Ухвала

від 21.02.2017 по справі 808/8833/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2017 року м. Київ К/800/36738/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Бухтіярової І.О.

Веденяпіна О.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Національ на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року по справі № 808/8833/13-а (СН/808/20/16) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Національ до Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Національ" звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, про скасування податкових повідомлень-рішень від 01.10.2013 року № 0001212201 та № 0001202201.

Справа переглядалася судами неодноразово.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12.07.2016 року позов задоволено та скасовані спірні податкові повідомлення-рішення з мотивів безпідставності їх прийняття.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 року скасовано постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12.07.2016 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів безпідставності заявлених вимог.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 року як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки позивача встановлено порушення пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР Про оподаткування прибутку підприємств (далі - Закон № 334/94-ВР), п.44.1 ст. 44 п. 138.2 ст.138, пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження податку на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету, в сумі 1266357,00 грн. та встановлено порушення норм пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР Про податок на додану вартість (далі - Закон №168/97-ВР), п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, у сумі 1082217,00 грн.

В описовій частині акту перевірки зазначено, що вказані порушення є наслідком того, що перевіркою встановлені обставини формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ БК Паллада , ТОВ Рангоут , ТОВ Вінкана Сервіс , ТОВ Сортікс-Буд , ТОВ Мавікс , ТОВ Тейсодал Проект , по яких встановлено відсутність факту реального здійснення господарських операцій.

На підставі акту перевірки від 09.08.2013 року №50/08-29-22-1102/36836455 відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 01.10.2013 року №0001202201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1365516,75 грн., в т.ч. за основним платежем 1266357,00 грн. та за штрафною санкцією 99159,75 грн. та №0001212201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 276506,50 грн., в т.ч. за основним платежем 1082217,00 грн. та 194289,50 грн. за штрафною санкцією.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Крім того, відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР, п.198.1, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону № 168/97-ВР, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 Закону № 168/97-ВР, п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

Разом з тим, первинні документи, які складені суб'єктами господарської діяльності на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, та такі, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції, не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах господарського та податкового обліку. Тобто, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.

Стаття 72 КАС України визначає підстави для звільнення від доказування.

Згідно частини 4 цієї статті вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Тобто, вирок у кримінальній справі є обов'язковим для суду при розгляді адміністративної справи про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок.

Статтею 205 КК України Фіктивне підприємництво визначено, що фіктивне підприємництво - це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

В матеріалах справ міститься вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29.04.2014 року у справі № 333/1775/13-к (провадження № 1-кп/333/1/14), в якому, зокрема, встановлено здійснення фіктивної підприємницької діяльності зі створення ТОВ Вінкана Сервіс , ТОВ Рангоут , ТОВ БК Паллада , за рахунок господарських операцій з якими ТОВ Компанія Національ сформувало валові витрати і податковий кредит у період 2010-2012 роках.

Крім того, вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25.02.2012 року у кримінальній справі № 1-511/2011 (провадження № 1/0808/518/2012) встановлено здійснення фіктивної підприємницької діяльності з приводу створення ТОВ Сортікс-Буд , за рахунок господарських операцій з яким ТОВ Компанія Національ також формував валові витрати та податковий кредит.

Вказані обставини не можуть бути залишені поза увагою суду з огляду на ч.4 ст.72 КАС України, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Отже, посилання позивача на реальність здійснення господарських операцій із вказаними підприємствами з приводу поставки товару є помилковими та спростовується доводами, наведеними у вироку суду, який набрав законної сили.

Первинні документи, які стали підставою для формування позивачем валових витрат та податкового кредиту, виписані контрагентами, фіктивність господарської діяльності яких встановлена вироком суду, не можуть вважатись належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них відповідних сум до валових витрат та податку на додану вартість податкового кредиту є безпідставними.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 17.11.2015 року у справі № 2а/3264/11/1070, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220 1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Національ відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року по справі № 808/8833/13-а (СН/808/20/16) залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підпис Бухтіярова І.О. підпис Веденяпін О.А.