Постанова

від 20.12.2019 по справі 810/1723/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2019 року

Київ

справа №810/1723/16

адміністративне провадження №К/9901/36238/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2016 року (головуючий суддя - Панова Г.В.)

та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року (колегія суддів: Кобаль М.І., Безименна Н.В., Курпушова О.В.)

у справі №810/1723/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Візігот"

до Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Візігот" (далі - Товариство) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про правомірність визначення своїх податкових зобов`язань та протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень контролюючого органу.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Києво- Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області від 12.10.2015 № 0003232200 та № 0003222200; стягнуто з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Києво- Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Візігот" сплачений ним судовий збір у сумі 31 240 грн 62 коп.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем первинні документи в сукупності з іншими доказами повністю підтверджують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач, посилаючись на наявні в АІС Податковий блок розбіжності та акти про неможливість проведення зустрічних звірок певних контрагентів позивача, зазначає про нереальність господарських відносин Товариства з контрагентами у перевіряємому періоді.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

30 серпня 2017 року від Товариства надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких позивач зазначив про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи у період з 20.08.2015 по 27.08.2015 посадовими особами ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку "Візігот" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період роботи з 01.01.2014 по 30.04.2015.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 07.09.2015 №292/10-13-22-02-20/36263179 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з акту, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог:

- п.п. 14.1.36, 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, 138.2, 138.4, п.п. 138.10.3 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму - 694 836 грн в тому числі по періодах: рік 2014 - 694 836 грн;

- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 971 330 грн в тому числі по періодах: березень 2014 - 80 967 грн; квітень 2014 - 76 000 грн, травень 2014 -77 632 грн; червень 2014 - 103 854 грн; липень 2014 - 85 800 грн; серпень 2014 -54 667 грн; вересень 2014 - 80 607 грн; жовтень 2014 - 62 233 грн; листопад 2014 - 76 080 грн; грудень 2014 - 74 200 грн; січень 2015 - 96 250 грн; лютий 2015 - 57 000 грн; березень 2015 - 46 040 грн.

На підставі Акта перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 12.10.2015:

- № 0003232200 форми "Р", яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт/послуг) (14010100) на суму 1 214 163, 00 грн, з яких 971 330 грн за основним платежем та 242 833 грн за штрафними санкціями.

- № 0003222200 Форми "Р", яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств (11021000) у сумі 868 545, 00 грн, з яких 694 836, 00 грн за основним платежем та 173 709, 00 грн за штрафними санкціями.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Отже, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Замовник) та ТОВ Компанія БТС (Виконавець) було укладено ряд договорів на надання клірингових послуг.

Крім того, між ТОВ Візігот (Замовник) та ТОВ Компанія БТС (Виконавець), ТОВ Тоніс ЛТД (Виконевець), ТОВ КВП Спецбуд (Виконавець) в перевіряємий період було укладено ряд договорів на виготовлення та розповсюдження поліграфічної продукції.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов`язань.

Зокрема, судами досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку, зокрема таких як податкові накладні, специфікації, акти приймання - передачі виконаних робіт (надання послуг), акти звірки взаємних розрахунків, тощо.

Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами.

Розрахунки між сторонами договорів здійснювались у безготівковій формі, про що зазначено в акті перевірки на не заперечується контролюючим органом.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договору .

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб`єкта господарювання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Зокрема посилання контролюючого органу на наявність актів про неможливість проведення зустрічних звірок, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, під час складення таких актів будь-які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаних актів з відображенням в них окремих відомостей, зокрема щодо нереальності операцій, не відповідають критерію юридичної значимості, а отже не є належними доказами в розумінні процесуального Закону.

Крім того, відповідачем не надано, вироку у кримінальній справі який би набрав законної сили та яким би встановлювались обставини протиправної діяльності позивача, або його контрагентів, або їх посадових осіб, з яких би вбачався зв`язок та обізнаність позивача щодо можливої протиправної діяльності певних підприємств та щодо можливої спрямованості певних угод на ухилення від сплати податків.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів та специфіку придбаних товарів (послуг), колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова