Ухвала

від 22.02.2017 по справі 803/672/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 р. Справа № 876/646/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Попка Я.С., Кухтея Р.В.,

за участю секретаря судового засідання Джули В.М.,

представника апелянта Порхуна А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Волинської митниці ДФС на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Волинської митниці ДФС про стягнення середнього заробітку у зв'язку з затримкою виконання судового рішення,

встановив:

ОСОБА_2 звернулась до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Волинської митниці ДФС про стягнення середнього заробітку у зв'язку з затримкою виконання судового рішення про поновлення на роботі.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року позов задоволений: стягнуто з Волинської митниці ДФС на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, починаючи з 01.08.2014 року по 27.10.2015 року в розмірі 52504,70 грн.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідач - Волинська митниці ДФС оскаржила постанову суду першої інстанції, подавши апеляційну скаргу. Вважає, що оскаржувана постанова винесена без належного з'ясування фактичних обставин справи і з порушенням норм матеріального права, просить її скасувати і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі зазначає, що затримка виконання судового рішення спричинена незалежними від Волинської митниці обставинами, в тому числі бездіяльністю ОСОБА_2, яка не зверталась за виконанням рішення. Крім того, вважає, що у даних правовідносинах слід застосовувати встановлений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду, оскільки заявлено вимогу про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з невиконанням судового рішення про поновлення на роботі, а не про стягнення належної заробітної плати.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу з підстав, що у ній зазначені.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Волинського окружного адміністративного суду від 17.07.2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.05.2014 року у справі № 2а/0370/1498/12 задоволено позовні вимоги ОСОБА_2: визнано протиправним та скасовано наказ Ягодинської митниці Державної митної служби України від 03 березня 2012 року № 239-к Про звільнення працівників митниці в частині звільнення ОСОБА_2 з посади старшого інспектора сектору митного оформлення № 4 митного поста "Доманове" Ягодинської митниці 06.03.2012 року в зв'язку із скороченням чисельності працівників, поновлено ОСОБА_2 в митних органах на рівнозначній посаді на Ягодинській митниці з 06.03.2012 року; стягнуто з Ягодинської митниці на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 14565,82 грн.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду, яка набрала законної сили, стягнуто з відповідача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі в розмірі 61 635,41 грн за період з 18.07.2012 року по 31.07.2014 року.

Наказом відповідача №1171-о від 27.10.2015 року ОСОБА_2 поновлена на посаді старшого інспектора сектору митного оформлення № 4 митного поста "Доманове" Ягодинської митниці з 06.03.2012 року.

Суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов, виходив із встановлення факту затримки відповідачем виконання постанови Волинського окружного адміністративного суду про поновлення на роботі, що з врахуванням статті 236 КЗпП України є підставою для виплати незаконно звільненому працівнику відповідної компенсації.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Частиною 1 ст. 255 КАС України передбачено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Згідно з приписами ч.2 ст.257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Частиною 4 ст. 257 КАС України законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Відповідно до ст.2 вказаного Закону примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Крім того, Європейський суд з прав людини у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на відповідачеві лежав обов'язок негайно виконати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17.07.2012 року в частині поновлення позивача на роботі, незалежно від того, чи зверталась ОСОБА_2 за примусовим виконанням судового рішення до органів державної виконавчої служби.

При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. Апеляційний суд звертає увагу на те, що, виходячи із змістовного тлумачення поняття затримка , застосованого у ст.236 КзпП України, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно після проголошення судового рішення.

Враховуючи те, що постанова Волинського окружного адміністративного суду від 17.07.2012 року в частині поновлення позивача в митних органах добровільно виконана відповідачем шляхом прийняття наказу лише 27 жовтня 2015 року, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивач має право відповідно до ст.236 КЗпП України на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, а саме, за період з 01.08.2014 року по 27.10.2015 року. Щодо покликань апелянта на те, що у даних правовідносинах слід застосовувати встановлений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду, апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст.ст. 1 та 12 Закону України Про оплату праці , правових висновків Конституційного Суду України, викладених в рішенні № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто уcіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснено роботодавцем нарахування таких виплат.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Волинської митниці ДФС залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року у справі № 803/672/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий Л.П. Іщук

Судді Я.С. Попко

Р.В. Кухтей

Ухвала складена в повному обсязі 27.02.2017 року