Рішення

від 06.02.2017 по справі 910/18764/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2017№910/18764/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРТЕКС"

до Приватного акціонерного товариства "Українська гірничо-металургійна

компанія"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Реммонтажсервіс"

про стягнення 93 050,00 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Маковський П.М. за довіреністю від 12.10.2016;

від відповідача: Берко Н.В. за довіреністю № 183/1 від 23.01.2017;

Мовчан О.В. за довіреністю № 184/1 від 23.01.2017;

від третьої особи: Маковський П.М. - директор.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ФОРТЕКС (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства Українська гірничо-металургійна компанія (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 93 050,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, між відповідачем та третьою особою було укладено Договір перевезення вантажів, відповідно до умов якого третя особа надала відповідачу послуги з перевезення вантажів, проте останній у встановлений Договором строк отримані послуги не оплатив, внаслідок чого за ним виникла заборгованість у розмірі 93 050,00 грн. В подальшому, між позивачем та третьою особою був укладений Договір відступлення права вимоги, за умовами якого третя особа відступила позивачу право вимоги до відповідача щодо сплати заборгованості у розмірі 93 050,00 грн., яка виникла на підставі Договору перевезення вантажів. Оскільки означена заборгованість відповідачем не була оплачена, позивач вирішив звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.10.2016 порушено провадження у справі № 910/18764/16, на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Реммонтажсервіс , розгляд справи призначено на 02.11.2016 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.11.2016, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 16.11.2016 року.

08.11.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки вважає що у нього відсутній обов'язок по сплаті позивачу заявленої до стягнення суми боргу.

15.11.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника третьої особи надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

16.11.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також клопотання про витребування додаткових доказів у справі в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.11.2016, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 05.12.2016 року, в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України витребувані від відповідача додаткові докази у справі.

02.12.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.12.2016, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору у справі № 910/18764/16, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 03.01.2017 року.

Проте, судове засідання 03.01.2017 р. не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2017 після виходу судді Літвінової М.Є. з лікарняного, розгляд справи № 910/18764/16 призначено на 25.01.2017 року.

25.01.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача та третьої особи подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 25.01.2017 року, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 01.02.2017 року.

В судовому засіданні 01.02.2017 року представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи підпису особи, що підписала заявки від імені ТОВ Реммонтажсервіс .

В судовому засіданні 01.02.2017 р. судом відкладено розгляд поданого відповідачем клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи до встановлення фактичних обставин справи та на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 06.02.2017 року.

06.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 06.02.2017 року представники відповідача підтримали подане клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.

Представник позивача та третьої особи в судовому засіданні 06.02.2017 року заперечив проти заявленого відповідачем клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.

Розглянувши в судовому засіданні 06.02.2017 року клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи, суд вирішив відмовити в його задоволенні, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду (стаття 1 Закону України Про судову експертизу ).

Як на тому наголошено у п. п. 2, 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 Про деякі питання практики призначення судової експертизи судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Обґрунтовуючи клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи підпису особи, що підписала заявки від імені ТОВ Реммонтажсервіс , відповідач посилається на те, що в означених заявках підпис від імені ТОВ Реммонтажсервіс здійснений невідомою особою і суттєво відрізняється від підпису директора ТОВ Реммонтажсервіс Маковського Петра Михайловича.

Проте, на думку суду, саме по собі уявлення відповідача про те, що заявки від імені ТОВ Реммонтажсервіс підписані невідомою особою, без надання підтверджуючих доказів в обґрунтування зазначеного, не є достатньою підставою для призначення у справі судової експертизи.

При цьому, як вбачається з письмових пояснень директора ТОВ Реммонтажсервіс Маковського П.М. від 25.01.2017, він працював директором за сумісництвом на 0,2 робочого часу, і для виключення ситуацій щодо унеможливлення підписання документів директором, наказом № 6 від 10.12.2015 було надано право підпису документів щодо організації перевезень вантажів на замовлення ПрАТ УГМК , а саме службової переписки, пропозицій щодо здійснення перевезень (Заявок на транспортування вантажів в якості доповнення до Договору), Актів надання послуг та рахунків-фактур за виконані перевезення в межах Договору з ПрАТ УГМК логісту ОСОБА_5 та логісту ОСОБА_6.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§ 51 рішення Європейського суду з прав людини від 30 листопада 2006 року у справі "Красношапка проти України").

В судовому засіданні 06.02.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні 06.02.2017 року проти задоволення позову заперечили.

Представник третьої особи в судовому засіданні 06.02.2017 року надав пояснення щодо заявлених позовних вимог.

В судовому засіданні 06.02.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.12.2015р. між третьою особою (експедитор, перевізник) та відповідачем (замовник) було укладено Договір № 010/15-ПВ перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі - Договір), відповідно до пункту 1.2. якого експедитор (перевізник) бере на себе зобов'язання доставити ввірений йому для перевезення вантаж (згідно з товарно-транспортною накладною) за маршрутами відповідно до підписаних сторонами заявок, які є невід'ємними частинами даного договору, і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а замовник зобов'язується сплатити плату за перевезення вантажу.

Згідно з п. 2.1. Договору замовник повідомляє у телефонному режимі або надсилає засобами електронного зв'язку представнику експедитора (перевізника) попереднє замовлення на транспортування із зазначенням маршруту, найменування та орієнтовну кількість вантажу, необхідну дату завантаження, найменування вантажовідправника та вантажоодержувача, орієнтовну вартість перевезення.

Відповідно до п. 2.2. Договору перевезення вантажів виконується експедитором (перевізником) лише на підставі підтверджених обома сторонами письмових заявок згідно умов викладених замовником у попередньому замовленні, які оформляються експедитором (перевізником) на кожне окреме перевезення у встановленій формі, яка наведена у Додатку № 1.

Погодження (підтвердження) заявок сторонами здійснюється шляхом їх надсилання електронною поштою. Заявки, погоджені у такий спосіб, повинні бути підписані сторонами і завірені печатками. Кожна зі сторін матиме заявку із одним живим підписом і мокрою печаткою, підпис, другої сторони, завірений печаткою, матиме в копії (п. 2.3. Договору).

Пунктом 2.4. Договору передбачено, що заповнені заявки на перевезення вантажу повинні відправлятися виключно з електронних адрес посадових осіб, вказаних у списку співробітників експедитора (перевізника).

У відповідності до п. 2.5. Договору заявка на перевезення вантажу повинна містити наступну інформацію: найменування та масу вантажу або кількість місць, вимоги до транспортного засобу, маршрут, пункт завантаження (адреса), дату та час прибуття для завантаження, пункт розвантаження (адреса), дату та час прибуття для розвантаження, вартість перевезення, марка та державний номер транспортного засобу, державний номер причепа/напівпричепа (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові водія, номер його мобільного телефону, серію та номер паспорту або серію та номер посвідчення водія, інші умови (при наявності таких).

Пунктами 3.1.1., 3.1.1.5, 3.1.16 Договору на експедитора (перевізника) покладено обов'язки:

- своєчасно оформляти заявки на перевезення вантажу у відповідності до п. 2.5. та направляти їх замовнику факсимільним зв'язком або за допомогою електронних засобів зв'язку у відповідності до п. 2.3. та 2.4. цього Договору;

- надати замовнику виписану та зареєстровану відповідно до норм чинного законодавства України податкову накладну (розрахунок коригування) у термін до 10 (десяти) календарних днів з моменту виписки;

- не пізніше 10 числа місяця, слідуючого за місяцем перевезення вантажів, надати замовнику оригінали документів, що засвідчують здійснення перевезення, а саме: акти виконаних робіт, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, заявки, а також інші документи, що вказані в Договорі.

На замовника, у свою чергу, пунктами 3.2.1.,3.2.9. Договору покладено обов'язок своєчасно надавати попередні замовлення на транспортування вантажу у відповідності до п. 2.1., а також своєчасно здійснювати оплату за перевезені в повній цілісності та схоронності вантажі, у зазначені в Договорі терміни.

За умовами п. 5.1. Договору вартість перевезення вантажів зазначається та затверджується сторонами у заявці, яка є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 5.2. Договору замовник проводить оплату експедитору (перевізнику) послуг за перевезення вантажу та інших пов'язаних з перевезенням послуг, на підставі рахунків-фактур протягом 15 банківських днів від дати надання наступних оригіналів документів: товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, акти виконаних робіт узгоджені та підписані обома сторонами, заявки та інші документи передбачені цим Договором, а також за умови реєстрації податкових накладних відповідно до норм чинного законодавства України.

Розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок експедитора (перевізника) (п. 5.3. Договору).

Договір укладається на термін до 31.12.2016 р. і вступає в силу з дати його підписання обома сторонами і вважається продовженим на кожен наступний календарний рік, якщо за 30 днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не заявить в письмовій формі про свої наміри припинити договір (п. 10.3. Договору).

На виконання умов Договору тертя особа надала відповідачу послуги з перевезення вантажів на загальну суму 93 050, 00 грн., про що свідчать підписані сторонами та скріплені печатками обох підприємств Акти надання послуг №76 від 15.03.2016р. на суму 7 950,00 грн., № 77 від 16.03.2016 р. на суму 7 800,00 грн., № 78 від 16.03.20016 р. на суму 5 800,00 грн., № 79 від 17.03.2016 р. на суму 4 950,00 грн., № 80 від 18.03.2016 р. на суму 3 300,00 грн., № 81 від 17.03.2016 р. на суму 2 500,00 грн., № 82 від 18.03.2016 р. на суму 1 950,00 грн., № 84 від 18.03.2016 р. на суму 5 000,00 грн., № 86 від 22.03.2016 р. на суму 5 500,00 грн., № 88 від 23.03.2016 р. на суму 6 100,00 грн., № 89 від 23.03.2016 р. на суму 4 800,00 грн., № 91 від 25.03.2016 р. на суму 4 500,00 грн., № 93 від 28.03.2016 р. на суму 5 600,00 грн., № 96 від 29.03.2016 р. на суму 4 450,00 грн., № 97 від 29.03.2016 р. на суму 3 350,00 грн., № 98 від 30.03.2016 р. на суму 4 500,00 грн., № 99 від 29.03.2016 р. на суму 3 650,00 грн., № 104 від 05.04.2016 р. на суму 5 800,00 грн., № 105 від 08.04.2016 р. на суму 5 550,00 грн.

Також, факт виконання третьою особою взятих на себе за Договором зобов'язань з перевезення вантажів підтверджується товарно-транспортними накладними №Зп412/223 від 14.03.2016 р., №Зп419/225 від 15.03.2016 р., №3239 від 15.03.2016 р., №Зп439/231 від 16.03.2016 р., №Ки278/124 від 17.03.2016 р., №331 від 16.03.2016 р., №Зп456/240 від 17.03.2016 р., №Ки277/123 від 17.03.2016 р., №3591 від 21.03.2016 р., №Зп495/259 від 22.03.2016 р., №3687 від 22.03.2016 р., №Ки316/413 від 24.03.2016 р., №3874 від 25.03.2016 р., № Зп550/289 від 28.03.2016 р., № Ки333/147 від 28.03.2016 р., № Ки341/154 від 29.03.2016 р., № Чф37/13 від 29.03.2016 р., № Дн1 245/70 від 28.03.2016 р., № 4226 від 05.04.2016 р., № Ки410/184 від 07.04.2016 р., № Ки412/4359 від 08.04.2016 р.

Проте, відповідач в порушення умов Договору належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати здійснених третьою особою перевезень, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 93 050,00 грн.

10.08.2016р. між позивачем (Новий кредитор) та третьою особою (Первісний кредитор) було укладено Договір відступлення права вимоги, відповідно до пункту 1.1. якого сторони погодили, що Первісний кредитор має грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства Українська гірничо-металургійна компанія , що надалі іменується Боржник, які виникли з наступних підстав: кредиторські вимоги в сумі 93 050,00 грн., які виникли у зв'язку із невиконанням Боржником по Договору № 010/15-ПВ перевезення вантажів автомобільним транспортом від 17.12.2015 в частині оплати Первісному кредитору виконаних перевезень вантажів, в подальшому Основне зобов'язання . Сторони дійшли згоди, що з моменту укладення даного Договору до Нового кредитора переходить в повному обсязі право вимоги до Боржника щодо сплати заборгованості, яка виникла із вище зазначених підстав, а саме суми основного боргу (за виконані перевезення вантажів), в розмірі 93 050,00 грн., а також інших сум, які можуть бути нараховані на суму основного зобов'язання відповідно до п. 6.7. Договору № 010/15-ПВ від 17.12.2015 (неустойка), а також з інших підстав, передбачених чинним законодавством, як наслідок несвоєчасної сплати коштів.

Сторони дійшли згоди, що вартість права вимоги, що відступається за цим Договором, придбавається Новим кредитором за ціною 93 050,00 грн. (пункт 2.1. Договору).

