Рішення

від 09.02.2017 по справі 910/14861/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2017Справа №910/14861/16

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРАНС-ЕКСПРЕС"

За участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Пісківський завод скловиробів";

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянстрейдінг ЛТД";

3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Метро Мет"

про стягнення 82 164,00 грн.

Судді: Селівон А.М. (головуючий)

Шкурдова Л.М.

Цюкало Ю.В.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_4 - представник, довіреність б/н від 20.07.2016;

Від відповідача: не з'явились;

Від третіх осіб 1- 3: не з'явились.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРАНС-ЕКСПРЕС" про стягнення коштів у розмірі 82 164,00 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов підписаної сторонами заявки на перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполучені № 150616 за маршрутом з смт. Пісківка, Бородянський район, Київська область (Україна) до м. Єреван (Вірменія) від 15.06.2016, в частині повної та своєчасної плати за надані послуги, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість у вищезазначеному розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/14861/16 та призначено до розгляду на 28.09.2016.

28.09.2016 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 розгляд справи призначено на 19.10.2016.

У судовому засіданні 19.10.2016 судом оголошено перерву на 26.10.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2016 за клопотанням представника позивача продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Пісківський завод скловиробів" та відкладено розгляд справи на 17.11.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2016 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянстрейдінг ЛТД" і Товариство з обмеженою відповідальністю "Метро Мет" та відкладено розгляд справи на 13.12.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 призначено колегіальний розгляд справи № 910/14861/16 у складі трьох суддів.

Протоколом автоматичного визначення складу суду колегії суддів від 14.12.2016 для розгляду справи № 910/14861/16 визначено колегію суддів у складі: Селівон А.М. (головуючий), Шкурдова Л.М., Цюкало Ю.В.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.12.2016 справу № 910/14861/16 прийнято до провадження у визначеному складі суду та призначено до розгляду на 24.01.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2017 розгляд справи відкладено на 09.02.2017.

У судові засідання 24.01.2017 та 09.02.2017 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважені представники відповідача та третіх осіб 1-3 у судові засідання 24.01.2017 та 09.02.2017 не з'явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 24.01.2017 третя особа 1 повідомлена належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: № 0103040869224.

Копія ухвали суду від 14.12.2016, яка направлялась відповідачу на адресу: 04655, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 4-А на час проведення судового засідання 24.01.2017 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання" та адресату не вручено.

Копія ухвали суду від 14.12.2016, яка направлялась третій особі 2 на адресу: АДРЕСА_1 на час проведення судового засідання 24.01.2017 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою "повернення за не запитом" та адресату не вручено.

Копія ухвали суду від 14.12.2016, яка направлялась третій особі 3 на адресу: 04215, м. Київ, вул. Світлицького, буд. 30/20 на час проведення судового засідання 24.01.2017 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання" та адресату не вручено.

Окрім цього судом встановлено, що в процесі розгляду справи відбулась зміна місцезнаходження відповідача з 04655, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 4-А на вул. І.Франка, 1, каб. 65, м. Лубни, Полтавська область, 37500, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осі - підприємців та громадських формувань, наявним в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

В свою чергу згідно ч. 3 ст. 17 ГПК України справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду, отже справа розглядається Господарським судом міста Києва.

При цьому при розгляді справи судом враховано отримання відповідачем попередніх ухвал суду та присутність представника ТОВ Євротранс -Експрес в судових засіданнях 19.10.2016, 17.11.2016 та 13.12.2016.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 09.02.2017 відповідач та третя особа 1 повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень: № 0103041610437 та № 0103041610461.

Копія ухвали суду від 24.01.2017, яка направлялась третій особі 2 на адресу: АДРЕСА_1 на час проведення судового засідання 24.01.2017 на адресу Господарського суду м. Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103041610445, в якому зазначено, що станом на 09.02.2017 поштове відправлення вручено адресату особисто 03.02.2017.

