Ухвала

від 20.02.2017 по справі 813/254/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2017 р. Справа № 876/10435/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді Сапіги В.П.,

суддів: Левицької Н.Г., Обрізка І.М.,

за участі секретаря судових засідань Сердюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Західвуглеенерго на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06.12.2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Західвуглеенерго до Державної податкової інспекції у Пустомитіському районі головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Західвуглеенерго звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитіському районі головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області з вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000042200 та № 0000052200 від 29.01.2016.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в охопленому перевіркою періоді підприємство мало фінансово-господарські відносини з ТОВ Будівельне управління Карпатспецбуд , тому включило до складу валових витрат товарно-матеріальні цінності, отримані від вказаного контрагента, що підтверджується відповідними договорами, видатковими накладними, податковими накладними і розрахунками до них, а також платіжними документами та іншими доказами, що долучені до матеріалів справи. Вказані документи відповідають вимогам до первинних документів та є підставою для віднесення вартості ТМЦ до складу валових витрат. Зазначає, що до перевірки були надані усі документи, а наявність у товариства всіх документів на підтвердження взаємовідносин з контрагентом, а також реальне придбання товару та наявність товару, використання його в господарській діяльності, що давало йому підставу включення суми сплаченого податку з ПДВ до податкового кредиту і відповідного збільшення податкових зобов'язань звітного періоду.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06.12.2016 в задоволенні адміністративного позову відмовлено, оскільки суд прийшов до висновку, що у відповідача були достатні правові підстави для винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Не погоджуючись з таким рішенням, ТОВ Західвуглеенерго подала апеляційну скаргу. Вважає оскаржувану постанову незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, викладені висновки суду не відповідають обставинам справи. Судом не наведено жодних підстав для відхилення аргументів позивача та поданих доказів на підтвердження реальності господарських операцій. Вважає, що відповідачем не надано достатніх доказів на підтвердження того, що господарські операції позивача із контрагентом не мали реальною характеру, а позивач був обізнаний та свідомо брав участь у діях ТОВ Будівельне управління Карпатспецбуд щодо ухилення від оподаткування. Враховуючи наведені в апеляційній скарзі підстави просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи в судове засідання апеляційного суду не з'явились, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. В силу вимог ч.1ст.41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних мотивів.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні норми чинного законодавства та обставини справи.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Судом апеляційної інстанції з урахуванням встановленого судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Західвуглеенерго" зареєстровано 20.03.2014р. та взято на податковий облік 21.03.2014р.

ДПІ у Пустомитівському районі ГУ ДФС у Львівській області проведено виїзну позапланову документальну перевірку ТОВ "Західвуглеенерго" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках із ПП "Проект-інвест", ТОВ "ККМ-Схід" (ТОВ "Проект-інвест 1"), ТОВ "Проект-інвест 2", ТОВ "Натура Ексім", ПП "Ромо", ПП "Ігор та Фабіо", ТОВ "Інтеграл менеджмент", ТОВ "Агрологістик", ТОВ "Сантехніка та механізація", ТОВ "Агросмарт-70", ТОВ "Стеко Інвест-79", ТОВ "Октавія-ЛТД", ТОВ "Неаполітана-16", ПП "Прикарпаття Акцент", ТОВ "Інтеграл Логістик", ТОВ "Немо Етієне", ПП "Джанго Будсервіс", ПП "Лівівавторем", ТОВ "БК Інстал Плюс", ТОВ "Відпочинок в Карпатах", ТОВ "Асфалті Тре Б.Н", ТОВ "Будівельне управління "Карпатспецбуд", ПП "Метінвест-80", ТОВ "Каскад Карпати-44" за період з 01.01.2014 по 31.10.2014, результати якої оформлено атом № 1/13-25-2200/39143436 від 05.01.2016.

Контролюючим органом встановлено порушення позивачем п. п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, п. п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 76775,00 грн, та порушення п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198. п. 200.1 та п. 200.2 ст. 200, п. 201.4, п. 201.6 п. 201.10 ст. 201 ПК України, внаслідок чого завищено податковий кредит з ПДВ всього на суму 85305 грн.