Пунктами 4.1., 4.2. Договору передбачено, що Первісний кредитор зобов'язаний передати Новому кредитору всі необхідні документи, що підтверджують право вимоги до Боржника, протягом трьох робочих днів з дня переходу до Нового кредитора права вимоги. Первісний кредитор зобов'язаний письмово повідомити Боржника про відступлення права вимоги за цим Договором Новому кредитору.

На виконання умов укладеного Договору відступлення права вимоги третя особа передала позивачу документи на підтвердження права вимоги до відповідача, що підтверджується Актом приймання-передачі документів від 10.08.2016.

30.09.2016 року позивач направив на адресу відповідача вимогу про оплату боргу № 31 від 30.09.2016, до якої додав копію Договору відступлення права вимоги з Додатком до нього.

Факт направлення означеної вимоги підтверджується Описом вкладення у цінний лист, фіскальним чеком та Рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 1800192274028.

Зважаючи на те, що відповідач допустив порушення взятих на себе зобов'язань в частині оплати наданих третьою особою послуг з перевезення вантажів, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування.

Статтею 929 Цивільного кодексу України визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату (стаття 931 Цивільного кодексу України).

Таким чином, укладення між третьою особою та відповідачем договору надання транспортних послуг було спрямоване на отримання останнім таких послуг та одночасного обов'язку із здійснення їх оплати.

Як зазначалось судом вище, за умовами п. 5.2. Договору замовник проводить оплату експедитору (перевізнику) послуг за перевезення вантажу та інших пов'язаних з перевезенням послуг, на підставі рахунків-фактур протягом 15 банківських днів від дати надання наступних оригіналів документів: товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, акти виконаних робіт узгоджені та підписані обома сторонами, заявки та інші документи передбачені цим Договором, а також за умови реєстрації податкових накладних відповідно до норм чинного законодавства України.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження здійснення відповідачем оплати отриманих послуг з перевезення вантажів за спірними Актами.

Частиною 1 статті 510 Цивільного кодексу України передбачено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується оплатити їх.

Згідно з частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (стаття 516 Цивільного кодексу України).

Таким чином, кредитором у зобов'язаннях відповідача щодо виплати заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням останнім взятих на себе зобов'язань з оплати наданих послуг за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом № 010/15-ПВ від 17.12.2015 в сумі 93 050,00 грн. є позивач

Оскільки відповідач в обумовлені строки не сплатив вартість послуг з перевезення вантажів, відповідний борг в сумі 93 050,00 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Надаючи правову оцінку викладеним відповідачем у відзиві на позовну заяву обставинам, суд зазначає наступне.

Так, заперечуючи проти позову відповідач вказує на те, що заявлена до стягнення сума боргу не підтверджується первинними та іншими документами, складеними на виконання саме зобов'язань по Договору перевезення вантажів автомобільним транспортом № 010/15-ПВ від 17.12.2015, а не позадоговірних зобов'язань, оскільки копії заявок, передані третьою особою позивачу, не відносяться до спірного Договору, так як в них відсутні посилання на спірний Договір перевезення вантажів. При цьому, вказані заявки не підписані з боку відповідача, а отже, останнім не погоджена ціна послуг з перевезення вантажів, що є істотною умовою Договору. Одночасно, відповідач зазначає, що в наданих заявках стоїть підпис невідомої особи, який суттєво відрізняється від підпису директора третьої особи Маковського П.М. У зв'язку з цим, відповідач вважає, що оскільки вартість перевезення вантажів за Договором не погоджена, додані до матеріалів справи заявки є неналежними доказами і позивач не має права посилатись на як на доказ виконання третьою особою умов Договору перевезення вантажів.

Також, відповідач вказує на те, що копії наданих товарно-транспортних накладних не відносяться до Договору, оскільки в них відсутнє посилання на Договір № 010/15-ПВ від 17.12.2015 р., а саме:

1) № Зп412/223 від 14.03.2016р. виписана на перевізника ТОВ Дочірнє підприємство Реммонтажсервіс закритого акціонерного товариства Агропроммеханізація , а не на ТОВ Реммонтажсервіс , і відсутні докази, що підтверджують виконання ТОВ Реммонтажсервіс послуг з перевезення вантажу;

