Рішення

від 31.01.2017 по справі 910/18556/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2017Справа №910/18556/16

За позовом Дочірнього підприємства "Шенкер"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Динамічна інтернаціональна логістична компанія"

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Ферреро Україна

про стягнення 318 881,78 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Іванченко М.С. представник, довіреність б/н від 30.11.2015.

Павлюк Д.В. - представник, довіреність б/н від 06.09.2016;

Від відповідача: Купріянчук А.П. - адвокат, посвідчення №4458/10 від 17.02.2011;

Від третьої особи: Паньчак А.О. - представник, довіреність б/н від 09.12.2016;

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Дочірнє підприємство "Шенкер" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Динамічна інтернаціональна логістична компанія" про стягнення коштів у розмірі 265 734,82 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 3986,02 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами Договору з автоперевезень по Україні №12-05/16 від 12.05.2016 в частині недодержання температурного режиму перевезення продукції, в результаті чого останній завдав позивачу збитки у вигляді псування ввіреного йому для транспортування вантажу у зазначеному вище розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/18556/16 та призначено до розгляду на 02.11.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2016 за клопотанням відповідача залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Ферреро Україна та відкладено розгляд справи на 14.12.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2016 за клопотанням відповідача продовжено розгляд справи на 15 днів та відкладено на 12.01.2017.

12.01.2017 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою суду від 13.01.2016 розгляд справи призначено на 26.01.2016.

У судовому засіданні 26.01.2016 на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 31.01.2016.

У судові засідання 03.11.2016, 14.12.2016, 26.01.2017 та 31.01.2017 з'явились уповноважені представники сторін.

Так, у судовому засіданні 02.11.2016 представниками позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 02.11.2016 та заяву про збільшення розміру позовних вимог б/н від 02.11.2016, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 318 881,78 грн., до якої також додано докази сплати судового збору. Серед наданих суду документів наявні: пояснення б/н від 25.10.2016 щодо неможливості надання подорожнього листа транспортного засобу РЕНО д.н СА5836 ВК; повідомлення про відсутність укладення додаткових угод до спірного договору № 12-05/16 від 12.05.2016 та про відсутність інших правовідносин із ТОВ ДІЛК окрім тих, що зазначені у позовній заяві; витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ДП Шенкер та ТОВ ДІЛК ; заявка від 03.06.2016 №ІЕАХ22258; договір транспортного експедирування №SCH 10122015 від 10.12.2015. Документи судом долучено до матеріалів справи.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 14.12.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника третьої особи надійшли пояснення по справі № 1325-12 від 05.12.2016, які судом долучено до матеріалів справи.

Окрім цього, у судовому засіданні 14.12.2016 представник відповідача подав наступні документи:

- пояснення б/н від 13.12.2016 щодо необхідності залучення до участі у справі як третьої особи - гр. ОСОБА_6, в яких відповідач зазначає, що ніколи не мав правовідносин з водієм ОСОБА_6, а відповідно не міг доручити йому отримання та перевезення товару від імені відповідача;

- пояснення про відсутність інших правовідносин з ДП Шенкер б/н від 13.12.2016;

- відзив на позовну заяву б/н від 13.12.2016, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог та заперечує завдання позивачеві збитків, оскільки не надавав автотранспорт під завантаження товару, не підписував ніяких накладних, подорожних листів, які б підтверджували фактичне отримання товару, зазначеного в позовній заяві;

- клопотання про продовження процесуальних строків розгляду справи на 15 днів б/н від 14.12.2016. Вищеперелічені документи долучено судом до матеріалів справи.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 26.01.2017 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про стягнення витрат на правову допомогу б/н від 24.01.2017 та пояснення б/н від 11.01.2017; від представника відповідача - пояснення б/н від 16.12.2016 та від 26.01.2017; від представника третьої особи - додаткові пояснення №1347-01 від 11.01.2017, які судом долучено до матеріалів справи.

Крім того, судом повідомлено, що до початку судового засідання 26.01.17 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від Головного управління Національної поліції у м. Києві надійшов лист №129/125/111/01-2017 від 10.01.2017 та клопотання б/н від 20.01.2017, які судом долучено до матеріалів справи.

