Ухвала

від 16.02.2017 по справі 815/6425/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2017 року м. Київ К/800/14582/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів:Черпіцької Л.Т. Гончар Л.Я. Кравцова О.В.

провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Південної митниці на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛС Глобал" до Південної митниці про скасування рішення про коригування заявленої митної вартості, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 22.07.2014 року №500000003/2014/000023/1.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на протиправність дій митниці щодо самостійного визначення митної вартості та необґрунтованим витребуванням у позивача додаткових документів щодо підтвердження митної вартості товару.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2014р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015р. постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2014р. скасовано. Прийнято нове рішення яким позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Південної митниці про коригування митної вартості від 22.07.2014 року №500000003/2014/000023/1.

На постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015р. надійшла касаційна скарга Південної митниці, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про її скасування та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.07.2014 року декларантом позивача подано до Митниці електронну митну декларацію № 500060001/2014/024548, в якій митна вартість імпортованих товарів визначена за основним методом, передбаченим ст. 57 ч. 1 п. 1 МК України, тобто за ціною договору (контракту).

На підтвердження митної вартості товару, заявленого до митного оформлення за декларацією № 500060001/2014/024548, позивачем подано: зовнішньоекономічний контракт від 08.07.2014 року №08/07-UKR-ULS, інвойс від 09.07.2014 року №09/07-OD-ULS/1, пакувальний лист від 09.07.2014 року №OOLU8795235, коносамент від 12.07.2014 року №OOLU3088008100.

Під час здійснення митного контролю, відповідач поставив під сумнів правильність визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, а саме у поданих документах містяться розбіжності, зокрема, в зовнішньоекономічному контракті №08/07-UKR-ULS від 08.07.2014 року, інвойсі (рахунку) від 09.07.2014 року №09/07-OD-ULS/1 відсутні підписи продавця товару, у зв'язку із чим витребував у Товариства виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини.

Позивач своїм листом від 21 липня 2014 року повідомив відповідача, що серед запитуваної бухгалтерської документації митному органу подано інвойс (рахунок від продавця) від 09.07.2014 року №09/07-OD-ULS/1 на оплату товару. Також, позивачем подано прейскурант (прайс-лист) виробника товару від 08.07.2014 року б/н та запитуваний Висновок експерта від 21.07.2014 року №51-42/07-2014. Інших документів, витребуваних Митницею, позивач не надав. Як пояснив представник Товариства, інші витребовувані документи у нього відсутні.

З огляду на те, що надані декларантом додаткові документи не підтвердили задекларованої митної вартості, а саме, наданий прейскурант не можливо було ідентифікувати як прайс-лист через відсутність назви документу, підписів, даних, які б відносили даний документ до поставки відповідного товару або до контракту, та не надання інших запитуваних документів, митницею здійснено коригування митної вартості товару про що прийнято рішення від 22.07.2014 року №500000003/2014/000023/1 та складено картку відмови від 22.07.2014 року №500060001/2014/00466 у прийнятті митної декларації ЕМД №500060001/2014/024548.

Як вбачається із рішення від 22.07.2014 року №500000003/2014/000023/1 митним органом визначено митну вартість товару за шостим - резервним методом. Підставою для обрання такого методу визначення митної вартості товару стало не підтвердження документально використаних декларантом відомостей та не можливість застосування попередніх методів визначення митної вартості товару, а саме за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість).

Позивачем 22.07.2014 року подано нову декларацію ЕМД №500060001/2014/024844 за тим самим товаром вже зі збільшеною вартістю товару, по якій здійснено оплату необхідних митних платежів, і товар був випущений у вільний обіг. Також, 08.10.2014 року позивачем для підтвердження митної вартості товару направлено митному органу додаткові документи, проте вони не були враховані відповідачем через надання таких самих документів, як при митному оформленні.

Отже, предметом даного спору є правомірність визначення митної вартості товару.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що Митницею дотримано вимог митного законодавства при визначенні митної вартості вказаного товару, а прийняті Митницею рішенні є законними та обґрунтованими.

Натомість скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подані позивачем документи для митного оформлення товару дають змогу встановити митну вартість товару, а митним органом не надано належного обґрунтування причин їх неврахування для встановлення митної вартості товару.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 49 Митного кодексу України (далі - МК України) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 54 Митного кодексу України митний орган під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 53 МК України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно із ч.3 ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Аналіз даної норми дає змогу виокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов'язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості: 1) наявність розбіжностей між окремими документами; 2) наявність ознак підробки певних документів; 3) відсутність достатніх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованими та підтверджений відповідними доказами. Так, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Згідно з ч.1 ст.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Статтею 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою прийняття оскаржуваних рішень слугував висновок митного органу про недостатність поданих позивачем документів для підтвердження митної вартості товару.

Як вбачається з матеріалів справи, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів митним органом не було обґрунтовано свої сумніви у правильності зазначеної митної вартості. Митний орган посилався лише на розбіжності в наданих документах, не вказуючи в чому полягають виявлені розбіжності, не вказуючи які саме складові митної вартості товару не підтверджені. Тобто митний орган чітко не вказав, які відомості в наданих йому документах викликають сумніви, в чому вони полягають та яким чином витребувані документи можуть вплинути на визначення ціни за будь-яким методом.

В свою чергу, з аналізу вищенаведених вимог законодавства слід дійти висновку, що митниця може витребувати, а декларант зобов'язаний надати лише ті документи, які здатні усунути сумніви у правильності визначення митної вартості товарів. При цьому законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Однак всупереч діючому законодавству, витребувавши додаткові документи, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити або у своїй сукупності можуть спростувати/чи впливають на митну вартість товару.

Отже, сам факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду України від 29 травня 2012 року у справі № 21-91а12.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом апеляційної інстанції подані документи чітко ідентифікують оцінюваний товар та містять об'єктивні і достовірні дані, що піддаються обчисленню, які чітко підтверджують ціну товарів, що підлягає сплаті позивачем на користь продавця, тобто підтверджують митну вартість товарів за ціною договору відповідно до вимог ч. ч. 4, 5 ст. 58 МК України.

Аналізуючи наведене, колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції, що подані позивачем документи для митного оформлення товару дають змогу встановити митну вартість товару, а митним органом в свою чергу не надано належного обґрунтування причин їх неврахування для встановлення митної вартості товару.

Отже, відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

Щодо посилання скаржника на відомості спеціалізованої бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби України щодо іншої вартості подібних товарів, то, як правильно зазначили суди, самі по собі відомості згаданої системи не є достатньою підставою для коригування заявленої декларантом митної вартості, за умови відсутності сумнівів у достовірності наданих декларантом документів та їх повноти.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо протиправності рішення про коригування митної вартості товарів.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовано до них норми матеріального права.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Південної митниці відхилити, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: