Ухвала

від 13.02.2017 по справі 541/931/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/931/16-ц Номер провадження 22-ц/786/182/17Головуючий у 1-й інстанції Сидоренко Ю. В. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі :

головуючого судді : Кузнєцової О.Ю.

суддів : Триголова В.М., Лобова О.А.

при секретарі: Рибак О.О.

за участі відповідача ОСОБА_2 та його представника Дмитренко О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві справу за апеляційними скаргами адвоката Дмитренко Ольги Іванівни, ОСОБА_2 та ОСОБА_4

на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 листопада 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до виконавчого комітету Миргородської міської ради, ОСОБА_2 про визнання частково незаконним рішення та повернення частини земельної діляки, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду із вказаним позовом та просила визнати незаконним рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області № 1133 від 24 жовтня 1997 року Про індивідуальне землекористування в частині надання додатково у постійне користування ОСОБА_5 земельної ділянки площею 264 кв.м. по АДРЕСА_1 та зобов'язати ОСОБА_2 повернути їй зі свого незаконного користування частину земельної ділянки площею 264 кв.м. за вищевказаною адресою.

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що вона відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 27 липня 2013 року набула право власності на житловий будинок з господарськими побудовами, що знаходяться по АДРЕСА_2, розташовані на земельній ділянці Миргородської міської ради Полтавської області. Попередньому власнику житлового будинку ОСОБА_6, як спадкоємцю померлого ОСОБА_7, надано в оренду земельну ділянку загальною площею 1149 кв.м. за вищевказаною адресою та затверджено технічну документацію із землеустрою.

З цих підстав вважає, що у її користування перейшла земельна ділянка площею 1149 кв.м.

Вказувала, що рішенням Миргородської міської ради Полтавської області від 28 серпня 2013 року їй надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 1149 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 для оформлення права власності на земельну ділянку.

Зазначала, що реалізувати своє право на розробку технічної документації та в подальшому оформлення права власності на спірну земельну ділянку їй перешкоджає ОСОБА_2, який користується частиною належної їй земельної ділянки площею 264 кв.м., на підставі рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області від 24 жовтня 1997 року № 1133, яке, на її думку є незаконним в частині надання додатково у постійне користування ОСОБА_5 земельної ділянки площею 264 кв.м. по АДРЕСА_1.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 листопада 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано незаконним рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області від 24 жовтня 1997 року № 1133 Про індивідуальне землекористування в частині надання додатково у постійне користування ОСОБА_5 земельної ділянки площею 264 кв.м. по АДРЕСА_1.

Зобов'язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_4 частину земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 124 кв.м. в межах, позначених на кадастровому плані цієї земельної ділянки точками Г, Д, Е, 7.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись із вказаним рішенням, його окремо один від одного оскаржили ОСОБА_2 та його представник - адвокат Дмитренко О.І., а також ОСОБА_4

ОСОБА_2 та його представник - адвокат Дмитренко О.І., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 у повному обсязі.

ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила змінити оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні її позовних вимог, задовольнивши їх у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні

Судове рішення ухвалене у справі повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що постановою Великобагачанського районного суду Полтавської області від 07.03.2015 року, яка набрала законної сили, встановлено, що ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Спадкоємцем його майна, що складається з житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_2 на земельній ділянці Миргородської міської ради Полтавської області, є його рідна сестра ОСОБА_6, яка зареєструвала право власності на даний житловий будинок.

Рішенням 25 сесії 6 скликання Миргородської міської ради Полтавської області №192 від 09 листопада 2012 року вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування ОСОБА_6 земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2, розроблену ПП Земсервіс-Плюс ; надано в оренду строком на 3 роки ОСОБА_6 земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 1000 кв.м та земельну ділянку для ведення садівництва площею 149 кв.м за вищевказаною адресою.

11.04.2013 року між Миргородською міською радою та ОСОБА_6 було укладено договір оренди земельної ділянки №1463, згідно якого орендодавець надає на підставі рішення 25 сесії 6 скликання від 09.11.2012 року №192, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, що належить територіальній громаді м. Миргород для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_1 площею 1000 кв.м.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 27 липня 2013 року (а.с.4) ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_6 житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2 на земельній ділянці Миргородської міської ради Полтавської області площею 0,1000 га, кадастровий номер якої НОМЕР_1.

Відповідно до умов договору купівлі-продажу від 27 липня 2013 року, житловий будинок по АДРЕСА_2 розміщений на земельній ділянці площею 1000 кв.м. кадастровий номер якої НОМЕР_1.

Згідно висновку земельно-технічного експертного дослідження № 3 від 28.08.2014 року (а.с.57-63), який узгоджується з витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.143-148) та копіями технічних паспортів на житловий будинок по АДРЕСА_2 (а.с. 6- 8) площа фактичного землекористування ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2, становить 876 кв.м. і зменшилося воно за рахунок земельної ділянки, що розташована між сусідніми будинковолодіннями, розташованими по АДРЕСА_3, АДРЕСА_1 та відділена парканом із металевої сітки.