Дослідивши в судовому засіданні 26.01.16р. зміст позовної заяви та подану позивачем до початку судового засідання 02.11.2016 заяву про збільшення розміру позовних вимог б/н від 02.11.2016 cуд зазначає, що згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - Постанова №18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Отже, виходячи зі змісту позовної заяви та заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд розцінює останню як заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині основного боргу до 318 881,78 грн.

Враховуючи, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, а саме відповідачу було надано можливість надання заперечень щодо нового розміру предмета позову та наведенні його доводів у судовому засіданні, вищевказану заяву про збільшення розміру позовних вимог прийнято судом до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

Окрім того у судовому засіданні 31.01.2017р. представник відповідача подав суду письмові пояснення б/н від 31.01.2017 щодо клопотання про стягнення витрат на правову допомогу, які судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 31.01.2017р. сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Перед початком розгляду справи представників сторін ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 27, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки їм зрозумілі.

Відводу судді представниками сторін не заявлено.

В судовому засіданні 31.01.2017 представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні 31.01.2017 заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов та письмових поясненнях.

Представник третьої особи у судовому засіданні 31.01.2017 підтримав позовні вимоги позивача, викладені у позовній заяві, надав пояснення по справі.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 10 грудня 2015р. між Дочірнім підприємством Шенкер (позивач у справі, виконавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю Ферреро Україна (третя особа у справі, замовник за договором) укладено договір транспортного експедирування № SCH10122015, відповідно до якого виконавець зобов'язується за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання послуг, пов'язаних із перевезенням вантажів замовника до пунктів призначення, визначених в окремих замовленнях, автомобільним транспортом у міських та міжміських напрямах на території України та їх передачею вантажоодержувачам.

Розділами 2 - 15 Договору транспортного експедирування сторони узгодили призначення виконавця, загальні зобов'язання та гарантії виконавця, порядок розміщеня замовлень, документацію виконавця, залучення субпідрядників, виставлення рахунків та порядок оплати, заяви та гарантії, відповідальність тощо.

Згідно розділу 18 Договору транспортного експедирування цей договір набирає чинност із дати його підписання та діє до 31.08.2016. Договір може бути пролонгований за умови підписання сторонами відповідної додаткової угоди про пролонгацію.

Вказаний Договір транспортного експедирування підписаний представниками експедитора та клієнта та засвічдений печатками сторін.

Окрім того, сторонами підписано Додатки №1 - 7 до вказаного Договору транспортного експедирування, серед яких, зокрема, Додаток № 3 - Технічні специфікації якості транспортування та Додаток № 4 - Стандарти якості складського зберігання і транспортування.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про транспортне експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України.

Згідно положень частини 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Окрім цього, відповідно до ст. 1 спеціального Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", який визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення, транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Відповідно до частини 3 ст. 8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

Згідно частини 1 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до частини 1 ст. 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Як визначено в преамбулі вказаного Договору транспортного експедирування, до послуг, що можуть надаватися згідно з цим Договором, належать послуги з перевезення автомобільним транспортом, експедиційні послуги, комплекс послуг, пов'язаних з підготовкою і доставкою всіх вантажів замовника до пунктів призначення. Ці послуги є єдиним комплексом логістичних послуг тане можуть розглядатись частково або відокремлено одна від одної. Вони надаються виконавцем в повному обсязі.

Вантажовідправник зобов'язаний надати виконавцю для підготовленої для перевезення продукції товарно-транспортну накладну установленої форми, згідно з якими продукція приймається до перевезення, транспортується та передається вантажоодержувачу (п. 4.5.8 Договору транспортного експедирування).

За умовами п. 7.2 Договору транспортного експедирування виконавець має право залучати до виконання обов'язків за цим договором субпідрядників, несучи при цьому відповідальність перед замовником за їх дії чи бездіяльність (у т.ч. недбалість), як за свої.

Як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представниками позивача та третьої особи в судовому засіданні, на виконання своїх зобов'язань як виконавця/експедитора за Договором транспортного експедирування Дочірнім підприємством Шенкер (позивач у справі, замовник за договором) 12 травня 2016 р. було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю Українська логістична інтернаціональна компанія (виконавець за договором, відповідач у справі) договір №12-05/16 з автоперевезень по Україні (далі - Договір), відповідно до умов п.2.1 якого замовник доручає, а виконавець надає послуги з виконання перевезень вантажів автомобільним автотранспортом по території України згідно заявок замовника.

