Рішення

від 20.02.2017 по справі 923/1259/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Театральна, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2017 року Справа № 923/1259/16

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ярошенко В.П. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Об'єднання співвласників житлового будинку "Метеор", м. Херсон

до: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Херсон

про стягнення 53880,66 грн

за участю представників сторін:

від позивача - уповноважена особа Орлова Н.П., довір. від 23.11.2016, уповноважена особа Чужикова О.В., довір. від 03.01.2017

від відповідача - уповноважена особа ОСОБА_4, довір. від 06.02.2017

Об'єднання співвласників житлового будинку "Метеор" (позивач) звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач) суму основного боргу в розмірі 39089 грн. 00 коп., збитків в розмірі 8640 грн. 00 коп., 3% річних в розмірі 1770 грн. 25 коп. та втрат від інфляції в розмірі 4381 грн. 41 коп., всього - 53880,66 грн.

Від представника позивача 11.01.2017 р. на підставі ст. 22 ГПК України було подано заяву про уточнення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 39089 грн. 00 коп., збитків в розмірі 10350 грн. 00 коп., 3% річних в розмірі 1112 грн. 18 коп. та втрат від інфляції в розмірі 4320 грн. 84 коп., всього - 54872,02 грн.

Оскільки вищевказана заява не суперечить законодавству, не зачіпає інтересів інших осіб і не порушує охоронювані законом їх права, суд прийняв до розгляду та долучив до матеріалів справи вищезазначену заяву позивача і розцінив її як збільшення розміру позовних вимог.

З огляду на викладене, має місце нова ціна позову - 54872,02 грн., в межах якої вирішується спір між сторонами.

Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав зазначених у позові.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, мотивуючи відсутністю правових підстав для їх задоволення, позовну заяву вважає такою, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки вважає, що сторонами фактично у письмовій формі належним чином було досягнуто згоди щодо дострокового розірвання договору від 01.03.2015 р. та припинення зобов'язань за ним з 01.10.2015 р. щодо надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території та оплати їх вартості, вважає стягнення витрат на утримання будинку та прибудинкової території починаючи з жовтня 2015 р. по грудень 2016 р. включно неправомірним. Крім того, зазначає, що у зв'язку з припиненням вищевказаного Договору, 01.10.2015 р. між сторонами укладено інший договір, який фактично змінив зобов'язання - договір реструктуризації боргу в сумі 17820 грн. 00 коп., який утворився станом на 01.10.2015 р. за період з квітня 2015 р. по вересень 2015 р. включно, тобто на момент розірвання Договору та припинення його дії. Також зазначає, що договір реструктуризації виконано достроково, без порушення строків сплати, й відповідно стягнення інфляційних втрат та 3% річних є неправомірним.

Після закінчення розгляду справи в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд -

в с т а н о в и в:

Між Об'єднанням співвласників житлового будинку "Метеор" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 01.03.2015 р. було укладено договір про відшкодування витрат по утриманню будинку та прибудинкової території (далі договір), за умовами якого (п.1.1.) відповідач відшкодовує вартість експлуатаційних витрат позивача на здійснення комплексу заходів з утримання будинку і прибудинкової території та інженерних мереж будинку у належному стані.

Шляхом підписання договору, сторони домовились, що позивач забезпечує обслуговування, експлуатацію та поточний ремонт будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, а також утримання прибудинкової території, а відповідач бере участь у витратах позивача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цьому будинку.

Відповідно до п. 1.2. договору відповідач користується приміщенням загальною площею 148,50 кв.м., що розташовано в цокольному поверсі в будинку по АДРЕСА_2.

Пунктами 4.1. та 4.2. договору сторони визначили, що відповідач відшкодовує позивачу витрати на утримання та обслуговування будинку та прибудинкової території, вартість яких на момент укладання договору становить 2970 грн. 00 коп. із розрахунку 20,00 грн. за кв. м.

Відповідно до п. 2.2.6. договору, оплата здійснюється відповідачем не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було здійснено розрахунок лише за березень 2015 р.

Відповідач в порушення умов договору свої зобов'язання за договором щодо своєчасного відшкодування вартості витрат по утриманню будинку та прибудинкової території належним чином не виконав, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 17820 грн. 00 коп.

З матеріалів справи вбачається, що сторони за взаємною згодою розірвали договір з 30.09.2015 р.

01.10.2015 р. сторони уклали договір про реструктуризацію заборгованості, відповідно до умов якого відповідач зобов'язаний до 10.03.2016 р. виплатити заборгованість станом на вересень 2015 р. у сумі 17820 грн. 00 коп.

Аналізуючи надані по справі докази, оцінюючи їх в сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за таких підстав.

Уклавши договір про реструктуризацію заборгованості від 01.10.2015 року на суму 17820 грн. 00 коп., сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за отримані послуги, відповідно до договору про відшкодування вартості витрат по утриманню будинку та прибудинкової території від 01.03.2015 р.

Відповідач належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України не надав доказів сплати боргу в розмірі 17820 грн. та не спростував факту існування вказаної заборгованості по договору реструктуризації від 01.10.2015 р.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від виконання умов договору не допускається, а тому несплата відповідачем заборгованості по договору про реструктуризацію заборгованості від 01.10.2015 року на суму 17820 грн. 00 коп. є порушенням господарських зобов'язань за вказаним договором, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення основної заборгованості по договору реструктуризації від 01.10.2015 р. в розмірі 17820 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що незважаючи на факт розірвання договору, відповідач продовжував користуватися приміщенням до 06.05.2016 р., що підтверджується актом від 06.05.2016 р. (а.с. 31).

Крім того, матеріали справи містять акт виконаних робіт № 38 за жовтень 2015 р., акт № 40 за листопад 2015 р., акт виконаних робіт № 43 за грудень 2015 р., акт виконаних робіт № 4 за січень 2016 р., акт виконаних робіт № 6 за лютий 2016 р., акт виконаних робіт № 9 за березень 20165 р., акт виконаних робіт № 12 за квітень 2016 р., акт виконаних робіт № 17 за травень 2016 р., які складені вже після розірвання договору про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території від 01.03.2015 р. та отримані власноруч відповідачем ( а.с. 113-120).

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про неправомірність стягнення витрат на утримання будинку та прибудинкової території починаючи з жовтня 2015 р. у зв'язку з достроковим розірванням вказаного договору.

Суд не погоджується з такою думкою відповідача виходячи з наступного.

Статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що до житлово-комунальних послуги віднесені зокрема: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).

Згідно із частинами 1-4 статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру' затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач мас право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору па надання житлово-комунальних послуг, а пунктом 5 ч. ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" на споживача покладений обов'язок оплачувати житлово-комунальні посичи у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Вищевказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 р. у справі № 6-2951цс15.

Відтак, надання відповідачу послуг з утримання буднику та прибудинкової території, та відповідно нарахування їх вартості здійснювалось за період з березня 2015 року по 6 травня 2016 року включно.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу, а тому вимога щодо стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги за період з 01.10.2015 р. по 06.05.2016 р. в розмірі 21269грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Таким чином, суд приходиться до висновку про задоволення суми основного боргу розмірі 39089 грн. в повному обсязі, з яких 17820 грн. (по договору про реструктуризацію заборгованості від 01.10.2015 року) та 21269 грн. (за період фактичного користування з 01.10.2015 р. по 06.05.2016 р.)

У відповідності до п.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу збитків від інфляції в розмірі 4320 грн. 84 коп. та 3% річних в сумі 1112 грн. 18 коп.

Позивач нарахував відповідачу інфляційних втрат за період з 10.10.2015 р. по 31.12.2016 р. (за платежами по договору реструктуризації) в сумі 2104 грн. 43 грн., однак дослідивши наданий розрахунок, господарський суд зауважує, що він має помилки та додає свій розрахунок виконаний відповідно до вимог чинного законодавства:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 10.10.2015 - 31.12.2016 17820 1.139 2478.87 20298.87 Таким чином, сума втрат від інфляції складає 2478 грн. 87 коп., а не 2104 грн. 43 грн., яка нарахована позивачем.

Оскільки від позивача не надійшло клопотання про вихід за межі позовних вимог, суд задовольняє заявлені до стягнення інфляційні втрати в сумі 2104 грн. 43 коп.

Позивач нарахував відповідачу інфляційних втрат за період з 10.11.2015 р. по 31.12.2016 р. (за поточними платежами по основному договору) в сумі 2216 грн. 41 грн., однак дослідивши наданий розрахунок, господарський суд зауважує, що він має помилки та додає свій розрахунок виконаний відповідно до вимог чинного законодавства:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 10.11.2015 - 31.12.2016 21269 1.154 3277.75 24546.75 Таким чином, сума втрат від інфляції складає 3277 грн. 77 коп., а не 2216 грн. 41 грн., яка нарахована позивачем.

Оскільки від позивача не надійшло клопотання про вихід за межі позовних вимог, суд задовольняє заявлені до стягнення інфляційні втрати в сумі 2216 грн. 41 коп.

Отже, загальний розмір інфляційних втрат, який підлягає задоволенню складає 4320 грн. 84 коп. (2104 грн. 43 коп. + 2216 грн. 41 грн. = 4320 грн. 84 коп.)

Позивач нарахував відповідачу 3 % річних за період з 10.10.2015 р. по 31.12.2016 р. (за платежами по договору реструктуризації) в сумі 545 грн. 59 грн., однак дослідивши наданий розрахунок, господарський суд зауважує, що він має помилки та додає свій розрахунок виконаний відповідно до вимог чинного законодавства:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 17820 10.10.2015 - 31.12.2016 449 3 % 656.17 Таким чином, сума 3 % річних складає 656 грн. 17 коп., а не 545 грн. 59 грн., яка нарахована позивачем.

Оскільки від позивача не надійшло клопотання про вихід за межі позовних вимог, суд задовольняє заявлені до стягнення 3 % річних в сумі 545 грн. 59 коп.

Позивач нарахував відповідачу 3 % річних за період з 10.11.2015 р. по 31.12.2016 р. (за поточними платежами по основному договору) в сумі 566 грн. 59 грн., однак дослідивши наданий розрахунок, господарський суд зауважує, що він має помилки та додає свій розрахунок виконаний відповідно до вимог чинного законодавства:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 21269 10.11.2015 - 31.12.2016 418 3 % 728.97 Таким чином, сума 3 % річних складає 728 грн. 97 коп., а не 566 грн. 59 грн., яка нарахована позивачем.

Оскільки від позивача не надійшло клопотання про вихід за межі позовних вимог, суд задовольняє заявлені до стягнення 3 % річних в сумі 566 грн. 59 грн.

Отже, загальний розмір 3% річних, який підлягає задоволенню складає 1112 грн. 18коп. (545 грн. 59 коп. + 566 грн. 59 грн. = 1112 грн. 18 коп.)

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 4320грн. 84 коп. та 3% річних в розмірі 1112 грн. 18 коп. відповідають наведеним нормам, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення збитків в розмірі 10350 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, в тому числі, шляхом подання позову про відшкодування збитків.

Так, статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено можливість відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також чітко визначено термін збитків, під якими слід розуміти втрати, яких особа зазнала у в зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила, або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідне до статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, якій порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. При цьому, під збитками, розуміються витрати, зроблені уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частинами 1 та 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена, вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок, за відсутністю такого зв'язку збитки не відшкодовуються.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, обов'язок щодо доведення складу цивільного правопорушення, наявність всіх елементів якого є обов'язковою передумовою деліктної відповідальності, покладається на позивача.

Суд звертає увагу, що позивач таких доказів суду не надав, оскільки в матеріалах справи відсутні документальні докази, які б дійсно підтверджували реальне понесення позивачем з вини відповідача витрат в сумі 10350 грн.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що договір від 01.03.2015р. про відшкодування витрат по утриманню будинку та прибудинкової території, укладений між Об'єднанням співвласників житлового будинку "Метеор" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, є неукладеним, оскільки факт вчинення правочину сторонами не заперечується, а посилання відповідача не неузгодженість сторонами істотних умов зазначеного договору не свідчить про його недійсність. Напроти, матеріалами справи підтверджується вчинення цього правочину та його фактичне виконання сторонами.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, то суд виходить з наступного.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції на час подання позовної заяви) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду (на 1 січня 2016року розмір мінімальної заробітної плати встановлено в сумі 1378 грн. 00коп.).

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір ставки судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1378грн.).

Позивачем заявлено позовну вимогу немайнового характеру про визнання акту недійсним. Отже, сума судового збору за подання зазначеного позову становить 1378грн.

Позивачем до позовної заяви надано платіжне доручення від 15.11.2016 № 86 про сплату 1450 грн. судового збору. Таким чином, позивачем надлишково сплачено 72грн. судового збору.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, внесення судового збору в більшому розмірі ніж встановлено законом.

Позивачем не заявлялось клопотання про повернення надлишково сплаченого судового збору.

Витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України в розмірі 1118 грн. 08коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Об'єднання співвласників житлового будинку "Метеор" (73000, м. Херсон, вул. Лавреньова, 15, код ЄДРПОУ 24754241, р/р 26000301754 в АТ "Ощадбанк", МФО 352457) суму основного боргу в розмірі 39089 грн. 00 коп., втрат від інфляції в розмірі 4320 грн. 84 коп., 3% річних в розмірі 1112 грн. 18 коп. та 1118 грн. 08 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В решті вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 27.02.2017 р.

Суддя В.П.Ярошенко