Рішення

від 23.02.2017 по справі 698/417/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ



АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/491/17

Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 19

ОСОБА_1

Доповідач в апеляційній інстанції

ОСОБА_2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого

ОСОБА_2

суддів

ОСОБА_3, ОСОБА_4

при секретарі

ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 23 листопада 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживача шляхом визнання договору недійсним та стягнення коштів переданих за недійсним правочином,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_6 звернулася до суду із вказаним позовом, яким просила визнати недійсним договір фінансового лізингу від 21.04.2016 №003189, укладений між сторонами справи, та стягнути з відповідача на користь позивача 30000,00 грн., одержаних за недійсним договором, мотивуючи про те, що зазначений договір вона уклала з метою придбання автомобілю «Cherry Tiggo». За цим договором позивач передала кошти у сумі 30000,00 грн. Умови вказаного договору суперечать чинному законодавству, є несправедливими і порушують її права, як споживача. На її думку, у діях відповідача містяться ознаки нечесної підприємницької практики, які полягають у вчинені дій спрямованих на введення позивача в оману шляхом надання нечіткої та неправдивої інформації, що спричинило викривлення її волі. Умови договору порушують принципи добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін, чим завдають шкоди інтересам споживача. Зокрема, позивач стверджує, що у вказаному договорі виключені та обмежені її права, як лізингоодержувача, по відношенню до лізингодавця. При цьому у разі неналежного виконання останнім обов’язків щодо передачі предмета лізингу належної якості договором не передбачена відповідальність. Одночасно, права лізингодавця є непропорційно розширеними, що суперечить вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів.

Крім того, позивач вважає, що спірний договір є нікчемним згідно ст.ст. 220, 799 ЦК України оскільки його не посвідчено нотаріально.

Рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської області від 23.11.2016 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вказує на те, що суд надав перевагу загальним нормам ЦК України, а не спеціальним нормам ЗУ «Про фінансовий лізинг»; лізингодавець не несе відповідальності за якість предмета лізингу, оскільки за це відповідає продавець – ст. 808 ЦК України; лізингодавець - це покупець товару, позивач - це споживач фінансової послуги лізингодавця, а не покупець товару, отже умови спірного договору є справедливими; апелянт вважає, що він має право здійснювати індивідуальний лізинг без ліцензії та на підставі довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої нацкомфінпослуг; договір фінансового лізингу не має посвідчуватись нотаріально, так як це не передбачено ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг», що регламентує форму такого виду договорів; ст. 799 ЦК України, яка передбачає обов‘язкове нотаріальне посвідчення договору найму транспортного засобу не поширює свою дію на договори фінансового лізингу; апелянт вважає, що нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу не дозволяється Порядком вчинення нотаріальних дій та на момент укладення договору ще не існує транспортного засобу; апелянт вважає, що його доводи також підтверджуються постановою КМУ від 07.12.2016 №913 «Про затвердження ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів)»; ЗУ «Про захист прав споживачів» не має пріоритетного значення при регулюванні правовідносин з приводу фінансового лізингу, перевагу слід надавати спеціальному ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; не є порушенням закону відсутність більш детального опису предмету лізингу та відсутність погодження особи постачальника, оскільки лізингоодержувач доручив лізингодавцю самостійно обирати предмет лізингу на підставі загальної специфікації та обирати продавця (ст. 11 ЗУ «Про фінансовий лізинг»); у останніх за часом правових висновках ВСУ щодо правовідносин з приводу фінансового лізингу не йдеться про відсутність ліцензії у лізингодавця та нотаріального посвідчення договору як підстави для визнання його недійним; позивач, посилаючись на правовий висновок ВСУ, поставив під сумнів усю лізингову діяльність в Україні, оскільки обставини даної справи не тотожні обставинам, про якій йдеться у постановах ВСУ; відповідальність лізингодавця регламентується спеціальним законом, отже не може йти мова про дисбаланс прав і обов‘язків сторін у справі; застосування еквіваленту обсягу зобов‘язань лізингоодержувача в іноземній валюті не суперечить вимогам законодавства та відображено в додатку №1 до договору зі змістом якого позивач обізнаний; ВСУ у своїх правових висновках встановив, що адміністративний платіж та штраф за односторонню відмову лізингоодержувача від договору не є несправедливими умовами договору; у даній справі адміністративний платіж за договором відповідає вимогам ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг»; суд мав на підставі ст. 217 ЦК України визнавати недійсним спірний договір в частині; позивачем не обґрунтовано розмір судових витрат.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з’явилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав та мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що при укладені спірного договору порушено принцип добросовісності, оскільки до договору включені умови, які є несправедливими через дисбаланс між правами та обов'язками сторін, а дії відповідача були такими, що вводили позивача в оману.

Колегія суддів в цілому погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що, встановивши дійсні обставини справи, суд дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалив у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, колегія суддів не вбачає, виходячи з наступного.