2) № Зп419/225 від 15.03.2016 р. оформлена на перевізника ТОВ Дочірнє підприємство Реммонтажсервіс закритого акціонерного товариства Агропроммеханізація , а не на ТОВ Реммонтажсервіс , і відсутні докази, що підтверджують виконання ТОВ Реммонтажсервіс послуг з перевезення вантажу; на двох перевізників ТОВ Черкасиелеватор та ТОВ Реммонтажсервіс , що є порушенням Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 20.02.1998 р. № 128/2568;

3) № Зп43/2231 від 16.03.2016 р. виписана на перевізника ТОВ Дочірнє підприємство Реммонтажсервіс закритого акціонерного товариства Агропроммеханізація , а не на ТОВ Реммонтажсервіс , і відсутні докази, що підтверджують виконання ТОВ Реммонтажсервіс послуг з перевезення вантажу;

4) № Зп456/240 від 17.03.2016 р. виписана на перевізника ТОВ Дочірнє підприємство Реммонтажсервіс закритого акціонерного товариства Агропроммеханізація , а не на ТОВ Реммонтажсервіс , і відсутні докази, що підтверджують виконання ТОВ Реммонтажсервіс послуг з перевезення вантажу;

5) № Зп495/259 від 22.03.2016 р. виписана на перевізника ТОВ Дочірнє підприємство Реммонтажсервіс закритого акціонерного товариства Агропроммеханізація , а не на ТОВ Реммонтажсервіс , і відсутні докази, що підтверджують виконання ТОВ Реммонтажсервіс послуг з перевезення вантажу;

6) № Зп550/289 від 28.03.2016 р. виписана на перевізника ТОВ Дочірнє підприємство Реммонтажсервіс закритого акціонерного товариства Агропроммеханізація , а не на ТОВ Реммонтажсервіс , і відсутні докази, що підтверджують виконання ТОВ Реммонтажсервіс послуг з перевезення вантажу;

Окрім цього, відповідач вказує на те, що позивачем не надані документи, що підтверджують повноваження осіб, які прийняли товар відповідно до доданих товарно-транспортних накладних.

Одночасно, відповідач зазначає, що копії актів про надані послуги оформлені неналежним чином, а саме в акті № 99 від 29.03.2016 відсутній підпис уповноваженої особи виконавця та інформація про посади, прізвища, ім'я по-батькові осіб, що підписали акт, в інших актах відсутня інформація про посади, прізвища, ім'я по-батькові осіб, що підписали акт, повноваження осіб, що підписали акт не підтверджені документально, а також усі надані акти не відносяться до спірного Договору, оскільки в них відсутнє посилання, що вони підписані на виконання умов даного Договору.

Таким чином, відповідач вважає, що позивачем не доведено, на якій підставі він вимагає оплати коштів в сумі 93 050,00 грн., якщо позивачу Дочірнім підприємством Реммонтажсервіс закритого акціонерного товариства Агропроммеханізація не були передані права за вказаними товарно-транспортними накладними та не надані інші документи, які підтверджують будь-які договірні зобов'язання між позивачем та Дочірнім підприємством Реммонтажсервіс ЗАТ Агропроммеханізація .

Крім того, відповідач вказує, що зазначені в актах надання послуг дані повинні підтверджуватись належним чином заповненими заявками та товарно-транспортними накладними і містити посилання на Договір № 010/15-ПВ від 17.12.2015, проте як надані позивач заявки не відповідають вказаним критеріям, в них відсутнє посилання на Договір та вони підписані не керівниками, а повноваження осіб які їх підписали, не підтверджені документами (довіреностями, наказами, посадовими інструкціями тощо). Так як відповідно до наданих позивачем документів заявки на виконання перевезень вантажів не підписані керівником відповідача, з цього випливає, що сторонами не погоджені всі істотні умови перевезень вантажів, договірні відносини по перевезенню вантажів не виникли і таким чином, сума боргу визначена відповідно до непогоджених цін. У зв'язку з цим ціна перевезень третьою особою застосована безпідставно. Окрім цього, в актах надання послуг відсутня інформація про посади та прізвище, ім'я, по-батькові осіб, що підписали акт, їх повноваження не підтверджені документами, а тому вказані акти не є належними доказами існування зобов'язань за спірним Договором перевезення.

Позивач, у свою чергу, у письмових поясненнях від 02.12.2016 зазначив, що відповідач, як замовник, додатково передбачив проведення тендеру заявок (пропозицій до здійснення перевезення вантажу) щодо кожного перевезення на своєму сайті, для участі в якому перевізник безпосередньо на сайті має заповнити форму заявки і провести її реєстрацію. Доступ на сайт торгів можливий для перевізника за умови реєстрації (введення логіну та паролю), до якої відповідач допускає лише після укладання загального договору на перевезення вантажів. Роздрукувати бланк заявки система надає можливість виключно лише переможцю торгів після його визначення відповідачем як замовником, тобто погодження замовником умов перевезення. Усі заявки перевізника на транспортування вантажів заповнювалися і реєструвалися на означеному сайті та роздруковані після їх прийняття відповідачем. Кожна з них має вверху та внизу посилання на сайт і індивідуальний номер її реєстрації відповідачем. Внести дані, не передбачені електронною системою до заявки не можливо, в тому числі системою в заявці не передбачено посилання на номер договору і зазначити його неможливо.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вищевказані твердження відповідача є необґрунтованими, виходячи з наступного.

З метою встановлення підстав здійснення спірних господарських операцій, судом було досліджено податкову звітність третьої особи і при цьому встановлено, що відносно кожної операції щодо надання послуг з перевезення вантажів третьою особою було виписано на ім'я відповідача податкові накладні, та встановлено, що вони в графі Вид цивільно-правового договору мають запис Договір перевезення вантажів автомобільним транспортом № 010/15-ПВ від 17.12.2015 р. .

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем. Покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законодавства щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису. У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Таким чином, на суму нарахованого податку на додану вартість третя особа надала відповідачу відповідні податкові накладні, у зв'язку з цим у відповідача виникло право на формування податкового кредиту, проте як у третьої особи виникли зобов'язання по податку на додану вартість.

Доказів не включення податку на додану вартість до податкового кредиту за спірними господарськими операціями відповідачем суду не надано. Також, доказів того, що ним не заявлялася до відшкодування відповідна сума податку, не подано.

З вказаних дій щодо формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, вбачається як підтвердження відповідачем отримання від третьої особи наданих послуг з перевезення вантажів, так і схвалення прийняття його відповідними особами, які підписали спірні Акти.

Так, відповідно до п. 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

При цьому, дослідивши податкову звітність відповідача судом встановлено, що останній відобразив в податковому обліку спірні господарські операції.

З вказаних дій сторін щодо відображення у податковій звітності даних про спірні господарські операції, вбачається як підтвердження відповідачем виконання третьою особою на його користь спірних послуг, так і схвалення прийняття їх відповідними особами, які підписали зазначені Акти надання послуг, в тому числі і ціну наданих послуг, відображену в спірних Актах.

Також, судом враховано, що за змістом ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ні ж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Тим більше, що відповідач не спростував факт отримання наданих послуг перевезення вантажів та не надав доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого ці послуги надавалися.

Сторонами, також, не наведено жодних переконливих доводів про те, що: на виконання вимог приписів статей 208, 207, 641, 642 Цивільного кодексу України будь-яка з сторін у даній справі в письмовій формі зверталася до контрагента з пропозицією укласти інший договір перевезення вантажів; ця пропозиція містила істотні умови договору, виражала намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття і була акцептована контрагентом. При цьому, також, не наведено мотивів щодо необхідності укладання таких правочинів протягом строку дії Договору.

При цьому, суд зазначає, що згідно з доводами позивача, не спростованими відповідачем, описку в назві перевізника у спірних товарно-транспортних накладних зробили працівники відповідача, адже саме вони оформляли товарно-транспортні накладні. Той факт, що в спірних товарно-транспортних накладних допущено саме описку підтверджується тим, що ДП Реммонтажсервіс ЗАТ Агропроммеханізація у 2016 році не виконувало жодних послуг з перевезення вантажів, в яких відповідач знаходився в якості замовника, вантажовідправника або вантажоотримувача, про що свідчить відповідний лист № 01/02-17 від 02.02.2017.

З цих же підстав, суд не приймає до уваги доводи відповідача в частині того, що надані позивачем копії рахунків не відносяться до спірного Договору, оскільки в них відсутнє посилання що вони складені саме на виконання умов Договору, а також заперечення про те, що надана позивачем копія акту звірки лише підтверджує відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку підприємств, але не підтверджує зобов'язання сторін саме по спірному Договору, оскільки в ньому відсутнє посилання на Договір і він не підписаний уповноваженими на це посадовими особами, а саме керівниками підприємств.

Оскільки судом встановлено, що спірні послуги з перевезення вантажів надавались третьою особою відповідачу саме на підставі Договору № 010/15-ПВ від 17.12.2015, суд критично відноситься до тверджень відповідача щодо не підтвердження позивачем первинними документами зобов'язань саме по Договору № 010/15-ПВ від 17.12.2015, а на адресу відповідача не надходила вимога від третьої особи як первісного кредитора про оплату заборгованості за позадоговірними зобов'язаннями та не вказувалась сума заборгованості, то у третьої особи, так само як і у позивача відсутні підстави звертатися до суду, оскільки їх права не порушувались.

Крім того, суд зазначає, що зазначення у спірних товарно-транспортних накладних найменування підприємств, що були залучені третьою особою до виконання перевезень вантажу і безпосередньо його здійснювали не суперечить Правилам перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 N 363.

Також, відповідач посилається на те, що до позивача не перейшло право вимоги за спірним Договором, оскільки згідно з Актом від 02.09.2016 третя особа передала позивачу лише копії документів, що суперечить статті 517 ЦК України та п. 4.2. Договору відступлення права вимоги. На думку відповідача, передача тільки оригіналів документів за Договором відступлення права вимоги є особливістю майнового права як об'єкта цивільних прав, тобто для того, щоб унеможливити стягнення коштів з боржника як первісним кредитором, так і новим кредитором. Таким чином, відповідач вважає, що до моменту передачі всіх необхідних документів, що підтверджують право вимоги до відповідача, у позивача не виникає право вимагати оплати, а у відповідача не виникає обов'язку з оплати позивачу.

Водночас, означені доводи відповідача спростовуються як Договором про відступлення права вимоги, так і Актом приймання-передачі документів від 10.08.2016, виходячи зі змісту яких не вбачається, що третя особа передала позивачу саме копії документів, що підтверджують право вимоги до відповідача, а не їх оригінали.

Крім того, відповідач вказує, що передані позивачу за Договором відступлення права вимоги документи не відносяться до Договору № 010/15-ПВ від 17.12.2015, оскільки вони не містять в собі інформації про те, що складені на виконання умов означеного Договору.

Проте, з даними доводами відповідача суд не погоджується, оскільки, як зазначалось вище, всі надані позивачем первинні документи стосуються виконання саме умов Договору № 010/15-ПВ від 17.12.2015, а не будь-яких інших правовідносин сторін. Сам по собі факт відсутності у первинних документах посилання на реквізити Договору не надає можливості дійти однозначного висновку про те, що вони складені на підставі правочинів, укладених у спрощений спосіб.

Відповідач зазначає, що укладений між позивачем та третьою особою Договір відступлення права вимоги порушує приписи частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України щодо ґрунтування зобов'язання на засадах добросовісності, розумності та справедливості, оскільки рішенням господарського суду Черкаської області від 16.08.2016 у справі № 925/588/16 з третьої особи на користь відповідача було стягнуто 245 675,01 грн. вартості втраченого вантажу за спірним Договором перевезення вантажів № 010/15-ПВ від 17.12.2015 та 3 685,13 грн. судового збору, у зв'язку з чим третя особа з метою ухилення від стягнутої за означеним судовим рішенням заборгованості, а також з метою ухилення від проведення заліку зустрічних однорідних вимог з відповідачем укладає угоди про переведення боргу, позбавляючи відповідача права на проведення взаємозаліку на суму 216 300,00 грн., чим порушує його права.

Однак суд вважає, що зазначені вище твердження відповідача жодним чином не нівелюють його обов'язок по сплаті позивачу заявленої до стягнення суми боргу за отримані послуги з перевезення вантажів.

Одночасно, суд зауважує, що укладений між позивачем та третьою особою Договір відступлення права вимоги є дійсним, а положення статті 204 Цивільного кодексу України якою закріплено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у даному випадку відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування заявлених позовних вимог.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська гірничо-металургійна компанія" (01013, місто Київ, вулиця Баренбойма, будинок 1; код ЄДРПОУ 25412086) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРТЕКС" (18031, Черкаська область, місто Черкаси, вулиця Ільїна, будинок 55; код ЄДРПОУ 21384364) 93 050 (дев'яносто три тисячі п'ятдесят) грн. 00 коп. основного боргу та 1 395 (одну тисячу триста дев'яносто п'ять) грн. 75 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4 . Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.02.2017.

Суддя М.Є. Літвінова