Постанова

від 22.02.2017 по справі 925/1275/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2017 р. Справа№ 925/1275/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2016

у справі № 925/1275/16 (суддя Чевгуз О.В.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Торговий дім "Драбівагропостач"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 9 960,00 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: представник Петренко Л.В. (довіреність від 25.10.2016 №69);

від відповідача: 1) ОСОБА_2 (особа встановлена на підставі паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 виданого 24.09.1999),

2) представник ОСОБА_4 (договір про надання правової допомоги №03/17 від 17.01.2017),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю Торговий дім Драбівагропостач (надалі - ТОВ Торговий дім Драбівагропостач , позивач) звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 6 450,00 грн заборгованості, зумовленої неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2012.

Під час розгляду справи місцевим господарським судом було прийнято подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог від 15.11.2016 №74, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача 9 960,00 грн, з яких 7 500,00 грн заборгованості з орендної плати та 2 460,00 грн пені.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 16.11.2016 у справі №925/1275/16 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Торговий дім "Драбівагропостач" 7 500,00 грн боргу, 599,43 грн пені та 1378,00 грн витрат зі сплати судового збору. У решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2016 та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 прийнято до провадження, призначено до розгляду на 18.01.2017.

18.01.2017 судове засідання не відбулося з незалежних від суду обставин (надходження повідомлення про замінування будівлі суду).

У зв'язку з наведеним, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2017 було відкладено розгляд справи на 01.02.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 було продовжено строк розгляду апеляційної скарги та відкладено розгляд справи на 22.02.2017 у зв'язку із неявкою у судове засідання представника позивача.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

В судовому засіданні скаржник та його представник підтримали вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає їх безпідставними, а судове рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін.

Водночас, представник позивача на виконання ухвали Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 надав письмові пояснення з приводу укладення позивачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 аналогічного договору оренди, за яким предметом оренди виступає те саме майно.

22.02.2017 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01.12.2012 між Товариством з додатковою відповідальністю Торговий дім Драбівагропостач (в тексті договору - орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (в тексті договору - орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення (надалі - договір), згідно з пунктом 1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 140,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1.

Приміщення передається в оренду з метою здійснення роздрібної та оптової торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами (пункт 2.1. договору).

Згідно з пунктом 3.2 договору передача майна в оренду здійснюється за актом приймання-передачі. З моменту передачі починається обчислення строку оренди.

Термін оренди та порядок повернення майна після закінчення строку оренди сторони погодили в розділі 4. договору, відповідно до якого термін оренди складає один рік з моменту прийняття майна, що орендується, за актом приймання. Термін дії договору у разі відсутності письмової заяви орендаря автоматично пролонгується на термін погоджений сторонами. Орендар зобов'язаний у термін 90 календарних днів до закінчення строку дії договору оренди повідомити орендодавця про свої наміри щодо розірвання договору (пункти 4.1.-4.2. договору).

Відповідно до пункту 5.1. договору орендар зобов'язується своєчасно здійснювати орендні платежі в розмірі 1 500,00 грн щомісячно.

Пунктом 5.2. договору сторони погодили, що орендар сплачує оренду плату за поточний місяць до 4-го числа включно наступного місяця за місяцем оренди. Якщо 04 число наступного місяця припадає на вихідний день, то кінцевою датою сплати оренди вважається наступний робочий день тижня.

Згідно з пунктом 7.2. договору сторони визначили, що орендар зобов'язується реалізовувати хлібобулочні вироби виробництва Агрофірма Колос з погодженням графіку завезення хлібобулочних виробів.

Місцевим судом правильно встановлено, що за правовою природою укладений сторонами договір є договором найму (оренди), за яким, відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною 1 статті 761, частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 1 статті 795 Цивільного кодексу України встановлено, що передання наймачеві будівлі оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Судом першої інстанції встановлено, що факт приймання відповідачем в строкове платне користування об'єкту оренди, визначеного в пункті 1. договору, підтверджується актом прийому-передачі обладнання по магазину №6, підписаним уповноваженими представниками сторін.

Статтею 180 Господарського кодексу України встановлено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно вимог статті 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

На підставі пункту 4.1.1. договору строк дії договору неодноразово був пролонгований.

Місцевий суд встановив, що 15.03.2016 ФОП ОСОБА_2 звернувся до позивача з письмовим зверненням про дострокове розірвання договору у зв'язку зі змінами умов господарювання та відсутністю подальшої необхідності використання орендованого приміщення.

Розглянувши вказане звернення, позивач листом від 23.03.2016, який було отримано 25.03.2016, повідомив орендаря про невідповідність висунутих ним вимог умовам договору, а тому зазначив про можливість дострокового розірвання договору в порядку, передбаченому пунктом 4.2. договору, тобто через 90 календарних днів з дати отримання листа.

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати за орендоване приміщення за квітень 2016 року у сумі 1 500,00 грн, позивач направив відповідачеві листа від 18.05.2016 за вих. №26, у якому вимагав сплати існуючої заборгованості.

Оскільки відповідач на вказаний лист не відреагував, суму заборгованості не оплатив, 07.07.2016 позивач направив відповідачеві претензію №40, в якій вимагав протягом 5-ти днів з дня її отримання погасити заборгованість з орендних платежів за період з квітня 2016 року по червень 2016 року, яка становить 4 000,00 грн. Крім того, позивач вказав про розірвання договору з 20.06.2016, як це було погоджено сторонами раніше, та просив у семиденний термін з дня отримання претензії повернути орендоване приміщення та майно.

Зважаючи на вимогу, висловлену позивачем у претензії №40 від 07.07.2016, про необхідність повернення орендованого майна та відсутність відповідного позову від ФОП ОСОБА_2 до орендодавця про зобов'язання підписати акт прийому-передачі та прийняти приміщення від орендаря у зв'язку з достроковим розірванням договору, посилання скаржника на умисні дії позивача, що полягають у зволіканні в поверненні приміщення, судова колегія відхиляє як необґрунтовані.

Судом першої інстанції встановлено, що 30.08.2016 ТДВ Торговий дім Драбівпостач направило відповідачеві доповнення до претензії за вих. №58, в якій повідомило дату та час роботи комісії по прийманню-передачі орендованого приміщення та майна по АДРЕСА_1.

Відповідач в порушення умов договору суму заборгованості з орендної плати не погасив, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Згідно статті 651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Пунктом 10.1 договору сторони погодили, що договір розірванню в односторонньому порядку не підлягає, за винятком коли одна із сторін систематично порушує умови договору та свої зобов'язання, а саме несвоєчасна оплата орендної плати і порушення санітарних норм, втручання у господарську діяльність орендаря, якщо та не суперечить умовам даного договору.

За змістом пункту 10.2. договору дострокове розірвання договору сторонами можливе у випадку взаємного погодження терміну дострокового розірвання договору і після надання однією із сторін письмового звернення про дострокове розірвання.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач 15.03.2016 звернувся до орендодавця з пропозицією про дострокове розірвання договору, однак таке розірвання договірних відносин погоджено позивачем з 20.06.2016 - 90 календарних днів з моменту повідомлення.

Твердження відповідача про втручання Товариства з додатковою відповідальністю Торговий дім Драбівагропостач в господарську діяльність орендаря шляхом змушення до реалізації продукції працівників орендодавця як підстава для розірвання договору не підтверджується належними та допустимими доказами.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про припинення дії договору з 20.06.2016.

Відповідно до частини 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктами 4.3.-4.4. договору сторони погодили, що майно після закінчення терміну дії договору оренди повинно бути повернуте орендарем орендодавцю в задовільному стані згідно акту приймання-передачі. З цього моменту строк оренди припиняється. Орендар зобов'язаний повернути орендарю приміщення магазину в семиденний термін після розірвання договору.

Як встановлено місцевим судом, орендоване майно було повернуто відповідачем лише 09.09.2016, що підтверджується актом здачі-приймання №1, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим печаткою орендаря.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявляє до стягнення з відповідача заборгованість з орендної плати за період з квітня по серпень 2016 року у розмірі 7 500,00 грн.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем доказів оплати отриманих ним комунальних послуг не надано, що в розумінні статті 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

Оскільки розмір заборгованості підтверджується наявними матеріалами справи та не спростовується доводами відповідача, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми заборгованості є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню в розмірі 7 500,00 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, апелянт зазначив, що Товариство з додатковою відповідальністю Торговий дім Драбівагропостач щодо одного і того самого майна, а саме, приміщення магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 140,7 кв.м. уклало два ідентичних договори оренди - з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5.

На підтвердження своїх тверджень скаржник надав суду апеляційної інстанції копію договору оренди, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_5, та копію ухвали Господарського суду Черкаської області від 19.01.2017 про розгляд вказаним судом справи №925/1596/16 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Торговий дім Драбівагропостач до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором оренди від 01.12.2012 щодо спірного нерухомого майна.

Як стверджує апелянт, укладаючи два аналогічні договори з різними орендарями, позивач незаконно стягує орендну плату в подвійному розмірі за користування одним і тим самим майном.

Дані твердження відповідача колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, виходячи з наступного.

Як стверджує позивач у своїх письмових поясненнях від 22.02.2017 та вбачається з матеріалів справи, 13.09.2012 між ТДВ Торговий дім Драбівагропостач та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 був укладений договір оренди спірного приміщення магазину, відповідно до пункту 5.1. якого сторонами погоджено розмір орендної плати за місяць у сумі 3 000,00 грн.

В подальшому, щодо вказаного майна позивачем було переукладено два договори оренди - з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та фактично розділено розмір орендної плати між ними порівну - по 1 500,00 грн за місяць.

Таким чином, укладення договору оренди щодо спірного приміщення між ТДВ Торговий дім Драбівагропостач та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 не спростовує висновку місцевого господарського суду про наявність заборгованості у ФОП ОСОБА_2 за договором від 01.12.2012, оскільки фактичне користування ним спірним приміщенням сторонами заперечено не було, доказів сплати погоджених сторонами правочину орендних платежів до матеріалів справи на надано.

Водночас, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошових зобов'язань за договором, позивач заявив до стягнення 9 960,00 грн пені.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, статтями 230-232 Господарського кодексу України, а також Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до пункту 9.1. договору у випадку прострочення орендних платежів орендар сплачує пеню в розмірі 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частини 6 вказаної статті штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Отже, розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 25/187.

Відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з розрахунку, здійсненого позивачем, пеня нарахована ним в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення грошового зобов'язання.

Колегія суддів, здійснивши перерахунок пені, погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що розмір пені, нарахований позивачем, перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період виникнення заборгованості, а відтак, не відповідає вимогам чинного законодавства.

З огляду на вищевикладене, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовна вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню в розмірі 599,43 грн.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом Черкаської області від 16.11.2016 у справі №925/1275/16 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32-34, 43, 44, 49, 96, 99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2016 у справі №925/1275/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2016 у справі №925/1275/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №925/1275/16 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська