Рішення

від 15.02.2017 по справі 904/12514/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.02.2017 Справа № 904/12514/16

За позовом Прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тулс" (м. Київ)

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська (м. Дніпро)

третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство з питань нотаріату та банкрутства" (м.Дніпро)

третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Солярис." (м. Київ)

про витребування нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Маршала Малиновського, будинок 34 в м. Дніпро, вартістю 66 000 грн. 00 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від прокуратури: ОСОБА_1 - прокурор (посвідчення № 032900 віл 10.04.2015);

від позивача: ОСОБА_2 - головний спеціаліст (довіреність № 7/10-2562 від 28.12.2016);

від відповідача: ОСОБА_3 - представник (довіреність від 03.01.2017);

від третьої особи-1: не з'явився;

від третьої особи-2: не з'явився;

від третьої особи-3: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Перший заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (далі - позивач), в якій просить суд витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Тулс" (далі - відповідач) нежитлове приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Маршала Малиновського, будинок 34 в м. Дніпро, вартістю 66 000 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог перший заступник прокурора зазначає таке.

В ході здійснення представницьких повноважень прокуратурою Дніпропетровської області встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади м. Дніпро об'єктів нерухомого майна шляхом їх відчуження на користь приватних підприємств, в тому числі нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Маршала Малиновського, будинок 34 в м. Дніпро. Зазначене нежитлове приміщення перебувало на балансі Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська. Рішенням Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 46 від 27.11.1991 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів", яке доповнено рішенням Дніпропетровської міської ради № 26/23 від 26.09.2001, затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Дніпро. На підставі зазначених рішень відділом Дніпропетровського міського управління юстиції 02.07.2013 проведено державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Маршала Малиновського, будинок 34 в м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 98217412101).

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02.03.2011, об'єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема, Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпропетровська передано на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю".

06.08.2012 ухвалою господарського суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпропетровська. Однак, на час відкриття провадження у справі про банкрутство рішення сесії Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02.03.2011 ВРЖЕП АНД району в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого нерухоме майно обліковувалося на балансі підприємства за відсутності правових підстав.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012 у справі № 38/5005/6637/2012 ВРЖЕП АНД району визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. На підставі вказаної постанови ліквідатором ВРЖЕП АНД району призначено арбітражного керуючого ОСОБА_4, яким, всупереч нормам чинного законодавства та рішенням Дніпропетровської міської ради з питань управління об'єктами комунальної власності, нежитлове приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Маршала Малиновського, будинок 34 в м. Дніпро з метою продажу було включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" торгів з продажу нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Маршала Малиновського, будинок 34 в м. Дніпро, загальною площею 71,8 кв. м., оформлених протоколом № 73 від 25.12.2012, та переможцем яких визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Солярис.".

На підставі протоколу проведення біржових торгів з купівлі-продажу нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Маршала Малиновського, будинок 34 в м. Дніпро, 27.07.2013 між ВРЖЕП АНД району та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солярис." укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за № 2149, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП АНД району скаргу прокуратури Дніпропетровської області на дії ліквідатора задоволено, визнано неправомірними дії ліквідатора Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська арбітражного керуючого ОСОБА_4 щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нерухомого майна, зокрема: нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Маршала Малиновського, будинок 34 в м. Дніпро та продажу його з відкритих біржових торгів; визнано недійсними результати біржових торгів, проведених товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" з продажу нерухомого майна, зокрема: нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Маршала Малиновського, будинок 34 в м. Дніпро, загальною площею 71,8 кв. м., оформлених протоколом № 73 та визнано недійсним договір купівлі-продажу № 2149 від 27.07.2013, зареєстрованого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, укладеного між ліквідатором-арбітражним керуючим ОСОБА_6 та ТОВ "Солярис." з відчуження нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Маршала Малиновського, будинок 34 в м. Дніпро, загальною площею 71,8 кв. м.

В той же час, вказане нерухоме майно Товариством з обмеженою відповідальністю "Солярис." було відчужено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тулс" за договором купівлі-продажу № 4951 від 18.10.2013, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7

Перший заступник прокурора вважає, що оскільки при реалізації спірного майна не було дотримано процедуру його відчуження, останнє вибуло від власника поза волею останнього, а тому підлягає поверненню у власність територіальної громади м. Дніпро.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 23.01.2017. Вказаною ухвалою суду також було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Виробниче ремонтне житлово-експлуатаційне підприємство Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська (третя особа-1) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Агентство з питань нотаріату та банкрутства" (третя особа-2).

