Рішення

від 06.02.2017 по справі 907/514/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

06.02.2017 Справа № 907/514/16

За позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „Інтерфрахт» Ужгород, м. Ужгород

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „Квадр Транспорт» , м. Ужгород

про визнання недійсним договору на поставку транспортного засобу № 2/09-2014 від 01.09.2014 року та застосування реституції,

Колегія суддів у складі:

Головуючого судді - Пригара Л.І.

Судді - Івашкович І.В.

Судді - Ушак І.Г.

представники :

Позивача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 12.09.2016 року

Відповідача - ОСОБА_3, довіреність № 17 від 30.09.2016 року

СУТЬ СПОРУ: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „Інтерфрахт» Ужгород, м. Ужгород заявлено позов до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „Квадр Транспорт» , м. Ужгород про визнання недійсним договору на поставку транспортного засобу № 2/09-2014 від 01.09.2014 року та застосування реституції.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що укладений 01.09.2014 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „Інтерфрахт» Ужгород та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „Квадр Транспорт» договір на поставку транспортного засобу № 2/09-2014 суперечить актам цивільного законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним.

Вказує на те, що відповідно до рішень зборів учасників ТОВ „Інтерфрахт» Ужгород від 01.09.2014 року, оформлених протоколом № 11 від 01.09.2014 року та протоколом № 12 від 01.09.2014 року, було погоджено укладення з ТОВ «Квадр Транспорт» договору на поставку транспортних засобів та уповноважено директора ОСОБА_4 на підписання такого договору.

В подальшому, ОСОБА_4, як директором ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород було укладено з ТОВ «Квадр Транспорт» в особі директора ОСОБА_5 договір на поставку транспортного засобу № 2/09-2014 від 01.09.2014 року.

Разом з тим, зазначає що наказом № 156 І/У від 01.10.2014 року ОСОБА_4 був звільнений з посади директора ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород.

Наголошує на тому, що рішенням господарського суду Закарпатської області від 13.06.2016 року у справі № 907/274/16 за позовом учасника ТОВ „Інтерфрахт» Ужгород ОСОБА_6 до відповідача ТОВ „Інтерфрахт» Ужгород визнано недійсними рішення зборів учасників ТОВ „Інтерфрахт» Ужгород від 01.09.2014 року, оформлене протоколом № 11 від 01.09.2014 року та рішення зборів учасників ТОВ „Інтерфрахт» Ужгород від 01.09.2014 року, оформлене протоколом № 12 від 01.09.2014 року, якими було погоджено укладення з ТОВ «Квадр Транспорт» договору на поставку транспортних засобів та уповноважено директора ОСОБА_4 на підписання такого договору.

Покликається на те, що підпунктом 6.3.13. пункту 6.3. розділу 6 Статуту ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород передбачено, що до компетенції зборів учасників ОСОБА_1 належить, зокрема, затвердження укладених директором договорів (угод, контрактів) по господарських операціях з майном ОСОБА_1, балансова вартість якого перевищує суму, еквівалентну половині статутного фонду ОСОБА_1 на момент укладення договору (угоди, контракту). Аналізуючи п. 3.1. Статуту ОСОБА_1, згідно якого розмір статутного фонду (капіталу) складає 600 000 грн., позивач стверджує, що директор ОСОБА_1 має право розпоряджатися без згоди учасника майном на суму до 300 000 грн. Однак, директор ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород ОСОБА_4 підписав спірний договір на суму 530 999 грн. всупереч встановленим обмеженням в Статуті ОСОБА_1, Законі України «Про господарські товариства» , без погодження з учасником ОСОБА_1 та без наділення його відповідними повноваженнями на підписання такого договору.

Стверджує про те, що спірний договір підлягає визнанню недійсним ще й з тих підстав, що ОСОБА_4 як представник єдиного засновника ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород, і як керівник ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород, сам собі безпідставно, від імені засновника ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород, не маючи відповідних на те повноважень, надав дозвіл на відчуження транспортних засобів шляхом прийняття протокольних рішень № 11 та № 12 від 01.09.2014 року. З посиланням на рішення господарського суду Закарпатської області від 13.06.2016 року у справі № 907/274/16 наполягає на підробленості дозволу від 01.09.2014 року, на підставі якого колишнім директором укладено спірний договір та здійснено передачу транспортних засобів за актом прийому-передачі без проведення фактичного розрахунку за вказані транспортні засоби.

