Ухвала

від 16.02.2017 по справі 820/3417/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2017 р.Справа № 820/3417/16 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Кононенко З.О. , Зеленського В.В.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О. Касян В. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.08.2016р. по справі № 820/3417/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Делтана"

до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Делтана" (далі - позивач, ТОВ "Делтана"), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач), в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000581402 від 08.06.2016 року про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1131609 грн., у тому числі за основним платежем - 754406,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 377203,00 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0000591402 від 08.06.2016 року про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 151613,00 грн.; судові витрати покласти на відповідача по справі.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.08.2016 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Делтана" - задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 08.06.2016 року № 0000581402 та № 0000591402.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Делтана" (місцезнаходження: 61177, м.Харків, вул.Золочівська, буд.4 А, код ЄДРПОУ - 32235849) судовий збір у розмірі 19248 (дев'ятнадцять тисяч двісті сорок вісім) грн. 34 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (місцезнаходження: 61166, ми.Харків, пр-т Науки, буд.9, код ЄДРПОУ 39859805).

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту дослідження доказів і ненадання належної оцінки обставинам справи.

Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу - безпідставною, у зв'язку з чим просить суд апеляційної інстанції скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання 16.02.2017 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що ТОВ "Делтана" пройшло передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набуло правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи 23.10.2002 року №04059243Ю0027511, включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, код - 32235849. (а.с.19).

Станом на дату складання акту перевірки підприємство перебувало на обліку як платник податків в Західній ОДПІ м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області.

На підставі наказу від 12.04.2016 р. № 255, виданого Західною ОДПІ м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області, відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Делтана", код ЄДРПОУ - 32235849, з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським відносинам з ТОВ "ТК Комівояжер" (код ЄДРПОУ 39948072) за грудень 2015 року - січень 2016 року.

Результати перевірки оформлені актом №1416/20-30-14-02-10 від 29.04.2016 р. (а.с.18-46).

За висновками перевірки позивачем - ТОВ "Делтана" порушено:

1) п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755 - ІV (із змінами і доповненнями), внаслідок чого підприємством неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 754406 грн., у т.ч. за грудень 2015 року у сумі 168459 грн., за січень 2016 року у сумі 585947 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет у розмірі 754406 грн., у т.ч. за грудень 2015 року у сумі168459 грн., січень 2016 року 585947 грн.;

2) ст.14.1.27 п.14.1 ст.14, ст.138, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755 - ІV (із змінами і доповненнями), внаслідок чого підприємством занижено фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень БО на загальну суму 842295 грн., у т.ч. ПДВ у 2015 році на суму 842295 грн., що призвело до заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет у розмірі 151613 грн.

З посиланням на вказаний вище акт перевірки, Центральною ОДПІ м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (яка є правонаступником Західної ОДПІ) прийняті податкові повідомлення-рішення від 08.06.2016 р.:

- № 0000581402, яким ТОВ "Делтана" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1131609,00 грн., з яких 754406 грн. - основний платіж, 377203 грн. - штрафні (фінансові) санкції (а.с.15);

- №0000591402, яким ТОВ "Делтана" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 151613,00 грн. (а.с.16).

Не погоджуючись з висновками акта перевірки та прийнятими на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку відповідачем не доведено правомірності мотивів для винесення спірних податкових повідомлень - рішень, що зумовлює висновок про необґрунтованість визначення платнику податків додаткових податкових зобов'язань і, як наслідок, наявність факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Делтана".

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Приписами пункту 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Щодо визначення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до п. 138.1. ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1. Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Разом з тим, відповідно до пункту 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зауважити на те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами та які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що позивач у перевіреному періоді мав господарські взаємовідносини з ТОВ "ТК Комівояжер" (код ЄДРПОУ 39948072).

Так, на підставі договору поставки №1112 від 12.11.2015 року та №25 від 25.01.2016 року, укладеного між ТОВ "Делтана" (покупець) та ТОВ "ТК Комівояжер" (продавець), продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити хімічну продукцію (далі - товар) в асортименті та кількості згідно з "Специфікацією" та/або видатковою накладною до цього договору, які є невід'ємною його частиною (а.с.47-49, 50-52).

Необхідно зауважити, що за формою складення, змістом прав і обов'язків сторін, предметом домовленостей, суттєвими умовами, порядком виконання зобов'язань тощо, означений договір закону не суперечить, вчинений між реально існуючими суб'єктами права зі статусом юридичних осіб, не має відношення до обігу обмежених в цивільному/господарському обороті товарів (робіт, послуг), на порушення інтересів держави як учасника суспільних публічних правовідносин з справляння податків (зборів) не спрямовані.

На підтвердження доводів про реальність господарських операцій за правочином позивач надав складені контрагентом:

- копії видаткових накладних: №1012 від 10.12.2015 р. на суму 1010751,38 грн. (у т.ч. ПДВ 168458,56 грн.); №2901 від 29.01.2016 р. на суму 1799342,64 грн. (у т.ч. ПДВ 299890,44 грн.), №2901/01 від 29.01.2016 р. на суму 1716341,42 грн. (у т.ч. ПДВ 286056,90 грн.) (а.с.53-55);

- копії платіжних доручень: №461 від 09.12.2015 р. на суму 50000,00 грн., №471 від 10.12.2015 р. на суму 67470,00 грн., №2807 від 16.12.2015 р. на суму 377000,00 грн., №525 від 25.12.2015 р. на суму 50000,00 грн., №2888 від 25.12.2015 р. на суму 71290,00 грн., №551 від 13.01.2016 р. на суму 150000,00 грн., №3051 від 25.01.2016 р. на суму 100058,00 грн. (а.с.70-76).

