Рішення

від 20.02.2017 по справі 383/1070/16-ц

БОБРИНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 383/1070/16-ц

Провадження №2/383/53/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2017 року Бобринецький районний суд Кіровоградської області в складі

головуючого судді Бондаренко В.В.,

за участю секретаря - Оверченко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань міста Бобринець Кіровоградської області справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія ОСОБА_2 про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ Лізингова компанія Авто Лайф про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів.

Позов мотивує тим, що 08.11.2016 року між ним та ТОВ Лізингова компанія Авто Лайф було укладено договір Фінансового лізингу №1775 відповідно до якого відповідач як лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу Беларус 892 у власність та передати у користування лізингоодержувачу позивачу на умовах, передбачених договором.

Позивач на виконання умов договору сплатив 50 500 грн., однак представником компанії йому не було роз'яснено, що призначення даного платежу є комісією за організацію угоди, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою, перевіркою, розглядом та укладенням договору, а навпаки вважав, що це часткова оплата вартості транспортного засобу (зі слів представника компанії призначення платежу в рахунку на оплату), та норми Закону не містять таких лізингових платежів.

Можливості детально ознайомитися з умовами договору до його укладення він не мав, так як представник лізингодавця поспішав, спонукав його до підписання договору, завіряв у тому, що всі істотні умови договору він пояснив.

Вважає, що зазначений договір фінансового лізингу підлягає визнанню недійсним зі стягненням сплачених на його користь коштів, оскільки всупереч ст.799 ЦК України він не посвідчений нотаріально. Ліцензія у відповідача на здійснення фінансових послуг відсутня. До того ж, лізингодавець умов договору не виконав і предмет лізингу йому до цього часу не передав. У договорі не конкретизований предмет лізингу (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, тощо), що є також підставою для визнання договору фінансового лізингу недійсним.

Вважає, що зазначений договір фінансового лізингу підлягає визнанню недійсним, оскільки всупереч ст.799 ЦК України він не посвідчений нотаріально. Ліцензія у відповідача для надання фінансових послуг відсутня. У договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності ат інших умов з продажу товарів.

Також позивач вважає умови договору несправедливими, оскільки виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати договір Фінансового лізингу №1775 від 08.11.2016 року недійсним, стягнути з відповідача сплачені за договором кошти в сумі 50 500 грн.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.96), надав заперечення згідно яких просив розглядати справу за відсутності представника відповідача, у задоволенні позову просив відмовити посилаючись на те, що позивач на виконання умов договору не сплатив 50% вартості транспортного засобу, комісії за супроводження договору та витрат на реєстрацію транспортного засобу, а тому транспортний засіб йому поставлено ще не було. В свою чергу, відповідач підтверджує намір і спроможність поставки транспортного засобу позивачу, після виконання останнім своєї частини зобов'язань.

Законом України Про фінансовий лізинг не передбачено визначення предмету лізингу індивідуальними ознаками та зазначення продавця, оскільки річ буде куплено у майбутньому і за умовами договору річ може бути змінено, а продавець може бути ліквідований, продавця обирає сам позивач.

Відповідач не є продавцем, а тому, відповідно до ст. 808 ЦПК за якість речі відповідає продавець, а не лізингодавець, що є покупцем речі.

Відповідач надає послуги, а не продає товар, а тому ст. 12 ЗУ Про захист прав споживачів не може бути застосована.

Згідно ЗУ Про фінансовий лізинг нотаріальна форма для непрямого лізингу не обов'язкова.

Крім того, відповідно до ст.20 ЗУ Про ліцензування видів господарської діяльності дозволено здійснювати такий вид господарської діяльності без ліцензії.

Отже, права споживача не були порушені, а небажання виконувати договірні зобов'язання позивачем не є підставою для визнання договору недійсним.

Твердження позивача щодо введення його в оману вважає безпідставними, оскільки не скористання позивача своїм правом на належне ознайомлення з умовами договору не може свідчити про введення його в оману відповідачем.

Відзначив, що спірний договір укладений між сторонами відповідно до положень цивільного законодавства та законодавства, що регулює діяльність у сфері фінансового лізингу. Підтвердженням отримання позивачем повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про положення договору є особисте підписання ним кожної сторінки самого договору та додатків до нього, а отже було досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Договір укладено в письмовій формі. Він містить детальний опис умов отримання предмета лізингу та порядок сплати за предмет лізингу.

Таким чином, при укладенні спірного договору було дотримано усі вимоги, які ставляться чинним законодавством України (ст.ст. 202 та 203 ЦК України) до чинності правочину (а.с.39-43).

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно до ст. 807 ЦК України предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Згідно до ч.2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Частиною 2 цієї статті передбачено, що відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.

Судом встановлено, що 08 листопада 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Авто Лайф як лізингодавцем та ОСОБА_1 як лізингоодержувачем укладено договір фінансового лізингу №1775, предметом якого є транспортний засіб Беларус -892 .

Відповідно до п.1.3. договору, лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на термін та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору та згідно з положеннями чинного законодавства.

За змістом п.8.2 договору, вартість предмета лізингу, на момент укладання договору, становить 19498,07 доларів США з урахуванням ПДВ, згідно з обмінним курсом долара США до української гривні, на фактичну дату укладання даного договору, що в гривневому еквіваленті становить 505000 гривень з ПДВ.

Згідно п.9.6. договору кошти, які сплачуються лізингоодержувачем до моменту отримання предмета лізингу, незалежно від їх призначення як вказується у квитанції, зараховуються за даним договором у наступному порядку: комісія за організацію угоди; авансовий платіж; комісія за передачу предмета лізингу; у разі наявності, різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9. ст.9 даного договору, або різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.5. ст.9 даного договору.

Відповідно до п.12.1. договору, лізингоодержувач який сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7. та 4.1., та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має право повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію угоди в такому випадку не повертається.

У п.12.3 договору зазначено, що лізингоодержувач, який сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.4.1. та не отримав предмету лізингу має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця. В такому випадку лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору в розмірі 20% від сплаченої суми авансових платежів та повертає сплачену комісію за передачу предмету лізингу. Комісія за організацію угоди в такому випадку не повертається.

Складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів, визначені у Додатку №1, до цього договору, де поміж іншого визначено, що комісія за організацію угоди становить 10% від вартості предмет лізингу, тобто 1949,81 доларів США.

Згідно з наявним у матеріалах справи Додатком №2 до договору фінансового лізингу, вартість транспортного засобу Беларус складає 19498,07 доларів США.

Як вбачається з копії квитанції ПАТ ОСОБА_3 Аваль № N04Т750842 від 08.11.2016 року позивач на виконання умов договору сплатив відповідачу 50500 гривень, призначення платежу - комісія за організацію по договору фінансового лізингу №1775 від 08.11.2016 року (а.с.18).

Дані правовідносини регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України Про фінансовий лізинг , Законом України Про захист прав споживачів .

Зокрема згідно Закону України Про захист прав споживачів , він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману.

Відповідно до ч.2 ст.19 Закону України Про захист прав споживачів якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно зокрема ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; права споживача або небезпеки, що йому загрожує.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Частиною 6 статті 19 Закону України Про захист прав споживачів передбачено, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Статтею 18 вказаного Закону України Про захист прав споживачів передбачено підстави визнання угод недійсними. Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині 2 статті 18 цього Закону, тобто умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності; умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України).

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 вказаного Закону є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Згідно з укладеним між сторонами договору фінансового лізингу лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати передбачені договором платежі (пункти 3.1.1, 3.1.2., 3.3.1, 3.3.2 договору).

Вартість предмета лізингу на момент укладення договору становила 19498,07 доларів США з урахуванням ПДВ, що за обмінним курсом долара США до гривні на момент укладення цього договору складало 505000 гривень з ПДВ (пункт 8.2 договору).

Гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, визначений на дату укладення договору, може змінюватися в разі зміни обмінного курсу долара США до гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу в продавця (пункт 8.3 договору).

Всі планові платежі сплачуються лізингоодержувачем відповідно до умов, визначених у додатках 1, 3 до договору фінансового лізингу. Планові платежі зараховуються лізингодавцем згідно з обмінним курсом долара США до гривні на дату фактичного зарахування платежу на рахунок лізингодавця (пункт 8.5).

За змістом указаних пунктів договору розмір лізингової плати може змінюватися залежно від зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.

З огляду на зазначені пункти спірного договору, за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду штраф у розмірі 40 % від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію угоди (пункти 3.2.6, 12.1 договору).

Статтею 12 оспорюваного позивачем договору фінансового лізингу встановлена жорстка відповідальність споживача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору і водночас відсутня така відповідальність лізингодавця перед споживачем. Стосовно лізингоодержувача встановлена відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій, можливості одностороннього розірвання договору лізингодавцем, відшкодування збитків, повернення предмета лізингу. Споживач же у даному випадку позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у випадку порушення відповідачем умов договору.

Таким чином, спірний договір містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону України Про захист прав споживачів , а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам суспільства.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Умова договору фінансового лізингу про те, що лізингоодержувач зобов'язується сплатити комісію за організацію угоди в сумі 1949,81 доларів США - першочерговий єдноразовий платіж за організацію та ведення договору протягом терміну його дії, є незаконною.

У відповідності до ст. 16 Закону України Про фінансовий лізинг лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Як вбачається зі змісту договору лізингу, укладеного між сторонами, комісія за організацію угоди розуміє під собою одноразову плату лізингоодержувача лізингодавцю при укладенні договору.

