Постанова

від 23.02.2017 по справі 910/8145/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2017 року Справа № 910/8145/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Поляк О.І. (доповідач), суддів:Бакуліної С.В., Яценко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПершого заступника прокурора Київської області на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 у справі№ 910/8145/16 Господарського суду міста Києва за позовомФастівського місцевого прокурора Київської області в інтересах держави до відповідачів 1. Київської обласної ради, 2. Громадської організації "Об'єднання громадян "Лісове" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, 2. Державне підприємство "Київське лісове господарство" провизнання незаконним та скасування рішення та визнання недійсним договору,

за участю представників

від позивача: прокурор відділу ГПУ Хорс К.Б.;

від відповідача-1: не з'явились;

від відповідача-2: Прохорчук Р.В.;

від третьої особи-1: не з'явились;

від третьої особи-2: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.07.2016 у справі № 910/8145/16 (суддя Стасюк С.В.) позов Фастівського місцевого прокурора Київської області в інтересах держави задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано пункти 2, 2.4, 4, 4.1, 5, 5.1 рішення Київської обласної ради № 132-10-ХХIV від 20.11.2003 "Про надання в користування мисливських угідь" в частині надання у користування мисливських угідь площею 3.9 тис. га ГО "Об'єднання громадян "Лісове" та укладення договору про умови ведення мисливського господарства. Визнано недійсним договір про умови ведення мисливського господарства від 17.02.2004, укладений між Київським державним лісогосподарським об'єднанням "Київліс" та ГО "Об'єднання громадян "Лісове".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 у справі № 910/8145/16 (головуючий суддя - Власов Ю.Л., судді - Станік С.Р., Майданевич А.Г.), рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2016 у справі № 910/8145/16 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, Перший заступник прокурора Київської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 у справі № 910/8145/16, залишивши в силі рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2016 у справі № 910/8145/16.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 11, 13, 203, 2015 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 22, 23 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", ст.ст. 4, 32 - 35, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

В призначене судове засідання з'явилися представники прокуратури та відповідача-2. Представники відповідача-1 та третіх осіб не скористались своїм правом на участь в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача-2, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 20.11.2003 рішенням Київської обласної ради № 132-10-ХХIV "Про надання в користування мисливських угідь" надано у користування ГО "Об'єднання громадян "Лісове" мисливські угіддя для ведення мисливського господарства строком на 25 років площею 3,9 тис. га в межах згідно з додатком 4. Пунктами 3, 4.1 зазначеного рішення зобов'язано ГО "Об'єднання громадян "Лісове" забезпечити на мисливських угіддях, наданих у користування, проведення необхідних заходів, передбачених Законом України "Про мисливське господарство та полювання", а Київське державне лісогосподарське об'єднання "Київліс" укласти в установленому порядку договір з ГО "Об'єднання громадян "Лісове" про умови ведення мисливського господарства в мисливських угіддях, що надані у користування.

У додатку 4 до вказаного рішення визначено межі мисливських угідь ГО "Об'єднання громадян "Лісове", які знаходяться в адміністративних межах Фастівського та Васильківського районах: з заходу від с. Бортники автодорогою до перетину з автодорогою с. Кожанка - м. Фастів; з півночі далі цією автодорогою до перетину з високовольтною лінією електропередачі (330 кВт); зі сходу високовольтною лінією електропередачі (330 кВт) в напрямку м. Біла Церква до перетину з автодорогою с. Устимівка - с. Гребінки; з півдня цією автодорогою через с. Устимівка до р. Кам'янка, далі проти течії р. Кам'янка до с. Бортники.

17.02.2004 між ГО "Об'єднання громадян "Лісове" та Київським державним лісогосподарським об'єднанням "Київліс" було укладено договір про умови ведення мисливського господарства, відповідно до п. 1.1 якого рішенням Київської обласної ради від 20.11.2003 № 132-10-XXIV "Про надання в користування мисливських угідь" надано ГО "Об'єднання громадян "Лісове" терміном до 20.11.2028 мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 3,9 тис. га, у тому числі: лісові угіддя 799 га, польові 2900 га, водно-болотні 173 га. Карта-схема угідь і опис меж додаються користувачем.

У 2016 році керівником Фастівської місцевої прокуратури Київської області було направлено Фастівській міській раді, Паляничинській сільській раді, Бортниківській сільській раді та Червоненській сільській раді та СТОВ "Кам'янка" запити щодо надання ГО "Об'єднання громадян "Лісове" погоджень про надання останньому мисливських угідь у користування.

Відповідно до листів Фастівської міської ради № 06-16/400 від 28.01.2016, Паляничинської сільської ради № 19 від 29.01.2016, Бортниківської сільської ради № 02-20/10 від 29.01.2016, Червоненської сільської ради № 02-20/7 від 27.01.2016 та СТОВ "Кам'янка" № 17 від 16.03.2016 звернень від ГО "Об'єднання громадян "Лісове" щодо погодження надання йому в користування мисливських угідь вони не отримували та відповідних рішень не приймали, погоджень не надавали.

У зв'язку з відсутністю згоди усіх власників та користувачів земельних ділянок, які входять у спірну земельну ділянку при її наданні під мисливські угіддя Громадській організації "Об'єднання громадян "Лісове", керівник Фастівського місцевої прокуратури Київської області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської обласної ради, Громадської організації "Об'єднання громадян "Лісове", за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Київське лісове господарство" про визнання незаконним та скасування пунктів 2, 2.4, 4, 4.1, 5, 5.1 рішення Київської обласної ради № 132-10-ХХIV від 20.11.2003 "Про надання в користування мисливських угідь" в частині надання у користування мисливських угідь площею 3.9 тис. га ГО "Об'єднання громадян "Лісове" та укладення договору про умови ведення мисливського господарства; визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 17.02.2004, укладеного між Київським державним лісогосподарським об'єднанням "Київліс" та ГО "Об'єднання громадян "Лісове".

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що для ведення мисливського господарства Законом України "Про мисливське господарство та полювання" встановлена необхідність отримати погодження усіх власників та користувачів земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя, що планується отримати у користування для ведення мисливського господарства. На момент прийняття відповідачем-1 оскаржуваного рішення з Червоненською сільською радою, Бортниківською сільською радою, Паляниченською сільською радою, Фастівською міською радою не було погоджено ведення Громадською організацією "Об'єднання громадян "Лісове" мисливського господарства в їх межах. Крім того, в матеріалах справи відсутні погодження з власниками та користувачами земельних ділянок, вичерпний перелік яких зазначено в листі Управління Держгеокадастру у Фастівському районі Київської області № 10-1015-0.2-58/2-16 від 28.01.2016. Передбачені ст. 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" договори з власниками та користувачами земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя, відповідачем-2 також не були укладені. Договір про умови ведення мисливського господарства від 17.02.2004 не відповідає положенням Цивільного кодексу України та ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (відповідачеві-2 надано у користування для ведення мисливського господарства мисливські угіддя без погодження з власниками та користувачами земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя), у зв'язку з чим він підлягає визнанню недійсним, оскільки порушення, які були допущені при укладанні спірного договору про умови ведення мисливського господарства є істотними та суперечать нормам чинного законодавства. При цьому господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором не пропущений строк позовної давності для звернення до суду із заявленими вимогами, оскільки про те, що сільськими радами та міською радою не приймались рішення щодо погодження питання надання Громадській організації "Об'єднання громадян "Лісове" в користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства останньому стало відомо лише з листів Фастівської міської ради № 06-16/400 від 28.01.2016, Паляничинської сільської ради № 19 від 29.01.2016, Бортниківської сільської ради № 02-20/10 від 29.01.2016, Червоненської сільської ради № 02-20/7 від 27.01.2016.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та приймаючи нове про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що приписами Закону України "Про мисливське господарство та полювання" не передбачено обов'язок саме відповідача-2 отримувати погодження подання місцевого органу Державного комітету лісового господарства України, на підставі якого приймалось оскаржуване рішення відповідача-1, з власниками або користувачами земельних ділянок. Прийняття відповідачем-1 рішення про передачу мисливських угідь відповідачу-2 давало право останньому розраховувати, що він діє правомірно, отримуючи зазначені угіддя для ведення мисливського господарства, тобто в даній ситуації відповідач-2 діяв добросовісно та правомірно. Право користування мисливськими угіддями є правом на майно у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.190 Цивільного кодексу України. Право на користування вищевказаним майном відповідач-2 отримав у 2004 році, та з того часу мирно володіє ним протягом 12 років. При цьому прокурором не подано будь-яких доказів недобросовісності відповідача-2 під час набуття та використання зазначеного права чи неналежно виконання ним договірних зобов'язання за спірним договором. Законність втручання у право мирного володіння майном відповідача-2 прокурором не доведена, враховуючи, що: в листі Управління Держгеокадастру у Фастівському районі Київської області від 28.01.2016, яким позивач обгрунтовував свої вимоги, вказані землекористувачі станом на 01.01.2016 та відсутні дані про осіб, які були власниками або користувачами земельних ділянок станом на листопад 2003 року, коли відповідачем-1 приймалось спірне рішення; прокурором не подано суду самої справи надання спірних угідь у користування, зокрема заяви відповідача-2, подання місцевого органу Державного комітету лісового господарства України та його погоджень. Клопотання про витребування цих доказів до суду також не заявлялось. Прокурором також не доведено, що дане втручання здійснюється з метою задоволення публічних інтересів, оскільки відповідач-2 вже протягом 12 років мирно володіє спірними угіддями, за цей час жодних заперечень будь-якими особами, в тому числі вказаними прокурором міськими, сільськими радами та СТОВ "Кам'янка", не заявлялось. При цьому скасування оскаржуваного рішення відповідача-1 та визнання недійсним спірного договору за вказаних обставин справи позбавить відповідача-2 права користування мисливськими угіддями, якими він володіє протягом 12 років, що призведе до порушення визначених Конвенцією принципів законності та необхідності суспільного інтересу для втручання і, як наслідок, порушить право відповідача-2 на мирне володіння майном, закріплене ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд касаційної інстанції погоджується з вказаним висновками апеляційного господарського суду, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є скасування та визнання недійсним рішення Київської обласної ради № 132-10-ХХIV від 20.11.2003 і договору про умови ведення мисливського господарства від 17.02.2004 з підстав порушення при прийнятті та укладенні вказаних рішення і договору вимог ст.ст. 10, 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" у зв'язку з відсутністю згоди усіх власників та користувачів земельних ділянок, які входять у спірну земельну ділянку, при її наданні під мисливські угіддя ГО "Об'єднання громадян "Лісове".

