Постанова

від 30.05.2017 по справі 910/18556/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2017 р. Справа№ 910/18556/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Чорної Л.В.

Разіної Т.І.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 30.05.2017 року по справі №910/18556/16 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Динамічна інтернаціональна логістична компанія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2017р.

у справі №910/18556/16 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Дочірнього підприємства "Шенкер"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Динамічна інтернаціональна логістична компанія"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ферреро Україна"

про стягнення 318 881,78 грн.

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2016 року Дочірнє підприємство "Шенкер" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Динамічна інтернаціональна логістична компанія" (далі-відповідач) 265 734,82 грн. збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконанні належним чином умови укладеного між сторонами Договору з автоперевезень по Україні №12-05/16 від 12.05.2016р. в частині недодержання температурного режиму перевезення продукції, в результаті чого останній завдав позивачу збитки у вигляді псування ввіреного йому для транспортування вантажу у зазначеному вище розмірі.

02.11.2016 року позивачем подано до Господарського суду міста Києва заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача на його користь 318 881,78 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.01.2017р. у справі №910/18556/16 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Динамічна інтернаціональна логістична компанія" на користь Дочірнього підприємства "Шенкер" збитки в сумі 318 881,78 грн. та судовий збір в розмірі 4 783,23 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду, обставинам справи; на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; на порушення та неправильне застосування норм матеріального права.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі.

Третя особа не скористалася своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надала суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, третя особа наданим їм процесуальним правом не скористалася та в судове засідання не з'явилася, своїх повноважних представників не направила, про причини своєї неявки суд не повідомила.

Вислухавши думку представників сторін та враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги та те, що неявка третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останньої.

Згідно із ч.1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

У відповідності до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

10.12.2015р. між позивачем, як виконавцем, та третьою особою, як замовником, був укладений договір транспортного експедирування №SCH10122015, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання послуг, пов'язаних із перевезенням вантажів замовника до пунктів призначення, визначених в окремих замовленнях, автомобільним транспортом у міських та міжміських напрямах на території України та їх передачею вантажоодержувачам.

Розділами 2 - 15 Договору транспортного експедирування сторони узгодили призначення виконавця, загальні зобов'язання та гарантії виконавця, порядок розміщення замовлень, документацію виконавця, залучення субпідрядників, виставлення рахунків та порядок оплати, заяви та гарантії, відповідальність тощо.

Відповідно до розділу 18 Договору транспортного експедирування цей договір набирає чинності із дати його підписання та діє до 31.08.2016р. Договір може бути пролонгований за умови підписання сторонами відповідної додаткової угоди про пролонгацію.

Зазначений Договір транспортного експедирування підписаний представниками експедитора та клієнта та засвідчений печатками сторін.

Крім того, сторонами підписано Додатки №1 - 7 до вказаного Договору транспортного експедирування, серед яких, зокрема, Додаток №3 - Технічні специфікації якості транспортування та Додаток №4 - Стандарти якості складського зберігання і транспортування.

Судова колегія проаналізувавши умови Договору транспортного експедирування вважає, що останній за своїм змістом та правовою природою підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст.316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до ст.1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", який визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення, транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Згідно із ч.3 ст.8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ч.1 ст.9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").

Згідно із ч.1 ст.11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Як визначено в преамбулі вказаного Договору транспортного експедирування, до послуг, що можуть надаватися згідно з цим Договором, належать послуги з перевезення автомобільним транспортом, експедиційні послуги, комплекс послуг, пов'язаних з підготовкою і доставкою всіх вантажів замовника до пунктів призначення. Ці послуги є єдиним комплексом логістичних послуг тане можуть розглядатись частково або відокремлено одна від одної. Вони надаються виконавцем в повному обсязі.

Пунктом 4.5.8 Договору транспортного експедирування сторони погодили, що вантажовідправник зобов'язаний надати виконавцю для підготовленої для перевезення продукції товарно-транспортну накладну установленої форми, згідно з якими продукція приймається до перевезення, транспортується та передається вантажоодержувачу.

За умовами п. 7.2 Договору транспортного експедирування виконавець має право залучати до виконання обов'язків за цим договором субпідрядників, несучи при цьому відповідальність перед замовником за їх дії чи бездіяльність (у т.ч. недбалість), як за свої.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.05.2016р. між позивачем та відповідачем був укладений договір №12-05/16 з автоперевезень по Україні (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач доручає, а відповідач надає послуги з виконання перевезень вантажів автомобільним автотранспортом по території України згідно заявок позивача.