На підставі акта перевірки № 1/13-25-2200/39143436 від 05.01.2016 ДПІ у Пустомитівському районі ГУ ДФС у Львівській області 29.01.2016 винесено податкові-повідомлення рішення: № 0000042200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 95968,75 грн, в тому числі за основним платежем - 76775 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 19193,75 грн та № 0000052200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 106631,25 грн, в тому числі за основним платежем - 85305 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 21326,25 грн.

Позивач, вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення безпідставними та протиправними, звернувся з адміністративним позовом до суду.

Приймаючи оскаржувану постанову про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем вчинено порушення вимог податкового законодавства під час формування податкового зобов'язання та податкового кредиту по господарських операціях з контрагентом ТОВ "Будівельне управління "Карпатспецбуд", в результаті чого занижено податок на прибуток та завищено податковий кредит з ПДВ.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважаючи їх такими, що прийняті з повним з'ясуванням усіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статі 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування валових витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та на формування валових витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 ПК України (в редакції на час спірних правовідносин) платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно з п. 57.3. ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Згідно з п. п. 138.1.1. п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4 ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно п.п.139.1.1 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. п. 14.1.179. п. 14.1. ст. 14 ПК України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Податковий кредит відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 ПК України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Виходячи із наведених норм закону, до складу валових витрат платника податку належать витрати, які: 1) підтверджені первинними документами; 2) пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, тому право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Згідно з п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно з п. 186.1. ст. 186 ПК України місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Разом з тим, правові підстави віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються статтею 198 ПК України.

Так, пунктами 198.1, 198.2 ст.198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно положень п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення коштів сплачених на придбання товарів, робіт, послуг до складу витрат та віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту з податку на додану вартість є факт придбання товарів, робіт та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.2. ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до пункту 201.1. статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну з зазначеними в ній обов'язковими реквізитами згідно переліку, визначеного цим же підпунктом.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"

За змістом частин 1 та 2 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, у свою чергу господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. При цьому товари/послуги, вартість яких відображається в податковому обліку, мають придбаватися чи реалізовуватися з метою здійснення господарської діяльності.

Про відсутність здійснення господарської операції можуть свідчити підтверджені належними та допустимими доказами доводи контролюючого органу, такі як от: задекларовані платником податків в податковому обліку господарські операції неможливо реально здійснити з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; для цілей оподаткування обліковувались тільки ті господарські операції, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, а для такого виду діяльності також потрібні здійснення й облік інших господарських операцій; операції здійснювалися з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; первинні документи обліку, які складаються в процесі здійснення певного виду господарської операції, відсутні.

Досліджуючи правомірність винесення контролюючим органом спірних податкових повідомлень-рішень, винесених на підставі акта перевірки № 1/13-25-2200/39143436 від 05.01.2016, якими застосовано штрафні (фінансові) санкції, колегія суддів приймає до уваги наступне.

Як встановлено судом, на підтвердження здійснення господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ "Будівельне управління "Карпатспецбуд" позивачем надано копії: договору № 04/09/14-01 від 04.09.2014 про поставку товарів, укладеного позивачем та ТОВ "Будівельне управління "Карпатспецбуд"; видаткових та податкових накладних про поставку товару відповідно до договору № 04/09/14-01 від 04.09.2014; рахунків на оплату товару відповідно до договору поставки № 04/09/14-01 від 04.09.2014; платіжних доручень про оплату товару відповідно до договору поставки № 04/09/14-01 від 04.09.2014, укладеного з ТОВ "Будівельне управління "Карпатспецбуд"; договору про подачу та забирання вагонів від 12.05.2014, укладеного позивачем та ДТГО "Львівська залізниця" в особі ВП "Львівська дирекція залізничних перевезень"; листів про відвантаження вугілля відповідно до договору поставки № 04/09/14-01 від 04.09.2014.

Необхідно погодитись з критичною оцінкою судом першої інстанції щодо представлених позивачем доказів, які не є вичерпними, оскільки предмет доказування у даній справі становлять обставини, які підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару).

З договору № 04/09/14-01 від 04.09.2014 про поставку товарів, укладеного позивачем (покупець) та ТОВ "Будівельне управління "Карпатспецбуд" (постачальник) вбачається, що постачання товару за цим договором від постачальника до покупця здійснюється за умовами СЗТ ст. Соснівка код 371102. Покупець зобов'язаний прийняти і оплатити товар на умовах даного договору.

На підтвердження факту транспортування позивачем надано договір про подачу та забирання вагонів від 12.05.2014, який укладений між ТОВ Західвуглеенерго та ДТГО Львівська залізниця в особі ВП Львівська дирекція залізничних перевезень , та листи про відвантаження вугілля відповідно до договору поставки № 04/09/14-01 від 04.09.2014. Водночас, як видно з залізничних накладних на перевезення вугілля, відправником вугілля було ДП "Львіввугілля" ВП "Вуглезбут" відповідно до договору № 43/ВП від 19.06.2014, а отримувачами - контрагенти позивача, яким було реалізовано вказане вугілля. Вказане свідчить, що товар (вугілля), придбаний за договором № 04/09/14-01 від 04.09.2014 позивачу фактично не поставлявся та ним не приймався відповідно до умов договору № 04/09/14-01 від 04.09.2014. Зазначену обставину додатково підтверджує лист Регіональної філії "Львівська залізниця" № М-1/802 від 23.03.2016, відповідно до якого ТОВ "Західвуглеенерго" не отримувало вугілля по станції Соснівка у 2014, ТОВ "Будівельне управління "Карпатспецбуд" не акредитоване на регіональній філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця".

Крім того, як встановлено судом, відповідно до поданих позивачем первинних документів, поставка товару на умовах договору № 04/09/14-01 від 04.09.2014 була здійснена 05.09.2014, 23.09.2014 та 18.11.2014. Вказані первинні документи (податкові та видаткові накладні, рахунки на оплату товару) підписані керівником ТОВ "Будівельне управління "Карпатспецбуд" Силіним І.І. Разом з тим, згідно листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 67/12292 від 31.12.2014 Силін І.І. 26.09.2014 виїхав за межі території України та станом на 31.12.2014 на територію України не повернувся. Встановлені обставини свідчать про те, що первинні документи після 26.09.2014 (зокрема 18.11.2014 року) про поставку ТОВ "Західвуглеенерго" товару на умовах договору № 04/09/14-01 від 04.09.2014 керівником ТОВ "Будівельне управління "Карпатспецбуд" Силіним І.І. не могли бути складені.

Як слідує з висновків акта перевірки, відповідачем було взято до уваги, що у контрагента ТОВ "Західвуглеенерго" відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також ту обставину, що вказаний контрагент має ознаки фіктивності у зв'язку з розслідуванням кримінального провадження стосовно його посадових осіб, що підтверджено податковою інформацією Каховської ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області щодо неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ "Будівельне управління "Карпатспецбуд" за період з 01.03.2014 року по 31.12.2014 року, матеріалами досудового розслідування по кримінальному провадженні № 32015140000000115, даними податкової звітності та звітом про фінансові результати ТОВ "Будівельне управління "Карпатспецбуд".

Такі факти дають підстави вважати про фіктивний характер укладених угод між ТОВ "Будівельне управління "Карпатспецбуд" та ТОВ "Західвуглеенерго", тобто фактичного здійснення за цими угодами операцій з ознаками фіктивності.

Таким чином, фактичні обставини об'єктивно не засвідчують правомірність формування позивачем податку на додану вартість відповідно до первинних бухгалтерських документів, в результаті чого ним занижено податок на прибуток та завищено податковий кредит з ПДВ на визначені податковим органом суми.

У відповідності до вимог ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. А згідно ст. 86 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, колегія суддів приходить до не спростованого переконання, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не надав достатні та без запереченні докази в обґрунтування обставин на спростування прийнятих оскаржуваних податкових-повідомлень рішень в повному обсязі. У свою чергу відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, що у свою чергу дає підстави вважати правомірними прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права, а тому у відповідності до вимог ч. 1 ст. 200 КАС України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд апеляційної інстанції

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Західвуглеенерго залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06.12.2016 року у справі № 813/254/16 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.П. Сапіга

Судді Н.Г. Левицька

І.М. Обрізко

Повний текс виготовлено 23.02.2017р.