставодавця у разі реалізації предмета застави або його частини змінити його іншим аналогічним за вартістю та якістю і таким, що задовольняє заставодержателя, майном або (незалежно від строку) виконати зобов'язання за договором кредиту у повному обсязі на протязі трьох календарних днів з моменту реалізації предмету застави або його частини. Заміна товарів в обороті, що є предметом застави, здійснюється шляхом заміни їх іншими товарами такої ж або більшої вартості та такої ж або більшої якості, які фактично знаходяться у власності заставодавця на момент такої заміни, без укладення додаткового договору до цього договору.

Керуючись наведеним, місцевий господарський суд дійшов висновку про узгодження сторонами всіх істотних умов, а відповідно і укладення договору застави, оскільки в спірному Договорі застави сторони визначили опис предмета застави у загальній формі з вказівкою на вид заставленого майна - автомобілі марки Chevrolet та Opel та зазначили конкретні адреси місць зберігання заставленого майна, що відповідає положенням частини 2 статті 12 та ст. 41 Закону України Про заставу .

Проте із такими висновками місцевого господарського суду колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з огляду на наступне.

Положеннями статті 41 Закону України Про заставу визначено, що договір застави товарів у обороті повинен індивідуалізувати предмет застави шляхом зазначення знаходження товарів у володінні заставодавця чи їх розташування в певному цеху, складі, іншому приміщенні або іншим способом, достатнім для ідентифікації сукупності рухомих речей як предмета застави.

Відповідно до додатку № 1 до договору застави сторонами погоджено, що предметом застави є автомобілі марки Chevrolet та Opel. Інших ідентифікуючих ознак предмету застави в додатку № 1 до договору застави не міститься.

Натомість у вказаному додатку № 1 є інформація з приводу дилерів та їх адрес. При цьому, ніяким чином інформація про дилерів та автомобілі, що є предметом застави, у даному додатку №1 не є пов'язаною. Тобто, у Додатку №1 міститься окремо інформація про марки та модель автомобілів, їх кількість та загальну балансову вартість, а окремо - інформацію про назву підприємств та їх адреси. При цьому, які саме автомобілі, яка їх кількість за якою адресою та у якого дилера знаходиться у вказаному Додатку №1 не наведено.

Відповідно до наявного у п. 1.4 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку №385 від 24.06.2010 р., визначення VIN-коду (Vehicle Identification Number) - це ідентифікаційний номер транспортного засобу, який є структурованим поєднанням буквено-цифрових символів, присвоюється виробником транспортного засобу з метою його ідентифікації та наноситься на кузов транспортного засобу.

З аналізу наведеної норми вбачається, що кожному автомобілю виробником транспортного засобу присвоюється VIN-код - ідентифікаційний номер транспортного засобу, який є індивідуальним та унікальним для кожного автомобіля.

Більше того, відповідно до пункту 4 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1388 від 07.09.1988, органи Державтоінспекції ведуть облік торговельних організацій, підприємств-виробників та суб'єктів господарювання, діяльність яких пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, забезпечують їх номерними знаками для разових поїздок, бланками довідок-рахунків та актів приймання-передачі транспортних засобів установленого зразка із сплатою вартості зазначених номерних знаків і бланків, розробляють порядок видачі таких бланків, обліку та контролю за їх використанням, надають відповідним військовим комісаріатам за їх запитами відомості про державну реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку транспортних засобів (за винятком легкових автомобілів, причепів до них, мотоциклів, мотоколясок та мопедів).

Пунктом 6 вказаного Порядку встановлено, що транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державтоінспекції (далі - підрозділи Державтоінспекції). Транспортні засоби, що належать декільком фізичним або юридичним особам (співвласникам), за їх письмовою заявою реєструються за однією з таких осіб.

Відповідно до вимог пункту 32.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 р., забороняється, у тому числі в умовах спеціалізованих підприємств, які займаються ремонтом і технічним обслуговуванням транспортних засобів, внесення змін в ідентифікаційні номери і номерні таблички кузова чи шасі (рами), двигуна транспортного засобу, а також їх знищення (перенесення, закріплення, відновлення тощо) без попереднього узгодження з Державтоінспекцією (далі - ДАІ).

Таким чином, законодавцем встановлено спеціальний режим використання такого майна як автомобілі, який полягає у чіткій індивідуалізації такої речі, в тому числі шляхом присвоєння їй унікального номеру кузову, та встановленні окремого режиму його використання та набуття у власність.

Водночас, відповідно до ст. 7 Закону України Про заставу заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок заміни предмета застави при заставі товарів в обороті або у переробці регулюється розділом III цього Закону.

Статтею 40 Закону України Про заставу визначено, що предметом застави товарів в обороті або у переробці можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо. При заставі товарів в обороті або у переробці реалізовані заставодавцем товари перестають бути предметом застави з моменту їх вручення набувачу або транспортній організації для відправлення набувачу або передачі на пошту для пересилки набувачу, а набуті заставодавцем товари, передбачені в договорі застави, стають предметом застави з моменту виникнення на них права власності.

