Постанова

від 20.02.2017 по справі 922/4080/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2017 р. Справа № 922/4080/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №361 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 12.12.2016р. у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства Укртелеком в особі Харківської філії ПАТ Укртелеком , м. Харків

до Управління соціального захисту населення Шевченківської районної державної адміністрації, смт. Шевченкове

про стягнення 12344,89 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.12.2016р. у справі №922/4080/16 (суддя Погорелова О.В.) позов задоволено повністю; стягнуто з Управління соціального захисту населення Шевченківської районної державної адміністрації на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Харківської філії ПАТ «Укртелеком» 11621,29 грн. залишку невідшкодованої заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення згідно вимог чинного законодавства, збитки від впливу інфляційних процесів у розмірі 534,58 грн., три проценти річних у розмірі 189,02 грн. та 1378,00 грн. судового збору.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення згідно з вимогами чинного законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, направив на адресу суду клопотання про розгляд справи за його відсутністю, розглянувши яке, колегія суддів зазначає про його задоволення.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обов'язків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції ), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду .

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

02.01.2015 між позивачем та відповідачем був укладений договір №18-35/36 про відшкодування витрат на надання підприємством зв'язку пільг населенню (надалі - договір).

Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" та п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012, споживачами, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

На виконання умов вказаного договору, Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Харківської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" протягом жовтня 2015 року по січень 2016 року надавало телекомунікаційні послуги на пільгових умовах населенню смт. Шевченкове та Шевченківського району Харківської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювались дія п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» , п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» , ч. 5 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» , п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України «Про охорону дитинства» .

Згідно п. 2.1 договору, його загальна сума становить 79596,00 грн. У разі змінення розміру бюджетних призначень, під час уточнення показників обласного бюджету на 2015 рік, сума договору може коригуватись за потребою шляхом укладення додаткової угоди до договору (п. 2.2 договору).

Відповідно до п. 3.2 договору, відповідач зобов'язаний був до кінця місяця, наступного за звітним, узгоджувати та підписувати акти здачі - приймання наданих послуг, здійснювати перерахування коштів на відшкодування витрат за надані послуги на підставі форми « 2-пільга» та акту здачі-приймання наданих послуг.

Згідно ст. 87 Бюджетного кодексу України видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).

Разом з тим, відповідно до пп. б п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 (надалі Постанова №256) затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету (надалі Порядок №256), якими встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету. Зокрема, п. 2 Постанови №256 визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Відповідно до п. 3 Порядку №256 головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Таким чином, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг смт. Шевченкове та Шевченківського району Харківської області є Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної державної адміністрації, а отже, на підставі вищезазначених норм законодавства та положень Постанови та Порядку №256, відшкодування витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.

Відповідно до ч. 1 п. 8 Порядку №256 отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків. При цьому головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг (ч. 2 п.8 Порядку №256).

Проте, в порушення умов договору, а також вищезазначених вимог законодавства та положень Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субвенцій та компенсацій від 11.01.2005 №20 (в редакції згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2015 року №64 «Про внесення змін до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субвенцій та компенсацій» ), відповідач не здійснив в повному обсязі відшкодування позивачу наданих послуг зв'язку пільговим категоріям населення, в результаті чого станом на 01 січня 2016 року утворилась заборгованість в розмірі 11621,29 грн.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В Законі України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу» , Законі України від 23.03.2000 № 1584-ІІІ «Про жертви нацистських переслідувань» , Законі України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , Законі України від 24.03.2008 № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус» та Законі України від 26.04.2001 № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» передбачено надання пільг при оплаті за послуги зв'язку (телекомунікаційні послуги).

Колегія суддів критично ставиться до доводів апеляційної скарги про неналежне бюджетне фінансування з огляду на наступне.

Законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог Законів України.

Відповідно до частини першої статті 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Згідно з п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 та у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446, від 15.05.2012 у справі № 3-28гс12 та Постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 у справі № 15/5027/715/2011.

Згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, зобов'язання щодо виплати субсидій, допоміг, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень ч. 1-4 ст. 48 Бюджетного кодексу України.

У листі від 30.06.2011 № 31-07310-10-24/16584 Міністерство фінансів України роз'яснило, що « ...деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів).

Таким чином, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

За таких обставин, як вірно зазначає місцевий господарський суд - Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної державної адміністрації відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що господарський суд Харківської області дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення 11621,29 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача збитків від впливу інфляційних процесів у розмірі 534,58 грн. та 3% річних у розмірі 189,02 грн., слід зазначити наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім вказаної суми 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому, погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 189,02 грн. та інфляційних втрат в розмірі 534,58 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, тому - апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.12.2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з для її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 27.02.2017

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.