Крім того, на думку позивача, ТОВ «Квадр Транспорт» як третя особа володіла інформацією щодо неправомірних дій директора ОСОБА_4, оскільки директор ТОВ «Квадр Транспорт» ОСОБА_5 була і заступником директора ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород і мала доступ до всіх документів ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород, і саме вона проводила оформлення продажу в органах ДАІ під час зняття транспортних засобів з обліку ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород та поставлення на облік зазначених транспортних засобів за ТОВ «Квадр Транспорт» .

Звертає увагу суду також на те, що засновником ТОВ «Квадр Транспорт» є ОСОБА_7, яка являється дочкою колишнього директора ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород ОСОБА_4, у зв'язку з чим на його думку, надані відповідачем судові рішення Верховного Суду України та Вищого господарського суду України не можуть підтверджувати правомірність дій колишнього директора ОСОБА_1 ОСОБА_4 та визнання ОСОБА_1 вчиненого правочину, оскільки за обставинами наведених судових рішень, засновники продавця однієї особи, керівник продавця є іншими особами і керівник покупця також є іншою особою, а у даному випадку представник засновника ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород, директор ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород і ТОВ «Квадр Транспорт» є однією особою.

На спростування тверджень відповідача щодо наступного схвалення ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород спірного договору, представник позивача покликається на неправомірні дії керівника ОСОБА_1 ОСОБА_4 щодо непередання новому керівнику ОСОБА_1 довіреності від засновника ОСОБА_1, у зв'язку з чим ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород дізналося про неправомірні дії колишнього керівника тільки після пред'явлення позову до суду засновником ОСОБА_1, а новим керівником ОСОБА_1 не вчинено жодної дії, яка б свідчила про визнання останнім правочину.

Заперечуючи вчинення ОСОБА_1 дій щодо визнання (схвалення) укладеного спірного договору шляхом прийняття коштів на свій рахунок від ТОВ «Квадр Транспорт» , представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 жодним чином не могло вплинути на перерахування таких коштів відповідачем, оскільки таке перерахування є односторонньою дією особи, яка перераховує кошти, та не міг заборонити банківській установі не приймати кошти від ТОВ «Квадр Транспорт» ; у платіжних дорученнях від ТОВ «Квадр Транспорт» відсутні посилання на укладений договір, а наявні лише реквізити рахунків, що мало наслідком введення позивача в оману щодо природи отриманих коштів та притриманням цих коштів позивачем до вирішення питання підстав та походження даної операції.

Наполягає на занижені ринкової вартості транспортних засобів при їх відчуженні за спірним договором та відсутності у ТОВ «Квадр Транспорт» реального наміру придбавати дані транспортні засоби для здійснення господарської діяльності, оскільки у квітні 2015 року, як видно із долученої до матеріалів справи довідки ДАІ, дані транспортні засоби були перепродані третім особам, і тільки після цього було проведено повний розрахунок ТОВ «Квадр Транспорт» з ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород.

З посиланням на недійсність договору на поставку транспортного засобу № 2/09-2014 від 01.09.2014 року, позивач просить суд застосувати реституцію в порядку ст. 216 Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні 03.02.2017 року представник позивача подав суду докази сплати судового збору за вимогою про застосування реституції у сумі 7 965 грн. згідно платіжного доручення № 3518 від 03.02.2017 року.

Уповноважений представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила. Зокрема, з посиланням на правову позицію Верховного Суду України зазначає, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою; правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання; наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. Стверджує, що положення ст. 241 Цивільного кодексу України не ставить схвалення правочину в залежність від рішення загальних зборів, а підтвердженням такого схвалення є дії, вчинені на його виконання особою, в інтересах якої його укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання. Визнання рішення зборів засновників юридичної особи недійсним не встановлює наявності дефекту волі на час вчинення правочину, оскільки виконання правочину стороною, яка в подальшому його оскаржує, свідчить про тотожність її волі та волевиявлення на час вчинення правочину, а отже на те, що правочин був спрямований на настання правових наслідків, бажаних обома сторонами.

