Ухвала

від 14.02.2017 по справі 805/965/15-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2017 року м. Київ К/800/30704/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Борисенко І.В.

Веденяпіна О.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року по справі № 805/965/15-а за позовом Державного підприємства Селидіввугілля до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Селидіввугілля звернулось до суду з позовною заявою до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05 лютого 2015 року №0000021500, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у загальному розмірі 1550043,00 грн., в тому числі за основним платежем 1033362,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 516681,00 грн. (з урахуванням заяви про зміну предмету адміністративного позову від 06 квітня 2015 року) та рішення від 23 грудня 2014 року №2504 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року у даній справі позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення від 05 лютого 2015 року №0000021500, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість за серпень 2014 року на загальну суму 1550043,00 грн., з яких основний платіж 1033362,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 516681,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01 серпня 2014 року по 31 серпня 2014 року та податку на прибуток (за даними бухгалтерського обліку) за період з 01 серпня 2014 року по 31 серпня 2014 року за операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю ПЕТРОЛ ЛТД , їх реальності та повноти відображення в обліку, за результатами якої складено акт документальної перевірки від 27 січня 2015 року № 12/05-16-15-02/33426253.

Наведеним актом перевірки встановлені порушення підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.191, 14.1.202 пункту 14.1 статті 14, пункту 18.1 статті 18, пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.1, 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 176.2 статті 176, пунктів 198.1-198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.3 статті 200, пунктів 201.4, 201.6, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого, на думку податкового органу, платником податків занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в розмірі 1033362,00 грн. за серпень 2014 року з підстав не встановлення факту реального здійснення господарських операцій платника податків з придбання товарно-матеріальних цінностей у Товариства з обмеженою відповідальністю ПЕТРОЛ ЛТД у серпні 2014 року та подальшого їх використання у господарській діяльності підприємства.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 05 лютого 2015 року за №0000021500, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за серпень 2014 року за основним платежем в сумі 1033362,00 грн., та за штрафними санкціями у сумі 516681,00 грн.

Задовольняючи позов частково, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дотримались правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договір, специфікації, приймальні акти, податкові накладні, видаткові накладні, транспортні накладні, платіжні доручення та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Факт використання придбаного обладнання та устаткування підтверджується відповідними актами, наявними у матеріалах справи. Рух товарно-матеріальних цінностей підтверджується картками складського обліку матеріалів. Зазначене спростовує доводи податкового органу про відсутність реальності господарських операцій за договором.

Також, податковий орган безпідставно стверджує, що у позивача виник обов'язок з постачання товарів за договором, оскільки відповідно пункту 3.2 договору поставка продукції здійснюється транспортом покупця за його рахунок, якщо інше не обумовлено у специфікаціях. Водночас, умовами специфікацій №№1-13 до Договору передбачено, що поставка продукції здійснюється транспортом постачальника (ТОВ ПЕТРОЛ ЛТД ) та за його рахунок до складу покупця.

Стосовно посилань податкового органу на відсутність реєстрації Товариством з обмеженою відповідальністю ПЕТРОЛ ЛТД зазначених вище податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно абзацу одинадцятого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції, чинної на час виникнення спірних правовідносин) у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

У зв'язку з відсутністю реєстрації зазначених вище податкових накладних постачальником ТМЦ (ТОВ ПЕТРОЛ ЛТД ) у Єдиному реєстрі податкових накладних позивачем 16.10.2014 року до податкової декларації за вересень 2014 року приєднана відповідна заява про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю ПЕТРОЛ ЛТД порядку реєстрації податкових накладних за № № 1-6 в Єдиному реєстрі податкових накладних (додаток № 8 до Декларації).

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220 1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області відхилити.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року по справі № 805/965/15-а залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підпис Борисенко І.В. підпис Веденяпін О.А.