Розділами 2-10 Договору сторони обумовили його предмет, обов'язки сторін, конфіденційність, умови та порядок розрахунків, відповідальність сторін, форс-мажор, претензії, ризики та страхування, загальні положення тощо.

Договір набирає чинності з моменту підписання та діє необмежений час до моменту його розірвання шляхом письмового повідомлення іншої сторони за 30 днів до моменту такого розірвання (п.11.1 Договору).

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками позивача та відповідача і скріплений печатками товариств.

Судова колегія проаналізувавши умови Договору вважає, що останній за своїм змістом та правовою природою є договором перевезення вантажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Крім того, пунктом 2.3 Договору сторони погодили, що відносини за цим Договором регулюються положеннями Статуту автомобільного транспорту УРСР (в частині, що не суперечить чинному законодавству України), Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, Цивільного кодексу України, іншими нормативно - правовими актами України.

Відповідно до ст.908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно із ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Аналогічна норма міститься в ст. 307 Господарського кодексу України.

У відповідності до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 2.2 Договору сторони погодили, що заявка є невід'ємною частиною даного Договору, у якій відображаються істотні умови кожного конкретного перевезення, а саме: найменування, кількість (вага) та пакування вантажу, його особливі характеристики, найменування та місцезнаходження вантажовідправника та вантажоодержувача, пункти відправлення та призначення вантажу, маршрут перевезення, державні номери транспортного засобу, прізвище та ім'я, по-батькові та інші особливості даних водія транспортного засобу, вимоги щодо технічного та санітарного стану транспортного засобу, особливі вказівки замовника, дата і час завантаження та розвантаження або строк виконання доручення, вартість перевезення (сума доручення), інші умови перевезення.

Як свідчать матеріали справи, з метою виконання взятого на себе на умовах Договору транспортного експедирування зобов'язання з перевезення товару третьої особи (замовника), вказаного у видатковій накладній №FP-00232191 від 04.06.2016р. на загальну суму 318 881,78 грн. з ПДВ, на склад вантажоодержувача - ТОВ "Данон Дніпро" за адресою: Київська область, с. Тарасівка, вул. Київська, 1Б, позивачем 03.06.2016 року було подано відповідачу заявку №ІЕАХ22258 на виконання перевезення вантажу: товари народного вжитку, ящик, кількістю місць - 1 774, вага брутто - 0,241т, температурний режим - +0-+4, за маршрутом: Київська обл., Києва-Святошинський район, с. Стоянка, 21 км. Житомирського шосе, 7 (місце завантаження); Київська обл., с.Тарасівка, вул. Київська, 1-б (місце розвантаження за видатковою накладною № FR-00232191); с.Щасливе, вул.Леніна, 22-г (місце розвантаження за видатковою накладною № FR-00232255). Дата завантаження та розвантаження - 04.06.2016р.; водій - ОСОБА_3, транспортний засіб: тягач, тип - Ref, державний номерний знак: НОМЕР_1; температурний режим: +0-+4.

Дана заявка була прийнята та погоджена відповідачем, про що свідчить підпис представника ТОВ "УЛІК" та печатка товариства на вказаному примірнику заявки (а.с.58 т.1).

Доказів протилежного відповідачем не надано суду.

Отже, вказана заявка підтверджує узгодження сторонами всіх необхідних умов перевезення, зокрема, товару за видатковою накладною № FP-00232191 від 04.06.2016р. на загальну суму 318 881,78 грн. з ПДВ, маршруту та умов перевезення.

Крім того, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3 ст.909 ЦК України).

Перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Так, відповідно до ч.ч.11, 12 ст.9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

У відповідності до п.11.1 та п.11.3 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила), товарно-транспортні накладні є основними документами на перевезення вантажів, а оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Згідно із п.13.1 Правил перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

Таким чином, товарно-транспортною накладною є документом, що засвідчує факт перевезення. Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік власниками автомобільного транспорту - перевізниками та вантажовідправниками і вантажоодержувачами - замовниками.

Як свідчить наявна в матеріалах справи копія товарно-транспортної накладної №DST3949920 від 04.06.2016р. та Розпорядження на склад №РСК вантаж був прийнятий до перевезення 04.06.2016р. транспортним засобом Рено mascot Ref НОМЕР_1, водій ОСОБА_3 (а.с.221-223 т.1).

Крім того, перед навантаженням був складаний Акт огляду транспортного засобу д.н. НОМЕР_1 від 04.06.2016, із зазначенням температури рефрижератора - +7 за Цельсієм (а.с.160 т.1).

Отже, факт відвантаження товару вантажовідправником виконавцю підтверджується відповідними відмітками та підписом на наданій товарно-транспортній накладній, а відповідне прийняття товару до перевезення водієм ОСОБА_5 підтверджується Розпорядженням на склад №РСК від 04.06.2016р., яке підписано останнім.

Як свідчать матеріали справи, 04.06.2016р. товар замовника категорії "Охолоджена продукція" під торгівельними марками Кіндер Мілк -слайс, Кіндер Пінгві та Кіндер максі Кінг на склад вантажоодержувача ТОВ "Данон Дніпро" за адресою: Київська обл., с.Тарасівка, вул. Київська, 1-б, було доставлено відповідачем.

Проте, 04.06.2016 року представником одержувача - ТОВ "Данон Дніпро" було складено акт-претензію б/н про те, що вантаж прибув 04.06.2016р о 06:50 неопломбованим, температурний режим + 20 градусів Цельсія, транспортний засіб - НОМЕР_2, водій ОСОБА_3 виїхав зі складу без попередження о 10.00 (а.с.161 т.1).

Цього ж дня продукція за видатковою накладною №FP-00232191 від 04.06.2016 о 15.30 була повернена на склад; при вивантаженні продукції в склад було здійснено заміри температурного режиму, який склав в салоні рефрижератора - +16,9 градусів за Цельсієм, - температура продукції - +14 градусів за Цельсієм; та виявлено недостачу (1 ящик Кіндера Максі Кінг 3*12), про що було складено відповідні Акти №04062016 та №04062016/1 від 04.06.2016. дані акти підписані, зокрема, ОСОБА_3 (а.с.162-163 т.1).

В подальшому, працівником третьої особи складено висновок з якості від 18.06.2016р., відповідно до якого продукція, що постачалась за видатковою накладною №FP-00232191 від 04.06.2016р. не придатна для подальшої реалізації через втрату споживчих якостей, оскільки під час візуального огляду було виявлено зміну фізичного стану продукту (молочний прошарок витік), внаслідок чого продукт втратив споживчі якості (а.с.164 т.1).

У зв'язку з зіпсуттям товару його було утилізовано 30 серпня 2016р. ТОВ "КРАМАР РЕСАЙКЛІНГ", що підтверджується актом прийняття товарів для утилізації від 30.08.2016р. та актом утилізації (захоронення) продукції від 30.08.2016р. (а.с.166-167 т.1).

Як визначено п.15.1 Договору транспортного експедирування виконавець самостійно та від імені своїх підрядників несе відповідальність перед замовником за прямі збитки, шкоду, видатки та інші витрати, узгоджені умовами додатку №7 штрафи, понесені замовником в результаті або у зв'язку з (і) затримкою або помилкою при доставці продукції та/або (її) прямі збитки, шкоду і знищення продукції, що знаходиться під охороною виконавця або під його контролем, за цінами, вказаними у відповідних видаткових накладних.

Відповідно до п. 16.1 Договору транспортного експедирування виконавець погодився відшкодувати чи звільнити замовника від збитків, витрат, видатків і шкоди, понесених у зв'язку або в результаті порушення виконавцем своїх зобов'язань, передбачених цим Договором.

За умовами п.15.6 Договору транспортного експедирування у разі порушення встановлених цим Договором вимог до температурного режиму при перевезенні та умов зберігання продукції, прийнятої виконавцем до перевезення, виконавець зобов'язаний на вимогу замовника відшкодувати пртягмо 30 календарних днів вартість продукції за цінами, вказаними у видатковій накладній на таку продукцію. При цьому відшкодування замовнику вартості продукції здійснюється виконавцем незалежно від збереження або втрати споживчих властивостей/якостей продукції, що передбачені нормами чинного законодавства України, і ґрунтується на факті порушення виконавцем температурного режиму, встановленого цим Договором.