Таким схваленням спірного договору, на думку представника відповідача, є зокрема, зарахування коштів, що надійшли від покупця (відповідача) до продавця (позивача) у повному обсязі на виконання спірного договору на поставку транспортного засобу № 2/09-2014 від 01.09.2014 року. Вказує також на те, що протягом майже двох років позивач не виражав жодного наміру повернути ці кошти або визнати договір недійсним.

Звертає увагу суду на те, що на дату укладення спірного договору повноваження ОСОБА_4 як представника єдиного засновника ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород з правом голосування на загальних зборах, не були відкликані, а в подальшому довірителька письмовим документом схвалила дії ОСОБА_4 як її представника, і як директора ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород, а тому директор ОСОБА_4 на момент підписання спірного договору діяв правомірно і у межах своїх повноважень.

Крім того, на спростовування тверджень представника позивача щодо неправомірності вчинених ОСОБА_4 дій по відчуженню транспортних засобів з метою отримання ним власної вигоди, покликається на те, що після 22.09.2014 року, коли гроші за транспортні засоби у відповідності до п. 4.3. спірного договору почали надходити позивачу - ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород, ОСОБА_4 вже склав повноваження представника учасника ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород ОСОБА_6 та звільнився з посади директора цього ОСОБА_1, у зв'язку з чим не мав жодної можливості скористатися коштами або майном цього ОСОБА_1 у власних цілях. Наполягає на тому, що відповідальність за будь-які дії або бездіяльність позивача, в тому числі щодо розпорядження активами чи виконання господарських договорів у вказаний період, закон покладає на його керівника, а не на сторонніх осіб. З посиланням на додані до матеріалів справи платіжні доручення за період з 23.09.2014 року по 17.10.2015 року про перерахування коштів ТОВ «Квадр Транспорт» за придбані згідно оспорюваного договору транспортні засоби на рахунок ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород, представник відповідача стверджує, що схвалення договору позивачем, а отже і визнання повноважень керівника на його укладення не було одноразовою дією. Крім цього, представник відповідача наголошує, що оскільки у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відчуження транспортних засобів та зарахування сплачених відповідачем за їх придбання коштів мало бути відображено ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород у своєму бухгалтерському обліку, то відсутні підстави вважати що вказані операції щодо вибуття основних засобів та розрахунків за них не були відображені в обліку та звітності ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород, а отже були йому відомі, що і свідчить про схвалення позивачем спірного договору.

Вказує також на те, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми відносинами між юридичною особою та її органом, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами. Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу ОСОБА_1 необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності у поведінці третьої особи несе юридична особа.

Аналізуючи рішення господарського суду Закарпатської області від 13.06.2016 року у справі № 907/274/16, вважає, що таке рішення жодним чином не скасовує дії позивача щодо неодноразового прийняття виконання за спірним договором, а відтак для позивача правові наслідки, передбачені ст. 241 Цивільного кодексу України є такими, що настали і не можуть бути скасовані.

Посилаючись на положення ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного права та приписи ст. 215 Цивільного кодексу України, якими встановлені підстави недійсності правочину, стверджує, що позивачем не вказано та не підтверджено відповідними доказами, яке саме право позивача було порушено відповідачем, і в чому саме полягає порушення цього права.

Зазначає також про те, що спірні транспортні засоби були відчужені третім особам і на сьогоднішній день відсутні у відповідача, а тому позивач може витребувати їх від особи, яка не є стороною недійсного правочину шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України. Оскільки спірні транспортні засоби вибули з володіння відповідача, застосування реституції у даному випадку, на думку, відповідача, є неможливим.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін,

суд встановив:

01.09.2014 року проведено збори учасників ТОВ "Інтерфрахт" Ужгород, за результатами яких прийнято рішення, оформлене протоколом № 11 від 01.09.2014 року, яким вирішено укласти з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Квадр Транспорт", м. Ужгород договір на поставку транспортного засобу, а саме, сідлового тягача-E марки VOLVO FM/FH-4х2Т 480, 2008 року випуску, шасі № YV2ASW0A58B527127, д.н.з. НОМЕР_1 та сідлового тягача-Е марки VOLVO FM FH 4х2Т, 2008 року випуску, шасі № YV2ASW0A78B526268, д.н.з. НОМЕР_2; підписання договору доручено директору ОСОБА_1 ОСОБА_4.

Того ж дня проведено збори учасників ТОВ "Інтерфрахт" Ужгород, якими прийнято рішення, оформлене протоколом № 12 від 01.09.2014 року, яким вирішено укласти з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Квадр Транспорт", м. Ужгород договір на поставку транспортного засобу, в саме, сідлового тягача-E марки VOLVO FH 42ТВ, 2009 року випуску, шасі № YV2ASW0A09B544368, д.н.з. НОМЕР_3; підписання договору доручено директору ОСОБА_1 ОСОБА_4.

Як вбачається зі змісту наведених протоколів № 11 від 01.09.2014 року та № 12 від 01.09.2014 року, рішення зборів прийняті за участю ОСОБА_4, як представника по довіреності учасника ТОВ "Інтерфрахт" Ужгород ОСОБА_6 та ОСОБА_8 - механіка ТОВ "Інтерфрахт" Ужгород.

Рішення з усіх питань прийнято одноголосно представником за дорученням єдиного учасника ОСОБА_1 ОСОБА_6 - ОСОБА_4.

01.09.2014 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Інтерфрахт" Ужгород (продавцем, позивачем у справі) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Квадр Транспорт" (покупцем, відповідачем у справі) укладено договір на поставку транспортного засобу № 2/09-2014, за умовами якого продавець зобов'язався здійснити поставку транспортних засобів бувших у користуванні, а саме, сідлового тягача марки VOLVO FM/FH-4х2Т 480, 2008 року випуску, шасі № YV2ASW0A58B527127, сідлового тягача марки VOLVO FM FH 4х2Т, 2008 року випуск, шасі № YV2ASW0A78B526268 та сідлового тягача марки VOLVO FН 42ТВ, 2009 року випуску, шасі № YV2ASW0A09B544368, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити їх.

Загальна вартість договору у відповідності до п. 4.2. договору складає суму 530 999 грн.

Оплата покупцем придбаних транспортних засобів згідно пункту 4.3. Договору проводиться у гривні, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця згідно виставлених рахунків, на протязі одного року з дня виставлення рахунків.

Договір від ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Інтерфрахт" Ужгород підписано директором ОСОБА_4, від ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Квадр Транспорт" - директором ОСОБА_5

На виконання вказаного договору ТОВ "Інтерфрахт" Ужгород згідно акту приймання-передачі транспортних засобів від 18.09.2014 року передало ТОВ «Квадр Транспорт" визначені договором транспортні засоби.

Наказом № 156 І/У від 01.10.2014 року ОСОБА_4 був звільнений з посади директора «Інтерфрахт» Ужгород.

У подальшому, рішенням господарського суду Закарпатської області від 13.06.2016 року у справі № 907/274/16 визнано недійсними рішення зборів учасників ТОВ „Інтерфрахт» Ужгород від 01.09.2014 року, оформлене протоколом № 11 від 01.09.2014 року та рішення зборів учасників ТОВ „Інтерфрахт» Ужгород від 01.09.2014 року, оформлене протоколом № 12 від 01.09.2014 року. Рішенням суду констатовано, що ОСОБА_6, яка фактично є єдиним учасником ТОВ "Інтерфрахт" Ужгород та володіє часткою у статутному капіталі ОСОБА_1 в розмірі 100%, жодним чином не була повідомлена про скликання зборів учасників 01.09.2014 року. На вказаних зборах учасник ОСОБА_6 не була присутня, а ОСОБА_4, який згідно з протоколами зборів № 11 від 01.09.2014 року та № 12 від 01.09.2014 року зазначений як представник учасника ОСОБА_6, не мав належним чином підтверджених повноважень на здійснення такого представництва, оскільки у протоколах зборів міститься посилання на довіреність без зазначення точних реквізитів такої довіреності.

Предметом позову у даній справі є вимога позивача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „Інтерфрахт» Ужгород про визнання недійсним договору на поставку транспортного засобу № 2/09-2014, укладеного 01.09.2014 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „Інтерфрахт» Ужгород та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „Квадр Транспорт» та застосування реституції шляхом повернення транспортних засобів позивачу.

Дослідивши аргументи позову щодо недійсності договору на поставку транспортного засобу № 2/09-2014, укладеного 01.09.2014 року та застосування реституції, а також доводи сторін, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову повністю з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Нормами частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За положеннями ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Статтею 97 Цивільного кодексу України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 145 Цивільного кодексу України, вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.

Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад (ч. 1 ст. 99 Цивільного кодексу України).

Частиною 4 ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" встановлено, що дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Представництвом, відповідно до ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

У відповідності до ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Інститут представництва передбачає певні законодавчі обмеження. Так, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень; представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Як вбачається із матеріалів справи, оспорюваний договір на поставку транспортного засобу № 2/09-2014 від 01.09.2014 року від імені ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „Інтерфрахт» Ужгород укладено директором ОСОБА_4 на виконання рішень зборів учасників ТОВ „Інтерфрахт» Ужгород від 01.09.2014 року, оформлених протоколом № 11 від 01.09.2014 року та протоколом № 12 від 01.09.2014 року, які в подальшому рішенням господарського суду Закарпатської області від 13.06.2016 року у справі № 907/274/16 визнано недійсними з огляду на те, що ОСОБА_6, яка фактично є єдиним учасником ТОВ "Інтерфрахт" Ужгород та володіє часткою у статутному капіталі ОСОБА_1 в розмірі 100%, жодним чином не була повідомлена про скликання зборів учасників 01.09.2014 року та не була присутня на них, а зазначений у вказаних протоколах, як представник учасника ОСОБА_6, ОСОБА_4 не мав належним чином підтверджених повноважень на здійснення такого представництва, оскільки у протоколах зборів міститься посилання на надану довіреність без зазначення точних реквізитів такої довіреності.

Як зазначено у пункті 3.2. рішення Конституційного Суду України від 12.01.2010 року № 1-рп/2010, реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає у правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Законодавство ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми відносинами між юридичною особою та її органом, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 Цивільного кодексу України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

Закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах із юридичною особою. Тому, з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (стаття 12 ЦК України), висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності у поведінці третьої особи несе юридична особа.

Аналізуючи посилання представника позивача на відсутність повноважень щодо підписання директором ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород ОСОБА_4 спірного договору за відсутності погодження із учасником ОСОБА_1, якого вимагає припис підпункту 6.3.13. пункту 6.3. розділу 6 Статуту, оскільки вартість відчуженого за оспорюваним договором майна (транспортні засоби) перевищує половину статутного фонду (капіталу) ОСОБА_1, суд зазначає наступне.

Підпунктом 6.3.13. пункту 6.3. розділу 6 Статуту ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород визначено, що до компетенції зборів учасників ОСОБА_1 належить затвердження укладених директором договорів (угод, контрактів) по господарських операціях з майном ОСОБА_1, балансова вартість якого перевищує суму еквіваленту половині статутного фонду ОСОБА_1 на момент укладення договору (угоди, контракту).

Виходячи з наведеного пункту Статуту, без погодження зборів учасників ОСОБА_1, у даному випадку одноособового засновника ТОВ „Інтерфрахт» Ужгород ОСОБА_6, директор вправі підписувати договори щодо розпорядження майном ОСОБА_1 на суму, що не перевищує половину статутного фонду (капіталу) ОСОБА_1, тобто до 300 000 грн.

