Ухвала

від 14.02.2017 по справі 2а-3163/12/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2017 року м. Київ К/800/9239/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Борисенко І.В.

Веденяпіна О.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства Вишгородтранс на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2014 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2012 року по справі № 2а-3163/12/1070 за позовом Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області до Дочірнього підприємства Вишгородтранс про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Вишгородська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області звернулась до суду з позовною заявою до Дочірнього підприємства Вишгородтранс про стягнення заборгованості.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2014 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДП Вишгородтранс було зареєстровано Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області 15.04.1998 року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії А00 №097184.

Відповідач взятий на облік як платник податків в Державній податковій інспекції у Вишгородському районі Київської області 23.04.1998 року, що підтверджується Довідкою про взяття на облік платника податку від 09.06.2011 року №8054.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, загальна сума заборгованості ДП Вишгородтранс складає: по орендній платі за земельні ділянки, з урахуванням залишку несплаченої пені на суму 2159,38 грн., становить 55358,12 грн.; по податку на додану вартість, з урахуванням залишку несплаченої пені на суму 9390,75 грн., становить 82245,35 грн.; по податку на доходи фізичних осіб, з урахуванням залишку несплаченої пені на суму 34,40 грн., та часткового погашення заборгованості за рахунок переплати на суму 9000,00 грн., становить 37069,40 грн.; по податку з власників транспортних засобів становить 5948,20 грн.

Відповідач 16.09.2013 року подав клопотання, в якому зазначив, що визнає позовні вимоги Вишгородської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області в повному обсязі.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Згідно ч. 3 ст. 122 КАС України у разі часткового визнання адміністративного позову відповідачем і прийняття його судом може бути прийнята постанова суду про задоволення визнаних відповідачем позовних вимог відповідно до статті 164 цього Кодексу. У разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову.

Також, колегія суддів зазначає наступне.

Пункт 59.1 статті 59 Податкового кодексу України передбачає, що у разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 95.1 ст. 95 Податкового кодексу України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше, ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини (п. п. 95.2, 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України).

Згідно із пп. 20.1.18 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не надав доказів сплати податкового боргу, вжиті податковим органом заходи не призвели до його погашення, колегія суддів вважає правильними висновки судів щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Посилання відповідача на те, що порядок розгляду стягнення податкового боргу з рахунків передбачає звернення податкового органу з поданням в порядку ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, а лише в разі відмови в прийнятті подання заявник має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку, підлягають відхиленню, адже вищенаведені положення Податкового кодексу України не встановлюють імперативної умови звернення в порядку ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, як обов'язкової передумови для подання позову про стягнення податкового боргу для розгляду в загальному порядку позовного провадження.

Враховуючи вищенаведені положення чинного законодавства, та беручи до уваги клопотання відповідача про визнання в повному обсязі позовних вимог, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220 1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства Вишгородтранс відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2014 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2012 року по справі № 2а-3163/12/1070 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підпис Борисенко І.В. підпис Веденяпін О.А.