Розділами 2-10 Договору сторони обумовили предмет договору, обов'язки сторін, конфіденційність, умови та порядок розрахунків, відповідальність сторін, форс-мажор, претензії, ризики та страхування, загальні положення тощо.

Відповідно до п. 11.1 Договору він набирає чинності з моменту підписання та діє необмежений час до моменту його розірвання шляхом письмового повідомлення іншої сторони за 30 днів до моменту такого розірвання.

Як свідчать матеріалами справи, вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками товариств.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором перевезення вантажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Окрім того, за умовами п. 2.3 Договору відносини сторін за цим Договором регулюються положеннями Статуту автомобільного транспорту УРСР (в частині, що не суперечить чинному законодавству України), Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, Цивільного кодексу України, іншими нормативно - праовими актами України.

Згідно ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в ст. 307 Господарського кодексу України.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 2.2 Договору заявка є невід'ємною частиною даного договору, у якій відображаються істотні умови кожного конкретного перевезення, а саме: найменування, кількість (вага) та пакування вантажу, його особливі характеристики, найменування та місцезнаходження вантажовідправника та вантажоодержувача, пункти відправлення та призначення вантажу, маршрут перевезення, державні номери транспортного засобу, прізвище та ім'я, по-батькові та інші особливості даних водія транспортного засобу, вимоги щодо технічного та санітарного стану транспортного засобу, особливі вказівки замовника, дата і час завантаження та розвантаження або строк виконання доручення, вартість перевезення (сума доручення), інші умови перевезення.

Так, як свідчать матеріали справи, з метою виконання взятого на себе на умовах Договору транспортного експедирування зобов'язання з перевезення товару замовника - ТОВ Ферреро Україна , вказаного у видатковій накладній № FP-00232191 від 04.06.2016р. на загальну суму 318 881,78 грн. з ПДВ, на склад вантажоодержувача - ТОВ Данон Дніпро за адресою: Київська область, с. Тарасівка, вул. Київська, 1Б, позивачем 03.06.2016 року було подано відповідачу заявку № ІЕАХ22258 на виконання перевезення вантажу: товари народного вжитку, ящик, кыльквстю місць 1774, вага брутто 0,241 т, температурний режим: +0-+4, за маршрутом: Київська обл., Києва-Святошинський район, с. Стоянка, 21 км Житомирського шосе, 7 (місце завантаження) - Київська обл., с.Тарасівка, вул. Київська, 1-б (місце розвантаження за видатковою накладною № FR-00232191), с. Щасливе, вул. Леніна, 22-г (місце розвантаження за видатковою накладною № FR-00232255), дата завантаження - 04.06.2016, дата розвантаження - 04.06.2016, водій - ОСОБА_6, транспортний засіб: тягач, тип - Ref, державний номерний знак: НОМЕР_1, температурний режим: +0-+4, яка була прийнята та погоджена відповідачем, про що свідчить підпис представника ТОВ УЛІК та печатка товариства на вказаному примірнику заявки.

Тобто, оскільки вказана заявка підписана обома сторонами Договору, отже належним чином підтверджує узгодження сторонами всіх необхідних умов перевезення, зокрема, товару за видатковою накладною № FP-00232191 від 04.06.2016р. на загальну суму 318 881,78 грн. з ПДВ, маршруту та умов перевезення.

Крім того, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність .

Так, відповідно до частин 11, 12 ст. 9 Закону перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Окрім того, відповідно до статті 6 Закону України Про транзит вантажів , який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Суд зазначає, що відповідно до п. 11.1 та п. 11.3. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила) товарно-транспортні накладні є основними документами на перевезення вантажів, а оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Відповідно до п. 13.1 Правил перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

За висновками суду ТТН є документом, що засвідчує факт перевезення. Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік власниками автомобільного транспорту - перевізниками та вантажовідправниками і вантажоодержувачами - замовниками.

Отже, товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Як встановлено судом та підтверджено представниками позивача та третьої особи, згідно наявної в матеріалах справи копії товарно-транспортної накладної №DST3949920 від 04.06.2016 вантаж вартістю 338214,10 грн. був прийнятий до перевезення 04.06.2016 транспортним засобом Рено mascot Ref НОМЕР_1, водій ОСОБА_6

При цьому був складаний Акт огляду транспортного засобу д.н. НОМЕР_1 перед навантаженням від 04.06.2016, із зазначенням температури рефрижератора - +7 за Цельсієм.

Факт відвантаження товару вантажовідправником виконавцю підтверджується відповідними відмітками та підписом на наданій товарно-транспортній накладній, а відповідне прийняття товару до перевезення водієм ОСОБА_6 підтверджується підписом останнього на ТТН та наданим ТОВ Ферреро Україна Розпорядженням на склад про відвантаження товару №РСК від 04.06.2016р. цій особі.

Враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, надана позивачем товарно-транспортна накладна та укладені у зв'язку з цим Акти є належними та допустимими доказами прийняття відповідачем вантажу до перевезення.

Як встановлено судом за матерілами справи та підтверджено представниками позивача та третьої особи як вантажовідправника в судовому засіданні, 04.06.2016 товари замовника категорії Охолоджена продукція під торгівельними марками Кіндер Мілк -слайс, Кіндер Пінгві та Кіндер максі Кінг на склад вантажоодержувача ТОВ Данон Дніпро за адресою: Київська обл., с.Тарасівка, вул. Київська, 1-б, було доставлено відповідачем

Проте згідно з актом приймання товару від 04.06.2016 вантаж було доставлено автотранспортом без пломби та з порушенням температурного режиму (+20 градусів Цельсія).

04.06.2016 року представники одержувача ТОВ Данон Дніпро склали акт-претензію № б/н про те, що вантаж прибув 04.06.2016р о 06:50 неопломбованим, температурний режим + 20 градусів Цельсія, водій ОСОБА_6 виїхав зі складу без попередження о 10.00. При цьому, на видатковій накладній №FP-00232191 від 04.06.2016 проставлено штамп БРАК .

Цього ж дня продукція за видатковою накладною №FP-00232191 від 04.06.2016 о 15.30 була повернена на склад; при вивантаженні продукції в склад було здійснено заміри температурного режиму, який склав в салоні рефрижератора - +16,9 градусів за Цельсієм, - температура продукції - +14 градусів за Цельсієм; та виявлено недостачу (1 ящик Кіндера Максі Кінг 3*12), про що було складено відповідні Акти № 04062016 та № 04062016/1 від 04.06.2016, копії яких наявні в матеріалах справи.

18.06.2016 працівником ТОВ Ферреро Україна складено висновок з якості, відповідно до якого продукція, що постачалась за видатковою накладною №FP-00232191 від 04.06.2016 не придатна для подальшої реалізації через втрату споживчих якостей, оскільки під час візуального огляду було виявлено зміну фізичного стану продукту (молочний прошарок витік), внаслідок чого продукт втратив споживчі якості.

У зв'язку з зіпсуттям товару його було утилізовано 30 серпня 2016р. ТОВ КРАМАР РЕСАЙКЛІНГ , що підтверджується актом прийняття товарів для утилізації від 30.08.2016 та актом утилізації (захоронення) продукції від 30.08.2016, копії яких надаявні в матеріалах справи.

Як визначено п. 15.1 Договору транспортного експедирування виконавець самостійно та від імені своїх підрядників несе відповідальність перед замовником за прямі збитки, шкоду, видатки та інші витрати, узгоджені умовамми додатку № 7 штрафи, понесені замовником в результаті або у зв'язку з (і) затримкою або помилкою при доставці продукції та/або (її) прямі збитки, шкоду і знищення продукції, що знаходиться під охороною виконавця або під його контролем, за цінами, вказаними у відповідних видаткових накладних.

Відповідно до п. 16.1 Договору транспортного експедирування виконавець погодився відшкодувати чи звільнити замовника від збитків, витрат, видатків і шкоди, понесених у зв'язку або в результаті порушення виконавцем своїх зобов'язань, передбачених цим Договором.