При розгляді справи встановлено, що 21.04. 2016 між ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» (лізингодавець) та ОСОБА_6 (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу (з додатками) – спірний договір, предметом якого є транспортний засіб марки/модель «Cherry Tiggo», комплектація/модифікація «comfort», об’єм/тип двигуна 1,8, бензин, тип КПП механічна, тип приводу 4х2, зазначений у п.1.1 ст.1 Договору та у Специфікації, що є додатком № 2 до Договору, вартістю 11718,75 доларів США, що на дату укладення договору (п.8.2) згідно обмінного курсу долара США до української гривні, становить 300000,00 грн. (а.с.6-13).

З квитанцій від 21.04.2016 №№ 541408154.1, 541397657.1 вбачається, що на виконання умов спірного договору ОСОБА_6 перерахувала кошти в сумі 30000,00 грн. на рахунок ТОВ «ЛК»Ваш Авто» (а.с.14).

З листа ТОВ «ЛК»Ваш Авто» від 12.05.2016 №1991 вбачається, що товариство у відповідь на заяву ОСОБА_6 про розірвання договору повідомило останню про отримання перерахованих коштів в сумі 30000,00 грн. та зарахування їх згідно п.9.7 спірного договору фінансового лізингу як адміністративного платежу, який не підлягає поверненню, а також про прийняття пропозиції та розірвання вказаного договору з 25.04.2016.

Крім того, з довідки Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 11.06.2015 серії ФЛ №551 вбачається, що ТОВ «ЛК»Ваш Авто» взято на облік як юридичну особу суб’єкта господарювання, яка за своїм правовим статусом не є фінансовою установою, але має право надавати послуги з фінансового лізингу (а.с.49).

Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Згідно з п.1.3 спірного договору лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати його у користування лізингоодержувачу на строк та умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах на умовах даного договору фінансового лізингу та згідно з положенням чинного законодавства; п.1.4 спірного договору фінансового лізингу - лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, ЗУ «Про фінансовий лізинг».

Крім того, ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом частини п’ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч.6 ст.18 цього Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч.2 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» – умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п.п.2,3 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірвання або невиконанням ним договору (п.4 ч.3 ст.18 Закону).

Аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами, дає підстави для висновку про те, що цей договір містить, зокрема, такі несправедливі умови: відсутність відповідальності лізингодавця за якість предмета лізингу при тому, що вибір цього предмета та вибір продавця покладено на лізингодавця (п.1.4 спірного договору фінансового лізингу).

Тут слід погодитися з посиланням суду першої інстанції на те, що за змістом ч.1 ст.808 ЦК України, яка регламентує відповідальність продавця (постачальника) предмета договору лізингу, якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Крім того, згідно спірного договору фінансового лізингу вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, оскільки у вказаному договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару. Отже пункт 1.4 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності предмета лізингу його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу, тощо прямо суперечить вимогам статті 808 ЦК України.

Колегія суддів оцінює критично апеляційні доводи про те, що лізингодавець правомірно не несе відповідальності за якість предмета лізингу, оскільки за це відповідає продавець, так як дана позиція суперечить вищенаведеним положенням ст.808 ЦК України. Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що вибір продавця та предмету лізингу договором покладено на лізингодавця, отже фактично сторони договору погодили між собою, що лізингодавець забезпечить лізингоодуржавача у порядку, визначеному договором, предметом лізингу (автомобілем), та при цьому не нестиме ніякої відповідальності за якість цього предмету, що є нелогічним та суперечить вимогам ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Колегія суддів також відхиляє апеляційні доводи про те, що ЗУ «Про захист прав споживачів» не застосовується до правовідносин, які наявні між сторонами у справі, оскільки ВСУ у витязі із судової практики з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів зазначено таке.

Згідно з преамбулою ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

У ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що фінансовими послугами вважаються, зокрема: залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту та ін.

Фінансові послуги можна поділити на банківський сектор і небанківський (кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії та ін.).

Характер фінансових правовідносин, стороною в яких є фізична особа (споживач), а також використані у ЗУ «Про захист прав споживачів» та ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» терміни «фінансова установа», «фінансова послуга» дають підстави вважати, що правовідносини з приводу укладення та виконання договору фінансового лізингу з фізичною особою (споживачем) безсумнівно входять до сфери правового регулювання ЗУ «Про захист прав споживачів».

Далі, відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст.628 ЦК України.

Згідно ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Зазначені правові висновки, які в силу ст. 360-7 ЦК України є обов‘язковими для судів України, викладено у постанові ВСУ від 16.12.2015 у справі №6-2766цс15.

У даній справі спірний договір фінансового лізингу нотаріально посвідчено не було.

Колегія суддів відхиляє апеляційні доводи про те, що суд надав перевагу загальним нормам ЦК України, а не спеціальним нормам ЗУ «Про фінансовий лізинг», адже судом вірно застосовано указані нормативно-правові акти, а апелянтом не доведено у чому саме полягає помилковість в їх застосуванні. Слід врахувати, що суд застосовував ЦК України саме в частині, яка врегульовує правовідносини з приводу фінансового лізингу, що апелянтом не спростовано.

Не можна погодитися з трактуванням апелянтом положень ч.1 ст.808 ЦК України про те, що вказана стаття поширює свою дію на правовідносини з моменту передачі предмета лізингу у власність лізингоодержувачу, адже інтерес останнього при укладенні договору фінансового лізингу полягає в отриманні в користування предмета лізингу (що становить мету, з якою укладено договір фінансового лізингу), отже права на належну якість майна, яке є об‘єктом лізингу, мають бути захищені з моменту його одержання лізингоодержувачем незалежно від правовою підстави користування цим майном (оренда чи право власності).

Не може бути мови про неналежну якість предмета лізингу, яким користується на підставі договору фінансового лізингу лізингоодержувач на правах оренди, та про послідуючу вже належну якість такого майна при переході до лізингоодержувача права власності на нього у ході виконання договору фінансового лізингу. Права лізингоодержувача на належну якість майна, яке йому передається за договором фінансового лізингу, мають бути захищені протягом усього строку дії договору.

Колегія суддів відхиляє апеляційні доводи про те, що договір фінансового лізингу не має посвідчуватись нотаріально, так як це не передбачено ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг», що регламентує форму такого виду договорів; нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу не дозволяється Порядком вчинення нотаріальних дій; на момент укладення договору ще не існує транспортного засобу, виходячи з таких міркувань.

Як вбачається з ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом; ч.2 ст.799 ЦК України - договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Із системного аналізу вказаних правових норм слідує, що договір фінансового лізингу, який має ознаки у тому числі договору оренди, має бути посвідчений нотаріально, оскільки немає окремої вказівки у параграфі 6 глави 58 ЦК України, яка присвячена виключно унормуванню правовідносин з приводу лізингу, та у спеціальному ЗУ «Про фінансовий лізинг» про відсутність вимог щодо нотаріального посвідчення даного виду договорів, отже мають застосовуватись загальні положення ст.799 ЦК України, які стосуються у тому числі й договорів лізингу, що передбачено ч.2 ст.806 ЦК України.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на постанову КМУ від 07.12.2016 №913 «Про затвердження ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів)», яка не передбачає нотаріального посвідчення договорів лізингу, оскільки дана постанова на моменту укладення спірного договору ще не існувала та, відповідно, застосована бути не могла. Колегія суддів констатує, що такі висновки є вірними незалежно від змісту вказаного акта КМУ.

Колегія суддів враховує, що апеляційні доводи щодо відсутності детального опису предмету лізингу та відсутності погодження особи постачальника не спростовують висновків суду, оскільки не стосуються нотаріального посвідчення спірного договору чи відсутності обов‘язків у лізингодавця забезпечити належну якість предмету лізингу.

Колегія суддів відхиляє апеляційні доводи з посиланням на правові висновки ВСУ щодо правовідносин з приводу фінансового лізингу у яких не йдеться про відсутність ліцензії у лізингодавця та нотаріального посвідчення договору як підстав для визнання його недійним, оскільки висновки щодо указаних обставин не були предметом розгляду у ВСУ.

Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що судом першої інстанції не надавалося оцінки обставинам щодо адміністративного платежу по спірному договору, отже відповідні апеляційні доводи правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку визнання недійсним спірного договору фінансового лізингу у певній частині, про що вказує апелянт, не є вірним, адже судом в якості підстави для недійсності правочину встановлено відсутність його нотаріального посвідчення, яке в даному випадку є обов‘язковим, та встановлено таку несправедливість умов (стосовно якості предмету лізингу, яка всупереч ч.1 ст.808 ЦК України не гарантується лізингодавцем), що безпосередньо стосується права та інтересу лізингоодержувача на отримання в результаті укладення спірного договору фінансового лізингу матеріального блага (автомобіля) належної якості.

Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для скасування рішення суду, яке є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Далі, відповідно до роз‘яснень п.48 постанови Пленуму ВССУ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Однак у даній справі наявний лише договір про надання правової допомоги, проте ніяких доказів сплати по ньому коштів (квитанція, розписка тощо) суду надано не було. Також у справі відсутнє обґрунтування того, у чому саме полягала отримана позивачем правова допомога – складення позовної заяви, клопотань, участь представника у судових засіданнях тощо.

Отже витрати на правову допомогу, надану позивачу, не підтверджуються доказами, а відшкодування їх за рахунок відповідача у справі є помилковим.

Відповідно до положень ст.309 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення по справі, які суд вважав доведеними, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Отже рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 23.11.2016 у даній справі в частині вирішення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 4000,00 грн. витрат на правову допомогу слід скасувати у зв‘язку з недоведеністю обставин, що мають значення по справі, які суд вважав доведеними, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог за недоведеністю.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу – задовольнити частково.

Рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 23 листопада 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживача шляхом визнання договору недійсним та стягнення коштів переданих за недійсним право чином, в частині вирішення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 4000,00 грн. витрат на правову допомогу – скасувати.

У задоволенні вимог ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про відшкодування витрат на правову допомогу – відмовити.

У решті рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 23 листопада 2016 року в даній цивільній справі - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня його проголошення.

Головуючий :

Судді :