Оскільки внаслідок зіпсуття вантажу третій особі було завдано збитків у розмірі вартості вантажу, 17.06.2016р. на адресу позивача було направлено претензію №1222-06 від 17.06.2016р. на суму 318 881,78 грн., у якій зазначено про доставлення вантажу до адресата автотранспортом без пломби та з порушенням температурного режиму, при цьому виявлено недостачу 1 ящика продукції, що підтверджується актом прийому товару від 04.06.2016р., актом-претензією від 04.06.2016р., в зв'язку з чим та згідно умов Договору транспортного експедирування третя особа просила розглянути дану претензію протягом 30 днів та відшкодувати завдані збитки у розмірі зіпсованого та втраченого вантажу в сумі 318 881,78 грн. з ПДВ (а.с.165 т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було визнано вимогу третьої особи та задоволено у повному обсязі, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення № 9193 від 27.09.2016р. на суму 53 146,96 грн. та № 8730 від 15.09.2016р. на суму 265 734,82 грн. (а.с.29, 50 т.1).

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору з автоперевезень по Україні №12-05/16 від 12.05.16 р. та Договору транспортного експедирування №SCH10122015 від 10.12.15 р. або їх окремих положень суду не надано.

Відповідно до п.6.1 Договору у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань по даному договору сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства.

За умовами п.6.3 Договору виконавець несе повну матеріальну відповідальність за повну або часткову нестачу/втрату вантажу або його пошкодження/псування, що трапилося в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення та його здачею належному вантажоодержувачу відповідно до чинного законодавства.

У випадку пошкодження/псування одиниць завантаження виконавець компенсує замовнику повну фактурну вартість продукції в пошкодженій/зіпсованій одиниці завантаження (в т.ч. державне мито, митні платежі, ПДВ, вартість транспортування, повернення пошкодженої/невідповідної продукції на склад замовника, перевезення до місця утилізації інші прямі витрати, фактично понесені і сплачені у зв'язку з випадком) (п.6.4 Договору).

Виконавець, на підставі письмового звернення замовника, документами про вартість вантажу та документами про інші витрати, понесені замовником щодо вантажу, зобов'язаний протягом 10 календарних днів з моменту звернення відшкодувати вартість втраченого або пошкодженого вантажу та витрати понесені замовником щодо цього вантажу (п. 6.6 Договору).

Як стверджує позивач, відповідач не виконав свої зобов'язання щодо належного перевезення та доставки вантажу до місця вивантаження та передачі товару вантажоодержувачу - ТОВ "Данон Дніпро", а саме щодо дотримання температурного режиму при транспортуванні вантажу та не вжив заходів щодо його схоронності, що призвело до неможливості його подальшої реалізації, та до понесення позивачем збитків у розмірі дійсної вартості вантажу в сумі 318 881,78 грн., відшкодованої вантажовідправнику позивачем, як експедитором, та стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ст.920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

За приписами статті 924 Цивільного кодексу України, що кореспондуються зі статтею 314 Господарського кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Зазначена норма передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони.

Крім того, перевізник також зобов'язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.

Невиконання цього обов'язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками:

1) усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання слід тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов'язку усунення зазначених обставин;

2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Виходячи з вищевикладеного, перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. В той же час, втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до частини першої статті 924 Цивільного кодексу України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

При цьому, переважному застосуванню підлягають саме норми статі 924 Цивільного кодексу України, в частині обов'язку доведення вини, оскільки зазначена стаття передбачає підстави звільнення перевізника від відповідальності.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у постанові від 23 березня 2016 року у справі № 6-2086цс15.

В свою чергу апелянт стверджує, що ТОВ "УЛІК" не надавався автотранспорт під завантаження товару, не підписувались ніякі накладні, подорожні листи, які б підтверджували фактичне отримання товару, зазначеного в позовній заяві, а також відсутність трудових відносин з водієм транспортного засобу, яким здійснювалось перевезення зіпсованого вантажу ОСОБА_3 З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

За приписами ст. 43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтею 36 ГПК України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Тобто, за приписами вказаної норми, письмові докази - це документи, в яких містяться відомості про певні обставини, що мають значення для справи, які повинні містити відомості, що мають значення для справи та виконані у формі цифрового, графічного запису або іншим способом, який дає змогу встановити достовірність документа.

При цьому, зі змісту Розпорядження на склад про відвантаження товару №РСК від 04.06.2016р., Актів № 04062016 та № 04062016/1 від 04.06.2016, які містять підпис водія ОСОБА_3, вбачається прийняття товару та його перевезення до місця призначення/вантажоотримувача саме цією особою.

Крім того, в матеріалах справи містяться докази того, що перед завантаженням транспортного засобу у вантажовідправника було зроблено копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Рено mascot Ref НОМЕР_1, вказаного в заявці, водійського посвідчення водія та фото самого водія ОСОБА_3 (а.с.226-228 т.1).

Також, в матеріалах справи містяться письмові пояснення працівників третьої особи, а саме начальника зміни ОСОБА_4 та охоронця ОСОБА_8, в яких останні стверджують, що водій ОСОБА_3 особиста на транспортному засобі Рено mascot Ref НОМЕР_1 прийняв товар для доставки на склад ТОВ Данон , та пізніше повернув на холодний склад третьої особи з поясненнями, що вантажоотримувач відмовився приймати товар через порушення температурного режиму (а.с.224-225 т.1).

Заперечення апелянта щодо факту перебування з водієм ОСОБА_3 у трудових відносинах та залучення останнього до здійснення перевезення вантажу згідно видаткової накладної №FP-00232191 від 04.06.2016р., судовою колегією оцінюються критично з огляду на зміст підписаної відповідачем заявки, а також зважаючи на умови Договору перевезення, згідно п.3.2 якого саме перевізником як виконавцем перевезення вказується у заявці номер транспортного засобу, який фактично буде подано під завантаження, а також п. 3.1 Договору, згідно якого виконавець зобов'язаний забезпечити подання транспортного засобу під завантаження в узгоджені сторонами в заявці строки і в стані, в усіх відношеннях придатному для автомобільних перевезень вантажу з урахуванням вимог заявки типу вантажу, а також норм законодавства України.

Посилання апелянта на відсутність підпису водія ОСОБА_3 в товарно-транспортній накладній №DSN3949920 від 04.06.2016р., судовою колегією, враховуючи в даному випадку сукупність встановлених вище фактів та положення ст.ст. 32, 36, 43 ГПК України, оцінюються критично та не приймаюся до уваги, як підтвердження на не отримання товару для перевезення.

Також, судовою колегією не приймається до уваги подане апелянтом платіжне доручення №185 від 19.05.2017р. (сплата неустойки в розмірі 270 грн.), як доказ неподання транспортного засобу на виконання умов Договору, оскільки, по-перше, останнє не спростовує вищезазначене; по-друге, апелянт не обґрунтував з посиланням на норми ст.101 ГПК України неможливість подання додаткових доказів до суду першої інстанції; по-третє, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач звертався до відповідача з вимогою про сплату неустойки за не подання транспортного засобу, тобто останній фактично зі свої ініціативи перераховано кошти позивачу.

З огляду на вищевстановлене, судова колегія дійшла до висновку, що відповідачем не доведено жодної обставини для звільнення від відповідальності за часткову втрату та псування вантажу, зокрема, належними та допустимими доказами не підтверджено того, що втрата та псування вантажу сталася не з вини відповідача або внаслідок обставин, яким останній не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Згідно із ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

В позовній заяві позивач заявив до стягнення з відповідача 318 881,78 грн. збитків з посиланням на той факт, що останній порушивши умови Договору в частині здійснення перевезення у відповідності до умов заявок замовника, зокрема, щодо додержання температурного режиму перевезення, завдав збитків позивачу у вигляді псування ввіреного йому третьою особою для транспортування товару.

Як встановлено вище, позивачем, як виконавцем, було визнано вимогу третьої особи, як замовника, щодо відшкодування завданих збитків у розмірі втраченого вантажу та зіпсованого вантажу та задоволено у повному обсязі, про що свідчать наявні у матеріалах справи платіжні доручення № 9193 від 27.09.2016 та №8730 від 15.09.2016р., тобто позивач поніс реальні збитки в розмірі пошкодженого (зіпсованого) товару.

Натомість відповідачем, як перевізником, не виконано свої зобов'язання за укладеним між сторонами Договором та не сплачено позивачеві вартості втраченого та зіпсованого вантажу.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно із ст.623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

У відповідності до ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушення.

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявності винної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Відповідно до ч.1 ст. 22, ч.1 ст. 623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто, відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв'язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв'язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

Так, протиправною є поведінка особи з порушенням норм законодавства. Якщо зобов'язання виникає з договору, то протиправною визнається поведінка боржника, що порушує умови договору та закону. В даному випадку відповідачем порушені зобов'язання, визначені умовами заявки та Договору, що також свідчить про наявність в його діях вини в невиконання умов договору.

Умовами Договору сторонами визначені обов'язки виконавця, а саме згідно п.3.3 у разі необхідності підтримання температурного режиму транспортний засіб повинен бути обладнаний спеціальним пристроєм і мати можливість якісно підтримувати температуру протягом всього перевезення: від 0 до +4 градусів у разі перевезення вантажу, до якого входить охолоджена продукція, від +12 до +18 градусів у разі перевезення кондитерської продукції та у разі, коли до перевезення не входить охолоджена продукція.

Також, сторонами узгоджено заявку № ІЕАХ22258 від 03.06.2016, згідно умов якої визначений температурний режим перевезення вантажу: +0- +4.

При цьому, причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками полягає в тому, що ввірений позивачу Товариством з обмеженою віповіальністю "Ферреро Україна" (третьою особою), які належав останньому на праві власності, вантаж не був доставлений перевізником у визначене заявкою місце та не був вручений вантажоотримувачу у відповідній якості та кількості, а саме зіпсованим у зв'язку з недотриманням перевізником температурного режиму вантажу під час його транспортування.

Відповідальність перевізника за втрату/пошкодження вантажу передбачена п.п.6.3, 6.4 Договору.

У відповідності до положень ст.ст. 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (уповноважена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ч.1, 2 ст.251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч.2 ст.193 Господарського кодексу України).

Таким чином, враховуючи зазначені вище правові приписи та умови п.6.3, 6.4 Договору щодо обов'язку виконавця відшкодувати замовнику вартість зіпсованого вантажу на вимогу останнього, содова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що невиконання виконавцем зобов'язань за Договором з автоперевезень по Україні вантажу, довіреного йому замовником, стала наслідком невжиття виконавцем (перевізником) всіх залежних від нього дій по забезпеченню підтримки належної температурного режиму протягом усього перевезення, схоронності та цілісності вантажу, забезпеченню його знаходження у своєму тимчасовому (з моменту отримання від вантажовідправника і до моменту вручення вантажоотримувачу) фактичному володінні під час перевезення, які були б необхідними, виправданими та достатніми для належного виконання договірних зобов'язань по перевезенню вантажу суб'єктом господарювання, яким є виконавець, і як наслідок, забезпечили б належне виконання експедитором - ДП "Шенкерс" своїх зобов'язань за Договором транспортного експедирування перед третьою особою - ТОВ "Ферреро Україна".

Натомість, невжиття виконавцем всіх необхідних заходів з підтримання температурного режиму, визначеного п. 3.3 Договору та заявкою № ІЕАХ22258 від 03.06.2016, зумовило неналежне виконання своїх зобов'язань експедитором - позивачем у справі.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором, розмір невиконаного зобов'язання відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття оскаржуваного рішення суду першої інстанції доказів відшкодування вартості зіпсованого вантажу відповідач не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, та приймаючи до уваги, що позивачем доведений як сам факт порушення відповідачем зобов'язання, наявність причинного зв'язку, збитки, що у зв'язку з цим були йому завдані, а також розмір цих збитків, за умови відсутності передбачених ст. 314 ГК України та ст.ст. 617, 924 ЦК України, судова колегія не вбачає підстав для звільнення від відповідальності особи, яка порушила зобов'язання, а саме звільнення відповідача як перевізника від відповідальності за спричинення позивачу збитки внаслідок пошкодження вантажу.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 318 881,78 грн. збитків.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 5 106,00 грн., судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

У відповідності до п.6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (далі - Постанова №7) витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Згідно із ст.44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому послуги Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (ч.3 ст.48 ГПК України).

За змістом ч.3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

За умовами ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Як свідчать матеріали справи, 06.09.2016 р. між позивачем, як клієнтом, та Адвокатом Ширма Ю.В. був укладений договір про надання правової допомоги №24, відповідно до умов якого адвокат зобов'язується надати клієнту правову допомогу, в т.ч., за окремими дорученнями клієнта, яка включає в себе надання послуг адвоката при представленні інтересів останнього у господарському суді.

При цьому, представництво інтересів позивача у даній справі здійснювали Іванченко М.С. та Павлюк Д.В., як представники за довіреностями.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" унормовано, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У відповідності до ст.33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфкомісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року протокол від 1 - 2 жовтня 1999 р. № 6/VI, гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв'язку з обставинами кожного конкретного випадку.