Від відповідачанадійшла заява про залишення позову без розгляду (вх.суду 3980/17 від 23.01.2017), яка мотивована недотриманням прокурором вимог закону в частині, яка передбачає обов'язок обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 3993/17 від 23.01.2017), в якому від проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Тулс" є добросовісним набувачем спірного майна, яке придбане ним за відплатним договором, при цьому, відповідач зазначив, що спірне майно вибуло з володіння Дніпропетровської міської ради та Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпропетровська зі їх волею. У відзиві відповідач також зауважує, що спірне майно на час включення до ліквідаційної маси було таким, що правомірно продовжувало перебувати на балансі Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська та залишалося закріпленим за ним на праві господарського відання, оскільки на цей час воно перебувало під обтяженням, що мало наслідком неможливість розпорядження ним. Крім того, заперечуючи проти вимог про витребування майна на підставі статті 388 Цивільного кодексу України, відповідач зазначив про неможливість їх задоволення, через встановлені в частині 2 статті 388 Цивільного кодексу України обмеження, відповідно до яких, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судового рішення. Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач також стверджував, що факт визнання недійсним договору купівлі-продажу, за яким спірне майно вибуло з володіння позивача, не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі.

Від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.суду 3995/17 від 23.01.2017), яке мотивоване необхідністю надання додаткових доказів по справі.

Від відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності (вх.суду 3997/17 від 23.01.2017), в якій відповідач зазначає, що перебіг строку, в межах якого власник мав право звернутися із позовом про витребування майна, слід обраховувати з моменту вибуття спірного майна з володіння, тобто, з дати укладення договору купівлі-продажу від 27.07.2013. Отже, у заяві відповідач наголошує, що строк позовної давності за вимогами у даній справі сплинув 28.07.2016, а прокурор звернувся із позовною заявою поза межами встановленого строку позовної давності для звернення за захистом порушеного права, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

У судове засідання 23.01.2017 з'явилися представники прокуратури та відповідача. Представники позивача та третіх осіб у судове засідання 23.01.2017 не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомили, витребуваних судом документів не надали.

У судовому засіданні представником прокуратури було підтримано клопотання про забезпечення позову. Так, у прохальній частині позовної заяви містилися заява про забезпечення позову, у якій перший заступник прокурора просив суд:

- накласти арешт на нерухоме майно, що є предметом позову, а саме: нежитлове приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Маршала Малиновського, будинок 34 в м. Дніпро (реєстраційних номер об'єкта нерухомого майна - 98217412101);

- заборони відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Тулс" та будь-яким іншим особам, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацію речових прав на нежитлове приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Маршала Малиновського, будинок 34 в м. Дніпро (реєстраційних номер об'єкта нерухомого майна - 98217412101), у тому числі, посвідчення та державної реєстрації договорів купівлі-продажу, дарування, міни, передачі в оренду, задоволення вимог іпотекодержателя. Заява мотивована тим, що відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, на час звернення прокурора до суду, власником спірного нерухомого майна є Товариства з обмеженою відповідальністю "Тулс". Таким чином, у випадку невжиття заходів забезпечення позову виконання рішення у справі № 904/12514/16 буде унеможливлено, оскільки титульний володілець вказаного спірного нерухомого майна має реальні можливості реалізувати вказане майно.

Представник відповідача про задоволення вказаного клопотання у судовому засіданні 23.01.2017 заперечував, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність. Крім того, у судовому засіданні 23.01.2017 представник відповідача просив суд задовольнити його клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на необхідність надання додаткових доказів по справі. Вказане клопотання було задоволено судом.

У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 23.01.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 06.02.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також задоволенням клопотання відповідача.

Крім того, ухвалою суду від 23.01.2017 в порядку статей 66, 67, 68 Господарського процесуального кодексу України заяву першого заступника прокурора Дніпропетровської області про вжиття заходів до забезпечення позову було задоволено частково; накладено арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Тулс", а саме: нежитлове приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Маршала Малиновського, 34 в м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 98217412101); в решті вимог, наведених в заяві про забезпечення позову, - відмовлено.

Від відповідача надійшло клопотання про здійснення фіксування судового процесу технічними засобами (вх.суду 3961/17 від 23.01.2017).

Від відповідача надійшла зустрічна позовна заява (вх.суду 1056/17 від 31.01.2017), в якій він просив суд усунути перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням № 4, що розташоване за адресою: вул. Маршала Малиновського, 34 в м. Дніпро, вартістю 66 000 грн. 00 коп. У прохальній частині вказаної заяви відповідач (позивач за зустрічним позовом) просив суд відстрочити сплату судового збору.

Ухвалою суду від 02.02.2017 було відмовлено у задоволенні заяви про відстрочення сплати судового збору та повернуто зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Тулс" до Прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська та третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство з питань нотаріату та банкрутства" про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням № 4, що розташоване за адресою: вулиця Маршала Малиновського, 34 в м. Дніпро, вартістю 66 000 грн. 00 коп. і додані до неї документи без розгляду на підставі пункту 4 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України.

Від прокуратури Дніпропетровської області надішли письмові пояснення (вх.суду 7505/17 від 06.02.2017), в яких наголошено на відсутності підстав для залишення її позову без розгляду, оскільки Дніпровською міською радою не було вжито дієвих заходів для запобігання вибуттю комунального майна із власності територіальної громади, а також не вжито заходів для повернення такого майна територіальній громаді. Вказана бездіяльність була встановлена постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.05.2015 у справі № 804/53/15. Також, прокуратура зазначає, що заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності також не підлягає задоволенню, оскільки про недійсність правочину, на підставі якого відбулося вибуття спірного майна з володіння територіальної громади міста поза її волею, як позивачеві так і прокуророві стало відомо лише 29.08.2016, після винесення ухвали господарського суду Дніпропетровської області у справі № 38/5005/6637/2012. Крім того, Дніпровська міська рада була залучена до участі у вказаній справі лише 12.04.2016, що свідчить про те, що раніше вона не могла дізнатися про порушення її прав.

У судове засідання 06.02.2017 з'явилися представник прокуратури та позивача. Представники відповідача та третіх осіб у судове засідання 06.02.2017 не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомили. Про день час та місце розгляду справи вказані особи були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а саме: відповідач - а.с.1-2 том 2; третя особа-1 - а.с.18 том 2; третя особа-2 - а.с.33-34 том 2.

У судовому засіданні 06.02.2017 представником прокуратури було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Представник позивача у судовому засіданні 06.02.2017 підтримав позовні вимоги прокурора у повному обсязі, просив суд їх задовольнити, з підстав, що наведені у позовній заяві.

Судом було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне залучити до участі у справі у якості третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Солярис."

У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 06.02.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 15.02.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також необхідністю залучення до участі у справі третьої особи.

Ухвалою суду від 06.02.2017 в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України було залучено до участі у справі у якості третьої особи-3 , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Солярис."

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції. Крім того, судом здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи відкладався, з метою надання учасниками судового процесу можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень .

В той же час, відповідачем 06.02.2017 було подано апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2017, відповідно до якої зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Тулс" було повернуто без розгляду.

У зв'язку з вказаними обставинами, ухвалою суду від 06.02.2017 було зупинено провадження у справі № 904/12514/16 до її повернення з Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2017 було відмовлено у задоволенні клопотання про відстрочку сплати судового збору за подання апеляційної скарги; апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тулс" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2017 повернуто без розгляду.

Справа № 904/12514/16 була повернута 13.02.2017 до господарського суду Дніпропетровської області.

Оскільки, підстави, які зумовили зупинення провадження у справі були усунуті, ухвалою суду від 13.02.2017 провадження у справі було поновлено ; справу було призначено до розгляду у судовому засіданні на 15.02.2017 , оскільки на вказану дату розгляд справи було відкладено ухвалою суду від 06.02.2017, а підстави неможливості проведення судового засідання у вказану дату станом на 13.02.2017 були усунуті .

Крім того, додатково судом було вжито заходів щодо оперативного та належного повідомлення про день, час та місце розгляду справи телефонограмами, які передавалися всім учасникам судового процесу (а.с.63-71 том 2).

Від прокуратури надійшло клопотання (вх.суду 9981/17 та 9983/17 від 15.02.2017), в якому вона просила суд долучити до матеріалів справи витребувані судом докази.

У судове засідання 15.02.2017 з'явилися представники прокуратури, позивача та відповідача.

Представники третіх осіб-1,2,3 у судове засідання черговий раз не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомили, з приводу чого суд зазначає таке.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адрес третіх осіб-1,2,3 судом були долучені до матеріалів справи витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.79-80 том 1, а.с.32 том 2).

Протягом розгляду справи (з 30.12.2016) поштова кореспонденція суду направлялася на юридичні адреси третіх осіб-1,2,3, що зазначені у вказаних витягах з реєстру.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 30.12.2016, 23.01.2017 та від 06.02.2017 були надіслані учасникам судового процесу завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

В той же час, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце розгляду справи, а саме : юридичні адреси, на які надсилалась кореспонденція суду, підтверджена витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; протягом розгляду справи судом неодноразово здійснювалося відстеження поштових відправлень суду на адресу відповідача та третіх осіб-1,2,3, шляхом формування витягів з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень суду, а також виготовлялися копії реєстрів на відправку рекомендованої пошти з повідомленням (а.с.244-247 том 1, а.с. 33-34 том 2, а.с.73-78 том 2).

З вказаних доказів вбачається, що треті особи-1,2 були обізнані про розгляд даної справи судом з 06.01.2017 та 18.01.2017, відповідно (а.с.245 та 247 том 1), але протягом одного місяця не надали своїх пояснень з приводу позовних вимог прокурора, будь-яких клопотань протягом розгляду справи не заявляли; у судові засідання жодного разу не їх представники не з'явилися.

Крім того, третя особа-3 також була належним чином повідомлена про розгляд справи судом, що підтверджується витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень суду, а також копією реєстру на відправку рекомендованої пошти з повідомленням № 54 від 07.02.2017, з яких вбачається, що ухвала суду про призначення розгляду справи на 15.02.2017 була отримана третьою особою-3 - 14.02.2017.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що треті особи-1,2,3 були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи.

Крім того, будь-яких клопотань чи заперечень треті особи-1,2,3 не подали.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників третіх осіб-1,2,3.

У судовому засіданні 15.02.2017 представником прокуратури було підтримано позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні 15.02.2017 просив суд задовольнити позовні вимоги прокурора.

Представник відповідача у судовому засіданні 15.02.2017 проти задоволення позовних вимог прокурора заперечував у повному обсязі, просив суд врахувати та задовольнити всі заяви та клопотання, подані відповідачем протягом розгляду справи судом.

Судом враховано, що учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками прокурора, позивача та відповідача у судовому засіданні 15.02.2017 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору .

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини , а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За клопотанням відповідача під час розгляду справи судом здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (судові засідання 06.02.2016 та 15.02.2016).

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 15.02.2017 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників прокуратури, позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ :

Згідно з абзацом 4 частини 1, частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною 3 статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Для представництва інтересів громадянина в господарському суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, та письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення представництва. Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. З метою вирішення питання щодо наявності підстав для ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без участі прокурора, вступу в розгляд справи за позовом іншої особи прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

Згідно з частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора України або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Господарський суд зазначає, що заява відповідача про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України "Про прокуратуру" право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Прокурор у позовній заяві зазначив, що в ході здійснення представницьких повноважень прокуратурою Дніпропетровської області встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади м. Дніпро об'єктів нерухомого майна шляхом їх відчуження на користь приватних підприємств, в тому числі нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Маршала Малиновського, будинок 34 в м. Дніпро.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Дніпровською міською радою не було вжито заходів для запобігання вибуттю комунального майна із власності територіальної громади, а також не вжито заходів для повернення такого майна територіальній громаді. Вказана бездіяльність була також встановлена постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.05.2015 у справі № 804/53/15. Отже, листом № 05/1-1104 вих-16 від 28.12.2016 Прокуратурою Дніпропетровської області було повідомлено Дніпровську міську раду про те, що за результатами вивчення стану додержання вимог законодавства у сфері державної та комунальної власності прокуратурою було прийнято рішення про звернення до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою про витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю "Тулс" нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Маршала Малиновського, будинок 34 в м. Дніпро, вартістю 66 000 грн. 00 коп. (а.с.74 том 1).

Отже, прокурор звернувся із даним позовом до суду, здійснюючи надані законом функції, реалізуючи покладені на нього повноваження, визначені статтею 29 Господарського процесуального кодексу України, статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". Підставою для представництва в суді інтересів держави стали факти порушень чинного законодавства при використанні майна територіальної громади міста Дніпро.

Дана позовна заява, як захід прокурорського реагування, вжита на захист порушених економічних інтересів держави в особі Дніпровської міської ради, яка виступає уповноваженим органом щодо даного спору, однак заходів щодо усунення порушень при використанні комунального майна належним чином не здійснює.

Враховуючи те, що Дніпровською міською радою після винесення господарським судом Дніпропетровської області ухвали від 29.08.2016 по справі № 38/5005/6637/2012 не вжито належних заходів цивільно-правового характеру, направлених на повернення до комунальної власності міста спірного нерухомого майна, що свідчить про неналежне здійснення останньою своїх повноважень, прокурор обґрунтовано звернувся з даним позовом відповідно до вимог частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Позовна заява підписана першим заступником прокурора області в межах повноважень, визначених частиною 1 статті 24 Закону України "Про прокуратуру".

У статті 29 Господарського процесуального кодексу України визначено повноваження прокурора як учасника судового процесу у позовному провадження.

Так, прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

В даному випадку позиція прокурора і позивача стосовно заявлених позовних вимог є одностайна - розглядати справу по суті. Позивач у повному обсязі підтримує заявлені прокурором позовні вимоги, тобто має місце безумовне волевиявлення позивача задовольнити матеріально-правові вимоги прокурора в тому вигляді, в якому вони містяться у позовній заяві.

З приводу позовних вимог прокурора суд вважає за необхідне зазначити слідуюче.

Рішенням Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 46 від 27.11.1991 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів" та рішенням Дніпропетровської міської ради № 26/23 від 26.09.2001 було затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Дніпро.

На підставі зазначених рішень відділом Дніпропетровського міського управління юстиції 02.07.2013 проведено державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Маршала Малиновського, будинок 34 в м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 98217412101).

Зазначене нежитлове приміщення перебувало на балансі Виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпропетровська.

Факт належності об'єктів, зазначених у переліках (розділи І - XIII), що додаються до рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 46 від 27.11.1991, територіальній громаді м. Дніпропетровська встановлено рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 200/5829/13-ц від 14.05.2013 за заявою Дніпропетровської міської ради про встановлення факту (а.с.25-28 том 1).

На виконання Програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства міста, рішенням Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02.03.2011, об'єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема, Виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська передано на баланс Комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" (а.с.23-24 том 1).

В той же час, 06.08.2012 ухвалою господарського суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпропетровська (а.с.110 том 1).

Однак, на час порушення провадження у справі про банкрутство, рішення сесії Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02.03.2011 Виробничим ремонтним житлово-експлуатаційним підприємством Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого нерухоме майно продовжувало обліковуватися на балансі вказаного підприємства за відсутності правових підстав.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012 у справі №38/5005/6637/2012 Виробниче ремонтне житлово-експлуатаційне підприємство Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на 1 рік, до 14.08.2013; ліквідатором підприємства призначено арбітражного керуючого ОСОБА_4 (а.с.111-112 том 1).

В процесі здійснення ліквідаційної процедури, нежитлове приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Маршала Малиновського, будинок 34 в м. Дніпро, було включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" торгів з продажу нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Маршала Малиновського, будинок 34 в м. Дніпро, загальною площею 71,8 кв. м., оформлених протоколом № 73 від 25.12.2012, та переможцем яких визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Солярис.".

На підставі протоколу проведення біржових торгів з продажу нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Маршала Малиновського, будинок 34 в м. Дніпро, 27.07.2013 між Виробничим ремонтним житлово-експлуатаційним підприємством Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солярис." укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за № 2149, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.29-33 том 1).

В подальшому, спірне нерухоме майно було відчужене Товариством з обмеженою відповідальністю "Солярис." на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тулс" за договором купівлі-продажу № 4951 від 18.10.2013, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7Г (а.с.34-37).

В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тулс" передало спірне нерухоме майно в іпотеку Товариству з обмеженою відповідальністю "Агентство з питань нотаріату та банкрутства" на підставі іпотечного договору від 20.07.2016 (а.с.38-44 том 1).

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6637/2012, зокрема:

- було задоволено скаргу Прокурора Дніпропетровської області;

- визнано неправомірними дій ліквідатора Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська - арбітражного керуючого ОСОБА_4 щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута ряду об'єктів нерухомого майна комунальної власності, в тому числі нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Маршала Малиновського, будинок 34 в м. Дніпро;

- визнано неправомірними дії ліквідатора щодо продажу зазначеного майна з відкритих біржових торгів;

- визнано недійсними результати біржових торгів, проведених товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" з продажу нерухомого майна - нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Маршала Малиновського, будинок 34 в м. Дніпро, загальною площею 71,8 кв.м.;

- визнано недійсним договір купівлі-продажу, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № 2149 від 27.07.2013 з відчуження нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення № 4 по вулиці Маршала Малиновського, будинок 34 в м. Дніпро, загальною площею 71,8 кв.м. (а.с.51-73 том 1).

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2017, ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі №38/5005/6637/2012 в частині задоволення скарги Прокуратури Дніпропетровської області, з урахуванням доповнень, про визнання неправомірними дій ліквідатора щодо включення до ліквідаційної маси нерухомого майна та продажу з відкритих біржових торгів нерухомого майна, визнання недійсними результатів біржових торгів, проведених 27.12.2012 та договорів купівлі-продажу нерухомого майна - залишено без змін (а.с. 218-243 том 1).

Зазначеним вище судовим рішенням, встановлено, що спірне майно не належало Виробничому ремонтному житлово-експлуатаційному підприємству Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська, у зв'язку з чим, дії ліквідатора щодо включення цього майна до ліквідаційної маси підприємства боржника, та подальша його реалізація визнані неправомірними, а договір купівлі-продажу, за яким відбулося відчуження майна, визнано недійсним.

В той же час, норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення.

При цьому, згідно зі статтею 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

З урахуванням того, що у справі № 38/5005/6637/2012 було встановлено факт недійсності договору купівлі-продажу, зареєстрованого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № 2149 від 27.07.2013 з відчуження нерухомого майна - нежитлового приміщення № 4 по вулиці Маршала Малиновського, будинок 34 в м. Дніпро, загальною площею 71,8 кв.м., що свідчить про вибуття спірного майна з володіння законного власника - територіальної громади міста з порушенням вимог чинного законодавства, та поза його волею, судом під час розгляду даної справи вказані обставини не встановлюються та не доводяться з огляду на наступне.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, судове рішення у справі № 38/5005/6637/2012 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення не можуть йому суперечити.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, господарський суд виходив також із наступного.

Відповідно до статті 318 Цивільного кодексу України одним з суб'єктів права власності є територіальна громада міста, яка реалізує свої повноваження власника через відповідну міську раду (стаття 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно з частиною 7 статті 319 Цивільного кодексу України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

При цьому, згідно з пунктом 30 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна.

Отже, лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, прийнятим виключно на пленарному засіданні Дніпропетровської міської ради, можливе розпорядження спірним нерухомим майном.

Відповідно до вимог чинного законодавства України, норма частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України. Аналогічні висновки щодо можливості витребування нерухомого майна, що вибуло поза волею власника, викладені в постановах Верховного Суду України від 30.09.2014 у справі № 43/440-6/231, від 11.06.2014 у справі № 6-52цс14 та від 08.06.2016 у справі № 6-3089ц15.

Так, у відповідності до статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з нормами статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Пунктом 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).

На підставі викладеного з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Доводи відповідача відносно вибуття спірного майна з володіння позивача за його волею, суд вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними у справі доказами, які свідчать про відсутність волевиявлення позивач на відчуження спірного майна в рамках процедури банкрутства Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача з посиланням на те, що спірне майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, оскільки його продаж відбувся в порядку, встановленому для виконання судового рішення (частина 2 статті 388 Цивільного кодексу України), адже, оскільки судовим рішенням у справі № 38/5005/6637/2012 включення спірного майна до ліквідаційної маси боржника та його продаж з відкритих торгів визнано неправомірним, а безпосередньо договір купівлі-продажу майна визнано недійсним, особа, яка придбала це майно, не є добросовісним набувачем, у якого майно не може бути витребувано відповідно до частини 2 статті 388 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду України від 3.10.2011, у справі № 3-98гс11).

Пунктом 10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" визначено, що результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 Господарського процесуального кодексу України), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 Господарського процесуального кодексу України).

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як вбачається з матеріалів справи, недійсність правочину купівлі-продажу, за яким спірне майно вибуло з володіння позивача, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду, була встановлена господарським судом Дніпропетровської області ухвалою від 29.08.2016 по справі № 38/5005/6637/2012, в зв'язку з чим, початок перебігу строку позовної давності для звернення з даним позовом до суду, слід обраховувати саме із вказаної дати, що свідчить про пред'явлення даного позову в межах строку позовної давності.

Отже, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати в сумі 2 067 грн. 00 коп. покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 2, 4-5, 12, 29, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Тулс" (03110, м. Київ, вулиця Солом'янська, будинок 14; ідентифікаційний код 35447191) на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 75, ідентифікаційний код 26510514) нежитлове приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Маршала Малиновського, будинок 34 в м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 98217412101).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тулс" (03110, м. Київ, вулиця Солом'янська, будинок 14; ідентифікаційний код 35447191) на користь прокуратури Дніпропетровської області (49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 38; ідентифікаційний код 02909938) 2 067 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.02.2017.

Суддя ОСОБА_8