Однак, підписання директором ОСОБА_1 спірного договору, за яким відчужено транспортні засоби на суму 530 999 грн., без погодження учасника ОСОБА_1, не може бути визнано неправомірним з огляду на дійсність рішень загальних зборів, оформлених протоколами № 11 та № 12 від 01.09.2014 року на момент укладення та підписання спірного договору, оскільки скасування рішенням господарського суду Закарпатської області від 13.06.2016 року у справі № 907/274/16 рішень загальних зборів учасників ТОВ „Інтерфрахт» Ужгород від 01.09.2014 року, оформлених протоколом № 11 від 01.09.2014 року та протоколом № 12 від 01.09.2014 року не може бути підставою для визнання недійсним договору на поставку транспортного засобу № 2/09-2014 від 01.09.2014 року, підписаного директором ТОВ „Інтерфрахт» Ужгород ОСОБА_4, так як не усуває факту законності дій директора ОСОБА_1 у 2014 році по виконанню рішень загальних зборів учасників ТОВ „Інтерфрахт» Ужгород.

У разі визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, яким визначені повноваження виконавчого органу, це рішення є недійсним з моменту його прийняття. Для вирішення в подальшому спору про визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства в той період, коли рішення загальних зборів учасників товариства було дійсне, зазначена обставина має правове значення, оскільки вона підтверджує, що станом на час укладення оспорюваного договору повноваження щодо представництва юридичної особи у виконавчого органу були відсутні чи обмежені.

Проте, визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства саме по собі не може слугувати єдиною підставою для висновку про недійсність договору. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно.

З урахуванням наведеного, суд констатує, що позивачем не обґрунтовано та не підтверджено належними та допустимим доказами недобросовісності та нерозумності поведінки третьої особи ТОВ «Квадр Транспорт» при укладенні оспорюваного договору.

Аргументом обізнаності третьої особи про відсутність у виконавчого органу ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород директора ОСОБА_4 необхідного обсягу повноважень, представник позивача зазначає факт одночасного перебування ОСОБА_5 на посаді директора ТОВ «Квадр Транспорт» , і заступника директора ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород. Таке посилання представника позивача, судом до уваги не приймається, оскільки на момент укладення оспорюваного договору, питання відсутності у директора ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород ОСОБА_4 необхідних повноважень на укладення оспорюваного договору у встановленому законом порядку ніким не порушувалось і в судовому порядку не вирішувалось.

Посилання ж представника позивача на факт родинних зав'язків між директором ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород ОСОБА_4 та засновником ТОВ «Квадр Транспорт» ОСОБА_7, оскільки остання є його дочкою, судом відхиляється, так як представником позивача не доведено при цьому порушень ст. 238 Цивільного кодексу України, яка забороняє представнику вчиняти правочини від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

Водночас, правові наслідки вчинення правочинів з перевищенням повноважень визначено частиною першою статті 241 Цивільного кодексу України: правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Таким чином, стаття 241 Цивільного кодексу України не ставить схвалення правочину в залежність від рішення загальних зборів, а підтвердження такого схвалення є вчинені на його виконання дії, особою в інтересах якої його укладено.

Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т.ін.). Наведене також кореспондується із п. 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

З матеріалів справи вбачається, що на виконання оспорюваного правочину, ТОВ «Квадр Транспорт» здійснено перерахування на розрахунковий рахунок ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород грошових коштів на загальну суму 530 999 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень та копіями рахунків, які долучені до матеріалів справи (арк.спр. 116-131, 181-183).

Судом встановлено, що перерахування зазначених коштів було здійснено у період з 23.09.2014 року по 12.10.2015 року, тобто і у період після звільнення директора ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород ОСОБА_4 та призначення нового директора ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород.

Позивачем зазначені кошти були отримані, що ним і не заперечується. Разом з тим, як безпідставно отримані ці кошти позивач відповідачу не повертав.

В такому разі, якщо особа, що отримала грошові кошти була незгодна з тим, що їх отримала безпідставно, вона була зобов'язана повернути отримані кошти у відповідності до приписів чинного законодавства України.

Враховуючи той факт, що отримані грошові кошти позивачем не повернуті, оскільки суду не надано доказів належного повернення відповідачу перерахованих коштів, суд дійшов висновку, що позивач погодився на отримання перерахованих відповідачем коштів за оспорюваним договором.

Посилання представника позивача на притримання грошових коштів, що надійшли від ТОВ «Квадр Транспорт» на рахунок ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород до з'ясування підстав їх надходження, позивачем законодавчо необґрунтовано, доказів звернення позивача до ТОВ «Квадр Транспорт» щодо підставності перерахування останнім вказаних коштів, суду не подано.

