Рішення

від 16.02.2017 по справі 909/1073/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2017 р. Справа № 909/1073/16

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Федосов Транс", вул. Північне шосе, буд. 30, кімната 5,м. Запоріжжя,69096

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" вул. Ровенька, 1,с. Новий Мізунь,Долинський район, Івано-Франківська область,77543

про стягнення 62000,00грн. за договором перевезення вантажу №013-2015 від 26.01.16

за участю:

від позивача: ОСОБА_1, керівник, паспорт серії СЮ 279244

від відповідача: не з"явився

ВСТАНОВИВ:

товариство з обмеженою відповідальністю "Федосов Транс" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" про стягнення заборгованості у сумі 62000,00 грн. за договором перевезення вантажу № 013-2015 від 26.01.15.

Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов"язань згідно договору перевезення вантажу № 013-2015 від 26.01.15 в частині оплати наданих позивачем послуг та обґрунтовано приписами ст.ст.11, 509, 526, 610, 625, 626, 629 Цивільного та ст.173 Господарського кодексів України.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач своїм конституційним правом на захист прав і охоронюваних законом інтересів не скористався, відзиву на позов не подав, явки уповноваженого представника в судове засідання жодного разу не забезпечив, про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином повідомлявся, про що свідчить відмітка відділу документального забезпечення суду на зворотньому боці ухвал суду від 05.12.16, 12.01.17 та 31.01.17 та наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень (вх. номер повідомлення 1094/17 від "30" січня 2017 р., вручено ухвалу від 12.01.17 Товариству з обмеженою відповідальністю "Мізунь" ; вх. номер повідомлення 1784/17 від "10" лютого 2017 р., вручено ухвалу від 31.01.17 Товариству з обмеженою відповідальністю "Федосов Транс", дата вручення 06.02.17). Водночас, 10.01.17 відповідачем направлено суду заяву б/н від 03.01.17 (вх.№334/17 від 10.01.17) про застосування строку позовної давності.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (пп. 2.2 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Згідно з п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з наступними змінами, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Станом на 16.02.16 заяв та клопотань від відповідача не надходило.

Враховуючи ту обставину, що відповідача належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи, останнього не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів. У разі неможливості забезпечення явки представника в судове засідання, сторона у справі не позбавлена права надавати свої вимоги і заперечення у письмовому вигляді.

Разом з тим, у відповідності із ст.22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain). Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України» ).

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з'явився в судове засідання, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

З огляду на викладене, враховуючи, що визначений ст.69 ГПК України строк розгляду спору спливає 16.02.17, справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, без участі відповідача, якого належно повідомлено про час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи з врахуванням положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши представника позивача, суд встановив наступне.

26 січня 2015 року між сторонами у справі укладено договір №013-2015 на перевезення вантажу, за умовами якого перевізник (позивач) зобов»язався доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником (відповідачем) вантаж до місця призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу(вантажоодержувачеві), а замовник, у свою чергу, зобов»язався сплатити провізну плату за надані перевізником транспортні послуги відповідно до умов цього договору. Даний договір підписано сторонами та скріплено їх печатками. Термін дії договору - до 26.01.16. По закінченню строку дії договору він пролонгується на кожен наступний рік, якщо жодна із сторін за 30 днів не повідомила про розірвання договору у письмовій формі. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору(п.12.2, 12.4, 13.2 договору).

На виконання прийнятих на себе договірних зобов»язань позивачем здійснювалося перевезення вантажів, зокрема, 17.12.15, 22.01.16, 01.02.16, 05.03.16, 22.03.16 та 25.03.16 здійснено перевезення вантажу відповідно на суму 13000,00грн., 13500,00грн., 13000,00грн., 12000,00грн., 6500,00грн. та 6500,00грн. Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними від 17.12.15, 22.01.16, 01.02.16, 05.03.16, 22.03.16 та 25.03.16 та рахунками на оплату від 19.12.15, 25.01.16, 02.02.16, 08.03.16, 23.03.16 та 26.03.16, оригінали яких оглянуто в судовому засіданні, а копії знаходяться в матеріалах справи.

Розділами 3, 4 даного договору сторони узгодили обов»язки перевізника та замовника, зокрема, обов»язок замовника вчасно сплатити перевізнику вартість транспортних послуг відповідно до умов цього договору(п.4.1.9 договору).

Пунктами 5.3, 5.4 даного договору передбачено, що сплата грошової суми за кожне перевезення здійснюється замовником на підставі рахунка-фактури і акту виконаних робіт, підставою для виставлення рахунка є підписання акту виконаних робіт. Рахунок-фактура повинна бути сплачена замовником протягом 14 банківських днів після отримання замовником належним чином оформлених оригіналів рахунка-фактури виконавця, податкової накладної та товарно-транспортної накладної, видаткової накладної.

Наявними в матеріалах справи копіями повідомлень про вручення поштового відправлення підтверджується факт отримання відповідачем вищезазначених рахунків на оплату.

В порушення прийнятих на себе договірних зобов»язань, відповідач за надані позивачем послуги з перевезення вантажу, в тому числі і за спірними товарно-транспортними накладними, розрахувався частково, на суму 116400,00грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості, відтак заборгованість відповідача перед позивачем за спірним договором станом на 10.08.16 становить 62000,00грн.

У відповідності до п.7.1 даного договору, яким встановлено обов»язкове досудове врегулювання спорів, позивачем на адресу відповідача направлено претензії б/н від 17.08.16 щодо погашення заборгованості протягом 30 календарних днів. Факт направлення зазначених претензій та їх одержання відповідачем підтверджується наявними в матеріалах справи копіями повідомлень про вручення поштових відправлень.

Зазначені претензії залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Доказів погашення заборгованості відповідачем суду не подано.

За змістом ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір та інші правочини.

Згідно ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Наведена правова норма кореспондується зі ст.509 Цивільного кодексу України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За своєю правовою природою договір №013-2015 від 26.01.15 є договором перевезення, відтак до нього застосовуються положення глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Частиною першою статті 306 ГК України визначено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Згідно з ч. 1 ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Наведена правова норма кореспондується з пп.6п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (із змінами і доповненнями), відповідно до якого договір про перевезення вантажів - це двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання. При цьому, оскільки відповідно до п.1.1 спірного договору перевезення здійснювалося автомобільним транспортом, до даного договору застосовуються приписи Закону України "Про автомобільний транспорт", згідно з ч. 1 ст. 50 якого договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ст.ст.526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином та у встановлений строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений момент пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Згідно з п.5.4 даного договору, рахунок-фактура повинна бути сплачена замовником протягом 14 банківських днів після отримання замовником належним чином оформлених оригіналів документів, зокрема, рахунку-фактури. Рахунки на оплату від 19.12.15, 25.01.16, 02.02.16, 08.03.16, 23.03.16 та 26.03.16 отримано відповідачем відповідно 05.01.16, 02.02.16, 09.02.16, 18.03.16, 05.04.16 та 26.04.16, відтак граничний строк оплати відповідачем наданих позивачем послуг згідно зазначених рахунків - відповідно 19.01.16, 16.02.16, 23.02.16, 01.04.16, 19.04.16 та 10.05.16.

В силу ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов"язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов"язання.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов"язань не надав, доводи позивача не спростував.

З огляду на встановлення судом факту порушення відповідачем договірних зобов"язань, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 62000,00грн. основного боргу є обґрунтованими.

Водночас, 10.01.17 відповідачем направлено суду заяву б/н від 03.01.17 (вх.№334/17 від 10.01.17) про застосування строку позовної давності.

Відповідно до приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У статті 260 Цивільного кодексу України зазначено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч. 1, п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

Згідно з ч.5 ст.315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Відповідно до ч.1ст.223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Отже, між нормами ч. 3 ст. 925 ЦК України та ч. 5 ст. 315 ГК України немає суперечності, оскільки вони співвідносяться як загальна та спеціальна норми: за загальним правилом, до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), але для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк. Аналогічна правова позиція Вищого господарського суду України викладена, зокрема, у постанові від 08 листопада 2016 року у справі № 914/595/16.

Враховуючи вищезазначені норми матеріального права та положення Договору, суд, встановивши, що між сторонами у справі виникли правовідносини з перевезення вантажу, і позивач є перевізником, а відповідач (замовник) - вантажовідправником вантажу за вказаним Договором перевезення, констатує, що до спірних правовідносин мають застосовуватися положення ч. 5 ст. 315 ГК України.

Як зазначалося вище, згідно з п.5.4 даного договору, рахунок-фактура повинна бути сплачена замовником протягом 14 банківських днів після отримання замовником належним чином оформлених оригіналів документів, зокрема, рахунку-фактури. Рахунки на оплату від 19.12.15, 25.01.16, 02.02.16, 08.03.16, 23.03.16 та 26.03.16 отримано відповідачем відповідно 05.01.16, 02.02.16, 09.02.16, 18.03.16, 05.04.16 та 26.04.16, відтак граничний строк оплати відповідачем наданих позивачем послуг згідно зазначених рахунків - відповідно 19.01.16, 16.02.16, 23.02.16, 01.04.16, 19.04.16 та 10.05.16. У відповідності до п.7.1 даного договору, яким встановлено обов»язкове досудове врегулювання спорів, позивачем на адресу відповідача направлено претензії б/н від 17.08.16 щодо погашення заборгованості протягом 30 календарних днів. Зазначені претензії відповідачем отримано 23.08.16, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень. Відповіді на зазначені претензії позивачем не отримано. Таким чином, строк позовної давності по оплаті наданих позивачем послуг з перевезення вантажу за рахунками на оплату від 19.12.15, 25.01.16, 02.02.16, 08.03.16, 23.03.16 та 26.04.16, з врахуванням часткової оплати відповідачем наданих позивачем послуг та приписів ст.315 ГК України, -сплив.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з п.2.3. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Враховуючи приписи ч. 5 ст. 315 ГК України та встановивши, що позовну давність при зверненні до суду з даним позовом пропущено, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності. При цьому, судом встановлено, що позивачем не надано доказів щодо поважності причин пропуску ним позовної давності.

Судові витрати у справі у відповідності до ст.49 ГПК України залишити за позивачем.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.124, 129, 129-1 Конституції України, ст. 11, 256, 258, 260, 267, 509, 526, 530, 610, 611, 612, 614, 629, 908, 909, 925 Цивільного кодексу України, ст. 173, 193, 306, 307, 315 Господарського кодексу України, керуючись ст. 49, 75, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

відмовити в позові товариства з обмеженою відповідальністю "Федосов Транс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" про стягнення заборгованості у сумі 62000,00 грн. за договором перевезення вантажу № 013-2015 від 26.01.16.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.02.17

Суддя Матуляк П. Я.