Ухвала

від 12.06.2017 по справі 640/15149/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №640/15149/16-ц Головуючий суддя І інстанції Зуб Г. А.

Провадження № 22-ц/790/2936/17 Суддя доповідач Малінська С.М.

Категорія: Спори про захист честі, гідності та ділової репутації

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.17 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Малінської С.М.,

суддів : Швецової Л.А., Коваленко І.П.,

за участю секретаря - Єрьоменко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Союзу ветеранів Служби безпеки України про захист честі, гідності та ділової репутації,-

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Союзу ветеранів Служби безпеки України про захист честі, гідності та ділової репутації, в якому просив зобов'язати відповідача спростувати розповсюджену відносно позивача недостовірну інформацію шляхом відкликання листа - Заявление о совершении уголовного правонарушения в порядке ст. 214 УПК Украины №22/06/16-33 від 22.06.2016 направленого до Генерального прокурора України ОСОБА_3 в частині зазначення Так, по личному указанию исполняющего обязанности начальника ГУ ДФС в Сумской области - ОСОБА_4 сотрудники ГФС в Сумской области навязывают налогоплательщикам фінансово - хозяйственные отношения с предприятием, состоящим на учете в Шосткинской ОГНИ ГУГФС в Сумской области: ТОВ Слобідський Шлях ( ЄДРПОУ 35051462), ПП Нива-Агро ( ЄДРПОУ 36113304), ПСП Духанівське (ЄДРПОУ 32413966), ТОВ Буйвалівське (ЄДРПОУ 32200225), Конотопской ОГНИ ГФС в Сумской области: ПСП Глорія (ЄДРПОУ 32414032). В обгрунтування вказаних вимог посилається на наступне.

На адресу ГУ ДФС у Сумській області надійшли листи Прокуратури Сумської області від 06.07.2016 №17-3321-14 (вхід. 2424/10 від 08.07.2016) та 08.07.2016 №17-3321-14 (вхід. 2487/10 від 12.07.2016), з проханням провести перевірку щодо зазначених у доданих заявах фактів, зокрема в Заявление о совершении уголовного правонарушения в порядке ст. 214 УПК Украины №22/06/16-33 від 22.06.2016 направленого до Генерального прокурора України ОСОБА_3 При дослідженні вказаної заяви направленої до Генерального прокурора України ОСОБА_3 було встановлено, що відповідачем на порушення ст. 383 КК України подано до прокуратури завідомо неправдиве повідомлення про злочин, так як, факти викладені в даних заявах нічим не підтверджуються та є недостовірною інформацією. Такі дії відповідача паплюжать честь, гідність та ділову репутацію позивача, так як він є посадовою особою державного органу. На роботі він має репутацію порядної людини, як керівник та є професіоналом. Через відповідача позивач вимушений відповідати на запити прокуратури стосовно зазначених у заявах фактів, які відволікають від виконання посадових обов'язків. Більш того, до розгляду даних заяв залучаються працівники ГУ ДФС у Сумській області, що є для позивача принизливим, не кажучи про те, що це є формою тиску на нього. Також, до вказаних заяв, окрім викладених припущень, не додається жодних підтверджуючих документів, що свідчить про недостовірність інформації та спробу дискредитації позивача як посадової особи. Оскільки поширення недостовірної інформації відповідачем було здійснене шляхом направлення Генеральному прокурору України листа-заяви про вчинення кримінального правопорушення в порядку ст. 214 КПК України, то позивач вважає, що захист його інтересів в даному випадку можливий шляхом зобов'язання відповідача спростувати недостовірну інформацію шляхом відкликання вказаного листа.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2017 року в задоволенні позову фізичної особи ОСОБА_1 до Союзу ветеранів Служби безпеки України про захист честі, гідності та ділової репутації - відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2017 року; ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації; вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на ч.ч. 1, 3 ст. 269 ЦК України, п. п. 6, 15 Пленуму ВСУ Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи від 27 лютого 2009 року № 1.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1). чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2). чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3). які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4). яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Як встановлено судовим розглядом та вбачається з матеріалів справи, відповідач в особі його голови ОСОБА_5 надіслав лист №22/06/16-33 від 22.06.2016 року на ім'я Генерального прокурора України ОСОБА_3, який має назву заява про кримінальне правопорушення в порядку ст. 214 КПК України , в якому просить провести перевірку на предмет причетності посадових осіб Конотопської ОДПІ ГУ ДФС в Сумській області та виконуючого обов'язки начальника ГУ ДФС в Сумській області - ОСОБА_1 до описаних подій, та внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати досудове розслідування по факту здійснення правопорушень посадовими особами ДФС передбачених ч.2 ст. 211, ст. 258-5, ст. 364, ч.3 ст. 365, ст. 369-2 КК України.

На вказану заяву листом начальника управління внутрішньої безпеки ГУ ДФС у Сумській області ОСОБА_6 від 08.08.2016 року, відповідача було повідомлено, що за результатом розгляду вказаного листа прокуратурою Сумської області надано інформацію про відсутність підстав для внесення викладених відомостей до ЄРДР, та встановити факти порушення діючого законодавства зі сторони працівників ГУ ДФС у Сумській області та визначити ступінь їх вини - не можливо.

Згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ч.4 вказаної статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статей 3, 28 Основного Закону України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожен має право на повагу до його гідності.

Право фізичної особи на повагу до її гідності та честі, недоторканість ділової репутації має також своє відображення у положеннях ст. ст. 297, 299 ЦК України.

За змістом ч. 4 ст. 32 Конституції України та ст. 277 ЦК України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно з п. 15 Постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 р., при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Спростування недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Відповідно до ст.1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , ст.40 Конституції України, всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. У випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь. Проте, якщо в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого ст.40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

У рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 у справі про поширення відомостей наголошується на тому, що викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу відомостей особою, на думку якої посадовими чи службовими особами цього органу при виконанні функціональних обов'язків порушено її право, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб. Викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно положень ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, на підставі оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України), дійшов висновку, що позивач не надав доказів того, що звернення відповідача до Генеральної прокуратури України було направлене не на реалізацію свого права, передбаченого ст. 40 Конституції України, а на розповсюдження завідомо неправдивої інформації, а тому суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки Генеральна прокуратура України є компетентним органом розглядати вказані заяви, та таке звернення є способом реалізації права відповідача на звернення до відповідних органів.

Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції обґрунтованим, рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Виходячи з наведеного і керуючись ст. ст. 303, 304, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді :