Ухвала

від 01.02.2017 по справі 813/5364/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" лютого 2017 р. м. Київ К/800/19531/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г. Горбатюка С.А. Калашнікової О.В.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 квітня

2015 року

у справі №813/5364/14

за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту

інвалідів

до Приватного підприємства "Медодент"

про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2014 року Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства "Медодент" про стягнення заборгованості.

Позивач просив суд стягнути з Приватного підприємства "Медодент" на його користь борг в сумі 7257 грн. та пеню в розмірі 1030,50 грн., а всього 8287,50 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто з ПП Медодент на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів борг в сумі 8287,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позову, оскільки Приватним підприємством "Медодент" не вжито всіх заходів щодо працевлаштування інвалідів, не виконано обов язок по інформуванню щодо утворення робочих місць та наявності вакансій для працевлаштування інвалідів.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року постанову суду першої інстанції скасовано.

Прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з Приватного підприємства "Медодент" адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення їх сплати.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На адресу Вищого адміністративного суду України письмові заперечення не надходили.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, встановленого пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Територіальною державною інспекцією з питань праці у Львівській області у червні 2014 року проведено перевірку додержання Приватним підприємством Медодент вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а саме - нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів.

В результаті проведеної перевірки складено акт № 13-01-006/0657 від 18.06.2014 року (а.с. 9-22).

Листом № 02-3070/04 від 27.06.2014 року Територіальна державна інспекція з питань праці у Львівській області повідомила ЛОВ ФСЗІ та направила до Фонду матеріали перевірки для прийняття відповідного рішення. (а.с.7-8).

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що існують підстави для притягнення відповідача до адміністративно-господарської відповідальності, оскільки Приватне підприємство "Медодент" порушило норми статтей 18, 19, 20Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , не вживало усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу з працевлаштування інвалідів. Крім того вказав, що відповідач не інформував центр зайнятості про наявність вільних вакансій для працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з твердженням скаржника та приходить до висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишенням в силі постанови суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (далі - Закон № 875-ХІІ) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 статі 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону , щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Частиною другою статті 20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Як вбачається з матеріалів справи, під час перевірки виявлено порушення, а саме середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача у 2012 році становила 14 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів 0 осіб.

Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становив 1 особа.

Отже, відповідачем не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 особа.

В ході проведення перевірки відповідачем надано довідку та звіт Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік за формою №10-ПІ, згідно яких середньооблікова кількість штатних працівників яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа.

Таким чином між зазначеними у довідці за 2012 рік, звіті за 2012 рік та наданими у ході перевірки первинними документами мають місце розбіжності щодо середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність. (а.с. 23, 38).

Діючим законодавством встановлюється обов'язковий для підприємств норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 вищевказаного Закону пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Отже, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

При цьому, відповідно до частини четвертої статті 20 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-ХІІ Про зайнятість населення підприємства зобов'язані щомісячно подавати центрам зайнятості за місцем їх реєстрації адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

21 липня 2014 року позивач звернувся з листом до Львівського обласного центру зайнятості про надання інформації щодо подання звітів Приватним підприємством "Медодент" у 2012 - 2013 роках стосовно наявності вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів. (а.с. 46)

01 серпня 2014 року Львівським обласним центром зайнятості надано відповідь, що у звітах за формою №3-ПН, які були надані Приватним підприємством "Медодент" упродовж 2012 - 2013 років, вакансії для осіб з інвалідністю не зазначалися. (а.с. 47)

Отже, підприємство не інформувало центр зайнятості про наявність вільних вакансій для працевлаштування інвалідів.

Таким чином, відповідачем не було виконано у повному обсязі обов'язок по інформуванню щодо утворення (пристосування) робочих місць та наявності вакансій для працевлаштування інвалідів. Тобто, відповідач не вжив необхідних заходів, передбачених законодавством, чинним на момент виникнення спірних відносин, щодо недопущення правопорушення у сфері господарювання.

Враховуючи викладене, у зв'язку з невиконанням відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році, вимоги позивача щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , та пені за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій, є обґрунтованими та правомірно задоволені судом першої інстанції.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 09 липня 2013 року у справі №21-200а13, від 19 листопада 2013 року у справі №21-397а13 та від 28 січня 2014 року у справі №21-476а13.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення даного позову, здійснив правозастосування із дотримання норм діючого законодавства та прийняв законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що апеляційним адміністративним судом скасоване вірне по суті рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 квітня 2015 року у справі №813/5364/14 - скасувати.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року у справі №813/5364/14 - залишити в силі.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановлених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Судді