Постановою Великобагачанського районного суду Полтавської області від 07.03.2015 року, яка набрала законної сили, встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07.09.2006 року, реєстровий №1163 на підставі заповіту, посвідченого Другою Миргородською державною нотаріальною конторою 04.12.1996 року та зареєстрованого в реєстрі за №5271, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, є ОСОБА_8

Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з: права власності на жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1, що розташовані на земельній ділянці площею 600 кв.м.

18 жовтня 2007 року ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вказаний житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований на земельній ділянці площею 600 кв.м, що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку від 18.10.2007 року, реєстровий номер 7440, посвідчений приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу.

На час розгляду справи власником даного житлового будинку є ОСОБА_2, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12.12.2007 року.

Рішенням виконавчого комітету Миргородської міської ради народних депутатів №1133 від 24.10.1997 року ОСОБА_5, на підставі її заяви, надано додатково у постійне користування земельну ділянку площею 264 кв.м по АДРЕСА_1.

На заяві, поданій ОСОБА_5, мається рукописний запис не заперечую : ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11,, ОСОБА_12

В подальшому, рішенням виконавчого комітету Миргородської міської ради №1228 від 19.11.1997 року передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 864 кв.м по АДРЕСА_1 ОСОБА_5 для обслуговування житлового будинку. У п. 2 даного рішення дозволено у встановленому порядку одержати Державний акт на право приватної власності на землю. Встановлено, що на земельну ділянку площею 864 кв.м по АДРЕСА_1, що була передана безкоштовно у приватну власність ОСОБА_5 нею за життя державний акт на право приватної власності на землю не отримувався.

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи №10819 від 26.11.2014 року з таблицями до неї, проведеної експертом Харківського НДІ судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса, рукописний запис ОСОБА_7 у заяві від 16.07.1997 року від імені ОСОБА_5, розташований у рядку Не заперечую виконаний не ОСОБА_7, а іншою особою.

З урахуванням досліджених матеріалів справи та висновку даної судової експертизи Великобагачанський районний суд Полтавської області встановив, що за життя ОСОБА_7 як землекористувач не посвідчував у заяві ОСОБА_5 від 16.07.1997 року до виконкому Миргородської міської ради своєї згоди на передачу додатково ОСОБА_5 земельної ділянки площею 264 кв.м по АДРЕСА_1 за рахунок земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_2.

Вказані відомості були встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, а тому відповідно до положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Згідно п.1 ч.1 ст.27 ЗК України (в редакції 1990 року), що діяла на час прийняття рішення виконкому Миргородської міської ради №1133 від 24.10.1997 року, право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі добровільної відмови від земельної ділянки. Відповідно до ч.1 ст. 29 ЗК України (в редакції 1990 року), припинення права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача провадиться за його заявою на підставі рішення відповідної ради народних депутатів.

Відомості про відмову ОСОБА_7 від землекористування щодо земельної ділянки площею 264 кв.м. відсутні.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради від 24 жовтня 1997 року № 1133 в частині, що стосується надання у постійне користування ОСОБА_5 земельної ділянки площею 264 кв.м. прийняте з істотним порушенням вимог діючого на той час земельного законодавства, з порушенням прав ОСОБА_7, як землекористувача. При цьому, вказане рішення порушує право позивача на користування земельною ділянкою площею 1000 кв.м., яке перейшло до неї відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_2 від 27 липня 2013 року, а тому є незаконним в оскарженій частині.

Окрім того, суд першої інстанції виходив з того, що у фактичному користуванні позивача перебуває земельна ділянка 876 кв.м., у той час, як за договором купівлі-продажу до неї перейшло право на користування земельною ділянкою площею 1000 кв.м., а отже земельна ділянка площею 124 кв.м. підлягає витребуванню з незаконного володіння ОСОБА_2

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, оскільки він узгоджується з матеріалами справи та нормами чинного законодавства, які регламентують спірні правовідносини.

Заперечуючи проти обґрунтованості рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, вона в апеляційній скарзі вказує на те, що ОСОБА_6 на праві користування належала земельна ділянка площею 1149 кв.м., а отже на підставі договору купівлі-продажу до неї перейшла земельна ділянка саме такою площею.

Проте, відповідно до умов договору купівлі-продажу від 27 липня 2013 року (а.с.4) ОСОБА_4 придбала будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований на земельній ділянці площею 1000 кв.м. Відомості про земельну ділянку площею 1149 кв.м. у договорі відсутні.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Відповідно ч.ч.1, 2, 6 ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.

Земельна ділянка площею 1000 кв.м. була надана попередньому власнику ОСОБА_6 в порядку ч. 2 ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України для обслуговування житлового будинку.

Житловий будинок АДРЕСА_2 не розташований на земельній ділянці площею 149 кв.м., а тому право на неї до ОСОБА_4 не перейшло.

Відповідно до ч.1 ст. 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

В порядку, визначеному ЗК України ОСОБА_4 земельна ділянка площею 149 кв.м. для садівництва не надавалася. При цьому, надання дозволу на розробку технічної документації на земельну ділянку не породжує будь-яких речових прав на неї.

Відтак, доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 є безпідставними, а сама апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 та його адвоката Дмитренко О.І. про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 є необґрунтованими.

Так, висновком земельно-технічного експертного дослідження № 3 від 28.08.2014 року (а.с.57-63) встановлено, що фактична конфігурація земельної ділянки по АДРЕСА_2 не відповідає конфігурації у технічних паспортах на згаданий житловий будинок від 15 квітня 1987 року та від 06 червня 2012 року.

При цьому, встановлено, що землекористування ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2, становить 876 кв.м. і зменшилося воно за рахунок земельної ділянки, що розташована між сусідніми будинковолодіннями, розташованими по АДРЕСА_3, АДРЕСА_1 та відділена парканом із металевої сітки, який встановлений із сусіднім землекористувачем ОСОБА_2, що мешкає за адресою АДРЕСА_1.

Незгода апелянтів із вказаним висновком експерта ОСОБА_14 не підкріплена належними та допустимими доказами. Так, у суді першої інстанції відповідач та його представник не заявляли клопотань із вимогою призначити повторну, додаткову, комісійну експертизу або ж про допит експерта у судовому засіданні задля отримання додаткових роз'яснень виконаного ним висновку.

Доводи апелянтів щодо безпідставного об'єднання в межах даного провадження вимог, що підлягають розгляду в порядку цивільного та адміністративного судочинства не узгоджуються з нормами чинного законодавства.

Положеннями статті 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких встановлений інший порядок судового вирішення.

Положеннями пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних відносин, розглядаються в порядку цивільного судочинства.

Отже, у разі прийняття рішення суб'єктом владних повноважень про передачу у власність або користування земельної ділянки, подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 11 листопада 2014 року № 21-493а14, від 09 грудня 2014 року №21-308а14, від 24 лютого 2015 року № 21-34а15, який згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Позовна давність, про застосування якої заявляв відповідач, ОСОБА_4 не порушена, оскільки вона стала власником житлового будинку по АДРЕСА_2 27 липня 2013 року, після чого і дізналася про рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області № 1133 від 24 жовтня 1997 року.

Встановлений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності тривав до 27 липня 2016 року, у той час як із вказаним позовом ОСОБА_4 звернулась до суду 13 квітня 2016 року, тобто в межах визначеного законом строку позовної давності.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Таким чином, строк позовної давності переривався у зв'язку із зверненням ОСОБА_4 20 березня 2014 року до суду в порядку адміністративного судочинства, проте провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до Миргородської міської ради Полтавської області, виконавчого комітету Миргородського міської ради Полтавської області про визнання частково не чинним та часткове скасування рішення - закрито.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_4 та визнав рішення виконкому Миргородської міськради незаконним у повному обсязі не відповідають дійсним обставинам справи та змісту оскаржуваного рішення суду.

Так, рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 листопада 2016 року визнано незаконним рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області від 24 жовтня 1997 року № 1133 Про індивідуальне землекористування в частині надання додатково у постійне користування ОСОБА_5 земельної ділянки площею 264 кв.м. по АДРЕСА_1, тобто в тому обсязі, про який заявляла позивачка.

Посилання апелянта на порушення права відповідача на подачу доказів є безпідставними, оскільки місцевим судом в ході розгляду справи задоволено його клопотання про витребування з Управління Держгеокадасту у Миргогродському районі витягу з державного земельного кадастру щодо земельної ділянки по АДРЕСА_2, з кадастровими номерами та про виклик свідків (а.с. 111).

Доводи апелянта про те, що Миргородський міськрайонний суд Полтавської області вже вирішив аналогічний спір в порядку адміністративного судочинства є безпідставними, оскільки постанова Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12 червня 2014 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Миргородської міської ради Полтавської області, виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області про часткове скасування рішення - скасовано, а провадження у справі закрито, згідно ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 липня 2015 року.

Відтак, положення п. 2 ч.1 ст. 205 ЦПК України місцевим судом порушено не було.

Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду або вказували на їх помилковість, апелянтами наведено не було.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з'ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ч.1 ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги адвоката Дмитренко Ольги Іванівни, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 листопада 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: --//-- О.Ю. Кузнєцова

Судді --//-- В.М. Триголов

--//-- О.А. Лобов

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО: О.Ю. Кузнєцова