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку. Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання і користувачами мисливських угідь.

Згідно зі ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, Мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням місцевого органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Статтею 10 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначено повноваження сільських, селищних і міських рад у галузі мисливського господарства та полювання до яких належить: організація та здійснення заходів щодо охорони державного мисливського фонду, поліпшення середовища перебування мисливських тварин; вирішення відповідно до цього Закону питань, що стосуються надання у користування мисливських угідь; реалізація інших питань у межах своїх повноважень.

Таким чином, вказаний Закон встановлює порядок надання угідь для ведення мисливського господарства, зокрема передбачає необхідність отримання погодження з власниками або користувачами земельних ділянок, що входять до складу мисливських угідь, на відсутність якого посилається прокурор як на підставу визнання недійсними спірних рішення та договору.

Разом з тим, суд касаційної інстанції зазначає, що спірна земельна ділянка, надана відповідачу для ведення мисливського господарства, знаходиться у користуванні останнього на відповідних правових підставах.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол; Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном.

Суд касаційної інстанції погоджується з доводами апеляційного господарського суду про те, що право користування мисливськими угіддями є правом на майно у розумінні ст. 1 Першого протоколу.

При цьому Перший протокол ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої ст. 9 Конституції України, ст. 10 Цивільного кодексу України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Як зазначалося вище, обгрунтовуючи законність втручання у володіння відповідача-2 прокурор посилався на недотримання вимог ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" щодо необхідності погодження надання в користування мисливських угідь з Фастівською міською радою, Паляничинською сільською радою, Бортниківською сільською радою, Червоненською сільською радою та СТОВ "Кам'янка", які відповідно до листа Управління Держгеокадастру у Фастівському районі Київської області від 28.01.2016 є власниками та користувачами земельних ділянок, що входять до складу спірних мисливських угідь станом на 01.01.2016. Однак, як обгрунтовано зазначив апеляційний господарський суд, вказаний лист не містить дані про осіб, які були власниками або користувачами земельних ділянок станом на листопад 2003 року, тобто на момент прийняття відповідачем-1 спірного рішення. При цьому прокурором не було подано самої справи надання спірних угідь у користування, яка б містила заяву відповідача-2, подання місцевого органу Державного комітету лісового господарства України на підставі якого приймалось спірне рішення відповідача-1, погодження землекористувачів.

Крім того, враховуючи, що приписами Закону України "Про мисливське господарство та полювання" не передбачено обов'язок саме ГО "Об'єднання громадян "Лісове" отримувати погодження подання місцевого органу Державного комітету лісового господарства України з власниками або користувачами земельних ділянок, прийняття відповідачем-1 на підставі вказаного подання рішення про передачу мисливських угідь відповідачу-2 давало право останньому розраховувати, що він діє правомірно, отримуючи зазначені угіддя для ведення мисливського господарства. При цьому прокурором ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанцій не було подано доказів недобросовісності відповідача-2 під час набуття та використання зазначеного права чи неналежно виконання ним договірних зобов'язань за спірним договором.

Як встановлено апеляційним господарським судом, відповідач-2 протягом 12 років мирно володіє спірними угіддями, за цей час жодних заперечень будь-якими особами, в тому числі вказаними прокурором міськими, сільськими радами та СТОВ "Кам'янка", не заявлялось. Лише за запитом прокурора, зробленим у 2016 році, вказані особи повідомили, що відповідач-2 до них за погодженням не звертався.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з доводами господарського суду апеляційної інстанції про те, що прокурором не доведена законність втручання у право мирного володіння майном відповідача-2, а також не обґрунтовано та не доведено, яким чином позбавлення відповідача-2 права користування спірними мисливськими угіддями буде сприяти задоволенню суспільного інтересу.