В наявному в договорі переліку термінів визначено, що комісія за організацію угоди - це першочерговий єдиноразовий платіж, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію та ведення договору протягом терміну його дії. Даний платіж включає в себе організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов'язані з укладенням та обслуговуванням договору. Розмір комісії відображається у додатку №1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу. Цей платіж не є витратами лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Вказаний пункт договору порушує принципи добросовісності і справедливості, оскільки відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію даного договору виконаній послузі, яка згідно ст. 16 Закону України Про фінансовий лізинг , не є лізинговим платежем, а фактично полягає у виготовленні стандартної форми договору.

Як вбачається із наведених договірних умов, складова першого лізингового платежу - комісія за організацію угоди виходить за межі переліку платежів, передбачених законом.

Відповідно до пп. 2 п. 6 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів у разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Оскільки за умовами спірного договору лізингу, виконання зобов'язання відповідача за ним ставиться в залежність від факту внесення позивачем комісії за організацію угоди, наявні підстави для визнання договору недійсним в цілому.

Таким чином, спірний договір фінансового лізингу №1775 по своїй природі є несправедливим, порушує принцип добросовісності, умови якого призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ст.18 ч.1 Закону України Про захист прав споживачів продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Враховуючи положення пп.2 п.6 ст.18 Закону України Про захист прав споживачів визнання цих положень договору недійсними зумовлює зміну інших положень договору, а тому оспорюваний договір може бути визнаний недійсним у цілому із застосуванням наслідків недійсності правочину.

З огляду на вищевказані встановлені обставини, суд вважає, що при укладанні сторонами у даній справі оспорюваного позивачем договору фінансового лізингу були порушені вищенаведені вимоги Закону України "Про захист прав споживачів", а саме: було допущено використання нечесної підприємницької діяльності, чим позивач був введений в оману, що є підставою для визнання цього договору недійсним.

Надання у нечіткий, незрозумілий та двозначний спосіб вищевказаної інформації, необхідної позивачу для здійснення свідомого вибору, ввели позивача в оману щодо ціни предмета лізингу та способу розрахунку. Отже, права позивача відповідачем порушені, тому вони підлягають захисту.

Крім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), що суперечить вимогам законодавства та є самостійною підставою для задоволення позову. А посилання відповідача на постанову КМУ від 07 грудня 2016 року №913 Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) суд до уваги не приймає, оскільки спірний договір укладений 08.11.2016 року тобто до прийняття зазначеної постанови.

Згідно до ч.2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч.3 даної статті особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Як встановлено судом, укладений між сторонами спірний договір фінансового лізингу, нотаріально посвідчено не було.

Висновки щодо необхідності нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу та наявності у лізингодавця ліцензії викладено у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15, яка в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги про визнання договору фінансового лізингу недійсним підлягають задоволенню як і похідні від них вимоги про стягнення на виконання договору фінансового лізингу грошових коштів у сумі 50500 грн., що випливає з положень ч.ч.1,2 ст.216 ЦК України, де зазначено, що за недійсним договором кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні все, що вона отримала за цим договором.

Такий спосіб судового захисту цілком відповідає вимогам достатності та розумності, жодним чином не порушує прав та законних інтересів відповідача, оскільки він не поніс та не міг понести особливих витрат, крім укладання договору, який для нього є стандартним. На стандартність договору вказує також те, що договір виконаний шляхом рукописного заповнення печатного бланку. Оскільки крім реквізитів лізингоодержувача та даних про предмет лізингу договір не містить інших відомостей, які б відрізнялись від інших подібних договорів, його не можна вважати унікальним, на підготовку якого могли бути витрачені значні час та зусилля.

Враховуючи вищевикладене, встановлених судом обставини, доводи відповідача, які не спростовують висновків суду, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, розглянувши спір між сторонами з підстав, зазначених в позові, суд приходить до остаточного висновку про задоволення позову.

У відповідності до ч.1 ст.88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сплачений останнім судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп. за позовною вимогою немайнового характеру про визання недійсним договору та судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп. за позовною вимогою майнового характеру про стягнення коштів.

Керуючись ст.ст.1, 3, 10, 11, 60, 88, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 216, 220, 227, 230, 799, 806, 807 ЦК України, ст.ст. 18, 19 Закону України Про захист прав споживачів , ст.ст. 1, 2, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія ОСОБА_2 про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів - задовольнити.

Договір фінансового лізингу №1775, укладений 08 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Авто Лайф визнати недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія ОСОБА_2 (ЄДРПОУ 40352937, р/р 26002514569 в АТ ОСОБА_4 Аваль , МФО 380805), на користь ОСОБА_1 50 500 (п'ятдесят тисяч п'ятсот) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія ОСОБА_2 (ЄДРПОУ 40352937, р/р 26002514569 в АТ ОСОБА_4 Аваль , МФО 380805) у дохід держави судовий збір у сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 20 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено до судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Кіровоградської області шляхом подання апеляційної скарги через Бобринецький районний суд Кіровоградської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.В. Бондаренко