Постанова

від 16.05.2017 по справі 909/1073/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2017 р. Справа № 909/1073/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Зварич О.В. Хабіб М.І.,

за участю секретаря судового засідання Лялька Н.Р.

та представників сторін:

позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 117-14\4 від 30.03.2017);

відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Федосов Транс» б/н від 02.03.2017

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2017 (суддя Матуляк П.Я.)

у справі № 909/1073/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Федосов Транс» , м. Запоріжжя

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мізунь» , с. Новий Мізунь Івано-Франківської області

про стягнення 62 000, 00 грн

Товариство з обмеженою Федосов Транс звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТОВ Мізунь про стягнення 62 000, 00 грн. Позов заявлено на підставі договору на перевезення вантажу № 013-2015 від 26.01.2015, укладеного позивачем з відповідачем.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2017 у справі № 909/1073/16 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

При вирішенні спору місцевий суд виходив з того, що факт надання послуг з перевезення вантажу підтверджено належними і допустимими доказами, а відповідачем не спростовано. Однак, суд відмовив в позові з огляду на сплив шестимісячного строку позовної давності, встановленого ч. 5 ст. 315 ГК України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач - ТОВ Федосов Транс , звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2017 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю, мотивуючи свої доводи порушення місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права.

Зокрема, скаржник вважає, що з огляду на не підписання сторонами акту виконаних робіт, з урахуванням умов договору, підстави для виставлення рахунку до оплати відсутні, а отже і не виник у відповідача обов'язок оплати за виконану роботу. Також зазначає, що повідомлення про вручення поштової кореспонденції від 14.03.2016, 05.02.2016, 28.01.2016, 30.12.2015 та 31.03.2016 не є доказом направлення відповідачу документів, передбачених п. 5.4 договору, оскільки такі надіслано без опису вкладення у листи з оголошеною цінністю, отже не можуть бути належним доказом у справі. Вважає безпідставним початок обчислення позовної давності з спливом 14 днів після отримання вказаної поштової кореспонденції.

Крім того, звертає увагу, що договір на перевезення вантажу пролонговувася та на момент виникнення спірних правовідносин його строк було встановлено до 26.01.2017. З урахуванням того, що договір містять пункт, в якому вказано, що сторони повинні врегулювати всі документальні та розрахункові взаємовідносини до закінчення строку дії договору, скаржник вважає, що строк, з якого починається відлік позовної давності для пред'явлення позову починається з 26.01.2017.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 04.04.2017.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалі суду від 04.04.2017. Крім того, судом зобов'язано сторін надати суду належним чином засвідчені копії платіжних документів, зокрема, щодо сплати 05.02.2016 - 7 500, 00 грн та 05.04.2016 на суму 10 000, 00 грн.

На виконання вимог ухвали суду позивачем надано витребувані документи.

В дане судове засідання з'явився представник позивача, який підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2017 та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, однак від директора товариства надійшло клопотання, в якому останній просить розглянути справу за відсутності повноважного представника, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін, з огляду на пропуск строку позовної давності.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2017 підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 26 січня 2015 року сторонами у справі укладено договір №013-2015 на перевезення вантажу, відповідно до п. 1.1 якого перевізник (позивач) зобов'язався доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником (відповідачем) вантаж до місця призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу(вантажоодержувачеві), а замовник, у свою чергу, зобов'язався сплатити провізну плату за надані перевізником транспортні послуги відповідно до умов цього договору.

Термін дії договору - до 26.01.16. По закінченню строку дії договору він пролонгується на кожен наступний рік, якщо жодна із сторін за 30 днів не повідомила про розірвання договору у письмовій формі. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п.12.2, 12.4, 13.2 договору). Доказів розірвання договору матеріали справи не містять, отже такий слід вважати пролонгованим.

На виконання прийнятих на себе договірних зобов'язань позивачем здійснювалося перевезення вантажів, зокрема, 17.12.2015, 22.01.2016, 01.02.2016, 05.03.2016, 22.03.2016 та 25.03.2016 здійснено перевезення вантажу відповідно на суму 13 000, 00 грн, 13 500, 00 грн, 13 000, 00 грн, 12 000, 00 грн, 6 500, 00 грн та 6 500, 00 грн. Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними.

Розділами 3, 4 даного договору сторони передбачили обов'язки перевізника та замовника, зокрема, обов'язок замовника вчасно сплатити перевізнику вартість транспортних послуг відповідно до умов цього договору(п.4.1.9 договору).

Пунктами 5.3, 5.4 даного договору передбачено, що сплата грошової суми за кожне перевезення здійснюється замовником на підставі рахунка-фактури і акту виконаних робіт, підставою для виставлення рахунка є підписання акту виконаних робіт. Рахунок-фактура повинна бути сплачена замовником протягом 14 банківських днів після отримання замовником належним чином оформлених оригіналів рахунка-фактури виконавця, податкової накладної та товарно-транспортної накладної, видаткової накладної.

Наявними в матеріалах справи копіями повідомлень про вручення поштового відправлення підтверджується факт отримання відповідачем вищезазначених рахунків з пакетом документів, передбачених п. 5.4 договору.

Доводи скаржника, що вказані повідомлення про вручення поштового відправлення не є належним доказом надсилання відповідачу пакету документів, передбачених п. 5.4. договору є необґрунтованими та не беруться судом до уваги. В позовній заяві позивач стверджував, що на адресу замовника, відповідно до п. 5.4. договору був надісланий пакет документів для оплати послуг, згідно з виставленими рахунками. Вказує, що листи отримані замовником, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення. Слід зазначити, що законом не передбачено можливості відмови учасника судового процесу від раніше здійсненого ним визнання обставин. Більше того, з заяви відповідача про застосування строку позовної давності вбачається, що такий не заперечує факту отримання пакету документів, передбаченого п. 5.4. договору.

В порушення прийнятих на себе договірних зобов'язань, відповідач за надані позивачем послуги з перевезення вантажу, в тому числі і за спірними товарно-транспортними накладними, розрахувався частково, на суму 116 400, 00 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості, відтак заборгованість відповідача перед позивачем за спірним договором станом на 10.08.2016 становить 62 000, 00 грн.

Також слід зазначити, що відповідач не заперечує проти суми заборгованості.

На виконання п. 7.1 договору, яким передбачено обов'язкове досудове врегулювання спорів, позивачем на адресу відповідача направлено претензії б/н від 17.08.2016 щодо погашення заборгованості впродовж 30 календарних днів. Факт направлення зазначених претензій та їх одержання відповідачем підтверджується наявними в матеріалах справи копіями повідомлень про вручення поштових відправлень.

Зазначені претензії залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Доказів погашення заборгованості відповідачем суду не подано.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з ч. 1 ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За змістом ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином та у встановлений строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений момент пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Згідно з п.5.4 даного договору рахунок-фактура повинна бути сплачена замовником протягом 14 банківських днів після отримання замовником належним чином оформлених оригіналів документів, зокрема, рахунку-фактури. Рахунки на оплату від 19.12.2015, 25.01.2016, 02.02.2016, 08.03.2016, 23.03.2016 та 26.03.2016 отримано відповідачем відповідно 05.01.2016, 02.02.2016, 09.02.2016, 18.03.2016, 05.04.2016 та 26.04.2016. Отже, місцевий господарський суд дійшов висновку, що граничний строк оплати відповідачем наданих позивачем послуг згідно з вказаними рахунками - відповідно 19.01.2016, 16.02.2016, 23.02.2016, 01.04.2016, 19.04.2016 та 10.05.2016. З огляду на те, що позовну заяву позивачем подано до суду 26.11.2016, такий дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку із спливом строку позовної давності.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог, однак висновки щодо спливу позовної давності вважає помилковими, з урахуванням наступного.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У статті 260 Цивільного кодексу України зазначено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч. 1, п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

Згідно з ч.5 ст.315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Слід зазначити, що місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку, що до спірних правовідносин слід застосовувати приписи ч. 5 ст. 315 ГК України.

Отже, по перевезеннях здійснених 17.12.2015, 22.01.2016, 01.02.2016, 05.03.2016, 22.03.2016 та 25.03.2016 строк позовної давності, з урахуванням п. 5.4 договору та надісланих пакетів документів, почав свій відлік з 19.01.2016, 16.02.2016, 23.02.2016, 01.04.2016, 19.04.2016 та 10.05.2016 відповідно.

Поряд з цим, відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

05 квітня 2016 року відповідачем здійснено проплату в розмірі 10 000, 00 грн без зазначення чіткого призначення платежу, а лише вказано: оплата за послуги перевезення згідно договору № 013-2015 від 26.01.2015 . Відтак, неможливо встановити за яке конкретно перевезення здійснена проплата.

Отже, щодо перевезень, здійснених 17.12.2015, 22.01.2016,01.02.2016, 05.03.2016 строк позовної давності перервася, а отже і почався заново.

На виконання умов договору, яким передбачено обов'язкове досудове врегулювання спорів, позивачем 17.08.2016 надіслано на адресу відповідача претензії по неоплачених перевезеннях для погашення заборгованості впродовж 30 календарних днів.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ГК України претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів.

Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

Отже, позивачем в межах строку позовної давності пред'явлено претензії відповідачу.

Поряд з цим, позивачем визначено строк розгляду претензії - 1 місяць, що не суперечить чинному законодавству, зокрема ст. 7 ГПК України. Такі отримано відповідачем 23.08.2016. Тобто до 24.09.2016 відповідачу надано строк на виконання зобов'язань щодо оплати за надані послуги з перевезень та саме з цієї дати слід обраховувати початок перебігу строку позовної давності у даній справі.

Відтак, з урахуванням того, що позивач звернувся до суду з позовною заявою 26.11.2016, строк позовної давності не є пропущений, а позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Доводи скаржника щодо відсутності підстав для виставлення рахунків на оплату відповідачу, з огляду на непідписання актів виконаних робіт є безпідставними, оскільки акт виконаних робіт не є первинним бухгалтерським документом та не свідчить в даному випадку про факт надання послуг. В той час, як матеріали справи містять товарно-транспортні накладні, які є беззаперечним доказом здійснення перевезень.

Судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції та перегляд судового рішення апеляційною інстанцією слід покласти на відповідача.

Відповідно до ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу задоволити.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2016 у справі № 909/1073/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Мізунь ідент. код 32149452, місцезнаходження: 77543, Івано-Франківська обл., Долинський район, село Новий Мізунь, ВУЛИЦЯ РОВЕНЬКА, будинок 1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Федосов Транс ідент код 38903664, місцезнаходження: 69006, Запорізька обл., місто Запоріжжя, ПІВНІЧНЕ ШОСЕ, будинок 30, кімната 5 - 62 000, 00 грн заборгованості та 1 378, 00 грн судового збору.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Мізунь ідент. код 32149452, місцезнаходження: 77543, Івано-Франківська обл., Долинський район, село Новий Мізунь, ВУЛИЦЯ РОВЕНЬКА, будинок 1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Федосов Транс ідент код 38903664, місцезнаходження: 69006, Запорізька обл., місто Запоріжжя, ПІВНІЧНЕ ШОСЕ, будинок 30, кімната 5 - 1 515, 80 грн судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 22.05.2016

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Зварич О.В.

Суддя Хабіб М.І.