Ухвала

від 15.02.2017 по справі 810/1723/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/1723/16 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

15 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Безименної Н.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Хмарській К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Візігот до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Візігот (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, правонаступником якого є Києво-Святошинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - Відповідач, Києво-Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області) у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.10.2015 №0003232200 та №000322200.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2016 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із п.1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ Візігот , зареєстровано як юридичну особу 13.11.2008 Києво-Святошинським районним управлінням юстиції № 13391020000005799.

У період з 20.08.2015 по 27.08.2015 посадовими особами ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Візігот з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період роботи з 01.01.2014 по 30.04.2015.

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт перевірки від 07.09.2015 № 292/10-13-22-02-20/36263179 (далі по тексту - акт перевірки).

Як вбачається з акта перевірки, посадовими особами відповідача були виявлені порушення вимог податкового законодавства, зокрема:

- п.п. 14.1.36, 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, 138.2, 138.4, п.п. 138.10.3 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України 02.12.2010 р. № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого, на думку останнього, ТОВ Візігот занижено податок на прибуток на загальну суму 694836 грн.;

- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого, на думку останнього, ТОВ Візігот занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 971 330 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем було прийнято податкові повідомлення - рішення від 12.10.2015 року, а саме:

- № 0003232200 форми Р , яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (далі по тексту - ПДВ) із вироблених в Україні товарів (робіт/послуг) на суму 1 214 163,00 грн., з яких 971 330 грн. за основним платежем та 242 833 грн. за штрафними санкціями.

- № 0003222200 форми Р , яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 868 545,00 грн., з яких 694836,00грн. за основним платежем та 173 709,00 грн. за штрафними санкціями.

За наслідками адміністративного оскарження податкових повідомлень - рішень від 12.10.2015 до Головного управління ДФС у Київській області та ДФС України, скарги позивача були залишені без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення - рішення без змін.

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано будь-яких належних доказів, які покладено в основу висновків акту перевірки на підтвердження відсутності факту реальності господарських операцій, вчинених позивачем з контрагентами, а також фактів суперечності відповідних правочинів фіскальним інтересам держави.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Щодо взаємовідносин між позивачем та контрагентом ТОВ Компанія БТС , колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

ТОВ Візігот (Замовник) в перевіряємий період було укладено ряд договорів на надання клірингових послуг з ТОВ Компанія БТС (виконавець), а саме: від 03.03.2014 № 4/3-14, від 02.06.2014, № 6/29, № 6/30, № 6/31, № 6/32 та № 6/33.

Відповідно до пункту 1.1 вказаних договорів, замовник в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, надає замовлення виконавцю по проведенню клірингових робіт по об'єктам визначеним в додатках до договору.

Виконавець зобов'язується виконати вказані роботи якісно і в зазначений термін (пункту 1.2 договорів).

Згідно з пунктом 2.1 договорів, з періодичністю, зазначеною в додатках до договору, виконавець зобов'язується закінчити виконання робіт і надати замовнику для підписання Акт здачі прийняття виконаних робіт, а замовник зобов'язується прийняти і розрахуватися за належним чином виконану роботу і в разі відсутності допущених в роботі чи інших недоліків, підписати Акт здачі прийняття виконаних робіт в три денний термін з дня надання виконавцем вказаного документу.

Вартість робіт вказана в Специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною вказаного договору (пункт 5.1 договорів).

Розрахунок, відповідно до даного договору, відбувається шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця, як передоплата, але не більше ніж 90 днів з моменту підписання Акта виконаних робіт, або шляхом видачі звичайного векселя (пункт 5.3 договорів).

На підтвердження реальності виконання умов вказаних договорів та правомірності віднесення сплачених сум ПДВ в ціні товару/послуг до податкового кредиту та визначення суми витрат, позивачем було надано контролюючому органу під час перевірки первинні документи, які містяться в матеріалах справи, зокрема: специфікації, акти приймання-передачі виконаних робіт, акти звірки взаємних розрахунків та податкові накладні.

Крім того, між ТОВ Візігот (Замовник) та ТОВ Компанія БТС (Виконавець) в перевіряємий період було укладено ряд договорів на виготовлення поліграфічної продукції, а саме: від 03.03.2014 № 2/3-14; від 02.06.2014 № 6/22; № 6/23; № 6/24; № 6/25 і № 6/26.

Відповідно до пункту 1.1 вказаних договорів, замовник доручає, а виконавець зобов'язується виготовити поліграфічну продукцію (рекламні листівки).

Виконавець зобов'язується виконати роботу, з своїх матеріалів та за власні кошти. У випадку залучення матеріалів третіх осіб за якість матеріалів відповідає виконавець (пункту 1.2 договорів).

За домовленістю сторін, макет для виготовлення поліграфічної продукції замовник передає виконавцю шляхом передачі по електронній пошті (пункту 1.3 договорів).

Загальна вартість договору вказана в Додатках, які є невід'ємною частиною вказаного договору (пункт 2.3 договорів).

Перелік, кількість і вартість продукції встановлюється сторонами в Додатках до цього договору та які є невід'ємною частиною вказаного договору (пункту 3.1 договорів).

Відповідно до пункту 3.2 договору форма розрахунку: перерахунок грошових коштів в Національній валюті України на розрахунковий рахунок виконавця, протягом 90 днів з моменту підписання Акта виконаних послуг (можлива передоплата), або шляхом видачі звичайного векселя (пункт 3.2 договорів).

Закінчення робіт за вказаним договором оформлюється актом приймання-передачі виконаних робіт, який має бути оформлений протягом трьох днів з дня закінчення наданих послуг (пункт 5.1 договорів).

На підтвердження реальності виконання умов вказаних договорів та правомірності віднесення сплачених сум ПДВ в ціні товару/послуг до податкового кредиту та визначення суми витрат позивачем було надано податковому органу під час перевірки первинні документи, які містяться в матеріалах справи, зокрема: додатки до основних договорів про виготовлення рекламних листівок, акти передачі-прийому виконаних робіт (наданих послуг), акти звірки взаємних розрахунків та податкові накладні.

Також, між ТОВ Візігот (Замовник) та ТОВ Компанія БТС в перевіряємий період було укладено ряд типових договорів на розповсюдження поліграфічної продукції, а саме: від 03.03.2014 № 3/3-14, від 02.06.2014 № 6/27 та № 6/28.

Відповідно до пункту 1.1 вказаних договорів, замовник доручає, а виконавець зобов'язується розповсюдити продукцію на станціях метро міста Києва.

Виконавець зобов'язується виконати роботу, зазначену в договорі, своїми силами (пункту 1.2 договорів).

Загальна вартість договору вказана в Додатках, які є невід'ємною частиною вказаного договору (пункт 2.2 договорів).

Форма розрахунку: перерахунку грошових коштів в Національній валюті України на розрахунковий рахунок виконавця, протягом 90 днів з моменту підписання Акта виконаних послуг (можлива передоплата), або шляхом видачі звичайного векселя (пункт 3.1 договорів).

Закінчення надання послуг за вказаним договором оформлюється Актом приймання передачі наданих послуг, який має бути оформлений протягом трьох днів з дня закінчення наданих послуг (пункт 4.1 договорів).

Відповідно до пункту 6.3 виконавець має право без згоди замовника, передавати виконання всіх або частини своїх обов'язків по даному договору третім особам.

На підтвердження реальності виконання умов вказаних договорів та правомірності віднесення сплачених сум ПДВ в ціні товару/послуг до податкового кредиту та визначення суми витрат позивачем було надано податковому органу під час перевірки первинні документи, які містяться в матеріалах справи, зокрема: додатки до основних договорів, акти передачі-прийому листівок для подальшого розповсюдження на станціях метро міста Києва, акт передачі-прийому виконаних робіт (наданих послуг), акти звірки взаємних розрахунків та податкові накладні.

На підставі вищезазначених господарських операцій з контрагентом ТОВ Компанія БТС і бухгалтерських документів, позивачем до складу витрат віднесено суму у розмірі 2432430 грн. (декларація з податку на прибуток підприємств за 2014 рік).

Розрахунки за надані послуги відповідно до вказаних договорів, відбувались у вексельній формі, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до даних акта перевірки, виписані на адресу ТОВ Компанія БТС векселя погашені, а відповідно до бухгалтерського рахунку 631 Розрахунки з постачальниками у позивача станом на 30.04.2015 відсутня дебіторська/кредиторська заборгованість перед ТОВ Компанія БТС .

