Рішення

від 13.02.2017 по справі 640/15149/16-ц

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 640/15149/16-ц

н/п 2/640/410/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2017 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Зуб Г.А.,

за участю секретаря Хлистун Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до Союзу ветеранів Служби безпеки України про захист честі, гідності та ділової репутації, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить зобов'язати відповідача спростувати розповсюджену відносно позивача недостовірну інформацію шляхом відкликання листа - ІНФОРМАЦІЯ_2 НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 направленого на Генерального прокурора України ОСОБА_2 в частині зазначення Так, по личному указанию исполняющего обязанности начальника ГУ ДФС в Сумской области - ОСОБА_3 сотрудники ГФС в Сумской области навязывают налогоплательщикам финансово- хозяйственные отношения с предприятием, состоящим на учете в Шосткинской ОГНИ ГУГФС в Сумской области: ТОВ Слобідський Шлях ( ЄДРПОУ 35051462), ПП Нива-Агро ( ЄДРПОУ 36113304), ПСП Духанівське (ЄДРПОУ 32413966), ТОВ Буйвалівське (ЄДРПОУ 32200225), Конотопской ОГНИ ГФС в Сумской области: ПСП Глорія (ЄДРПОУ 32414032). В обгрунтування вказаних вимог посилається на наступне. На адресу ГУ ДФС у Сумській області надійшли листи Прокуратури Сумської області від 06.07.2016 №17-3321-14 (вхід. 2424/10 від 08.07.2016) та 08.07.2016 №17-3321-14 (вхід. 2487/10 від 12.07.2016), з проханням провести перевірку щодо зазначених у доданих заявах фактів, зокрема в ІНФОРМАЦІЯ_2 НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 направленого на Генерального прокурора України ОСОБА_2 При дослідженні вказаної заяви направленої на Генерального прокурора України ОСОБА_2 було встановлено, що відповідачем на порушення ст. 383 КК України подано до прокуратури завідомо неправдиве повідомлення про злочин, так як, факти викладені в даних заявах нічим не підтверджуються та є недостовірною інформацією. Такі дії відповідача паплюжать честь, гідність та ділову репутацію позивача, так як він є посадовою особою державного органу. На роботі він має репутацію порядної людини, як керівник та є професіоналом. Через відповідача позивач вимушений відповідати на запити прокуратури стосовно зазначених у заявах фактів, які відволікають від виконання посадових обов'язків. Більш того, до розгляду даних заяв залучаються працівники ГУ ДФС у Сумській області, що є для позивача принизливим, не кажучи про те, що це є формою тиску на нього. Також, до вказаних заяв, окрім викладених припущень, не додається жодних підтверджуючих документів, що свідчить про недостовірність інформації та спробу дискредитації позивача як посадової особи. Оскільки поширення недостовірної інформації відповідачем було здійснене шляхом направлення Генеральному прокурору України листа-заяви про вчинення кримінального правопорушення в порядку ст. 214 КПК України, то позивач вважає, що захист його інтересів в даному випадку можливий шляхом зобов'язання відповідача спростування недостовірну інформацію шляхом відкликання вказаного листа.

В судовому засіданні, яке проводилось в режимі відео-конференції, представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, та просив їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечувала проти позову в повному обсязі, та просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що вказана заява була подана до компетентного органу в порядку ст. 214 КПК України, де відповідач просив провести перевірку на предмет причетності вказаних посадових осіб до описуваних подій. Звернення відповідача було викликано виключно наміром виконати свій громадський обов'язок. А отже, відповідачем було реалізовано своє законне право на звернення, що надане йому зокрема ст. 40 КУ та ст. 214 КПК України. Тому такі звернення не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію, або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи правоохоронного органу. Крім того, позивачем не надано до суду доказів, яким чином зазначена заява завдала шкоди позивачу, та які негативні наслідки настали для позивача, та не вказаний причинно-наслідковий зв'язок між направленням заяви та можливими негативними наслідками.

Суд, заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено та не оскаржується сторонами, що відповідач в особі його голови ОСОБА_6 надіслав лист НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 року на ім'я Генерального прокурора України ОСОБА_2, який має назву заява про кримінальне правопорушення в порядку ст. 214 КПК України , в якому просить провести перевірку на предмет причетності посадових осіб Конотопської ОДПІ ГУ ДФС в Сумській області та виконуючого обов'язки начальника ГУ ДФС в Сумській області - ОСОБА_1 до описаних подій, та внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати досудове розслідування по факту здійснення правопорушень посадовими особами ДФС передбачених ч.2 ст. 211, ст. 258-5, ст. 364, ч.3 ст. 365, ст. 369-2 КК України.

На вказану заяву листом начальника управління внутрішньої безпеки ГУ ДФС у Сумській області ОСОБА_7 від 08.08.2016 року, відповідача було повідомлено, що за результатом розгляду вказаного листа прокуратурою Сумської області надано інформацію про відсутність підстав для внесення викладених відомостей до ЄРДР, та встановити факти порушення діючого законодавства зі сторони працівників ГУ ДФС у Сумській області та визначити ступінь їх вини- не можливо.

Згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ч.4 вказаної статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статей 3, 28 Основного Закону України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожен має право на повагу до його гідності.

Право фізичної особи на повагу до її гідності та честі, недоторканість ділової репутації має також своє відображення у положеннях ст. ст. 297, 299 ЦК України.

За змістом ч. 4 ст. 32 Конституції України та ст. 277 ЦК України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно п. 15 Постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 р., при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Спростування недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Відповідно до ст.1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , ст.40 Конституції України, всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. У випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь. Проте, якщо в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого ст.40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

У Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 у справі про поширення відомостей наголошується на тому, що викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу відомостей особою, на думку якої посадовими чи службовими особами цього органу при виконанні функціональних обов'язків порушено її право, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб. Викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про інформацію ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Статтею 277 ЦК України установлено, що не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, суд, на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) приходить до висновку, що позивач не надав доказів того, що звернення відповідача до Генеральної прокуратури України було направлене не на реалізацію свого права, передбаченого ст. 40 Конституції України, а на розповсюдження завідомо неправдивої інформації, а тому суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки Генеральна прокуратура України є компетентним органом розглядати вказані заяви, та таке звернення є способом реалізації права відповідача на звернення до відповідних органів.

На підставі ст. ст. 3,4,10,11,60,169,209,212-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову фізичної особи ОСОБА_1 до Союзу ветеранів Служби безпеки України про захист честі, гідності та ділової репутації - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області, через Київський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів після його проголошення.

Головуючий -