Перевезення вантажу здійснювалося перевізником ТОВ ПКФ "Союз СВ" на замовлення ТОВ "Делтана", що також підтверджується товаро-транспортними накладними: №2901/01 від 29.01.2016 р. на суму 1799342,64 грн., №1012 від 10.12.2015 р. на суму 1010751,38 грн., №2901 від 29.01.2016 р. на суму 1716341,42 грн. (а.с.56-58).

На обґрунтування господарської мети, представник позивача в письмових поясненнях та в ході розгляду справи зазначив, що необхідність придбання у ТОВ "ТК Комівояжер" плівки полягала у використанні останньої для виробництва пакувальних матеріалів для продукції продтоварного призначення, що підтверджується звітами виробництва продукції (а.с.77-145).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаними правочинами шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на те, що відповідачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагента статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочину, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ "Делтана". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ "Делтана" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів (послуг), отриманих від ТОВ "ТК Комівояжер", взаємопов'язаності позивача та вказаного контрагента, обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "ТК Комівояжер" і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

З приводу посилань відповідача на те, що ТТН містять певні дефекти та неточності, а саме: розділ "Пункт навантаження" не вказана адреса; розділ "відпуск за довіреністю вантажоодержувача..." не заповнено; розділ "вантажно-розвантажувальні операції" не заповнено, колегія суддів зауважує на таке.

Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р. визначено лише права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту та не встановлюються правила податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податку.

При цьому, товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до положень Закону України "Про бухгалтерський облік та податкову звітність в Україні" бухгалтерський облік господарських операцій в Україні ведеться на підставі первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи складаються під час здійснені господарської операції, або безпосередньо після її закінчення.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В даному випадку, первинними документами, що підтверджують факт господарської операції, є видаткові, податкові накладні та розрахункові документи.

Також, необхідно зауважити на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що загальна сума господарської операції між позивачем та ТОВ "ТК Комівояжер" з придбання товару включена до складу податкового кредиту.

Придбаний позивачем товар використовувався у власній господарській діяльності.

ТОВ "ТК Комівояжер" здійснило постачання товарів, що підтверджується відповідними первинними документами, а саме видатковими накладними.

Отже, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності (накладних), невірне оформлення такого документу як товарно-транспортна накладна не може бути підставою для висно вків про відсутність документального підтвердження податкового кредиту та підтвер дження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки ві дповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не витрати з придбання ТМЦ.

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в акті перевірки та в апеляційній скарзі про відсутність факту реального вчинення господарських операцій через отримання податкової інформації, а саме: ГУ ДФС у Харківській області від 01.03.2016р. №101/20-40-14-08-12/39948072 "Результати опрацювання зібраної податкової інформації щодо ТОВ "ТК Комівояжер" за звітний період декларування ПДВ за січень 2016 р. (а.с.161-168), ГУ ДФС у Харківській області від 12.02.2016 р. №16/20-40-22-09-12/39948072 "Результати опрацювання зібраної податкової інформації щодо ТОВ "ТК Комівояжер" за звітний період декларування ПДВ за грудень 2015 р. (а.с.169-175), довідки від 29.01.2016 року № 160/20-31-07-15, якою місцезнаходження платника податків не встановлено, колегія суддів зауважує на таке.

Належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського Кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного Кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платників податків або за викладеними в акті фактами діяльності платників податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом податкової інформації, в якій викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентами платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, податкова інформація, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на те, що доводи відповідача про відсутність місцезнаходження контрагента позивача - ТОВ "ТК Комівояжер" спростовуються наданим представником позивача суду витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1001240040 від 05.08.2016 року. (а.с.182-185).

Окрім того, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що при дослідженні ланцюга постачання, згідно зареєстрованих податкових накладних у січні 2016 р. ТОВ "ТК Комівояжер" реалізовано товари, відмінні від придбаних, що ставить під сумнів реальність господарських операцій, з огляду на таке.

При дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, саме тому визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку, не має безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Колегія суддів зауважує на індивідуальний характер юридичної відповідальності платників податку. ТОВ "Делтана" не може нести відповідальність за можливе порушення податкового та валютного законодавства його контрагентом та постачальниками по ланцюгу постачання.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови для цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "ТК Комівояжер" мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем не доведено правомірність його рішень, що оскаржуються.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені ст.14.1.27 п.14.1 ст.14, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, ст. 138, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних рішень, а тому податкові повідомлення - рішення від 08.06.2016 року № 0000581402 та № 0000591402 підлягають скасуванню.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.08.2016р. по справі № 820/3417/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя П'янова Я.В. Судді Кононенко З.О. Зеленський В.В. Повний текст ухвали виготовлений 21.02.2017 р.