Щодо взаємовідносин між позивачем та контрагентом ТОВ Тоніс ЛТД , колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Між ТОВ Візігот (Замовник) та ТОВ Тоніс ЛТД (Виконавець) у перевіряємий період були укладені аналогічні за предметом та умовами договори, що і з ТОВ Компанія БТС , а саме: договір на надання клірингових послуг від 03.11.2014 № 7/11-14, договір на виготовлення поліграфічної продукції від 03.11.2014 № 5/11-14 та договір на розповсюдження поліграфічної продукції від 03.11.2014 № 6/11-14.

На підтвердження реальності виконання умов вказаних договорів та правомірності віднесення сплачених сум ПДВ в ціні товару/послуг до податкового кредиту та визначення суми витрат позивачем було надано податковому органу під час перевірки первинні документи, які містяться в матеріалах справи, зокрема: специфікації, додатки до основних договорів, акти приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг), акти звірки взаємних розрахунків та податкові накладні.

На підставі вказаних господарських операцій з ТОВ Тоніс ЛТД і бухгалтерських документів, позивачем до складу витрат віднесено суму у розмірі 7 541 грн. (декларація з податку на прибуток підприємств за 2014 рік).

Під час перевірки встановлено та зазначено в акті перевірки, що розрахунки між підприємствами здійснювались в безготівковій формі, а також, що згідно бухгалтерського рахунку 631 Розрахунки з постачальниками у позивача станом на 30.04.2015 існує кредиторська заборгованість у розмірі 239 665,60 грн.

Щодо взаємовідносин між позивачем та контрагентом ТОВ КВП Спецбуд , колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Між ТОВ Візігот (Замовник) та ТОВ КВП Спецбуд (Виконавець) у перевіряємий період були укладені аналогічні за предметом та умовами договори, що і з ТОВ Компанія БТС та ТОВ Тоніс ЛТД , а саме: договір на виготовлення поліграфічної продукції від 05.08.2014 № 8/2-14 та договір на розповсюдження поліграфічної продукції від 05.08.2014 № 8/3-14.

На підтвердження реальності виконання умов вказаних договорів та правомірності віднесення сплачених сум ПДВ в ціні товару/послуг до податкового кредиту та визначення суми витрат позивачем було надано податковому органу під час перевірки первинні документи, які містяться в матеріалах справи, зокрема: специфікації, додатки до основних договорів, акти приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг), акти звірки взаємних розрахунків та податкові накладні.

Щодо взаємовідносин між позивачем та контрагентом ТОВ КВП Девелопмент , колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Між ТОВ Візігот (Замовник) та ТОВ КВП Девелопмент (Виконавець) у перевіряємий період був укладений аналогічний за предметом та умовами договір про надання клірингових послуг, що і з ТОВ Компанія БТС , а саме: договір від 03.11.2014 № 7/11-14.

На підтвердження реальності виконання умов вказаного договору та правомірності віднесення сплачених сум ПДВ в ціні товару/послуг до податкового кредиту та визначення суми витрат позивачем було надано податковому органу під час перевірки первинні документи, які містяться в матеріалах справи, зокрема: специфікацію, акт приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг) та податкову накладну.

Як зазначено в акті перевірки, розрахунки між підприємствами здійснювались в безготівковій формі, а також, що згідно бухгалтерського рахунку 631 Розрахунки з постачальниками дебіторська/кредиторська заборгованість станом на 30.04.2015 відсутня.

Проте, податковий орган в акті перевірки обґрунтовуючи свої висновки стосовно не підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами позивача за вказаними договорами посилався, як на основну підставу не на первинні бухгалтерські документи, що вказані вище, а на той факт, що позивачем до перевірки не надано первинних документів (щодо доставки (товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання товару), оприбуткування/ видачі, залишків ТМЦ (листівок) та відображення даної операції в бухгалтерському обліку (накладних на переміщення, актів на списання/оприбуткування листівок,) накази (ів) про проведення безкоштовної роздачі листівок, кошторису витрат, програми проведення роздачі листівок, звітів, щодо впливу (збільшення/зменшення) обсягів по реалізації послуг з здачі в оренду приміщень у зв'язку із залученням послуг по роздачі та виготовленню поліграфічної продукції).

Між тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що посилання відповідача на відсутність підтверджуючих документів на перевезення товарів, зокрема, на відсутність товарно-транспортних накладних, є необґрунтованими, оскільки чинне законодавство не передбачає для формування витрат (податкового кредиту) у платників податків обов'язкової наявності товарно-супровідних документів щодо перевезення товарів, тобто з метою податкового обліку така не застосовується.

Законом України Про автомобільний транспорт від 05.04.2001 р. № 2344-111 визначено, що перевезення вантажів здійснюється на підставі цивільно-правових договорів, без застереження щодо обов'язкового застосування ТТН, які за своєю суттю можуть бути тільки однією з рекомендованих форм договору перевезення.

Крім того, всі інші запитуванні податковим органом документи не є обов'язковою первинною документацією товариства, а тому не можуть бути підставою для висновків про відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Разом з тим, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що на час існування спірних правовідносин, контрагенти позивача були належним чином зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість, відтак мали належний обсяг правосуб'єктності для здійснення господарських операцій.

Між тим, обставини, встановлені в акті перевірки не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.02.2015 у справі №К/800/55977/14.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Таким чином, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що податковий орган ані в ході проведення перевірки, ані під час судового розгляду в суді першої інстанції не надав належних та допустимих доказів про невідповідність первинних бухгалтерських документів позивача вимогам чинного податкового законодавства.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори укладені між останнім та його контрагентами, мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Абзацом 11 ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із ст. 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення ПДВ до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 необхідною умовою для віднесення позивачем сум податку з придбаних товарів (робіт, послуг) до податкового кредиту та до складу валових витрат є факт придбання таких товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в межах його власної господарської діяльності, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (робіт, послуг), тому в межах даного спору підлягає встановленню факт підтвердження сум витрат на придбання товарів (робіт, послуг) належним чином оформленими первинними документами, факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентом та спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що всі вищезазначені первинні бухгалтерські документи, які надані позивачем оформлені у відповідності до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та повністю відображають реальність проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України).

Відповідно до ст. 149 ПК України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із ст. 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст. 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст. 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України в редакції, що діяла на час спірних операцій).

До складу витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України, входять витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, п.п. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, п. 138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п. 138.3 цієї статті та у ст.139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу;

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ст. 138 ПК України).

Згідно з п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст.138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно із п. 188.1 ст.188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено ст. 198 ПК України.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 ПК України).

За приписами п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Згідно із п. 201.4 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7. ст. 201 податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно із п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит пов'язано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, пов'язаній з господарською діяльністю платника податку.

У свою чергу, формування податкового кредиту дає право на відшкодування сплаченого до бюджету податку на додану вартість.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас, під час вирішення спірних правовідносин судом апеляційної інстанції враховується правова позиція викладена в рішенні Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб, за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Стосовно посилань відповідача на кримінальне провадження № 42014000000000259 що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.04.2014 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідачем не надано, а в матеріалах справи не міститься, вироку у кримінальній справі який би набрав законної сили та яким би встановлювались обставини протиправної діяльності позивача, або його контрагентів, або їх посадових осіб, з яких би вбачався зв'язок та обізнаність позивача щодо можливої протиправної діяльності певних підприємств та щодо можливої спрямованості певних угод на ухилення від сплати податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, в даному випадку Києво-Святошинською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, як суб'єктом владних повноважень, не надано обґрунтованих доводів та не доведено правомірності спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог чинного законодавства України.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2016 року - без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області шляхом їх безспірного списання несплачений при поданні апеляційної скарги судовий збір в розмірі 34 364,68 грн. (тридцять чотири тисячі триста шістдесят чотири гривні 68 копійок) на рахунок Київського апеляційного адміністративного суду - 31211206781007, код ЄДРПОУ - 38004897, МФО банку - 820019, отримувач - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві, код класифікації доходів бюджету - 22030101.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: Н.В. Безименна

О.В. Карпушова

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Безименна Н.В.

Карпушова О.В.