Ухвала

від 11.05.2017 по справі 803/672/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

11 травня 2017 року м. Київ К/800/8053/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Швець В.В., перевіривши касаційну скаргу Волинської митниці ДФС України на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду 22 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці ДФС про стягнення середнього заробітку у зв'язку з затримкою виконання судового рішення, -

в с т а н о в и в :

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 17 березня 2017 року касаційну скаргу залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України, а особі, яка її подала, надано строк для усунення наявних у ній недоліків - 10 днів з моменту отримання зазначеної ухвали.

У строк, наданий судом, недоліки касаційної скарги усунуто.

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, в якому просила стягнути із відповідача середній заробіток у зв'язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення на посаді за період з 1 серпня 2014 року по 27 жовтня 2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що постанову суду, якою її поновлено на посаді старшого інспектора сектору митного оформлення № 4 митного поста Доманове Ягодинської митниці, відповідачем виконано лише 27 жовтня 2015 року, а тому вона має право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду 22 лютого 2017 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі починаючи з 1 серпня 2014 року по 27 жовтня 2015 року в сумі 52504,70 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Так, судами встановлено, що постановою Волинського окружного адміністративного суду від 17 липня 2012 року, яка залишена без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 лютого 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 22 травня 2014 року, визнано протиправним та скасовано наказ Ягодинської митниці Державної митної служби України від 3 березня 2012 року № 239-к в частині звільнення позивача з посади старшого інспектора сектору митного оформлення № 4 митного поста Доманове Ягодинської митниці, поновлено позивача в митних органах на рівнозначній посаді з 6 березня 2012 року та стягнуто заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 14565,82 грн.

В подальшому за іншим рішенням суду стягнуто з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі за період з 18 липня 2012 року по 31 липня 2014 року в розмірі 61 635,41 грн.

Також судами встановлено, що позивач поновлена на посаді старшого інспектора сектору митного оформлення № 4 митного поста Доманове Ягодинської митниці наказом №1171-о від 27 жовтня 2015 року.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із встановлення факту затримки відповідачем виконання постанови суду про поновлення позивача на роботі, що з урахуванням статті 236 КЗпП України є підставою для виплати незаконно звільненому працівнику відповідної компенсації.

Волинська митниця ДФС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити не лише посилання на помилкове застосування норм матеріального права при вирішенні справи та порушення судами норм процесуального права, а і пояснення, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що оскільки з дати постановлення судового рішення позивач не пред'являла до відповідача виконавчий лист про поновлення на посаді для виконання, а тому підстав вважати доведеною вину власника у затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі немає.

Проте із вказаними доводами відповідача погодитись не можна з огляду на те, що згідно з частиною п'ятою статті 235 Кодексу законів про працю України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Стаття 236 Кодексу законів про працю України, яка стосується затримки виконання рішення, не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання бути поновленим на роботі.

Частиною другою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження , яким підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 Постанови від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 червня 2015 року №21-63а15.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Частиною 2 статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Це означає, що у разі несвоєчасної виплати заробітної плати, законодавець передбачив додаткові гарантії для працівника, зокрема, забезпечив йому право отримати ці суми без обмеження будь якими строками.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, дана касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки особа, яка її подала, не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Волинської митниці ДФС на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду 22 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку у зв'язку з затримкою виконання судового рішення, а додані до касаційної скарги матеріали повернути.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В.В. Швець