Рішення

від 16.02.2017 по справі 904/12145/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.02.2017 Справа № 904/12145/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕРОСИСТЕМА", м. Кіровоград

до Публічного акціонерного товариства "ДНІПРОВАЖМАШ", м. Дніпро

про стягнення 22 749,31 грн.

Суддя Золотарьова Я.С.

Представники:

від позивача: не з'явися

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФЕРОСИСТЕМА" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "ДНІПРОВАЖМАШ" про стягнення заборгованості у розмірі 22 749,31 грн. за договором № 61/61 від 24.01.2013, з яких 18 788,75 грн. основна заборгованість, 883,00 грн. 3 % річних, 3 077,56 грн. інфляційні втрати.

В обґрунтування позову Позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки №61/61 від 24.01.2013, зокрема, в частині несплати відповідачем заборгованості за видатковою накладною №2 від 15.05.2015.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2016, порушено провадження у справі, а розгляд призначено в судовому засіданні на 17.01.2017.

В межах стоків встановлених ст. 69 ГПК України, розгляд справи було відкладено з 17.01.2017 на 31.01.2017.

31.01.2017 відповідач подав через канцелярію суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що спір між сторонами, з приводу заборгованості за договором поставки №61/61 від 24.01.2013, вже було розглянуто господарським судом Дніпропетровської області у справі №904/6553/16. Відповідач зазначає, що напередодні звернення до суду у справі №904/6553/16, позивачем було направлено на його адресу акт звіряння взаємних розрахунків станом на 01.09.2016. Згідно цього акту 15.09.2015 позивачем було здійснено дві поставки товару: за видатковою накладною № 3 від 15.05.2015 на суму 164 700,00 грн. та за видатковою накладною № 2 від 15.05.2015 на суму 272 000,00 грн. Також у цьому акті було вказано, що станом на 01.09.2016 заборгованість відповідача за договором поставки №61/61 від 24.01.2013 складає 27 288,75 грн. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2016 у справі №904/6553/16 позовні вимоги було задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за товар у розмірі 8500 грн. та штрафні санкції за неналежне виконання умов договору. На підставі наведеного, відповідач посилається на те, що заборгованість Публічного акціонерного товариства "ДНІПРОВАЖМАШ" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ФЕРОСИСТЕМА" за договором №61/61 від 24.01.2013 вже була предметом судового розгляду. Просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с. 69-70 т.1).

В межах стоків встановлених ст. 69 ГПК України, розгляд справи було відкладено з 31.01.2017 на 14.02.2017.

31.01.2017 судом було зроблено запит судді Кеся Н.Б. про надання для огляду в удовому засіданні справи №904/6553/16.

03.02.2017 у відповідь на вищевказаний запит, суддя Кеся Н.Б. надала матеріали справи №904/6553/16.

09.02.2017 позивач подав до канцелярії суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

09.02.2017 до канцелярії господарського суду від Товариство з обмеженою відповідальністю "ФЕРОСИСТЕМА" надійшло клопотання, в якому позивач просить суд дозволити ТОВ "ФЕРОСИСТЕМА" брати участь у судових засіданнях у справі №904/12145/16 в режимі відеоконференції. Режим відеоконференції забезпечити з господарським судом Кіровоградської області.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2017, у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕРОСИСТЕМА" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - відмовлено.

14.02.2017 представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, подав через канцелярію суду клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів та відкладення розгляду справи. Подане клопотання обґрунтовував тим, що станом на 14.02.2017 ним не було отримано ухвали суду про розгляд клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Зазначене клопотання залишено судом без задоволення, оскільки підстави вказані позивачем є не обґрунтованими та не підтвердженими жодними доказами. Посилання позивача на те, що ним не отримано ухвали суду про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Крім того, суд вказує, що з минулого судового засідання (31.01.2017) у позивача була можливість вчасно подати своє клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, але позивач подав таке клопотання лише 09.02.2017, тобто за 5 дні до призначеного судового засідання, що стало підставою для відмови у задоволенні цього клопотання.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (пункт 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 14.02.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

24.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФЕРОСИСТЕМА" (позивач - постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Дніпроважмаш" (відповідач - покупець) було укладено договір №61/61, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку і терміни, встановлені цим договором, передати у власність покупцеві продукцію, в певній кількості, відповідної якості і по цінах, що вказані в специфікаціях, а покупець зобов'язується прийняти продукцію і сплатити її на умовах, визначених у цьому договорі (а.с.9-11 т.1).

Кількість, асортимент та ціни продукції, що поставляється, вказується у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору. Специфікації оформляються на кожну партію продукції, що поставляється (п. 1.2 договору).

Загальна кількість продукції, що постачається за даним договором, визначається як наростаюча кількість по всіх поставках, проведених згідно оформлених специфікацій і накладних (п. 1.3 договору).

Загальна сума цього договору визначається як наростаюча сума по всіх поставках, проведених протягом всього терміну дії цього договору (п. 2.1 договору).

Покупець розраховується за продукцію згідно умов, що вказуються в специфікаціях. Оплата проводиться в національній валюті України. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з банківського рахунку покупця (п.п. 3.1, 3.2 договору).

Термін постачання протягом 3 календарних днів після перерахування передплати або надання заявки (п. 4.1 Договору).

Цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2013, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Якщо за 30 днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не заявила про своє бажання розірвати договір, даний договір вважається пролонгованим на 1 (один) рік (п.п. 11.1, 11.2 договору).

Додатковими угодами №1 від 26.12.2013 та №2 від 03.12.2014 до договору поставки №61/61 від 24.01.2013р. (а.с. 12-13 т. 1) сторони продовжили термін дії договору до 31.12.2015.

15.05.2015 відповідач направив позивачу лист №61/33-555, яким просив відвантажити йому феросіліций 45 у кількості 10 тн, згідно рахунку №3 від 14.05.2015 та договору поставки №61/61 від 24.01.2013. Відповідач вказував, що оплата фактично отриманого товару буде здійснена ним частинами на протязі чотирьох - п'яти робочих днів з дати поставки, після проходження водного контролю (а.с.17 т. 1).

На виконання умов укладеного договору, продавець поставив відповідачу товар (феросіліций 45 у кількості 10 тн), на загальну суму 272000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №2 від 15.05.2015 та довіреністю на отримання цінностей №2294 від 15.05.2015 на ім'я провідного інженера ОСОБА_1 (а.с. 14-15 т. 1).

Відповідач свої зобов'язання по повній та своєчасній оплаті отриманого товару за видатковою накладною №2 від 15.05.2015 здійснив частково у сумі 253 211,25 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, а також довідками про стан розрахунків за спірним договором, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 18 788,75 грн.

Причиною виникнення спору є неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки №61/61 від 24.01.2013, зокрема, в частині несплати відповідачем заборгованості за видатковою накладною №2 від 15.05.2015.

Відповідач проти позову заперечував, вказував на те, що заборгованість за договором поставки №61/61 від 24.01.2013, вже було розглянуто господарським судом Дніпропетровської області у справі №904/6553/16. З цього приводу суд зазначає таке.

В судовому засіданні 14.02.2017 судом було оглянуто матеріали справи №904/6553/16 та встановлено такі обставини:

У серпні 2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "ФЕРОСИСТЕМА" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" про стягнення заборгованості за поставлений товар за договором поставки №61/61 від 24.01.2013 в розмірі 27 288,75 грн., суму господарських санкцій за прострочення розрахунків в розмірі 16985,46 грн. та суму сплаченого судового збору в розмірі 1378,00 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2016 (суддя Кеся Н.Б.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕРОСИСТЕМА" заборгованість за поставлений товар в сумі 8500,00 грн., пеню - 1952,44 грн., 3% річних - 519,22 грн., інфляційні втрати - 622,18 грн. та 360,85 грн. судового збору. В решті позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині суми 18 788,75 грн., суд посилався на те, що позивачем було неповністю враховано часткове погашення відповідачем боргу 02.06.2015р. на суму 40800,00 грн.

