Рішення

від 19.06.2017 по справі 910/18722/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2017Справа №910/18722/16 За позовом Публічного акціонерного товариства "АТП-1"

до Київської міської ради

треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача :

1)Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради

(Київської міської державної адміністрації);

2) Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві;

3) Департамент фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про стягнення 15 391 518, 53 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники учасників сторін:

від позивача Болбот К.Ю. (за дов.);

від відповідача Перепелицін К. М. (за дов.);

від третьої особи 1 Ткаченко О.О. (за дов.);

від третьої особи 2 не з'явились;

від третьої особи 3 не з'явились.

На підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) в судовому засіданні 19.06.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "АТП-1" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської ради про стягнення 15 391 518,53 грн., з яких 13 976 603, 15 грн. інфляційні втрати та 1 414 915, 38 грн. 3 % річних.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.12.2016 у справі №910/18722/16 позов задоволено повністю: стягнуто з Київської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "АТП-1" 13 976 603 (тринадцять мільйонів дев'ятсот сімдесят шість тисяч шістсот три) грн. 15 коп. - інфляційних втрат, 1 414 915 (один мільйон чотириста чотирнадцять тисяч дев'ятсот п'ятнадцять) грн. 38 коп. - 3% річних, 206 700 (двісті шість тисяч сімсот) грн. 00 коп. - судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2017 вирішено: апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2016 по справі № 910/18722/16 задовольнити; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2016 по справі № 910/18722/16. В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі; стягнути з Публічного акціонерного товариства "АТП-1" на користь Київської міської ради 227 370 (двісті двадцять сім тисяч триста сімдесят) грн. 00 коп. - судового збору за подання апеляційної скарги.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.04.2017 касаційну скаргу задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2016 у справі № 910/18722/16 скасовано. Справу № 910/18722/16 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

При цьому, в постанові Вищого господарського суду України від 11.04.2017 вказано, що суди не врахували, що обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих в тому числі як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, оскільки він є за своєю суттю відповідальністю за порушення зобов'язання, та не дослідили зміст п.4 договору "Відповідальність Сторін", який містить п. п. 4.5., який ними оцінений як такий, що унормовує виникнення у відповідача - кредитора в даних зобов'язальних правовідносинах купівлі-продажу, обов'язок повернути в повному обсязі отримані суми внаслідок припинення підстави набуття таких сум, що не створює ані грошового зобов'язання, ані встановлює строків його виконання, позаяк в наведеному пункті йдеться про повернення сплачених сум при (тобто в умовах) розірванні договору, що, в свою чергу, виключає факт прострочення. Разом із тим, суди не дали оцінку тому, що в п.4.5. договору сторонами унормовано лише право покупця на компенсацію збитків, спричинених розірванням договору.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду м. Києва № 04-23/1472 від 26.04.2017, відповідно до п. 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду було призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/18722/16.

В результаті зазначеного автоматичного розподілу справу №910/18722/16 передано на новий розгляд судді Усатенко І.В.

Ухвалою суду від 03.05.2017 справу призначено до розгляду на 29.05.2017.

Ухвалою суду від 29.05.2017 розгляд справи відкладено на 19.06.2017.

Через відділ канцелярії господарського суду 13.06.2017 від третьої особи - 2 надійшов відзив у справі № 910/18722/16 від 09.06.2017 вих. № 5-12/2255-6755.

В судове засідання 19.06.2017 представники третіх осіб - 2, 3 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи. Неявка третіх осіб - 2, 3 не перешкоджає розгляду справи.

Представники позивача, відповідача та третьої особи в судове засідання з'явилися та надали суду усні пояснення по суті справи, в яких позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, а відповідач та третя особа - 1 проти задоволення позовних вимог заперечили.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань по поверненню грошових коштів (авансу) за договором купівлі - продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008 в розмірі 15 686 423, 29 коп. при його розірванні, визначеного п. 4.5. вказаного договору, що обумовлює на думку позивача обов'язок відповідача по сплаті на користь позивача у відповідності до положень ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат нарахованих за період прострочення з 05.09.2013 по 08.09.2016.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав спливу строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог та з тих підстав, що обов'язок повернути в повному обсязі отримані суми внаслідок припинення підстави набуття таких сум не є грошовим зобов'язанням.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи - 1, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 21.05.2008 між ВАТ "АТП-1" (в подальшому перейменовано на ПАТ "АТП-1", покупець) та Київською міською радою (продавець) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення (далі по тексту - договір).

Відповідно до умов договору продавець, на підставі рішення Київської міської ради від 27.12.2007 №1580/4413 продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на вулиці Промисловій, 1 у м. Києві, (кадастровий номер 8000000000:90:115:0018), площею 8,0386 га, у межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені у технічній документації земельної ділянки.

Згідно з п.2.1. договору ціна продажу земельної ділянки за цим договором становить 72 506 601,00 грн. В рахунок цієї суми відповідно до угоди № 93 від 29.08.2007, укладеної між позивачем та Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), позивачем сплачено відповідачу аванс у розмірі 4 321 187,73 грн.

Сума в розмірі 68 185 413,27 грн. може сплачуватися у розстрочку протягом одного року рівними частками до двадцять п'ятого числа кожного місяця від дня нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки (п.2.2. договору).

Пунктом 3.2. договору сторони погодили, що продавець зобов'язується після повної сплати позивачем суми, зазначеної у розділі другому цього договору, та пені за прострочення платежів (при наявності такої пені), оформити та видати впродовж тридцяти календарних днів позивачу державний акт на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до п. 6.1. договору обов'язок відповідача передати земельну ділянку позивачу вважається виконаним і право власності на земельну ділянку переходить до позивача після одержання позивачем державного акта на право власності на земельну ділянку.

Згідно з п.9.2. договору розірвання цього договору здійснюється у випадках та в порядку, передбачених законодавством України.

17.11.2009 між позивачем та відповідачем підписано договір про внесення змін до договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сокуренко О.Д. та зареєстровано в реєстрі №794 (далі по тексту - договір про внесення змін), за умовами якого вирішено внести зміни в наступні пункти:

- в підпункті 2.2. пункту 2 договору, слова "одного року" замінено на слова "п'ять років";

- підпункт 3.2. пункту 3 договору, викласти в наступній редакції: "Після сплати позивачем першого платежу оформити та видати позивачу державний акт на право власності на земельну ділянку.".

На виконання умов договору, з урахуванням авансового внеску, позивач сплатив відповідачу 15 686 423, 29 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками.

У зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов договору позивач звернувся з позовом до суду про розірвання договору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2013 по справі № 910/9122/13, яка залишена без змін постановою Вищого Господарського суду України від 01.12.2013, розірвано договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008, укладений між Київською міською радою та ПАТ "АТП-1" (в минулому відкрите акціонерне товариство "АТП-1").

Відповідно до п.4.5. договору відповідач зобов'язаний повернути ПАТ "АТП-1" всі грошові кошти, сплачені на підставі договору при розірванні цього договору з вини продавця.

Після розірвання вказаного вище договору, ПАТ "АТП-1" звернулося до Київської міської ради із листом №451 від 18.08.2014, в якому просило повернути отримані Київрадою грошові кошти у розмірі 15 686 423, 29 грн. (копія листа із відміткою про його вручення міститься в матеріалах справи).

Однак, своїм листом за вих. №05703-9647 від 19.09.2014 Київська міська рада в особі Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) відмовила ПАТ "АТП-1" у поверненні коштів, посилаючись на те, що "судовими рішеннями по справі №910/9122/13 не визначено наслідків розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.05.2008 №898" (копія листа міститься в матеріалах спариви).

ПАТ "АТП-1" направило поштою до Київської міської ради Вимогу №178 від 02.04.2015, в якій вимагало повернення коштів у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Київська міська рада отримала вимогу №178 06.04.2015, що підтверджується поштовим повідомлення про вручення поштового відправлення (належним чином завірена копія міститься в матеріалах справи).

На Вимогу №178 від 02.04.2015 Київська міська рада в особі Департаменту земельних ресурсів надана відповідь - лист за вих. №05703-7701 від 30.04.2015, в якій посилалося на вже наданий раніше ПАТ "АТП-1" лист за вих. №05703-9647 від 19.09.2014 та при цьому зазначало про те, що рішення про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки не містять зобов'язального характеру (копія листа міститься в матеріалах справи).

В подальшому, у зв'язку з відмовою відповідача у поверненні коштів, сплачених позивачем за розірваним договором, ПАТ "АТП-1" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Київської міської ради суми у розмірі 15 686 423, 29 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.07.2015 по справі №910/11077/15 залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2016, позов задоволено повністю; стягнуто з Київської міської ради на користь ПАТ "АТП - 1" 15 686 423, 29 грн. та судовий збір в розмірі 73 080, 00 грн.

08.09.2016 відповідачем сплачено, а позивачем отримано грошові кошти в розмірі 15 686 423, 29 грн., на підставі рішення та наказу суду.

Предметом позову у справі є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України 15 391 518,53 грн., з яких 13 976 603, 15 грн. інфляційні втрати та 1 414 915, 38 грн. 3 % річних за період прострочення з 05.09.2013 (дата розірвання договору) по 08.09.2016 (дата отримання позивачем повернутих коштів).

Частинами 2 та 4 ст. 653 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) визначено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються, а сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом розірвання договору припиняє його дію на майбутнє і не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов'язань сторін, передбачені для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору, виходячи з характеру цього договору.

Як встановлено судом, в п. 4.5. договору сторонами було погоджено, що при розірванні договору з вини продавця суми, сплачені покупцем продавцю на виконання договору, включаючи суму авансу (ів), повертаються йому продавцем у повному обсязі. Покупець також має право на компенсацію збитків, спричинених розірванням договору з вини продавця.

Укладений між сторонами договір був розірваний за рішенням суду з підстав істотного порушення умов договору, відповідно з моменту прийняття відповідного судового рішення (04.09.2013) зобов'язання сторін за договором припинилися.

Статтею 623 ЦК України внормовано, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Враховуючи п. 4.5. договору та положення ст. 623 ЦК України внаслідок розірвання договору позивач має право на повернення йому суми авансу сплаченої за договором (аванс був повернутий) та на стягнення з відповідача збитків завданих розірванням договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 розміщена в розділі I "Загальні положення про зобов'язання" книга 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. При цьому важливим виявляється питання, які зобов'язання є грошовими.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.ч.1, 2 ст.509 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти (ч.2 ст.11 ЦК України).

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч.ч.1, 3 ст.510 ЦК України).

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не виконав його в строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Згідно з п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Разом із тим, унормоване у договорі повернення відповідачем (кредитором у грошовому зобов'язанні в договорі купівлі-продажу) суми, сплаченої позивачем (боржником у грошовому зобов'язанні в договорі купівлі-продажу) на виконання своїх грошових зобов'язань за договором, внаслідок розірвання останнього, не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченої суми авансу та інших сум, сплачених у розстрочку (п.п.2.1., 2.2. договору).

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, оскільки він є за своєю суттю відповідальністю за порушення зобов'язання, в даному випадку, як встановлено судом, за порушення відповідачем зобов'язання видати акт про право власності на земельну ділянку, яке не є грошовим зобов'язання, що потягло за собою розірвання договору.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

Умовами договору розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачено.

Статтею 230 ГК України (далі - ГК України) передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до положень частини 6 статті 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вже зазначалось вище, повернення авансу не являється грошовим зобов'язанням, в зв'язку з цим доводи позивача про грошовість вказаного зобов'язання судом не приймаються.

Дана правова позиція також міститься у постанові Верховного суду України від 01.07.2015 (справа 910/14120/14).

Також, згідно п. 5.2 постанови Пленуму № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Оскільки, позивач нарахував 3% річних та інфляційні втрати на суму сплаченого авансу (авансів), обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням процентів річних та інфляційних втрат не виник, і відповідно підстави для стягнення 3% річних та інфляційних втрат відсутні.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.

Щодо застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із п. 28 постанови пленуму Верховного суд України від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" до окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК). Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В той же час, суд зазначає, що заява відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки за змістом частини першої ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Оскільки суд відмовляє в позові по суті в зв'язку з відсутністю порушеного права або охоронюваного інтересу позивача, тому питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення.

У відповідності до положень ст. 111 - 12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Тобто, під час нового розгляду місцевий господарський суд зобов'язаний діяти згідно з цими вказівками і не має права ухилитися від їх виконання.

Враховуючи вказане, суд відхиляє доводи відповідача щодо горошовості зобов'язання по поверненню авансового платежу.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Згідно зі ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Підсумовуючи викладене позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 21.06.2017.

Суддя І.В.Усатенко