Копія ухвали суду від 24.01.2017, яка направлялась третій особі 3 на адресу: 04215, м. Київ, вул. Світлицького, буд. 30/20, яка співпадає з місцезнаходженням третьої особи 3 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та на час проведення судового засідання 09.02.2017 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання та адресату не вручено.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження третьої особи 3, позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що третя особа 3 повідомлена про час і місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 19.10.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 09.09.2016, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 19.10.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив б/н від 27.09.2016, в якому останній не визнає позовні вимоги, заперечуючи той факт, що між сторонами був укладений договір про надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом шляхом підписання заявки № 150616 від 15.06.2016 та зазначаючи, що відповідач жодним способом не надавав згоду на укладання договору про перевезення вантажу на умовах, що наведені у вказаній заявці, а також не мав будь - яких правовідносин з позивачем. Відзиву судом долучений до матеріалів справи.

До початку судового засідання 17.11.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли наступні документи:

1. Пояснення по справі б/н від 17.11.2016, серед яких наявні клопотання, в яких останній просить залучити до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні: ТОВ Пісківський завод скловиробів , ТОВ "Альянстрейдінг ЛТД" та ТОВ "Метро Мет", та зазначає, що заявка № 160616 на перевезення вантажу була направлена позивачу через мережу Інтернет, на підтвердження чого надано копію скріншоту сторінки браузера електронної пошти позивача;

2. Клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 17.11.2016.

Вище перелічені документи долучено судом до матеріалів справи.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 17.11.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшли 2 примірники пояснень б/н б/д, в яких, зокрема, відповідач заперечив проти наявності правовідносин з позивачем, а також ТОВ Метро МЕТ , ТОВ Пісківський завод скловиробів та ТОВ "Альянстрейдінг ЛТД". Пояснення судом долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 13.12.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника третьої особи 1 - ТОВ Пісківський завод скловиробів надійшли пояснення № 1411 від 07.12.2016, в яких товариством підтверджено відправлення вантажу 16.06.16р. згідно інвойсів № 15/1 та № 15/1к на ім'я ТОВ Коронадо (Республіка Вірменія) згідно CMR № 990353, перевізник - ФОП ОСОБА_1, до якого за результатами перевезення зазначеного вантажу вантажовідправник претензій не має. При цьому для здійснення вказаного перевезення ТОВ Пісківський завод скловиробів було замовлено відповідні послуги у ТОВ Альянстрейдінг ЛТД , яким, в свою чергу, було повідомлено вантажовідправника про участь у здійсненні перевезення вантажу також ТОВ Метро Мет та ТОВ Євротранс-Експрес . Окрім того, пояснення містять клопотання ТОВ Пісківський завод скловиробів про розгляд справи без участі представника товариства. Пояснення долучені судом до матеріалів справи.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 24.01.2017 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника третьої особи 2 - ТОВ Альянстрейдінг ЛТД надійшли пояснення по справі № 1 від 06.12.2016, в яких останній повідомляє, що між ТОВ Альянстрейдінг ЛТД та ТОВ Метро МЕТ було укладено Договір на перевезення вантажу, при цьому третя особа 2 підтверджує, що на час організації перевезення вантажу ТОВ Євротранс - Експрес брало участь в організації перевезення вантажу. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 09.02.2017 сторонами суду не надано.

Документи, в т.ч. пояснення щодо суті спору, витребувані ухвалами суду від 17.11.2016, 14.12.2016 та 24.01.2017 , третьою особою 3 суду не надані.

Заяв та клопотань процесуального характеру від третьої особи 3 на час проведення судового засідання 09.02.2017 до суду не надходило.

Про поважні причини неявки представників відповідача та третіх осіб 1 - 3 в судове засідання 09.02.2017 суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників відповідача та третіх осіб 1 - 3 в судові засідання обов'язковою не визнавалась, сторони не скористались належним їм процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, третьою особою 3 не надано суду будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги клопотання третьої особи 1 про розгляд справи без участі ТОВ Пісківський завод скловиробів , а також те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представників відповідача та третіх осіб 1-3 не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноважених представників відповідача та третіх осіб 1- 3, виключно за наявними у справі матеріалами.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Окрім того суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 27, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками позивача та відповідача не заявлено.

Представник позивача у судових засіданнях 19.10.2016, 17.11.2016, 13.12.2016, 24.01.2017 та 09.02.2017 підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, відповів на питання суду.

У судових засіданнях 19.10.2016, 17.11.2016 та 13.12.2016 представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

При цьому, в силу ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Як визначено ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України для правочинів (за змістом ч.2 ст. 202 ЦК України договір між двома особами є двостороннім правочином) між юридичними особами встановлена письмова форма.

Проте, згідно ст. 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судових засіданнях, 15.06.2016 ТОВ Євротранс-Експрес було підписано заявку № 150616 на перевезення вантажу автомобільним транспортом, копія якої міститься в матеріалах справи, в якій зазначено умови перевезення вантажу (стекло банка 120 м.куб до 20 тонн) за маршрутом: Пісківка, Київська область - Єреван, Вірменія, дата та місце завантаження - 16.06.2016 Пісківка, Київська область, та вивантаження - по приїзду, Єреван, Вірменія; місце замитнення - Гостомель, Київська область, місце розмитнення - Єреван, Вірменія; сума фрахту 3400,00 доларів США, готівка на вивантаженні водію в руки. З них 100 дол. США диспетчерські в гривнях по курсу НБУ на день вивантаження на карту ПриватБанк НОМЕР_2 ОСОБА_6.

При цьому вказана транспортна заявка в подальшому була погоджена позивачем та відповідачем, про що свідчать підписи перевізника та представника замовника та відбитки печаток сторін на вказаному примірнику заявки. Виконавцем перевезення зазначено автомобіль "Вольво", державний номер: НОМЕР_3 водій: ОСОБА_7, про що зазначено у відповідній заявці. Тобто вказана заявка свідчить про узгодження між сторонами умов перевезення та прийняття заявки до виконання позивачем.

Отже, приймаючи до уваги, що матеріалами справи та представником позивача в судових засіданнях підтверджуються обставини щодо підписання вказаної заявки та прийняття її до виконання останнім, суд, виходячи із приписів ст. 202 Цивільного кодексу України, приходить до висновку, що сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків.

Аналіз правовідносин, які виникли між сторонами з приводу надання послуг міжнародного автомобільного перевезення свідчить, що між сторонами шляхом підписання та узгодження відповідної заявки фактично укладено договір перевезення вантажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Так, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Згідно ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в ст. 307 Господарського кодексу України.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність .

Так, відповідно до частин 11, 12 ст. 9 Закону перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом, в тому числі, може бути міжнародна автомобільна накладна (CMR). Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів", який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (ст. 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956р (далі - Конвенція).

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України „Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 „Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Суд зазначає, що згідно ст. 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Тлумачення цього положення дає підстави зробити висновок, що якщо договір перевезення передбачає, що місце завантаження і місце доставки знаходяться на території різних країн, Конвенція застосовуватиметься до відносин сторін за договором, тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956 р.

З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

За висновками суду товарно-транспортна накладна є документом, що засвідчує факт перевезення. Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік власниками автомобільного транспорту - перевізниками та вантажовідправниками і вантажоодержувачами - замовниками.

Отже, товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Судом встановлено за матеріалами справи, зокрема, згідно наявної в матеріалах справи CMR № 990353 від 16.06.2016 вантаж був прийнятий до перевезення 16.06.2016 в смт. Пісківка, Київська область, Україна, транспортним засобом НОМЕР_3 обумовленим в заявці № 150616 на перевезення вантажу від 15.06.2016.

Відправником вантажу за даними CMR № 990353 є ТОВ Пісківський завод скловиробів (Україна, Київська область, смт. Пісківка, вул. Жовтнева, 1), що підтверджується відповідним підписом та відбитком печатки вантажовідправника в графі №22, а також інвойсами товариства № 15/1 від 16.06.2016 та № 15/1к від 16.06.16р., посилання на які містяться у вказаній СМR (графа № 5), які також містять відмітку Сумської митниці України від 17.06.2016 про проходження вантажу митного контролю.

Згідно даних СМR автомобіль пройшов митний контроль в Україна 17.06.2016 та прибув на митницю в Вірменії 23.06.2016.

Факт доставлення вантажу та отримання останнього 23.06.2016 власником вантажу (вантажоотримувачем) ТОВ Коронадо (Вірменія, м. Армавір, район 107, б. 7, ІНН 04415079) підтверджується відміткою в графі № 24 СМR № 990353, а також поясненнями третьої особи 1 - вантажовідправника, викладеними у письмових поясненнях, наявних в матеріалах справи.

Враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, надана позивачем міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR) є належним та допустимим доказом надання перевізником послуг перевезення вантажу та укладення договору між сторонами, зміст якої, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаній CMR дають суду підстави стверджувати про виконання перевізником обов'язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу в обумовленому місці вивантаження.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання послуг перевезення вантажу, обумовлених заявкою № 150616 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 15.06.2016 в зазначених обсягах та з належною якістю. При цьому вантажоодержувачем та вантажовідправником, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень, про що останнім підтверджено в наданих суду письмових поясненнях.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було виставлено відповідачу рахунок - фактуру № СФ-0000044 від 23.06.2016 на оплату транспортних та експедиційних послуг по перевезенню вантажу по маршруту смт. Підківка, Київська область (Україна) - м. Єреван (Вірменія), автомобіль/причіп ДАФ НОМЕР_3 на загальну суму 82164,00 грн., що становить еквівалент 3300,00 дол. США за курсом Національного Банку України станом на дату вивантаження вантажу - 23.06.2016 (за даними СМR), а також акт № ОУ-0000045 здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 23.06.2016, які містили посилання на дані маршруту та транспортного засобу.

Факт надсилання зазначених документів на адресу замовника та отримання їх останнім 15.08.2016 підтверджується наявними в матеріалах справи наданими позивачем письмовими доказами, а саме оригіналами фіскальних чеків №№ 23575, 23576 від 07.07.2016 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 5801803002399.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, вказані документи залишені судом без оплати, підписаний екземпляр акту на адресу перевізника відповідачем повернуто не було.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача як замовника перевезення, зазначеного в заявці № 150616 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 15.06.2016, з претензією № 078072016 від 07.07.2016 щодо погашення заборгованості за надані транспортні послуги по перевезенню вантажів сумі 82164,00 грн., копія якої наявна в матеріалах справи, що підтверджується наданими позивачем оригіналами фіскальних чеків № 82269, № 82270 від 15.07.2016 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 5803201856853 від 15.07.2016, згідно якого претензія отримана ТОВ Євротранс -Експрес 20.07.2016.

Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, надані позивачем послуги з міжнародного перевезення вантажу в оплачені відповідачем не були.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджено представником останнього в судових засіданнях, свої зобов'язання щодо перерахування коштів за надані ФОП ОСОБА_1 послуги з міжнародного перевезення вантажу на суму 3300,00 євро (що становить 82164,00 грн. за Національного Банку України станом на дату вивантаження вантажу - 23.06.2016 (за даними СМR)) у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору (заявки), відповідачем не виконано, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеною заявкою (Договором) у розмірі 82 164,00 грн., яку позивач просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання укладеного між сторонами шляхом підписання заявки № 150616 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 15.06.2016 договору або його окремих положень суду не надано.

При цьому щодо посилання відповідача як на підставу заперечення позовних вимог на той факт, що між сторонами не був укладений договір про надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом шляхом підписання заявки № 150616 від 15.06.2016 та відповідач жодним способом не надавав згоду на укладання договору про перевезення вантажу на умовах, що наведені у вказаній заявці та на положеннях якої ґрунтуються позовні вимоги позивача, суд зазначає, що згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частина 2 вказаної статті вказує, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Аналогічна правова позиція закріплена в ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України, відповідно до яких зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Як вбачається із ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами слід вчиняти у письмовій формі.

Частиною 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Зокрема, як зазначено позивачем та підтверджено представником позивача в судових засіданнях, Товариством з обмеженою відповідальністю Євротранс-Експрес заявка № 150616 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 15.06.2016 підписана з боку відповідача, засвідчена печаткою товариства та була надіслана для узгодження та відповідного підписання і подальшого виконання з боку Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 через мережу Інтернет, скріншот відповідної сторінки браузера електронної пошти позивача долучений позивачем до матеріалів справи.

Згідно зі ст. 8 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг , що визначає правовий статус електронного документа та його копії, юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Окрім того, як встановлено судом в ході розгляду справи, в процесі здійснення міжнародного перевезення вантажу, а саме склобанка 120 м.куб за маршрутом: Пісківка, Київська область - Єреван, Вірменія, від вантажовідправника/продавця - ТОВ Пісківський завод скловиробів до покупця/вантажоотримувача - ТОВ Коронадо , приймали участь Товариство з обмеженою відповідальністю Альянстрейдінг ЛТД , з яким у вантажовідправника як замовника було укладено Договір - заявку № 15/06 від 15.06.16 р. на транспортно - експедиційні послуги щодо перевезення скло банок масою 22 тони.

В свою чергу з метою виконання зазначеного Договору - заявки № 15/06 від 15.06.16 р. Товариством з обмеженою відповідальністю Альянстрейдінг ЛТД як експедитором було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю Метро Мет як виконавцем Договір - угоду № 1406 від 14.06.16 р. та Договір - заявку № 14/06 на транспортно - експедиційні послуги від 14.06.16 р. щодо перевезення вищезазначеного вантажу - скло банок на піддонах за маршрутом Пісківка - Єреван, Вірменія.

Факт укладення вказаних договорів підтверджено письмовими поясненнями ТОВ Пісківський завод скловиробів , ТОВ Альянстрейдінг ЛТД та ТОВ Метро Мет , копії зазначених договорів та заявок наявні в матеріалах справи.

При цьому ТОВ Пісківський завод скловиробів в поясненнях № 1411 від 07.12.2016 також підтверджено відправлення вантажу 16.06.16 р. згідно інвойсів № 15/1 та № 15/1к на ім'я ТОВ Коронадо (республіка Вірменія) згідно CMR № 990353, перевізник - ФОП ОСОБА_1, до якого за результатами перевезення зазначеного вантажу вантажовідправник претензій не має, а також зазначено, що Товариством з обмеженою відповідальністю Альянстрейдінг ЛТД повідомлено про участь у здійсненні перевезення вантажу ТОВ Євротранс-Експрес .

Аналогічна за змістом інформація щодо здійснення перевезення вантажу вантажовідправника ТОВ Пісківський завод скловиробів за маршрутом Пісківка, Київська область - Єреван, Вірменія, за участю ТОВ Євротранс - Експрес та ФОП ОСОБА_1 міститься також в поясненнях третьої особи 2, наявних в матеріалах справи.

Тобто виходячи з приписів чинного законодавства та наявних у справі документів, за умови фактичного виконання перевезення позивачем та прийняття вантажу вантажоодержувачем, а також наявності відповідної CMR № 990353 та заявки № 150616 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 15.06.2016, підписаної ТОВ Євротранс - Експрес як належних та допустимих доказів перевезення суд приходить до висновку щодо фактичного укладення договору міжнародного автомобільного перевезення у спрощений спосіб шляхом підписання транспортної заявки який, відповідно, спростовує заперечення відповідача проти позову з посиланням на відсутність будь - яких правовідносин з позивачем щодо перевезення вантажу за маршрутом Пісківка, Київська область - Єреван, Вірменія, в зв'язку з чим останні не розцінюються судом в якості підстав для звільнення відповідача від обов'язку з оплати наданих позивачем послуг перевезення.

При цьому будь- яких належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень проти позовних вимог ФОП ОСОБА_1, окрім письмових пояснень, відповідачем на час проведення судового засідання 09.02.2017 суду не надано.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що відповідач не довів в розумінні ст. 33 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх спростувань та заперечень, господарський суд при винесенні рішення не приймає до уваги заперечення відповідача у зв'язку з недоведеністю.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих за заявкою міжнародних послуг перевезення автомобільним транспортом в сумі 82164,00 грн. у встановлений строк, розмір невиконаного зобов'язання відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів сплати вказаної суми відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, отже вимоги позивача підлягають задоволенню.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Оскільки спір виник з вини відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Євротранс - Експрес (вул. І.Франка, 1, каб. 65, м. Лубни, Полтавська область, 37500, код 39536321) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) 82 164,00 грн. та 1378,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 14 лютого 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Головуючий суддя А.М. Селівон

Судді Л.М.Шкурдова

Ю.В.Цюкало