Вказане рішення господарського суду було оскаржено позивачем до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2016, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2016 (суддя Кеся Н.Б.) було змінено в частині суми стягненої пені та розподілу витрат у справі, в зв'язку з тим, що . судом першої інстанції під час розгляду справи не були застосовані норми матеріального права (ст. 267 Цивільного кодексу України), що стало наслідком помилкового вирішення спору в частині вимог про стягнення пені.

У постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2016, встановлено, що предметом позову у справі №904/6553/16 є стягнення боргу за поставлений товар відповідної до однієї видаткової накладної - №3 від 15.05.2015р. на суму 164700,00 грн. Про інші поставки товару позивач не зазначав в позовній заяві, як і не надавав відповідних доказів суду. В позовній заяві ним були перелічені платіжні доручення, якими була частково оплачена спірна поставка товару, копії яких були долучені до позовної заяви, загальна сума яких становить 156 200 грн., з чим і погодився відповідач у своєму відзиві. Жодних посилань на те, що спірними коштами оплачувалися інші поставки товару позовна заява не містить. В усіх наданих платіжних дорученнях призначення платежу визначено як оплата за фероматеріали згідно договору без уточнення, за якою накладною. За видатковою накладною №2 товар поставлено також 15.05.2015р., що і за накладною №3, та позивачем не обґрунтовано, чому спірні кошти повинні бути частково зараховані саме в оплату поставки за накладною №3 від 15.05.2015р. Позивачем також не обґрунтовано неможливості подачі видаткової накладної №2 від 15.05.2015р., а також доказів згідно клопотання від 28.11.2016р., до суду першої інстанції, тому такі докази в силу ч.1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційним судом не приймаються до розгляду. Втім, апеляційний суд звернув увагу, що позивач, за наявності заборгованості відповідача по іншим видатковим накладним, вправі звернутися до суду за захистом своїх прав шляхом подання окремого позову (а.с.81-83 т. 1).

Постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2016, є остаточною, не оскаржена сторонами.

Частиною 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Європейський Суд з прав людини у п. 31 свого рішення "Лізанець проти України" вказує, що право на справедливий суд, як це гарантує п. 1 статті 6 Конвенції (995 004), має тлумачитись у світлі преамбули Конвенції, яка проголошує, окрім іншого, принцип верховенства права частиною спільної спадщини договірних держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який полягає, inter alia, у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (рішення у справі Brumaresku v Romania, №28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999 - VII).

Враховуючи встановлені обставини у постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 у справі №904/6553/16, суд вважає, що заборгованість, що виникла за договором поставки №61/61 від 24.01.2013, а саме за видатковою накладною №2 від 15.05.2015 не була предметом розгляду у справі №904/6553/16, а отже підлягає вирішенню у цій справі.

Приймаючи рішення господарський суд виходив з наступного.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а саме видатковою накладною №2 від 15.05.2015 (а.с.14 т.1).

З огляду на лист - заявку від 15.05.2015, строк оплати товару є таким, що настав.

Доказів повної оплати поставленого позивачем товару, матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 18 788,75 грн. підлягають задоволенню.

За прострочення оплати заборгованості позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 883,00 грн. 3% річних за період прострочки з 27.05.2015 по 19.12.2016 та 3077,56 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тому підставою відповідальності за грошовим зобов'язанням є сам факт порушення зобов'язання, який полягає в неповерненні відповідних грошових коштів у строк, і цей факт є вирішальним для застосування такої відповідальності.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

У п. 3.2. Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року судам роз'яснено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 883,00 грн. та інфляційних втрат у сумі 3077,56 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, при задоволені позову судові витрати у справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 82 - 85, 115 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" (49000, м. Дніпро, вул. Сухий острів, буд.3, код 00168076) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕРОСИСТЕМА" (25009, м. Кіровоград, вул. Комарова, буд.68, код 36333345) суму заборгованості за поставлений товар в розмірі 18788,75 грн., суму 3% річних у розмірі 883,00 грн., суму інфляційних втрат в розмірі 3077,56 грн. та 1378,00 грн. судового збору, про що видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.02.2017

Суддя ОСОБА_2