Пунктом 4 вказаного Договору за правову допомогу визначено гонорар (вартість послуг) адвоката Ширми Ю.В.

На підтвердження факту оплати вартості надання правової допомоги позивачем надано платіжні доручення №9885 від 17.10.2016р., №11404 від 15.11.2016р., №12509 від 13.12.2016р., №13476 від 29.12.2016р. про оплату наданих послуг Ширмі Ю.В.

У відповідності до п. 6.5 Постанови № 7 вирішуючи питання про розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

При цьому, на підтвердження обґрунтованості заявленого клопотання щодо стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката представником ТОВ "Шенкер" на час розгляду справи надано: акт приймання-передачі виконаних послуг від 02.11.2016р. (про надання правової допомоги у підготовці позовної заяви та участь у судовому засіданні 02.11.2016р.); акт приймання-передачі виконаних послуг від 14.12.2016р. (про надання правової допомоги у підготовці позовної заяви та участь у судовому засіданні 14.12.2016р.); акт приймання-передачі виконаних послуг від 12.01.2016р. (про надання правової допомоги та участь у судовому засіданні 12.01.2016р.), за якими виконавцем наданих послуг значиться Ширма Ю.В.

Інших доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених до стягнення витрат на оплату послуг адвоката позивачем не надано.

Крім того, як вбачається з позовної заяви її підписано представником за дорученням Д.В.Павлюка, який представляв інтереси позивача у судових засіданнях.

Оскільки будь - які доручення або інші правові підстави щодо здійснення представництва інтересів сторони від імені адвоката Ширма Ю.В. представниками Д.В.Павлюк та М.С.Іванченко матеріали справи не містять, а надані суду довіреність б/н від 30.11.2015р. на ім'я Іванченка М.С. та довіреність б/н від 06.09.2016р. на ім'я Павлюка Д.В. видані самою юридичною особою, інтереси якої представляють зазначені особи, тому надані позивачем докази не можуть бути прийняті судовою колегією в якості належного доказу надання адвокатом Ширма Ю.В. та прийняття позивачем юридичних послуг щодо ведення в суді даної справи.

Зважаючи на наведені обставини, судова колегія вважає, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката Ширми Ю.В. є необґрунтованими та такими, що не підлягаю задоволенню.

Стосовно тверджень апелянта про те, що судом першої інстанції при розгляді даної справи не було прийнято ніякого процесуального рішення (ухвали) щодо задоволення чи відмови в задоволенні його клопотання про залучення водія ОСОБА_3 в якості третьої особи, а лише залишено зазначене клопотання без розгляду, що не передбачено нормами процесуального права, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст.27 ГПК України третя особа може бути залучена до участі у справі за її заявою, а також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду, який виносить з даного питання ухвалу з обов'язковим зазначенням у ній, на стороні кого (позивача чи відповідача) залучається ця третя особа, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Отже, із зазначеної правової норми випливає, що саме в разі допущення або залучення третіх осіб до участі у справі виноситься судом з цього приводу ухвала. В той же час, дана норма не зобов'язує суд при відмови в задоволенні клопотання виносити відповідну ухвалу.

При цьому, відповідно до п.3 ч.1 ст.84 ГПК України у мотивувальній частині рішення вказуються, зокрема доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін.

У відповідності до п.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. "Про судове рішення" результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 ГПК), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 ГПК).

Як свідчить текст оскаржуваного рішення, суд першої інстанції за результатами розгляду надав правову оцінку зазначеному вище клопотанню та виклав її в мотивувальній частині рішення, що не заборонено нормами процесуального права.

Таким чином, судова колегія вважає, що в даній частині судом першої інстанції при прийняті оскаржуваного рішення дотримано норм процесуального права.

Що стосується залишення судом першої інстанції клопотання про залучення третьої особи - водія ОСОБА_3 без розгляду, судова колегія погоджується з доводами апелянта в цій частині, оскільки за результатами розгляду останнього суд повинен був відмовити в його задоволенні, а не залишати без розгляду.

Проте, зазначені обставини не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, оскільки відповідно до ч.2 ст.104 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Усі інші твердження та заперечення, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

Крім того, судова колегія звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Динамічна інтернаціональна логістична компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2017р. у справі №910/18556/16 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2017р. у справі №910/18556/16 залишити без змін.

3.Матеріали справи №910/18556/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Л.В. Чорна

Т.І. Разіна