Рішення

від 06.02.2017 по справі 910/1264/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2017Справа № 910/1264/16

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Шкоденко Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростіл-ПАК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арда Метал Пекеджинг Україна"

про стягнення сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання

за участю представників:

від позивача:Пелюк С.С. - представник за довіреністю б/н від 26.12.2016 р. від відповідача:Садова О.П. - представник за довіреністю б/н від 22.02.2016 р.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 р. до господарського суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Євростіл-ПАК" (далі - ТОВ "Євростіл-ПАК") з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арда Метал Пекеджинг Україна" (далі - ТОВ "Арда Метал Пекеджинг Україна") про стягнення інфляційної складової боргу та 3 % річних за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання.

У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на несвоєчасне виконання відповідачем господарського зобов'язання в частині оплати поставленого товару за видатковими накладними №№ РН-000000000192, РН-000000000193 від 08.09.2011 р., заборгованість за якими була стягнута рішенням господарського суду міста Києва від 03.08.2015 р. у справі № 910/18291/14. За прострочку зобов'язання позивач нарахував ТОВ "Арда Метал Пекеджинг Україна" інфляційну складову боргу у сумі 663 663,99 грн. та 3 % річних у сумі 107 862,33 грн., що разом складає 771 526,32 грн., які просить стягнути з відповідача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.03.2016 р. у даній справі, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 р., у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростіл-ПАК" було відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2016 р., рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2016 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.12.2016 р. справу прийнято до провадження суддею Головіною К.І.

У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, зазначив, що вимоги про стягнення матеріальних втрат вже були предметом розгляду у справі № 910/18291/14, у яких судом було відмовлено за клопотанням самого позивача, про що зазначено у постанові Вищого господарського суду України від 10.12.2015 р. у зазначеній справі. З огляду на вказане відповідач у судовому засіданні заявив усне клопотання про припинення провадження у справі з тих підстав, що повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається, а заяву про застосування строків позовної давності, подану при первісному розгляді позовних вимог, просив не розглядати, оскільки провадження підлягає припиненню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, у судовому засіданні встановлено, що 08.09.2011 р. ТОВ "Металпак" (правонаступником якого є ТОВ "Євростіл-Пак"), відповідно до усних домовленостей із ТОВ "Арда Метал Пекеджинг Україна" здійснило поставку відповідачу товару на суму 827 511,21 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-000000000192 та № РН-000000000193 від 08.09.2011 р.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що сторони вчинили дії, що свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки (передача постачальником товару за видатковими накладними, прийняття товару покупцем).

Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ТОВ "Металпак" (правонаступником якого є ТОВ "Євростіл-Пак") та ТОВ "Арда Метал Пекеджинг Україна" уклали між собою договір поставки спрощеним способом, який є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань. При цьому чинне законодавство не встановлює спеціальних вимог до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вже зазначалось, на виконання умов договору поставки відповідачем був поставлений товар на загальну суму 827 511,21 грн., що підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку, наявними в матеріалах справи.

Проте, відповідач зобов'язання за договором зі свого боку виконав неналежним чином, поставлений ТОВ "Металпак" товар не оплатив, внаслідок чого у ТОВ "Арда Метал Пекеджинг Україна" виникла заборгованість у вказаній сумі.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Також судом встановлено, що 26.08.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Металлпак" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євростіл-Пак" (новий кредитор) був укладений договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор передає, а новий кредитор в день укладання даного договору приймає і набуває право вимоги заборгованості до ТОВ "Арда Метал Пекеджинг Україна" (божник) перед первісним кредитором основного боргу в сумі 827 511,21 грн. у якості оплати за отриманий боржником у власність товар на підставі видаткових накладних № РН-000000000193 від 08.09.2011 р., № РН-000000000192 від 08.09.2011 р. та довіреності № 225813 від 08.09.2011 р.

Додатковою угодою від 26.08.2014 р. сторони доповнили договір про відступлення права вимоги пунктом 1-1, відповідно до якого новий кредитор за цим договором, окрім права вимоги до ТОВ "Арда Метал Пекеджинг Україна" основного боргу в сумі 827 511,21 грн., одночасно набуває право вимоги суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання зобов'язання, а також три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення виконання зобов'язання на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

26.08.2016 р. між ТОВ "Металпак" та ТОВ "Євростіл-Пак" був підписаний акт приймання-передачі документів до договору про відступлення права вимоги від 26.08.2014 р.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передачі ним своїх прав іншій особі за правочином.

Частиною 1 ст. 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не передбачено договором або законом. Відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Таким чином, у спірних правовідносинах позивач (ТОВ "Євростіл-Пак") замінив ТОВ "Металпак" та набув відповідних прав та обов'язків щодо стягнення з відповідача суми заборгованості за поставлений, але не оплачений товар на суму 827 511,21 грн. за видатковими накладними № РН-000000000193 від 08.09.2011 р. та № РН-000000000192 від 08.09.2011р., а також право вимоги щодо стягнення матеріальних втрат, нарахованих на цю суму заборгованості.

Отже, оскільки ТОВ "Арда Метал Пекеджинг Україна" неналежно виконало свої зобов'язання з оплати поставленого товару на вказану суму, ТОВ "Євростіл-Пак" у серпні 2014 р. звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ТОВ "Арда Метал Пекеджинг Україна" вартості поставленого товару.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду міста Києва від 03.08.2015 р. у справі № 910/18291/14, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 10.12.2015 р., позов ТОВ "Євростіл-Пак" задоволено, стягнуто з ТОВ "Арда Метал Пекеджинг Україна" основний борг у сумі 827 511,21 грн. та 16 550,22 грн. - судового збору, а всього - 844 061,43 грн.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх наявність встановлена у законному судовому рішенні, а тому немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, що набрав законної сили.

При цьому приписи статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання судового рішення усіма суб'єктами прав у вказаній справі.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, а також згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справі ""Совтрансавто-Холдінг" проти України" від 25.07.02 року, у справі "Брумареску проти Румунії" від 28.10.99 року існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Також в силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/18291/14 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.

Як встановлено в судовому засіданні, на виконання рішення у вищеозначеній справі № 910/18291/14 судом був виданий наказ від 21.12.2015 р., який у подальшому був пред'явлений до виконання до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві.

13.01.2016 р. під час примусового виконання цього наказу позивачу була перерахована заборгованість, яка була стягнута з ТОВ "Арда Метал Пекеджинг Україна" рішенням суду в сумі 844 061,43 грн.

Ураховуючи неналежне виконання відповідачем господарського зобов'язання, підтвердженого судовим рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з ТОВ "Арда Метал Пекеджинг Україна" інфляційну складову боргу у сумі 107 862,33 грн. та 3 % річних у сумі 663 663,99 грн., нараховані на суму основного боргу за період з 09.09.2011 р. по 12.01.2016 р., тобто починаючи з дня прострочення зобов'язання до дня примусового стягнення заборгованості.

Вирішуючи спір по суті та перевіряючи доводи сторін з урахуванням висновків, викладених у постановах Вищого господарського суду України в даній справі та справі № 910/18291/14, суд виходив з наступного.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України передбачено, що у разі порушення ним грошового зобов'язання учасник господарських відносин не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначив Верховний Суд України у справах № 6-49цс12 та № 6-38цс11, за змістом частини 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, виходячи з наведених норм, та враховуючи позицію Верховного Суду України, господарський суд приходить до висновку, що інфляційні втрати та 3% річних, передбачені ст. 625 ЦК України, входять до складу грошового зобов'язання (яке має виконати боржник) та вимоги про їх стягнення є такими, що заявлені правомірно.

Проте, у судовому засіданні відповідач вказував на те, що позовні вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та 3 % річних вже були предметом розгляду іншої справи - № 910/18291/14, і тоді господарський суд відмовив у їх задоволенні у зв'язку з тим, що позивач відмовився від їх розгляду. За таких обставин відповідач просив провадження у даній справі припинити.