За умовами п. 15.6 Договору транспортного експедирування у разі порушення встановлених цим Договором вимог до температурного режиму при перевезенні та умов зберігання продукції, прийнятої виконавцем до перевезення, виконавець зобов'язаний на вимогу замовника відшкодувати пртягмо 30 календарних днів вартість продукції за цінами, вказаними у видатковій накладній на таку продукцію. При цьому відшкодування замовнику вартості продукції здійснюється виконавцем незалежно від збереження або втрати споживчих властивостей /якостец продукції, що передбачені нормами чинного законодавства України, і ґрунтується на факті порушення виконавцем температурного режиму, встановленого цим Договором.

Оскільки внаслідок зіпсуття вантажу третій особі було завдано збитків у розмірі вартості вантажу, Товариством з обмеженою відповідальністю Ферреро Україна на адресу позивача - ДП Шенкер 17.06.2016 було направлено претензію № 1222 від 17.06.16 р. на суму 318 881,78 грн., у якій зазначено про доставлення вантажу до адресата автотранспортом без пломби та з порушенням температурного режиму, при цьому виявлено недостачу 1 ящика продукції, що підтверджується актом прийому товару від 04.06.2016, актом-претензією від 04.06.2016, в зв'язку з чим та згідно умов Договору транспортного експедирування третя особа просила розглянути дану претензію протягом 30 днів та відшкодувати завдані збитки у розмірі зіпсованого та втраченого вантажу в сумі 318 881,78 грн. з ПДВ.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було визнано вимогу третьої особи та задоволено у повному обсязі, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення № 9193 від 27.09.2016 на суму 53 146,96 грн. та № 8730 від 15.09.2016р. на суму 265 734,82 грн., з яких вбачається, що позивачем було перераховано третій особі суму у розмірі 318 881,78 грн.

Як визначено сторонами в п. 6.1 Договору у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань поо даному договору сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства.

За умовами п. 6.3 Договору виконавець несе повну матеріальну відповідальність за повну або часткову нестачу/втрату вантажу або його пошкодження/псування, що трапилося в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення та його здачею належному вантажоодержувачу відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до п. 6.4 Договору у випадку пошкодження/псування одиниць завантаження виконавець компенсує замовнику повну фактурну вартість продукції в пошкодженій/зіпсованій одиниці завантаження (в т.ч. державне мито, митні платежі, ПДВ, вартість транспортування, повернення пошкодженої/невідповідної продукції на склад замовника, перевезення до місця утилізації інші прямі витрати, фактично понесені і сплачені у зв'язку з випадком).

Виконавець, на підставі письмового звернення замовника, документами про вартість вантажу та документами про інші витрати, понесені замовником щодо вантажу, зобов'язаний протягом 10 календарних днів з моменту звернення відшкодувати вартість втраченого або пошкодженого вантажу та витрати понесені замовником щодо цього вантажу (п. 6.6 Договору).

При цьому як встановлено судом за матеріалами справи та стверджується позивачем, відповідач не виконав свої зобов'язання щодо належного перевезення та доставки вантажу до місця вивантаження та передачі товару вантажоодержувачу - ТОВ Данон Дніпро , а саме щодо дотримання температурного режиму при транспортуванні вантажу та не вжив заходів щодо його схоронності, що призвело до неможливості його подальшої реалізації, та, в свою чергу, до понесення позивачем збитків у розмірі дійсної вартості вантажу в сумі 318 881,78 грн., відшкодованої вантажовідправнику позивачем як експедитором, та стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 Господарського процесуального кодексу України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору з автоперевезень по Україні № 12-05/16 від 12.05.16 р. та договору транспортного експедирування № SCH10122015 від 10.12.15 р. або їх окремих положень суду не надано.

Згідно статті 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

За приписами статті 924 Цивільного кодексу України, що кореспондуються зі статтею 314 Господарського кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Зазначена норма передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони.

Крім того, перевізник також зобов'язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.

Невиконання цього обов'язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками:

1) усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання слід тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов'язку усунення зазначених обставин;

2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Виходячи з вищевикладеного суд доходить висновку, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до частини першої статті 924 Цивільного кодексу України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

При цьому переважному застосуванню підлягають саме норми статі 924 Цивільного кодексу України, в частині обов'язку доведення вини, оскільки зазначена стаття передбачає підстави звільнення перевізника від відповідальності.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

При цьому судом враховано правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду України у постанові від 23 березня 2016 року у справі № 6-2086цс15.