Разом з тим, положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка (ст. 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» ).

Аналізуючи вищезазначені положення Закону, відчуження транспортних засобів за оспорюваним договором та зарахування сплачених відповідачем за їх придбання коштів, мало бути відображено ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород у своєму бухгалтерському обліку, а тому відсутні підстави вважати, що вказані операції щодо вибуття основних засобів та розрахунків за них не були відображені в обліку та звітності ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород, з огляду на що були відомі позивачу, що також свідчить про схвалення позивачем спірного договору.

Разом з тим, звернення до суду з позовом про визнання недійсним оспорюваного договору відбулося майже через два роки після його укладення.

Відтак, дії позивача з виконання спірного договору (прийняття оплати за спірним договором та мовчазної згоди щодо дійсності оспорюваного договору, в тому числі після зміни директора ТОВ „Інтерфрахт» Ужгород) дають підстави вважати оспорюваний правочин схваленим особою, на користь якої його було укладено.

Крім того, жодних документальних доказів того, що у зв'язку з перевищенням наявних у директора ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород ОСОБА_4 повноважень при підписанні спірного договору, вказану посадову особу відповідно до положень Статуту ОСОБА_1 було притягнуто до майнової відповідальності, матеріали справи не містять.

Натомість, у матеріалах справи наявна заява від 22.09.2014 року, якою засновник ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород ОСОБА_6 зазначила про відсутність у неї до ОСОБА_4 претензій стосовно її представництва як засновника ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород, яке тривало до 22.09.2014 року; відсутність претензій та заперечень до ОСОБА_4 як до директора ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород; відсутність заперечень проти рішень засновника ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород, які підписував ОСОБА_4 та які були оформлені протоколами зборів учасників ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород включно по 22.09.2014 року. Вказана заява містить проставлення апостилю та представником позивача не заперечена.

Аргументи представника позивача щодо заниження ринкової вартості транспортних засобів при їх відчуженні за спірним договором та відсутності у ТОВ «Квадр Транспорт» реального наміру купляти дані транспортні засоби для здійснення господарської діяльності, враховуючи подальше їх відчуження третім особам, судом до уваги не приймається з огляду на наступне.

В аспекті положень ст. 42 Господарського кодексу України, відповідач має право самостійно здійснювати господарську діяльність з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а отже, вправі на власний розсуд розпоряджатися придбаними за оспорюваним договором транспортними засобами. Крім цього, розрахунки ТОВ «Квадр Транспорт» з ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород за придбані транспортні засоби не були поставлені у залежність від подальшої їх реалізації третім особам, а були проведені у відповідності до п. 4.3. спірного правочину, тобто після виставлення рахунків на протязі одного року.

З урахуванням наведеного та приймаючи факт наступного схвалення ТОВ «Інтерфрахт» Ужгород оспорюваного договору, що в силу приписів ст. 241 Цивільного кодексу України унеможливлює визнання його недійсним, у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору на поставку транспортного засобу № 2/09-2014 від 01.09.2014 року належить відмовити.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постановах від 06.06.2011 року у справі № 4/105-10, від 19.08.2014 року № 3-38гс14, від 19.08.2014 року № 3-59гс14, від 21.09.2016 року у справі № 902/841/15, від 27.04.2016 року у справі № 6-62цс16, а також Вищим господарським судом України у постановах від 01.04.2015 року у справі № 925/1425/14, від 23.01.2017 року у справі № 910/4818/16 ).

Вимога позивача про застосування реституції шляхом повернення йому транспортних засобів задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Стаття 216 Цивільного кодексу України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним .

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено фактичних обставин та правових ознак для задоволення вимоги про визнання недійсним договору на поставку транспортного засобу № 2/09-2014 від 01.09.2014 року та як наслідок вимоги про застосування реституції, а тому, у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Судові витрати підлягають віднесенню на позивача у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 14.02.2017 року

Головуючий суддя Пригара Л.І.

Суддя Івашкович І.В.

Суддя Ушак І.Г.