Перевіривши вказані доводи відповідача, господарський суд їх відхиляє, оскільки вони не узгоджуються із встановленими обставинами та висновками господарського суду касаційної інстанції по зазначеній справі.

Як вже було зазначено, у справі № 910/18291/14 ТОВ "Євростіл-Пак" розглядались позовні вимоги про стягнення з ТОВ "Арда Метал Пекеджинг Україна" вартості товару за видатковими накладними № РН-000000000193 від 08.09.2011 р. та № РН-000000000192 від 08.09.2011 р. у сумі 827 511,21 грн.

Під час розгляду вказаної справи позивач (ТОВ "Євростіл-Пак") неодноразово збільшував та зменшував позовні вимоги в частині стягнення нарахованих ним 3 % річних та інфляційної складової боргу за прострочення зобов'язання. Відповідні заяви позивача були долучені судом до справи в порядку ст. 22 ГПК України, але по суті не розглядались, оскільки 03.08.2015 р. до початку розгляду справи по суті (новий склад суду) позивач подав заяву про зміну позовних вимог, а саме - про стягнення основного боргу без інфляційних нарахувань та 3 % річних, у якій також просив здійснювати розгляд справи без урахування останньої заяви про збільшення позовних вимог.

Отже, у справі № 910/18291/14 розглядались позовні вимоги ТОВ "Євростіл-Пак" про стягнення з відповідача лише основної заборгованості у сумі 827 511,21 грн., про що свідчить описова частина рішення господарського суду міста Києва від 03.08.2015 р., де зазначено, що у судовому засіданні 03.08.2015 р. заява про збільшення позовних вимог судом не розглядалась за клопотанням позивача, а також резолютивна частина цього рішення, в якій, зокрема, позивачу повернуто надміру сплачений судовий збір за позовні вимоги, що не розглядались (за заяву про збільшення позовних вимог).

При цьому суд звертає увагу, що в даному випадку залишення позову без розгляду (в частині) відбулось в результаті зменшення (відкликання) частини позовних вимог позивачем, а не в розумінні ст. 81 ГПК України, за приписами якої необхідно виносити ухвалу, на чому наполягав відповідач.

Про такі висновки вказав Вищий господарський суд України за результатами перегляду справи № 910/18291/14. Так, у постанові від 10.12.2015 р. ВГСУ зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Євростіл-Пак" до початку розгляду спору по суті (новий склад суддів: Мудрий С.М. - головуючий, Комарова О.С., Чебикіна С.О.) 02.06.2015 р. звернулось до суду з заявою про зміну підстав позову та зменшення позовних вимог, зокрема зменшило суму позову, тобто просило суд стягнути з відповідача тільки 827 511, 21 грн. вартості отриманого від Товариства з обмежено відповідальністю "Металпак" товару.

У заяві про зміну підстав та зменшення суми позову позивач зазначав, що підставою позову є фактичне передання відповідачу товару, відповідно до видаткових накладних від 08.09.2011 № РН-000000000193 та від 08.09.2011 № РН-000000000192, довіреності від 08.09.2011 № 225813 і просив суд стягнути з останнього 827 511,21 грн. вартості товару. Апеляційний господарський суд помилково визнав, що зазначеною заявою позивач змінив одночасно підставу та предмет позову, а відтак подав новий позов. Виходячи з цього помилковим є і висновок апеляційного суду щодо подачі позову поза межами позовної давності.

Права та обов'язки сторін унормовані статтею 22 Господарського процесуального кодексу України. Частиною 4 зазначеної статті передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення у справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. Тобто право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 Господарського процесуального кодексу України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду, відкриття судового засідання, роз'яснення сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому процесуальним законодавством порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається у протоколі судового засідання.