Щодо заперечень відповідача проти позову з тих підстав, що ТОВ УЛІК не надавався автотранспорт під завантаження товару, не підписувались ніякі накладні, подорожні листи, які б підтверджували фактичне отримання товару, зазначеного в позовній заяві, а також відсутність трудових відносин з водієм транспортного засобу, яким здійснювалось перевезення зіпсованого вантажу ОСОБА_6, суд зазначає, що відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Тобто, за приписами вказаної норми, письмові докази - це документи, в яких містяться відомості про певні обставини, що мають значення для справи, які повинні містити відомості, що мають значення для справи та виконані у формі цифрового, графічного запису або іншим способом, який дає змогу встановити достовірність документа.

При цьому зі змісту наявних в матеріалах справи доказів, а саме товарно - транспортної накладної №DST3949920 від 04.06.2016, Розпорядженням на склад про відвантаження товару №РСК від 04.06.2016р., Актам № 04062016 та № 04062016/1 від 04.06.2016, які містять підпис водя ОСОБА_6, вбачається прийнятя товару до перевезення та здійснення останнього до місця призначення/вантажооотримувача здійснене саме цією особою.

Окрім того перед завантаженням транспортного засобу у вантажовідправника було зроблено копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Рено mascot Ref НОМЕР_1, вказаного в заявці, водійського посвідчення водія та фото самого водія ОСОБА_6, які наявні в матеріалах справи.

Заперечення відповідача факту перебування з водієм ОСОБА_6 у трудових відносинах та залучення останнього до здійснення перевезення вантажу згідно видаткової накладної №FP-00232191 від 04.06.2016 судом оцінюються критично з огляду на зміст підписаної відповідачем ТОВ ДІЛК заявки, а також зважаючи на умови Договору перевезення, згідно п. 3.2 якого саме перевізником як виконавцем перевезення вказується у заявці номер транспортного засобу, який фактично буде подано під завантаження, а також п. 3.1 Договору, згідно якого виконавець зобов'язаний забезпечити подання транспортного засобу під завантаження в узгоджені сторонами в заявці строки і в стані, в усіх відношеннях пидатному для автомобільних перевезень вантажу з урахуванням вимог заявки типу вантажу, а також номр законодавства України.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що відповідач не довів в розумінні ст. 33 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх спростувань та заперечень, господарський суд при винесенні рішення не приймає до уваги заперечення відповідача у зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю.

Таким чином, за оцінкою суду з матеріалів справи вбачається, що відповідачем не доведено жодної обставини для звільнення від відповідальності за часткову втрату та псування вантажу, зокрема, належними та допустимими доказами не підтверджено того, що втрата та псування вантажу сталася не з вини відповідача або внаслідок обставин, яким останній не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

При цьому суд зазначає, що позивачем в даному позові з посиланням на ст. 22 ЦК України заявлено про стягнення збитків, завданих втратою та псуванням вантажу в сумі 318 881,78 грн.

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

В позовній заяві позивач заявив до стягнення з відповідача 318 881,78 грн. збитків з посиланням на той факт, що відповідач, порушивши умови Договору в частині здійснення перевезення у відповідності до умов заявок замовника, зокрема, щодо додержання температурного режиму перевезення, завдав збитків позивачу у вигляді псування ввіреного йому третьою особою для транспортування товару.

При цьому судом встановлено та зазначалось вище, що позивачем як виконавцем було визнано вимогу третьої особи як замовника щодо відшкодування завданих збитків у розмірі втраченого вантажу та зіпсованого вантажу та задоволено у повному обсязі, про що свідчать наявні у матеріалах справи платіжні доручення № 9193 від 27.09.2016 та №8730 від 15.09.2016р, з яких вбачається, що позивачем було перераховано третій особі суму у розмірі 318 881,78 грн., тобто позивач поніс реальні збитки в розмірі пошкодженого (зіпсованого) товару.

Натомість відповідачем як перевізником не виконано свої зобов'язання за укладеним між сторонами договором та не сплачено позивачеві вартості втраченого та зіпсованого вантажу.

За приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно зі ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За приписами ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушення.

