Ухвала

від 16.02.2017 по справі 2-308/08

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

16 лютого 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді Григоренка М.П.,

суддів : Бондаренко Н.В., Шимківа С.С.,

секретар судового засідання Пиляй І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 22 жовтня 2008 року у справі за поданням Відділу ДВС Дубенського міськрайонного управління юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2,

В С Т А Н О В И Л А :

Ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 22 жовтня 2008 року подання Відділу ДВС Дубенського МРУЮ про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 - задоволено.

Тимчасово обмежено ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України до виконання нею своїх зобов'язань.

В поданій на ухвалу суду апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликається на її незаконність, через порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вказує, що в обґрунтування подання відділ ДВС Дубенського МРУЮ покликається на наявність десяти невиконаних виконавчих документів на загальну суму 145820,16 грн.

Вважає, що суд помилково прийняв до уваги такі обґрунтування та задовольнив подання.

Подання в обов'язковому порядку повинно містити обґрунтування ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань, тобто відкриті виконавчі провадження та невиконані рішення суду не є підставою для застосування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Обґрунтування про ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань - подання не містить.

Провадження № 22-ц/787/ 265 /2017 Головуючий у 1 інстанції : Ходак С.К.

Доповідач : Григоренко М.П.

Наявність невиконаного рішення суду не може свідчити про навмисне його невиконання чи ухилення від такого виконання.

Висновки суду про ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є необґрунтованими та не підтверджені будь-якими доказами.

Крім того, ні подання ДВС, ні оскаржувана ухвала не містить посилань на те, що вжиття заходів тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України забезпечить чи пришвидшить примусове виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Із цих підстав просить скасувати ухвалу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 22 жовтня 2008 року та постановити нову, якою відмовити у задоволенні подання ДВС.

16.01.2017 року надійшла заява ОСОБА_1, в якій вона зазначає, що підтримує апеляційну скаргу в повному обсязі і просить розглядати справу без її участі.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи подання Відділу ДВС Дубенського МРУЮ про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2, суд першої інстанції керувався ст. 6 ЗУ „Про порядок виїзду з України і в"їзду в Україну громадян України" та виходив з того, що ОСОБА_2 має невиконані боргові зобов'язання по 10 виконавчих документах, на загальну суму 145820,16 грн.

Проте, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, як незаконна.

Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Наведені норми процесуального права дозволяють сформулювати загальне правило: процесуальні дії мають вчинятися за нормами процесуального закону, чинними на момент вчинення цих дій.

Як на час звернення відділу ДВС Дубенського МРУЮ до Дубенського міськрайонного суду із поданням про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, так і на час розгляду цього подання судом першої інстанції

Цивільно-процесуальний Кодекс України жодним чином не передбачав процедури вирішення цього питання в судовому порядку, а відповідні зміни з даного приводу до вказаного Кодексу були внесені лише у 2010 році.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Закон України від 21 січня 1994 року Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України № 3857-XII регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.

Положеннями ст. 6 цього Закону (в редакції, яка діяла на момент звернення із поданням) встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках:

- якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (п. 2);

- якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань (п. 5); якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (п. 8).

Нормою ст.8 Закону № 3857-XII передбачалось, що дії з відмови у виїзді з України через підстави, передбачені пунктами 1, 2, 6 - 8 ч. 1 ст. 6 цього Закону , можуть бути оскаржені громадянами у судовому порядку.

Це свідчить про те, що дії відповідних органів щодо обмеження виїзду ґрунтуються не на судовому рішенні, а на нормах ст. 6 зазначеного Закону й дії органу (посадової особи) такого обмеження можуть перевірятися в судовому порядку за скаргою особи, яка зазнала обмеження, в порядку адміністративного судочинства.

За наведеного зазначеним Законом не передбачалось за ухвалою суду тимчасове обмеження виїзду за кордон боржника у виконавчому провадженні до виконання зобов'язань за рішенням суду.

Державний виконавець мав повноваження, передбачені ст. 5 Закону України „Про виконавче провадження" для вжиття необхідних заходів для виконання рішення суду.

Не зважаючи на відсутність процесуальних норм з розгляду таких подань та помилково прийнявши до провадження подання державного виконавця, суд першої інстанції не врахував вимог Закону України Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України , яким регулюється порядок та випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України.

Згідно із ч. 1 ст. 310 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, визначених ст. 205 цього Кодексу.

Оскільки подання державного виконавця щодо тимчасового обмеження виїзду за межі України боржника у виконавчому провадженні до виконання зобов'язань за рішенням суду не підлягало розгляду в порядку цивільного судочинства, то відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі по розгляду подання.

На підставі наведеного та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 205, ст.ст. 307, 310,315, ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 22 жовтня 2008 року скасувати і провадження щодо розгляду подання відділу ДВС Дубенського МРУЮ про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити ухвалу апеляційного суду до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий М.П. Григоренко

Судді : Н.В. Бондаренко

С.С. Шимків