Постанова

від 21.02.2017 по справі 910/18722/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2017 р. Справа№ 910/18722/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Пашкіної С.А.

Жук Г.А.

за участю секретаря судового засідання Бовсунівської Л.О.,

представників

позивача Василенко А.С.

Красько О.В.

відповідача Семенюк Н.М.

третьої особи 1Ткаченко О.О.

третьої особи 2,3 не з'явились,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2016 по справі №910/18722/16 (суддя Якименко М.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "АТП-1"

до Київської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

1. Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

2. Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві

3. Департамент фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про стягнення 15 391 518,53 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2016 по справі №910/18722/16 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Київської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "АТП-1" 13976603 грн. 15 коп. - інфляційних втрат, 1414915 грн. 38 коп. - 3% річних, 206700 грн. 00 коп. - судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Київська міська рада звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2017 прийнято апеляційну Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2016 по справі №910/18722/16 до провадження та призначено до розгляду 20.02.2017.

14 лютого 2017 року представником позивача, через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів, подано відзив на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 20.02.2017 оголошено перерву до 21.02.2017.

В судове засідання 21.02.2017 з'явились представники позивача, відповідача та третьої особи 1.

Представники третіх осіб 2 та3 в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно зі ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги, що представники третіх осіб 2 та3 повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представників третіх осіб 2 та3.

Представники відповідача та третьої особи 1 в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просили скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2016.

Представники позивача в судовому засіданні заперечили проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просили залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2016.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи 1, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

21 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "АТП-1" (в подальшому перейменовано на Публічне акціонерне товариство "АТП-1", покупець) та Київською міською радою (продавець) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення (далі по тексту Договір).

Відповідно до умов Договору продавець, на підставі рішення Київської міської ради від 27.12.2007 року №1580/4413 продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на вулиці Промисловій, 1 у м. Києві, (кадастровий номер 8000000000:90:115:0018), площею 8,0386 га, у межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені у технічній документації земельної ділянки.

Згідно з п.2.1 Договору ціна продажу земельної ділянки за цим договором становить 72506601,00 грн. В рахунок цієї суми відповідно до угоди № 93 від 29.08.2007 року, укладеної між позивачем та Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) позивачем сплачено відповідачу аванс у розмірі 4321187,73 грн.

Сума в розмірі 68185413,27 грн. може сплачуватися у розстрочку протягом одного року рівними частками до двадцять п'ятого числа кожного місяця від дня нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки (п.2.2 Договору).

Пунктом 3.2 Договору сторони погодили, що продавець зобов'язується після повної сплати позивачем суми, зазначеної у розділі другому цього договору, та пені за прострочення платежів (при наявності такої пені), оформити та видати впродовж тридцяти календарних днів позивачу державний акт на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до п.6.1 Договору обов'язок відповідача передати земельну ділянку позивачу вважається виконаним і право власності на земельну ділянку переходить до позивача після одержання позивачем державного акту на право власності на земельну ділянку.

Згідно з п.9.2 Договору розірвання цього договору здійснюється у випадках та в порядку, передбачених законодавством України.

17 листопада 2009 року між позивачем та відповідачем підписано Договір про внесення змін до договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008 року, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сокуренко О.Д. та зареєстровано в реєстрі №794 (далі по тексту - Договір про внесення змін), за умовами якого вирішено внести зміни в наступні пункти:

- в підпункті 2.2 пункту 2 договору, слова "одного року" замінено на слова "п'ять років";

- підпункт 3.2 пункту 3 договору, викласти в наступній редакції: "Після сплати позивачем першого платежу оформити та видати позивачу державний акт на право власності на земельну ділянку.".

На виконання умов Договору, з урахуванням авансового внеску, позивач сплатив відповідачу 15686423,29 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками.

Як вбачається з матеріалів справи, в зв'язка з істотним порушенням відповідачем умов Договору позивач звернувся з позовом до суду про розірвання Договору.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2013 по справі №910/9122/13, яка залишена без змін постановою Вищого Господарського суду України від 01.12.2013, розірвано договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008, укладений між Київською міською радою та Публічним акціонерним товариством "АТП-1" (в минулому відкрите акціонерне товариство "АТП-1").

Відповідно до п. 4.5 Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008 року, Відповідач зобов'язаний повернути ПАТ "АТП-1" всі грошові кошти, сплачені на підставі Договору після розірванні цього Договору.

В подальшому, в зв'язку з відмовою відповідача у поверненні коштів, сплачених позивачем за розірваним договором, ПАТ "АТП-1" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Київської міської ради суми у розмірі 15686423,29 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.07.2015 по справі №910/11077/15 залишеним без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2016 та Постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2016, позов задоволено повністю. Стягнуто з Київської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "АТП - 1" 15686423 грн. 29 коп. та судовий збір в розмірі 73080 грн. 00 коп.

Місцевим господарським судом встановлено, 08.09.2016 відповідачем сплачено, а позивачем отримано грошові кошти в розмірі 15686423,29 грн., на підставі рішення та наказу суду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, позивач зазначив, що відповідачем несвоєчасно повернуто кошти отримані зо Договором.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не виконав його в строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 4.5. Договору встановлено, що при розірванні цього Договору з вини Продавця суми, сплачені Покупцем Продавцю на виконання цього Договору, включаючи суми авансу (ів), повертаються йому Продавцем в повному обсязі. Покупець також має право на компенсацію збитків, спричинених розірванням цього Договору з вини Продавця.

Враховуючи, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2013 по справі №910/9122/13, яка залишена без змін постановою Вищого Господарського суду України від 01.12.2013 Договір розірвано, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що обов'язок відповідача повернути грошові кошти в розмірі 15686423,29 грн. виник з моменту набрання законної сили постанови Київського апеляційного господарського суду - 04.09.2013.

Згідно з вимогами ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В той же час відповідач свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів виконав лише 08.09.2016.

Частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 06.12.2016 подано клопотання про застосування строку позовної давності та відмову в задоволенні позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відмовляючи в задоволенні зазначеного клопотання, місцевий господарський суд виходив з того, що перебіг позовної давності перервано, про що свідчать дії позивача зі зверненням з позовом до суду з вимогою про стягнення з відповідача 15686423,29 грн. за Договором який розірвано судом, та винесенням відповідних судових рішень за результатами розгляду позовних вимог.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 257 ЦК України позовна давність установлюється тривалістю в три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (частина перша статті 258 ЦК України). Водночас законодавець не допускає зміни порядку обчислення позовної давності, встановленого імперативними нормами статей 253- 255 ЦК України.

Згідно зі ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

При цьому, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності. Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій. Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами (ч. 2 пп. 4.4.1 п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 р.).

Як зазначалось вище, позивач звертався до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Київської міської ради суми боргу в розмірі 15686423,29 грн.

В той же час, визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами. Також і оплата боржником заборгованості, стягнутої з нього на підставі рішення суду, не може вважатися дією щодо визнання останнім свого боргу, зокрема , визнання додаткових вимог кредитора. Такі висновки викладено у постанові Вищого господарського суду України від 19 травня 2015 року по справі № 911/4376/14.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до місцевого господарського суду з даним позовом 16.10.2016, що підтверджується відміткою Господарського суду Київської області, в той час, як строк позовної давності сплив 05.09.2016 (набрання законної сили постанови Київського апеляційного господарського суду - 04.09.2013).

В постанові від 21 січня 2015 року по справі № 910/15311/13 Вищий господарський суд України вказав, що за змістом ст. 256 Цивільного кодексу України, позовною давністю є строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення чи захисту своїх прав. Подання особою позову до суду є свідченням того, що заінтересована особа (позивач) реалізував волю на примусове здійснення свого права, яке з урахуванням засад цивільного законодавства, викладених у ст. 3 Цивільного кодексу України, підлягає судовому захисту. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Таким чином, застосування наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у позові можливе за умови відсутності поважних причин її пропуску. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. При цьому, закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними.

Позивач на заперечення проти застосування строку позовної давності вказує лише на те, що мало місце переривання строку позовної давності (позов про стягнення боргу), а тому не доводить суду, що він пропустив строк позовної давності з об'єктивних причин.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що в зв'язку зі спливом строку позовної давності, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подачу позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене вище, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що місцевим господарським судом не повно та не об'єктивно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, в зв'язку з чим апеляційна скарга Київської міської ради підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2016 по справі №910/18722/16 скасуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2016 по справі №910/18722/16 задовольнити.

2.Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2016 по справі №910/18722/16. Прийняти нове.

3.В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

4.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "АТП-1" (01013, м. Київ, вул. Промислова, будинок 1; ідентифікаційний код 03746384) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 22883141) 227370 (двісті двадцять сім тисяч триста сімдесят) грн. 00 коп. - судового збору за подання апеляційної скарги.

5.Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6.Матеріали справи №910/18722/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.А. Пашкіна

Г.А. Жук