Крім того, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" з метою раціонального використання мисливських тварин, охорони диких тварин, а також середовища їх перебування забороняється, зокрема, полювання у межах населених пунктів (сіл, селищ, міст), за винятком випадків, передбачених рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад.

Тобто, ведення мисливського господарства та полювання в межах населених пунктів за загальним правилом заборонено нормами чинного законодавства, а тому є сумнівним, що землі населених пунктів Фастівської міської ради, Паляничинської сільської ради, Бортниківської сільської ради, Червоненської сільської ради взагалі є мисливськими угіддями в розумінні ст. 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", а території власників та землекористувачів таких земель можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

З огляду на викладене, висновки апеляційного господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову, враховуючи, що скасування оскаржуваного рішення відповідача-1 та визнання недійсним спірного договору за вищевказаних обставин позбавить відповідача-2 права користування мисливськими угіддями, якими він володіє протягом 12 років, а відтак призведе до порушення визначених Конвенцією принципів законності і суспільного інтересу та порушить передбачене ст. 1 Першого протоколу до Конвенції право відповідача-2 на мирне володіння майном, є законними і обгрунтованими.

За змістом ч.ч. 1, 2, 4 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Приписи ч. 1 ст. 261 ЦК України про початок перебігу позовної давності, встановленої для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 23.12.2014 у справі № 916/2414/13, від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14, від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом апеляційної інстанції, на засіданні десятої сесії Київської обласної ради 20.11.2003, на якому було прийняте спірне рішення, був присутній прокурор області Гайсинський Ю.О.

Крім того, 04.09.2006 Генеральна прокуратура України у своєму листі №07/2/2-15773-Св, направленому на адресу Верховної Ради України за результатами проведеної перевірки щодо отримання, в тому числі ГО "Об'єднання громадян "Лісове", у користування земельних ділянок, погодження державними органами їх відведення, надання дозволів на здійснення будівельних робіт, повідомила, що порушень не встановлено.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", який частково втратив чинність з липня 2015 року, прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Відповідно до ст. 19 вказаного Закону предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Отже, встановлений апеляційним господарським судом факт обізнаності прокурора з прийнятим 20.11.2003 рішення Київської обласної ради та здійснення Генеральною прокуратурою перевірки отримання, в тому числі ГО "Об'єднання громадян "Лісове", у користування земельної ділянки, разом з відповідними, визначеними законодавчими приписами, повноваження органів прокуратури, свідчить про об'єктивну можливість для здійснення перевірки законності цього рішення і звернення до суду в межах позовної давності, натомість нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", призводить до наслідків, визначених ч. 4 ст. 267 ЦК України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади.

Європейський суд з прав людини наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відтак, суд касаційної інстанції зазначає, що починаючи з 20.11.2003 органи прокуратури, як єдина централізована система, у відповідності до ст. 121 Конституції України та 6 Закону України "Про прокуратуру" могли дізнатись про невідповідність спірного рішення вимогам законодавства.

Втім, як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги заявлені керівником Фастівського місцевого прокурора Київської області в інтересах держави у травні 2016 року.

Доводи скаржника про те, що присутність на засіданні десятої сесії Київської обласної ради 20.11.2003 прокурора області Гайсинського Ю.О. не є початком перебігу позовної давності та не свідчить про обізнаність щодо існуючих порушень у зв'язку з тим, що наявність порушення законодавства могла бути встановлена прокуратурою лише за результатами перевірки відповідних документів, що на зазначеному засіданні не здійснювалось судом відхиляються, оскільки, враховуючи реалізацію прокурором Київської області права на участь в сесії обласної ради, встановленого для ефективного та оперативного здійснення прокурорського нагляду, вони не спростовують зазначених вище висновків саме про можливість проведення органами прокуратури перевірки та встановлення невідповідності вимогам законодавства спірного рішення в межах загального строку позовної давності від дня його прийняття, адже норма ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності пов'язує не тільки з безпосередньою обізнаністю особи про порушення її прав, а і з об'єктивною можливістю цієї особи знати про обставини такого порушення.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки обставин справи, яким вже була надана належна правова оцінка апеляційним господарським судом.

За таких обставин Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 у справі № 910/8145/16 слід залишити без змін, а касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області - без задоволення.

В силу ст. 49 ГПК України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 у справі № 910/8145/16 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 у справі № 910/8145/16 залишити без змін.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді С.В. Бакуліна

О.В. Яценко