Також ВГСУ у вказаній постанові зазначив, що ухвалою господарського суду міста Києва від 26.05.2015 дану справу № 910/18291/14 прийнято до провадження колегією суддів у складі: Мудрий С.М. - головуючий, Комарова О.С. та Чебикіна С.О. у зв'язку з повторним автоматичним розподілом. З цього часу розгляд справи розпочався заново. Матеріалами справи підтверджено висновок суду першої інстанції, що із заявою про зміну підстав та розміру позовних вимог позивач звернувся 02.06.2015, тобто до початку розгляду справи по суті.

Згідно з п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи.

Отже, зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. У такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, а предметом спору стає вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі (п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

З урахуванням таких висновків суд вважає, що заявлені у даній справі позовні вимоги не розглядались в іншій справі - № 910/18291/14, оскільки позивач до початку розгляду справи по суті змінив предмет позову, користуючись своїми правами, передбаченими ст. 22 ГПК України. І такі дії позивача не свідчать про відмову позову відповідно до п. 4 ч. 1 ст.80 ГПК України.

Отже, суд не приймає твердження ТОВ "Арда Метал Пекеджинг Україна" про відмову позивача у частині позовних вимог, оскільки відповідач на власний розсуд трактує позиції Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 10.12.2015 р.

Стосовно доводів відповідача про умисне затягування розгляду справи № 910/18291/14 внаслідок чого позивач зловживав своїм правом на збільшення позовних вимог, суд зазначає, що критеріями розумних строків у справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника. Вказані висновки зроблені у рішеннях Європейського суду у справах "Федіна проти України" від 02.09.2010 р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006 р., "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 р.

Як вбачається з матеріалів справи № 910/18291/14, з метою повного та всебічного розгляду цієї справи судом витребовувались у сторін необхідні та додаткові докази, призначалась судова криміналістична експертиза, провадження у справі зупинялось та поновлювалось, з об'єктивних причин змінювався склад суду. При цьому сторони користувались принципом змагальності судового процесу, подаючи численні заяви та клопотання на розгляд суду. За таких обставин суд вважає, що збільшення періоду нарахувань, заявлених позивачем до стягнення, виникло з поважних причин, та в даному випадку не впливає на правильність вирішення спору.

З урахуванням всього викладеного господарський суд вважає, що у позивача відсутні процесуальні перешкоди для звернення до суду з вимогами про стягнення інфляційної складової боргу та 3 % річних, нарахованих за прострочення зобов'язання.

Провівши перерахунок заявленої до стягнення суми матеріальних втрат, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних у сумі 107 862, 33 грн. та інфляційна складова боргу у сумі 663 638,15 грн., тобто у меншій сумі, ніж просить позивач, оскільки останнім невірно здійснений розрахунок інфляційних нарахувань, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Заява відповідача, подана у попередньому розгляді справи про застосування строків позовної давності, під час нового розгляду справи судом не вирішувалась, оскільки у судовому засіданні 16.01.2017 р. представник ТОВ "Арда Метал Пекеджинг Україна" зазначив в усних поясненнях, що вказану заяву не підтримує у зв'язку з тим, що відпала необхідність у застосуванні наслідків спливу позовної давності, якщо провадження у справі підлягає припиненню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у тому числі за розгляд апеляційної та касаційної скарг.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 35, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростіл-ПАК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арда Метал Пекеджинг Україна" про стягнення сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арда Метал Пекеджинг Україна" (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 34; ідентифікаційний код 34616103) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростіл-ПАК" (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 9, кімната 414; ідентифікаційний код 35908869) інфляційну складову боргу у сумі 663 638 (шістсот шістдесят три тисячі шістсот тридцять вісім) грн. 15 коп., 3 % річних у сумі 107 862 (сто сім тисяч вісімсот шістдесят дві) грн. 33 коп., а також витрати зі сплати судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарг у сумі 38 189 (тридцять вісім тисяч сто вісімдесят дев'ять) грн. 27 коп.

У решті позовних вимог - відмовити.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 6 лютого 2017 року.

Повний текст рішення підписаний 13 лютого 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.