Постанова

від 28.08.2017 по справі 910/18722/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2017 р. Справа№ 910/18722/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Ткаченка Б.О.

Мартюк А.І.

при секретарі Романовій Ю.М.

представники сторін:

від позивача: Красько О.В. за довіреністю №732 від 20.12.2016;

від відповідача: Телицька В.А. за довіреністю №225-КМГ-2025 від 14.06.2017;

від третьої особи 1: Ткаченко О.О. за довіреністю №05703-5025 від 22.03.2017;

від третьої особи 2: не з'явився;

від третьої особи 3: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АТП-1"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2017

у справі № 910/18722/16 (головуючий суддя Усатенко І.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "АТП-1"

до Київської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1)Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); 2) Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; 3) Департамент фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про стягнення 15 391 518, 53 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "АТП-1" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської ради (далі - відповідач) про стягнення 15391518,53грн, з яких: 13976603,15грн - інфляційних втрат, 1414915,38грн - три проценти річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач прострочив виконання свого грошового зобов'язання щодо повернення позивачу всіх сплачених ним грошових коштів по Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначенні від 21.05.2008, укладеного між позивачем та відповідачем, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сокуренко О.Д. та зареєстровано в реєстрі №898, яке виникло внаслідок розірвання цього договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2016 у справі №910/18722/16 позов задоволено повністю. Стягнуто з Київської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "АТП-1" 13976603,15грн - інфляційних втрат, 1414915,38грн - 3% річних, 206700,00грн - судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2016 по справі №910/18722/16. Прийнято нове рішення. В задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АТП-1" на користь Київської міської ради 227370,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.04.2017 касаційну скаргу задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2016 у справі № 910/18722/16 скасовано. Справу № 910/18722/16 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2017 у справі №910/18722/16 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "АТП-1" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки стягнення грошової суми авансового платежу встановлено рішенням суду, зводилось до сплати грошей, а отже є грошовим зобов'язанням, тому на вказане зобов'язання можуть нараховуватись 3% річних та інфляційні, що відповідає правовим позиціям Верховного Суду України (постанова від 30.03.2016 №5-56кз16).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, призначено розгляд справи на 28.08.2017.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 28.08.2017 р., у зв'язку із перебуванням суддів Агрикової О.В. та Чорногуза М.Г. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/18722/16 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Мартюк А.І., Ткаченка Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2017 колегією суддів у зазначеному складі прийнято справу до провадження.

28.08.2017 відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін.

28.08.2017 третя особа 1 подала письмові пояснення, у яких заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить залишити оскаржуване рішення без змін.

Треті особи 2, 3 явку представників у судове засідання не забезпечили, не повідомивши про причини, хоча були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення ухвали суду.

З метою не порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за необхідне здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами та за відсутності представників третіх осіб 2, 3.

Представник позивача (апелянта) у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з підстав, зазначених у скарзі, просив скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити оскаржуване рішення без змін.

Представник третьої особи 1 у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін і третьої особи 1, дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

21.05.2008 між Відкритим акціонерним товариством "АТП-1" (як в подальшому перейменовано на Публічне акціонерне товариство "АТП-1"), як покупцем, та Київською міською радою, як продавцем, було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення (далі - договір).

Відповідно до умов договору продавець, на підставі рішення Київської міської ради від 27.12.2007 №1580/4413 продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на вулиці Промисловій, 1 у м. Києві, (кадастровий номер 8000000000:90:115:0018), площею 8,0386 га, у межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені у технічній документації земельної ділянки.

Згідно з п.2.1. договору ціна продажу земельної ділянки за цим договором становить 72 506 601,00 грн. В рахунок цієї суми відповідно до угоди № 93 від 29.08.2007, укладеної між позивачем та Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), позивачем сплачено відповідачу аванс у розмірі 4 321 187,73 грн.

Сума в розмірі 68 185 413,27 грн. може сплачуватися у розстрочку протягом одного року рівними частками до двадцять п'ятого числа кожного місяця від дня нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки (п.2.2. договору).

Пунктом 3.2. договору сторони погодили, що продавець зобов'язується після повної сплати позивачем суми, зазначеної у розділі другому цього договору, та пені за прострочення платежів (при наявності такої пені), оформити та видати впродовж тридцяти календарних днів позивачу державний акт на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до п. 6.1. договору обов'язок відповідача передати земельну ділянку позивачу вважається виконаним і право власності на земельну ділянку переходить до позивача після одержання позивачем державного акта на право власності на земельну ділянку.

Згідно з п.9.2. договору розірвання цього договору здійснюється у випадках та в порядку, передбачених законодавством України.

17.11.2009 між позивачем та відповідачем підписано договір про внесення змін до договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сокуренко О.Д. та зареєстровано в реєстрі №794 (далі по тексту - договір про внесення змін), за умовами якого вирішено внести зміни в наступні пункти:

- в підпункті 2.2. пункту 2 договору, слова "одного року" замінено на слова "п'ять років";

- підпункт 3.2. пункту 3 договору, викласти в наступній редакції: "Після сплати позивачем першого платежу оформити та видати позивачу державний акт на право власності на земельну ділянку.".

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору, з урахуванням авансового внеску, позивач сплатив відповідачу 15 686 423, 29 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками.

Однак, у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов договору позивач звернувся з позовом до суду про розірвання договору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2013 у справі № 910/9122/13, яка залишена без змін постановою Вищого Господарського суду України від 01.12.2013, було розірвано договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008, укладений між Київською міською радою та ПАТ "АТП-1" (в минулому відкрите акціонерне товариство "АТП-1").

Відповідно до п.4.5. договору відповідач зобов'язаний повернути ПАТ "АТП-1" всі грошові кошти, сплачені на підставі договору при розірванні цього договору з вини продавця.

Після розірвання договору, позивач звернулося до Київської міської ради із листом №451 від 18.08.2014, в якому просив повернути отримані Київрадою грошові кошти у розмірі 15 686 423, 29 грн..

Листом за вих. №05703-9647 від 19.09.2014 Київська міська рада в особі Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) відмовила ПАТ "АТП-1" у поверненні коштів, посилаючись на те, що "судовими рішеннями по справі №910/9122/13 не визначено наслідків розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.05.2008 №898".

ПАТ "АТП-1" направило поштою до Київської міської ради Вимогу №178 від 02.04.2015, в якій вимагало повернення коштів у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги. Київська міська рада отримала вимогу №178 06.04.2015, що підтверджується поштовим повідомлення про вручення поштового відправлення.

На Вимогу №178 від 02.04.2015 Київська міська рада в особі Департаменту земельних ресурсів надана відповідь - лист за вих. №05703-7701 від 30.04.2015, в якій посилалося на вже наданий раніше ПАТ "АТП-1" лист за вих. №05703-9647 від 19.09.2014 та при цьому зазначало про те, що рішення про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки не містять зобов'язального характеру.

У зв'язку із відмовою відповідача у поверненні коштів, сплачених позивачем за розірваним договором, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Київської міської ради суми у розмірі 15 686 423, 29 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.07.2015 у справі №910/11077/15 залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2016, позов задоволено повністю; стягнуто з Київської міської ради на користь ПАТ "АТП - 1" 15 686 423, 29 грн. та судовий збір в розмірі 73 080, 00 грн.

На підставі зазначеного рішення суду 08.09.2016 відповідачем сплачено, а позивачем отримано грошові кошти в розмірі 15 686 423, 29 грн..

У зв'язку із викладеним, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача, у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, 15 391 518,53 грн., з яких 13 976 603, 15 грн. інфляційні втрати та 1 414 915, 38 грн. 3 % річних за період прострочення з 05.09.2013 (дата розірвання договору) по 08.09.2016 (дата отримання позивачем повернутих коштів).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку, що обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, оскільки він є за своєю суттю відповідальністю за порушення зобов'язання, в даному випадку за порушення відповідачем зобов'язання видати акт про право власності на земельну ділянку, яке не є грошовим зобов'язання, що потягло за собою розірвання договору.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 2 та 4 ст. 653 ЦК України визначено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються, а сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом розірвання договору припиняє його дію на майбутнє і не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов'язань сторін, передбачені для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору, виходячи з характеру цього договору.

Скасовуючи рішення судів у даній справі та направляючи справу на новий розгляд Вищий господарський суд України зазначив, що суди не врахували, що обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих в тому числі як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, оскільки він є за своєю суттю відповідальністю за порушення зобов'язання, та не дослідили зміст п.4 договору "Відповідальність Сторін", який містить п. п. 4.5., який ними оцінений як такий, що унормовує виникнення у відповідача - кредитора в даних зобов'язальних правовідносинах купівлі-продажу, обов'язок повернути в повному обсязі отримані суми внаслідок припинення підстави набуття таких сум, що не створює ані грошового зобов'язання, ані встановлює строків його виконання, позаяк в наведеному пункті йдеться про повернення сплачених сум при (тобто в умовах) розірванні договору, що, в свою чергу, виключає факт прострочення. Разом із тим, суди не дали оцінку тому, що в п.4.5. договору сторонами унормовано лише право покупця на компенсацію збитків, спричинених розірванням договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Зі змісту укладеного між сторонами договору, зокрема п.4.5, вбачається що при розірванні договору з вини продавця суми, сплачені покупцем продавцю на виконання договору, включаючи суму авансу (ів), повертаються йому продавцем у повному обсязі. Покупець також має право на компенсацію збитків, спричинених розірванням договору з вини продавця.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, укладений між сторонами договір був розірваний за рішенням суду з підстав істотного порушення умов договору, відповідно з моменту прийняття відповідного судового рішення (04.09.2013) зобов'язання сторін за договором припинилися.

Згідно зі ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Отже, з врахуванням зазначених положень ЦК України та умов п. 4.5. договору, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що внаслідок розірвання договору позивач має право на повернення йому суми авансу сплаченої за договором (аванс був повернутий) та на стягнення з відповідача збитків завданих розірванням договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 розміщена в розділі I "Загальні положення про зобов'язання" книга 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. При цьому важливим виявляється питання, які зобов'язання є грошовими.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.ч.1, 2 ст.509 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти (ч.2 ст.11 ЦК України).

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч.ч.1, 3 ст.510 ЦК України).

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не виконав його в строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Разом із тим, встановлене у договорі повернення відповідачем (кредитором у грошовому зобов'язанні в договорі купівлі-продажу) суми, сплаченої позивачем (боржником у грошовому зобов'язанні в договорі купівлі-продажу) на виконання своїх грошових зобов'язань за договором, внаслідок розірвання останнього, не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченої суми авансу та інших сум, сплачених у розстрочку (п.п.2.1., 2.2. договору).

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, оскільки він є за своєю суттю відповідальністю за порушення зобов'язання, в даному випадку, як вірно встановлено судом першої інстанції, за порушення відповідачем зобов'язання видати акт про право власності на земельну ділянку, яке не є грошовим зобов'язання, що потягло за собою розірвання договору.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

Умовами договору розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачено.

Статтею 230 ГК України (далі - ГК України) передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Положеннями частини 6 статті 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.111-28 ГПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Місцевим господарським судом при розгляді справи були враховані висновки Верховного Суду України, зокрема викладені у постановах від 16.09.2014 у справі №3-90гс14, від 01.07. 2015 у справі №3-357гс15, у яких зазначено, що за своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України. За такі дії постачальник несе відповідальність, передбачену ч. 3 ст. 693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлено обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Доводи позивача про неврахування судом першої інстанції правових позицій, викладених у постанови Верховного Суду України від 30.03.2016 №5-56кз16, відхиляються колегію суддів, оскільки зазначене судове рішення ухвалене при встановленні судом інших фактичних обставин справ та в інших правовідносинах.

Крім цього, згідно п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

З огляду на викладене, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що повернення авансу не являється грошовим зобов'язанням, в зв'язку з цим судом правомірно відхилені доводи позивача про грошовість вказаного зобов'язання.

Таким чином, оскільки позивач нарахував 3% річних та інфляційні втрати на суму сплаченого авансу (авансів), обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням процентів річних та інфляційних втрат не виник, і відповідно підстави для стягнення 3% річних та інфляційних втрат відсутні, а позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Місцевим господарським судом також обґрунтовано відхилено клопотання відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, а у даній справі судом встановлено відсутність порушення прав чи інтересів позивача.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 19.06.2017 у справі № 910/18722/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АТП-1" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 19.06.2017 у справі № 910/18722/16 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/18722/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді Б.О. Ткаченко

А.І. Мартюк