Постанова

від 07.02.2017 по справі 911/2379/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2017 р. Справа№ 911/2379/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства Боярське головне виробниче управління житлово-комунального господарства Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області на рішення господарського суду Київської області від 28.09.2016 року

у справі № 911/2379/16 (суддя - Колесник Р.М.)

за позовом приватного підприємства Альянс 12

до комунального підприємства Боярське головне виробниче управління житлово-комунального господарства Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області

про стягнення 151 858,34 гривень

представники сторін у судове засідання 07.02.2017 року не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 28.09.2016 у справі № 911/2379/16 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з комунального підприємства Боярське головне виробниче управління житлово-комунального господарства Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області (надалі КП БГВУЖКГ ) на користь приватного підприємства Альянс 12 (надалі ПП Альянс 12 ) 5 629,23 гривень - 3% річних, 29 099,98 гривень - інфляційних втрат, 530,57 гривень - витрат на оплату адвокатських послуг та 520,94 гривень судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач - КП БГВУЖКГ звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 28.09.2016 у справі № 911/2379/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Крім того, скаржник просив відновити процесуальний строк на оскарження судового рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 року у складі колегії суддів: головуючого судді Тищенко О.В, суддів: Іоннікової І.А., Тарасенко К.В. відновлено скаржнику строк на подання апеляційної скарги у справі № 911/2379/16, скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 13.12.2016 року представник ПП Альянс 12 надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти поданої апеляційної скарги КП БГВУЖКГ . Представник позивача вважає скаргу необґрунтованою та безпідставною, просив суд відмовити у її задоволенні.

При цьому, представник позивача у судове засідання 07.02.2017 року не з'явився про причини неявки суд не повідомив. Разом з тим, на вимогу суду апеляційної інстанції позивач надав суду письмові пояснення та докази виконання відповідачем рішення господарського суду Київської області від 05.04.2016 року у справі № 911/617/16. Крім того позивачем було надано докази виконання відповідачем судового рішення й у даній справі № 911/2379/16.

Представники КП БГВУЖКГ та Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області у судові засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином про що, в матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштових відправлень. Про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи викладене, колегія суддів з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу без участі представників ПП Альянс 12 та Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області та за наявними в ній матеріалами, оскільки сторони, про дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, участь представників що не з'явилися, у судовому засіданні 07.02.2017 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та про витребування додаткових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі. При цьому, представник позивача був присутній у попередньому судовому засіданні та надавав суду свої пояснення по справі, які колегією суддів прийняті до уваги.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.1 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

Застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 16.11.2015 року між ПП Альянс 12 та КП БГВУЖКГ було укладено договір підряду № 210/15 на реконструкцію мереж вуличного освітлення. За договором ПП Альянс 12 виступало як підрядна організація, а КП БГВУЖКГ як замовник робіт.

Відповідно до умов договору ПП Альянс 12 зобов'язалося своїми силами і засобами виконати реконструкцію мереж вуличного освітлення по вул. Нова, Польова, Калініна, Партизанська, 40-річчя Жовтня, Садова, Чкалова, Пушкіна, Білогородська буд. №25,27,45,51,144,134, Молодіжна б.№74,76, Седова б.№ 5, пров. Волинський, пров. Жовтневий, Іванівський тупик, Комсомольский тупик, Сільгосптехнікум (до Одеської траси) в м. Боярка Києво-Святошинського р-ну Київської області.

Пунктом 1.1 договору передбачено проведення робіт згідно з проектно-кошторисною документацією, де визначено склад та обсяги робіт (п.1.2 договору).

Відповідно до п. 2.1, п.2.3 договору договірна ціна (тверда) згідно узгодженого сторонами кошторису становить 802 608,00 грн. (без ПДВ).

Згідно до п. 3.1 договору сторони домовились розпочати роботи з дати підписання договору (тобто з 16.11.2015 року) та закінчити до 31.12.2015 року.

Пункт 4 договору передбачає порядок проведення розрахунків за виконану роботу. Відповідно до п.4.1 договору оплата вартості здійснюється на підставі акта здачі-приймання виконаних робіт.

Пункт 6 договору передбачає погоджені сторонами умови приймання-передачі виконаних робіт за актами. Відповідно до п.6.2 замовник протягом 7 днів з дня отримання акта форми КБ-2в, КБ-3 зобов'язаний розглянути і направити підряднику підписаний акт приймання виконаних робіт або мотивовану відмову від прийняття робіт.

Так, з матеріалів справи вбачається, що невиконання відповідачем зобов'язань за цим договором щодо оплати наданих послуг у встановлений договором строк стало предметом розгляду у справі № 911/617/16 господарського суду Київської області.

Рішенням господарського суду Київської області від 05.04.2016 року у справі №911/617/16 позов задоволено повністю. Стягнуто з КП БГВУЖКГ на користь ПП Альянс 12 600 780,00 гривень основного боргу, 4038,03 гривень 3% річних, 2 756,00 гривень адвокатських та 9 072,27 гривень витрати на сплату судового збору. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 року рішення господарського суду Київської області від 05.04.2016 року залишено без змін.

Згідно ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вірно вказав суд першої інстанції, вказаним рішенням у справі № 911/617/16 встановлено факт наявності заборгованості за надані послуги у розмірі 600 780,00 гривень.

Предметом позову у даній справі № 911/2379/16 є вимога про стягнення з відповідача 5 810,82 гривень 3% річних за період з 04.04.2016 року - 01.08.2016 року, 30 994,03 гривень інфляційних втрат за період з 13.01.2016 року -01.08.2016 року та пені у розмірі 115 053,49 гривень, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати наданих послуг за договором підряду від 16.11.2015 року №210/15 на реконструкцію мереж вуличного освітлення.

Як вірно вказав суд першої інстанції, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно з частиною першою ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини другої ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення 5 810,82 гривень 3% річних за період з 04.04.2016 року - 01.08.2016 року та 30 994,03 гривень інфляційних втрат за період з 13.01.2016 року - 01.08.2016 року.

Як встановлено судом, рішенням господарського суду Київської області від 05.04.2016 року по справі № 911/617/16 було стягнуто 3% річних нараховані з 13.01.2016 року - 04.04.2016 року у сумі 4 038,03 гривень, тому, як вірно зазначив суд першої інстанції початком нарахування 3% річних є 05.04.2016 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем неправомірно розраховано 3% річних по 01.08.2016 року. Як вбачається за матеріалів справи позовна заява надійшла до суду 27.07.2016 року, отже правомірним слід вважати нарахування 3% річних по 27.07.2016 року. При цьому, як зазначалося вище, на виконання вимог суду позивачем було надано докази фактичного виконання відповідачем рішення суду у справі № 911/617/16. Так, у відповідності до банківської виписки по рахунку позивача, відповідачем була сплачена заборгованість 30.08.2016 року. Тому, 3% річних повинні бути розраховані з 05.04.2016 року - 27.07.2016 року.

Так, здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат здійсненого судом першої інстанції, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується, що арифметично вірна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача складає 5 629,23 гривень, а інфляційні втрати - 29 099,98 гривень. В решті заявлених до стягнення сум 3% річних в розмірі 246,77 гривень та інфляційних втрат в розмірі 1 894,05 гривень місцевим господарським судом відмовлено правомірно.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 115 053,49 гривень судова колегія зазначає наступне.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, хоча неустойка і є мірою відповідальності за неналежне виконання господарського зобов'язання, також неустойка виступає і як заходи забезпечення виконання зобов'язання.

Так, за змістом ст.ст. 546-548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Отже право на нарахування неустойки та розмір штрафних санкцій мають бути визначені сторонами в договорі, за відсутності чого заінтересована сторона позбавляється права на їх нарахування.

Так ж правова позиція викладена в абзацах третьому та четвертому п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , згідно яких, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.

Таким, чином, оскільки у вчиненому сторонами правочині не встановлено права позивача на нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом правомірно було відмовлено позивачу у цій частині позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 5 629,23 гривень 3% річних та 29 099,98 гривень інфляційних втрат.

Крім того, враховуючи, що як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дійшли до висновку про часткове задоволення позову, беручи до уваги положення ч. 5 ст. 49 ГПК України, судова колегія погоджується з висновком суду про стягнення з відповідача 530,57 гривень - витрат на оплату адвокатських послуг розрахованих пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції КП БГВУЖКГ не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Київської області від 28.09.2016 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги КП БГВУЖКГ слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Київської області від 28.09.2016 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу комунального підприємства Боярське головне виробниче управління житлово-комунального господарства Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області на рішення господарського суду Київської області від 28.09.2016 року у справі № 911/2379/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 28.09.2016 року у справі № 911/2379/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/2379/16 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова