Постанова

від 14.02.2017 по справі 904/3505/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.02.2017 року Справа № 904/3505/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Кузнецової І.Л., Вечірко І.О.

при секретарі судового засідання : Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від позивача: Кошурніков Ю.А., довіреність б/н від 18.01.2017 р.;

від відповідача: Кутовий В.М., , довіреність № 81 від 08.07.2016 р.;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Гетьман" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2016 року у справі № 904/3505/14

за позовом Приватного підприємства "Політ Сервіс", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Гетьман", с. Чкалове, Нікопольський район, Дніпропетровська область

про стягнення 129 176,63 грн. за договором про надання послуг,

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) звернулось Приватне підприємство "Політ Сервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Гетьман", у якій просить суд стягнути з Відповідача на свою користь суму основного боргу у розмірі 86 877,84 грн., 3% річних у розмірі 7 547,66 грн., штрафу у розмірі 34 751,13 грн., а всього на загальну суму 129 176,63 грн. за договором № 2/02 від 25.04.2011р. про надання послуг.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачам зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати за договором № 2/02 від 25.04.2011р. про надання послуг.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2016 року по справі №904/3505/14 (суддя Назаренко Н.Г.) з урахуванням ухвали про виправлення описки від 16.09.2016 року поновлено пропущений позивачем строк позовної давності для подачі позову до суду, позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Гетьман" на користь Приватного підприємства "Політ Сервіс" суму основного боргу у розмірі 86 877,84 грн., 3% річних у розмірі 7 547,66 грн., штрафу у розмірі 34 751,13 грн. та витрати по сплаті судового збору 2 583,54 грн.

Рішення мотивовано тим, що відповідач за виконані позивачем послуги у вигляді авіаційно-хімічних робіт розрахувався частково у вигляді передоплати у сумі 26 400,00 грн. та 40 020,00 грн. на підставі чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у сумі 86 877,84 грн. У зв'язку з тим, що позивач пропустив строк позовної давності на 7 днів, що є досить незначним, суд визнав причини пропущення позивачем строку позовної давності поважними, а його майнове право таким, що підлягає захисту.

Не погодившись з зазначеним рішенням господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Гетьман" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та винести нове рішення про відмову у позові.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі вказує, що у суду були всі законні підстави для застосування строку позовної давності та відмови позивачу у позові.

Посилається на те, що акт виконання авіаційно-хімічних робіт було підписано уповноваженою особою позивача 05.05.2011 року. Отже, остаточний розрахунок у відповідності з п.4.4 Договору мав бути здійснений позивачем у період з 06.05.2011 року по 13.05.2011 року. За таких обставин перебіг позовної давності для позивача згідно положень ч.5 ст. 254 ЦК України починається з 16.05.2011 року, а строк, в межах якого він може звернутися до суду з позовом, закінчується 16.05.2011 року.

Звернення позивача 23.05.2014 року з позовом до суду було здійснено поза межами строку позовної давності, що було достатньою правовою підставою для відмови у його задоволенні.

При цьому, суд в оскаржуваному рішенні ототожнює позовну давність з процесуальними строками, визначеними ст. 53 ГПК України, що призвело до прийняття ним неправосудного судового акта.

Матеріали справи свідчать, що позивач до суду із заявою про поновлення позовної давності не звертався, натомість судом було визнано причини пропущення позивачем строку позовної давності поважним. При цьому, у якості поважності таких причин судом було визнано незначний термін пропуску - 7 днів та скрутне фінансове становище позивача.

Крім того, господарським судом не взято до уваги, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Приватне підприємство "Політ Сервіс" у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення як таке, що було винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що кінцевий строк звернення з позовною заявою за договором - 16.05.2014р. Позов, по справі № 904/3505/14 ПП "Політ Сервіс" було подано 23.05.2014р. Однак за вказаними вимогами позов раніше було подано до господарського суду Дніпропетровської області 08.05.2014р. (справа № 904/3090/14), але 12.05.2014 року судом позовна заява від 08.05.2014р. по справі № 904/3090/14 була повернута поштою на адресу ПП "Політ Сервіс" м. Дніпропетровськ, вул. Єнісейська, 55-а., рекомендованим листом № 4994516683023 з господарського суду від 14.05.2014р.

21.05.2014р. вищевказаний рекомендований лист з суду (позов з додатками) було вручено директору ПП "Політ Сервіс". Негайно після цього, 23.05.2014р. використовуючи додатки, вказаний вище позов було подано до господарського суду Дніпропетровської області (справа 904/3505/14).

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 року у складі колегії суддів: головуючого судді Дарміна М.О. (доповідач) суддів: Березкіна О.В., Дмитренко Г.К., апеляційну скаргу було прийнято до розгляду та призначено на 29.11.2016 року.

20.12.2016 року розпорядженням керівника апарату суду Нурулаєвою Г.Ю. відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматичну систему документообігу суду призначено повторний автоматичний розподіл справи № 904/3505/14 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді - доповідача Дарміна М.О.

Таким чином, в результаті повторного автоматичного розподілу, справу №904/3505/14 було передано судді - доповідачу Іванову О.Г.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 року

у складі колегії суддів: головуючого судді Іванов О.Г. (доповідач) суддів: Березкіна О.В.,

Кузнецова І.Л. було прийнято справу №904/3505/14 до свого провадження, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Гетьман" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2016 року у справі № 904/3505/14 до розгляду.

В судовому засіданні 14.02.2017 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом була оголошена вступна та резолютивна частина постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.

25.04.2011 року між Приватним підприємством "Політ Сервіс" (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Гетьман" ( Замовник) було укладено договір №2/02 про надання послуг (а.с. 21-22).

Згідно з пункту 1.1. договору замовник доручає, Виконавець приймає на себе зобов'язання виконати за плату авіаційно-хімічні роботи (надалі іменуються АХР) повітряними суднами (надалі іменується ПС), з залученням третіх осіб, на умовах даного договору, відповідно до таблиці 1.

Відповідно до п. 1.2. Договору підставою для вильоту в сільськогосподарське підприємство повітряного судна, є отримана на розрахунковий рахунок виконавця передоплата в розмірах і терміни, визначені п. 4.1. даного договору.

Пунктом 1.3 договору Вартість обробки 1 гектара зазначена в п. 1.1. визначена при підльоті до оброблюваного поля до 1 км. При збільшенні відстані підльоту більш ніж на 1 км вартість обробки 1 гектара збільшується на 15 % за кожен додатковий кілометр (тобто 2 км -15%, 3 км - 30%). Але відстань від злітно-посадочного майданчика до оброблювального поля не повинна перевищувати 3 км .

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що замовник зобов'язується підписати Акт виконаних робіт протягом 2 днів з дня його передачі виконавцем. У випадку не підписання замовником акта виконаних робіт у зазначений термін, виконавець визначає обсяг робіт відповідно до отриманого плану-завдання.

Згідно з пунктом 3.3. договору претензії замовника до якості виконаних робіт приймаються виконавцем протягом 2 днів. Після закінчення 2 денного терміну з дня передачі акта виконаних робіт замовнику, при відсутності претензії з боку замовника, робота вважається остаточно прийнятою замовником.

Пунктом 3.4 договору Остаточна вартість АХР визначається за фактично виконаним виконавцем обсягом робіт та вказується в акті виконаних робіт, що підписується обома сторонами договору.

Згідно п. 4.1. Договору не пізніше, ніж за три дні до початку робіт замовник перераховує на розрахунковий рахунок виконавця передоплату в розмірі ___% вартості від обсягу робіт, згідно п. 1.1. договору.

У відповідності до п. 4.3. Договору акт виконаних робіт, оформлений відповідно до умов даного договору, а при не підписанні його замовником у встановлений даним договором термін - розрахунок обсягу виконаних робіт, зроблений виконавцем відповідно до плану - завдання, є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до 4.4. договору остаточний розрахунок відбувається протягом п'яти банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт, а при не підписанні його замовником у встановлений даним договором термін, на підставі отриманого плану - завдання.

Згідно п. 8.4. Договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.

Пунктом 8.5 договору строк цього договору починає свій перебіг у момент його підписання та діє до повного виконання зобов'язань по даному договору .

На підтвердження виконання своїх зобов'язань за договором позивачем наданий акт виконаних авіаційно-хімічних робіт від 05.05.2011 року на суму 153 297,84 грн., який підписано повноважними представниками сторін без зауважень та скріпленого печатками підприємств сторін (а.с. 23).

На підтвердження часткового виконання відповідачем зобов'язань за договором позивачем надані: платіжне доручення № 25 від 27.04.2011 року на суму 26 400,00 грн. та платіжне доручення № 26 від 06.05.2011 року на суму 40 020,00 грн. (а.с. 89, 90).

Як вважає позивач, відповідач за надані послуги розрахувався частково у вигляді передоплати у сумі 26 400,00 грн. та 40 020,00 грн., на підставі чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у сумі 86 877,84 грн. Крім того, позивач здійснив розрахунок 3% річних за загальний період з 12.05.2011 року по 05.05.2014 року у сумі 7 547,66 грн. та штрафу у розмірі 34 751,13 грн., що і є предметом спору.

Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.

Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 ЦК України.

Згідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі Договору надання послуг, є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Частиною 1 ст. 903 ЦК України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, змовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Строк договору про надання послуг, відповідно до ст. 905 ЦК України, встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Матеріалами справи підтверджено, що спірний договір недійсним не визнавався, у передбачений законодавством або умовами договору спосіб не розривався, заяв про відсутність наміру продовження його дії сторони один одному не подавали, а тому цей договір на час звернення позивача з позовом до суду і на час розгляду справи був чинним, тобто відповідач має всі належні підстави для виконання своїх зобов`язань за договором та надання послуг позивачу.

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до умов вказаного Договору позивачем було надано відповідачеві послуги у вигляді авіаційно-хімічних робіт на загальну суму 153 297,84 грн., що підтверджується актом виконаних авіаційно-хімічних робіт від 05.05.2011р. (а.с. 23), який підписаного повноважними представниками сторін без зауважень та скріпленого печатками підприємств сторін.

Крім того відповідно до п. 7 вказаного акту замовник не має ніяких претензій до виконавця, щодо виконання їм своїх зобов'язань за договором № 2/02 від 25.04.2011р.

В силу ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.4. договору №2/02 про надання послуг від 25.08.2011 року передбачено, що остаточний рахунок за надані послуги відбувається протягом п'яти банківських днів з моменту підписання акта виконаних робіт, а при не підписанні його замовником у встановлений даним договором термін, на підставі отриманого плану-завдання.

Акт виконання авіаційно-хімічних робіт було підписано уповноваженою особою позивача 05.05.2011 року. Отже, остаточний розрахунок у відповідності з п.4.4 Договору мав бути здійснений позивачем у період з 06.05.2011 року по 13.05.2011 року. За таких обставин, період прострочення починається з 14.05.2011 року.

Враховуючи умови договору, положення ч. 1 ст. 530 ЦК України строк оплати послуг, наданих позивачем відповідачу, є таким, що настав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач за надані послуги розрахувався частково у вигляді передоплати у сумі 26 400,00 грн. та 40 020,00 грн., на підставі чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у сумі 86 877,84 грн.

Позивачем на адресу відповідача направлялася претензія з вимогою оплатити суму боргу (а.с. 24-25).

Відповідач відповіді на вказану претензію не надав, суму боргу не оплатив.

Протягом розгляду справи відповідачем позовні вимоги не спростовані, суму боргу за надані послуги не сплачено.

У апеляційній скарзі скаржник зазначив, що не оспорює факт виникнення заборгованості.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу у сумі 86 877,84 грн. є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача штраф у сумі 34 7541,13 грн., 3 % річних у сумі 7 547,66 грн. за період з 12.05.2011р. по 05.05.2014р.

Відповідно п. 6.4. Договору у випадку затримки оплати, зазначеної в акті виконаних робіт, більш ніж на 7 банківських днів, договором передбачається відповідний штраф:

- від 8 до 25 календарних днів у розмірі 10% від суми, зазначеної в акті виконаних робіт;

- від 25 до 50 календарних днів у розмірі 20% від суми, зазначеної в акті виконаних робіт;

- від 50 і більше календарних днів у розмірі 40% від суми, зазначеної в акті виконаних робіт.

В силу п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Оскільки остаточний розрахунок у відповідності з п. 4.4 Договору мав бути здійснений позивачем по 13.05.2011 року, то затримка зазначеної в акті виконаних робіт оплати наданих послуг від 50 і більше календарних днів мала місце з 02.07.2011 року.

Зважаючи на прострочення відповідачем оплати за виконані роботи від 50 і більше календарних днів, позивач має право нарахувати відповідачу штраф у розмірі 40 % від суми, зазначеної в акті виконаних робіт (153 297,84 грн.), а саме у розмірі 61 319,14 грн.

В той же час, позивачем нарахований відповідачу штраф у розмірі 40 % не від суми, зазначеної в акті виконаних робіт, а від залишку заборгованості (86 877,84 грн.) у сумі 34 751,13 грн., що є правом позивача, у зв'язку з чим є правомірним та обґрунтованим.

Зважаючи на те, що суд не може вийти за межі позовних вимог, до стягнення підлягає сума штрафу, заявлена позивачем в розмірі 34 751,13 грн.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань по Договору, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нараховані відповідачу 3 % річних в сумі 7 547,66 грн. за період з 12.05.2011 року по 05.05.2014 року.

Колегія суддів не погоджується з визначеним позивачем початком періоду заборгованості - з 12.05.2011 року, і вважає що період заборгованості почався з 14.05.2011 року, оскільки, як встановлено вище, остаточний розрахунок у відповідності з п. 4.4 Договору мав бути здійснений позивачем по 13.05.2011 року.

На підставі викладеного, враховуючи розрахунок позивача (межі зазначеного ним періоду), положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України, колегія суддів відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування 3% річних, прийшла до висновку, що позивач мав право нарахувати відповідачу 3% річних за період з 14.05.2011 року по 05.05.2014 року у сумі 7 762,00 грн., оскільки прострочення оплати вартості наданих послуг з боку відповідача мало місце.

В той же час, позивачем нараховані відповідачу 3 % річних у розмірі 7 547,66 грн., що є правом позивача.

Зважаючи на те, що суд не може вийти за межі позовних вимог, до стягнення підлягає сума 3 % річних, заявлена позивачем в розмірі 7 547,66 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що у суду були всі законні підстави для застосування строку позовної давності та відмови позивачу у позові, колегія суддів вважає частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 256,257, 261 ІІК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу) встановлюється спеціальна позовнаь давність в один рік.

Перебіг позови давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушені свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як вже встановлено матеріалами справи остаточний розрахунок у відповідності з п.4.4 Договору мав бути здійснений позивачем у період з 06.05.2011 року по 13.05.2011 року. За таких обставин, період прострочення в тому числі перебіг позовної давності для позивача для вимог про стягнення основної заборгованості та 3% річних починається згідно положень ч. 5 ст.254 ЦК України 14.05.2011 року. А строк, в межах якого він може звернутися до суду з позовом по даним вимогам, закінчується 14.05.2014 року.

Право позивача на нарахування відповідачу штрафу у розмірі 40 % від суми, зазначеної в акті виконаних робіт, виникло після затримки оплати наданих послуг від 50 і більше календарних днів, а саме з 02.07.2011 року.

Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст.254 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

За таких обставин, перебіг спеціальної позовної давності строком в один рік для вимог про стягнення штрафу, як вірно зазначено скаржником в апеляційній скарзі, починається з 02.07.2011 року та закінчується 02.07.2012 року.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду з даним позовом 23.05.2014 року, тобто із спливом 9 днів після закінчення строку позовної давності до вимог про стягнення основної заборгованості та 3% річних, а також із спливом 1 року 10 місяців та 21 дня після закінчення строку позовної давності до вимог про стягнення штрафу.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу, тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Господарський суд на підставі ст. 53 ГПК України поновив, на його думку, процесуальний строк позовної давності та на підставі ч. 5 ст. 267 ЦК України визнав поважними причини пропущення позовної давності до всіх вимог позовної заяви.

З таким висновком господарського суду не можна погодитися з огляду на наступне.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд в оскаржуваному рішенні ототожнив позовну давність з процесуальними строками, визначеними ст. 53 ГПК України, що призвело до прийняття ним неправильного рішення.

Так, як зазначив Пленум Вищого господарського суду України у своїй постанові від 29.05.2013 р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття З ГК України), (п.1.1 постанови). Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу але за приписом частини п'ятої статті 267 цього Кодексу позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності, (п. 2.2 постанови).

Таким чином, поновлення строку позовної давності є незаконним, в той же час суд може визнати поважними причин пропуску позовної давності та поновити порушене право.

Як свідчать матеріали справи, вперше позивач звернувся до суду з позовом, який датований 07.05.2014 року. У господарському суді Дніпропетровської області позовна заява зареєстрована за № 904/3090/14.

12.05.2014р. господарським судом Дніпропетровської області у даній справі винесено ухвалу про повернення позовної заяви на підставі п. 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Ця ухвала була отримана позивачем 21.05.2014р., що не заперечується позивачем та підтверджено листом УДППЗ "Укрпошта" Поштамт ЦПЗ № 1 (а.с. 147).

Позивач 06.09.2016 року надав до суду заперечення на заяву відповідача про застосування строку позовної давності, у яких зазначив про поважність причин пропуску позовної давності, пояснив, що після отримання у відділені пошти вищевказаної позовної заяви та усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду від 12.05.2014р., він 23.05.2014р. здав до канцелярії суду цю ж саму позовну заяву (від 07.05.2014р. № 27/2014) з додатками.

Крім того, позивач у судовому засіданні пояснив, що у зв'язку з скрутним фінансовим становищем підприємства, подати іншу позовну заяву він не міг, оскільки оригінал квитанції про сплату судового збору за даним позовом знаходився разом із матеріалами позову, поданого вперше, а грошових коштів на повторну сплату майже 4 000,00 грн. судового збору у підприємства не було.

Своє звернення до суду в кінці трьохрічного строку позовної давності, встановленого законом, пояснює тим, що протягом тривалого періоду (8 років) між підприємствами не виникало жодних спорів або суперечок, а в ході неодноразових телефонних переговорів відповідач обіцяв сплатити заборгованість в добровільному порядку. Однак, зважаючи, що строк спливав, а оплати від відповідача не надходило, позивач вимушений був звернутися до суду з даним позовом.

Враховуючи, що позивачем не було надано належних доказів направлення відповідачу копії позовної заяви з додатками на юридичну адресу відповідача, суд повернув позовну заяву без розгляду на підставі п.6 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, що й стало причиною пропуску позивачем строку позовної давності.

Відповідно до приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон) встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на усій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження (ст. 115 ГПК України).

Отже, обов'язковість рішень господарського суду, що набрали законної сили є однім з принципів господарського судочинства.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Враховуючи, що за статтею 1 Конституції України держава Україна є правовою державою у якій згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру, колегія суддів, з огляду на:

- незначний строк пропуску позовної давності щодо вимог про стягнення основної заборгованості та 3% річних (9 днів);

- а також на те, що пропуску позовної давності передувало звернення позивача до суду в межах строку позовної давності, однак з недоліками позовної заяви,

частково погоджується з висновком господарського суду та визнає причини пропущення позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення основної заборгованості та 3% річних поважними, а його майнове право таким, що підлягає захисту.

В той же час, колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду про визнання поважними причини пропущення позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення штрафу, оскільки позивач звернувся до суду з даними позовними із спливом майже двох років (1 рік 10 місяців та 21 день) після закінчення строку спеціальної позовної давності, та вважає за неможливе поновити звичайний строк оскарження зі спливом значного періоду часу.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 86 877,84 грн. основної заборгованості та 3% річних у розмірі 7 547,66 грн.

В задоволенні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 34 751,13 грн. необхідно відмовити у зв'язку із спливом строку позовної давності.

Відповідно до п.п. 1, 3, 4 до ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування зв'язок порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За наведених вище обставин, які були встановлені у ході апеляційного провадження у даній справі, колегія суддів апеляційного господарського суду, проаналізувавши застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, доходить висновку, що доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права знайшли своє підтвердження.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду є таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального законодавства, в зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду підлягає частковому скасуванню. Слід прийняти нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги.

Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, то судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України необхідно розподілити між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог у наступній пропорції: 26,9 % - з Позивача; 73,1 % - з Відповідача.

У зв'язку з чим з Відповідача на користь Позивача необхідно стягнути 1 888,5 грн. - судового збору за подачу позовної заяви, а з Позивача на користь Відповідача необхідно стягнути 764,47 гривень судового збору за подачу апеляційної скарги відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Гетьман", с. Чкалове, Нікопольський район, Дніпропетровська область - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2016 року у справі № 904/3505/14 - скасувати частково.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Гетьман" (53271, Дніпропетровська область, Нікопольський район, с. Чкалове, вул. Леніна, 61-а, код ЄДРПОУ 32328724) на користь Приватного підприємства "Політ Сервіс" (49074, м. Дніпропетровськ, вул. Єнісейська, д. 55-а, код ОКПО 35497352) суму основного боргу у розмірі 86 877,84 грн. (вісімдесят шість тисяч вісімсот сімдесят сім грн. 84 коп.), 3% річних у розмірі 7 547,66 грн. (сім тисяч п'ятсот сорок сім грн. 66 коп.), та витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 888,5 грн. (одна тисяча вісімсот вісімдесят вісім грн.. п'ятдесят коп.).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства "Політ Сервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Гетьман" витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 764,47 грн. (сімсот шістдесят чотири грн.. сорок сім коп.).

Видачу наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 17.02.2017 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя І.О. Вечірко

Суддя І.Л. Кузнецова