З аналізу наведеної норми та норми ст. 41 Закону України Про заставу вбачається, що товарами в обороті не можуть бути унікальні товари, оскільки втрачається сама суть такого виду предмету застави, так як унеможливлюється заміна товару на аналогічний у разі реалізації предмета застави.

Тобто, передання автомобілів в заставу в якості товару в обороті є неможливою, оскільки виключається можливість заміни такого товару на аналогічний, що місцевим господарським судом враховано не було.

Отже, специфіка режиму використання спірного майна виключає правомірність при укладенні правочинів визначення автомобілів у їх сукупності із зазначенням лише їх родових ознак, а отже автомобілі не можуть бути предметом застави в якості товарів в обороті.

Наведені висновки підтверджуються наявним в матеріалах справи висновком наукового-правового експерта Ради науково-правових експертиз при інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України щодо проблемних питань застосування застави товару в обороті від 25.01.2017 р.

Водночас наведені висновки апеляційного господарського суду не спростовують правильність висновку місцевого господарського суду про недійсність спірного правочину.

Таким чином, доводи апелянта про не дослідження місцевим господарським судом всіх обставин справи та наявних у матеріалах справи доказів спростовуються самим змістом оскаржуваного судового рішення.

Посилання апелянта на подальше виконання сторонами договору застави як на підставу, що свідчить про дійсність останнього, обґрунтовано не взяті до уваги судом першої інстанції з огляду на приписи Цивільного кодексу України, відповідно до якого подальше схвалення правочину, вчинення дій на його виконання перебуває у зв'язку з дійсністю такого правочину лише в разі оспорюваності правочину з підстав, визначених ст. 241 ЦК України, а саме вчинення правочину представником з перевищенням повноважень.

З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо нікчемності укладеного між сторонами договору застави, у зв'язку з недотриманням сторонами вимог щодо форми такого правочину, з огляду на що, доводи апелянта відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Щодо тверджень апелянта про порушення місцевим господарським судом норм процесуального законодавства, у зв'язку з безпідставним незалученням в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Національного Банку України, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.

Метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини.

Допущення або притягнення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи.

Згідно з пунктом 1.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Предметом спору в цій справі є визнання недійсним договору застави, що був укладений між ТОВ Дженерал Авто Груп та ПАТ Дельта Банк .

Разом з тим, у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи Національний банк України не буде наділено новими правами чи покладено на них нові обов'язки, не буде змінено їхні наявні права та/або обов'язки, та не буде позбавлено прав та/або обов'язків у майбутньому.

Враховуючи те, що рішення у даній справі не може вплинути на права та обов'язки Національного банку України, місцевий господарський суд правомірно відмовив в залученні даної особи до участі у справі № 910/4533/16 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Також не знайшли свого підтвердження доводи апелянта про безпідставне повернення місцевим господарським судом зустрічного позову АТ Дельта Банк з огляду на наступне.

30.01.2017 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником Публічного акціонерного товариства Дельта Банк було подано зустрічну позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю Дженерал Авто Груп про визнання договору дійсним.

Розглянувши зазначену зустрічну позовну заяву з доданими до неї документами, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що вона підлягає поверненню позивачу за зустрічним позовом без розгляду з підстав порушення апелянтом (відповідачем) приписів ч. 1 ст. 56 ГПК України, оскільки до матеріалів зустрічної позовної заяви було долучено опис вкладення у цінний лист та фіскальний чек №9717 від 30.01.2017 на підтвердження направлення зустрічної позовної заяви на адресу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, проте доказів на підтвердження направлення Товариству з обмеженою відповідальністю Дженерал Авто Груп копії зустрічної позовної заяви з доданими до неї документами, матеріали зустрічної позовної заяви не містять, що підтверджується Актом відділу діловодства суду від 30.01.2017 р., про що було зазначено в ухвалі Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 р. по справі № 910/4533/16 про повернення зустрічної позовної заяви.

30.01.2017 р. Господарським судом міста Києва у судовому засіданні за участю представників сторін відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України було проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

01.02.2017 р. до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства Дельта Банк надійшла зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю Дженерал Авто Груп про визнання договору застави дійсним.

Відповідно до п. 3.15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції №18 від 26.12.2011 р. право відповідача на подання зустрічного позову для спільного розгляду з первісним позовом також пов'язується з початком розгляду господарським судом справи по суті.

У разі подання зустрічного позову після початку розгляду справи по суті суддя відмовляє в його прийнятті на підставі пункту 1 частини 1 статті 62 ГПК як такого, що поданий з порушенням припису частини 1 статті 60 ГПК; при цьому не має значення, з яких причин (поважних чи неповажних) зустрічний позов не було подано до початку такого розгляду. У цьому разі відповідач не позбавлений можливості звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірно відмовив Публічному акціонерного товариства Дельта Банк у прийнятті зустрічної позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю Дженерал Авто Груп про визнання договору застави дійсним, оскільки даний зустрічний позов було подано до місцевого господарського суду після винесення судового рішення за наслідками розгляду справи по суті.

Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 30.01.2017 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за їх подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 30.01.2017 р. у справі № 910/4533/16 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/4533/16 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам та третій особі.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді М.А. Дідиченко

В.В. Андрієнко