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявності винної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Відповідно до ч.1 ст. 22, ч.1 ст. 623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв'язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв'язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

Так, протиправною є поведінка особи з порушенням норм законодавства. Якщо зобов'язання виникає з договору, то протиправною визнається поведінка боржника, що порушує умови договору та закону. В даному випадку відповідачем порушені зобов'язання, визначені умовами заявки та Договору, що також свідчить про наявність в його діях вини в невиконання умов договору.

Так, умовами Договору визначені обов'язки виконавця, а саме згідно п. 3.3 у разі необхідності підтримання температурного режиму транспортний засіб повинен бути обладнаний спеціальним пристроєм і мати можливість якісно підтримувати температуру протягом всього перевезення: від 0 до +4 градусів у разі перевезення вантажу, до якого входить охолоджена продукція, від +12 до +18 градусів у разі перевезення кондитерської продукції та у разі, коли до перевезеннч не входить охолоджена продукція.

При цьому сторонами узгоджено заявку № ІЕАХ22258 від 03.06.2016, згідно умов якої визначений температурний режим перевезення вантажу: +0- +4.

При цьому причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками полягає в тому, що вірений позивачу Товариством з обмеженою віповіальністю Ферреро Україна (замовником за Договром транспортного експедирування), які належав останньому на праві власності, вантаж не був доставлений перевізником у визначене заявкою місце та не був вручений вантажоотримувачу у відповідній якості та кількості, а саме зіпсованим у зв'язку з недотриманням перевізником температурного режиму вантажу під час його транспортування.

Відповідальність перевізника за втрату/пошкодження вартажу передбачена п.п. 6.3, 6.4 Договору.

Суд зазначає, що відповідно до ст.ст. 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (уповноважена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, зважаючи на вищезазначені приписи чинного законодавства та умови п.6.3, 6.4 Договору щодо обов'язку виконавця відшкодувати замовнику вартість зіпсованого вантажу на вимогу останнього, суд приходить до висновку, що невиконання виконавцем зобов'язань за Договором з автоперевезень по Україні вантажу, довіреного йому замовником, стала наслідком невжиття виконавцем (перевізником) всіх залежних від нього дій по забезпеченню підтримки належної температурного режиму протягом усього перевезення, схоронності та цілісності вантажу, забезпеченню його знаходження у своєму тимчасовому (з моменту отримання від вантажовідправника і до моменту вручення вантажоотримувачу) фактичному володінні під час перевезення, які були б необхідними, виправданими та достатніми для належного виконання договірних зобов'язань по перевезенню вантажу суб'єктом господарювання, яким є виконавець, і як наслідок, забезпечили б належне виконання експедитором - ДП Шенкерс своїх зобов'язань за Договором № SCH 10122015 від 10.12.15 р. транспортного експедирування перед третьою особою ТОВ Ферреро Україна .

Натомість, невжиття виконавцем всіх необхідних заходів з підтримання температурного режиму, визначеного п. 3.3 Договору та заявкою № ІЕАХ22258 від 03.06.2016, зумовило неналежне виконання своїх зобов'язань експедитором - позивачем у справі.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір невиконаного зобов'язання відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів відшкодування вартості зіпсованого вантажу відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, приймаючи до уваги, що позивачем доведений як сам факт порушення відповідачем зобов'язання, наявність причинного зв'язку, збитки, що у зв'язку з цим були йому завдані, а також розмір цих збитків, за умови відсутності передбачених ст. 314 ГК України, ст.ст. 617, 924 ЦК України підстав для звільнення від відповідальності особи, яка порушила зобов'язання, а саме звільнення відповідача як перевізника від відповідальності за спричинення позивачу збитки внаслідок пошкодження вантажу, суд доходить висновку, що позов повністю доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 318 881,78 грн. збитків підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 5106,00 грн., суд зазначає, що згідно з п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (далі - Постанова № 7) витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

За приписом частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому послуги Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

За умовами ст. 26 даного Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Судом встановлено, що 06 вересня 2016 р. між позивачем (далі - клієнт) та Адвокатом Ширма Ю.В. (далі - адвокат), укладено договір про надання правової допомоги № 24, за умовами якого адвокат зобов'язується надати клієнту правову допомогу, в т.ч., за окремими дорученнями клієнта, яка включає в себе надання послуг адвоката при представленні інтересів останнього у господарському суді (п. 1.1 договору).

Проте, представництво інтересів позивача у справі здійснювали Іванченко М.С. та Павлюк Д.В., як представники за довіреностями ТОВ Шенкер б/н від 30.11.2015 та 06.09.2016.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" унормовано, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфкомісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року протокол від 1 - 2 жовтня 1999 р. № 6/VI, гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв'язку з обставинами кожного конкретного випадку.

Пунктом 4 вказаного Договору за правову допомогу визначено гонорар (вартість послуг) адвоката Ширми Ю.В.

На підтвердження факту оплати вартості надання правової допомоги позивачем надано платіжні доручення №9885 від 17.10.2016, №11404 від 15.11.2016, №12509 від 13.12.2016, №13476 від 29.12.2016 про оплату наданих послуг Ширмі Ю.В.

У відповідності до п. 6.5 Постанови № 7 вирішуючи питання про розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

При цьому на підтвердження обґрунтованості заявленого клопотання щодо стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката представником ТОВ Шенкер на час розгляду справи надано: - акт приймання-передачі виконаних послуг від 02.11.2016 (про надання правової допомоги у підготовці позовної заяви та участь у судовому засіданні 02.11.2016); - акт приймання-передачі виконаних послуг від 14.12.2016 (про надання правової допомоги у підготовці позовної заяви та участь у судовому засіданні 14.12.2016), - акт приймання-передачі виконаних послуг від 12.01.2016 (про надання правової допомоги та участь у судовому засіданні 12.01.2016), за якими виконавцем наданих послуг значиться Ширма Ю.В.

Інших доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених до стягнення витрат на оплату послуг адвоката позивачем суду не надано.

Окрім цього судом встановлено за матеріалами справи, що позовна заява ТОВ Шенкер містить підпис представника за дорученням Д.В.Павлюка, який представляв інтереси позивача у судових засіданнях представники Д.В.Павлюк разом з представником М.С.Іванченко.

При цьому оскільки будь - які доручення або інші правові підстави щодо здійснення представництва інтересів сторони від імені адвоката Ширма Ю.В. представниками Д.В.Павлюк та М.С.Іванченко матеріали справи не містять, а надані суду довіреність б/н від 30.11.2015 на ім'я Іванченка М.С. та довіреність б/н від 06.09.2016 на ім'я Павлюка Д.В. видані самою юридичною особою, інтереси якої представляють зазначені особи - ТОВ Шенкер , надані позивачем докази не можуть бути прийняті судом в якості належного доказу надання адвокатом Ширма Ю.В. та прийняття ТОВ Шенкер юридичних послуг щодо ведення в суді справи зі спору між ТОВ Шенкер та ТОВ УЛІК про стягнення 318 881,78 грн. збитків.

Зважаючи на наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката Ширми Ю.В. є необґрунтованими, а відтак, задоволенню не підлягають.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи водія транспортного засобу гр. ОСОБА_6 суд зазначає, що відповідно до статті 27 Господарського процесуального кодексу України третя особа може бути залучена до участі у справі за її заявою, а також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду, який виносить з даного питання ухвалу з обов'язковим зазначенням у ній, на стороні кого (позивача чи відповідача) залучається ця третя особа, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Згідно п. 1.6 Постанови № 18 питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Проте зважаючи на той факт, що у суду та сторін відсутні дані щодо місця реєстрації та/або проживання вказаної особи, достатні для залучення вказаного громадянина ОСОБА_6 до участі у справі як третьої особи та направлення на його адресу процесуальних документів, а також виходячи з фактичних обставин справи та наданих сторонами належних та допустимих доказів, вказане клопотання про залучення гр. ОСОБА_6 як третьої особи до участі у справі залишено судом без розгляду.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Динамічна інтернаціональна логістична компанія (03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, 33, кв. 17, код ЄДРПОУ 40381028) на користь Дочірнього підприємства Шенкер (08140, Київська область, с.Білогородка, вул. Компресорна, 3, код ЄДРПОУ 24382029) збитки в сумі 318 881,78 грн. та судовий збір в розмірі 4783,23 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 17 лютого 2017.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон