Ухвала

від 28.02.2017 по справі 808/2414/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

28 лютого 2017 рокусправа № 808/2414/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області

на постанову ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2016 року по справі №808/2414/16 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду, в якому просив:

визнати протиправними дії відповідача про відмову позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки у розмірі 1,6000 га за кадастровим номером 2321584000:04:002:0519 із земель запасу сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області;

зобов'язати відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у розмірі 1,6000 га за кадастровим номером 2321584000:04:002:0519 із земель запасу сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області позивачу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неправомірність дій відповідача щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою з підстав відсутності детального плану територій, оскільки вказані обставини не можуть бути підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено частково, а саме визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про відмову ОСОБА_2 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки у розмірі 1,6000 га за кадастровим номером 2321584000:04:002:0519 із земель запасу сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області.

В іншій частині позову відмовлено.

Постанова суду, в частині задоволених позовних вимог, мотивована неправомірністю відмови у затвердженні проекту землеустрою з підстав, передбачених ч.3 ст.24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , на положення якої посилався відповідач, обґрунтовуючи неможливість затвердження проекту землеустрою. Суд першої інстанції виходив з того, що положення вказаної норми права стосуються земельних ділянок, які передаються для містобудівних потреб, а у спірному випадку земельна ділянка передавалася для ведення особистого селянського господарства, а не для містобудівних потреб.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову суду та прийняти нову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга фактично обґрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції щодо

неправомірності визначених підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Заявник апеляційної скарги вказував на те, що у відповідності до ч.3 ст.24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності заборонена передача земельних ділянок фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб у разі відсутності плану зонування або детального плану територій, затверджених відповідно до вимог цього Закону. При цьому, як зазначає відповідач, термін містобудівні потреби в контексті зазначеної статті Закону слід розуміти як можливість здійснення будівництва на земельній ділянці відповідно до її цільового призначення та містобудівної документації. Вказані роз'яснення надані у листі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 19.06.2015 №7/14-7100, але вказані роз'яснення судом першої інстанції не прийнято в якості доказів по справі. Крім цього, заявник апеляційної скарги вказує на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на ті обставини, які свідчать про те, що на земельній ділянці розташований бетонний басейн, тобто будівельні споруди, що вказує на можливість використання земельної ділянки для забудови, тобто використання земельної ділянки для містобудівних потреб.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що наказом Головного управління Держземагентства у Запорізькій області від 20.03.2015 №8-621/15-15-СГ ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області (за межами населених пунктів), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (вид угідь - землі під сільськогосподарськими та іншими господарськими будівлями і дворами). Орієнтовний розмір земельної ділянки 1,6000 га. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства.

На замовлення позивача ОСОБА_1 регіональною філією Центру Державного земельного кадастру виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, який погоджений управлінням Держземагенства у Вільнянському районі Запорізької області (а.с.85).

Позивач звертався до відповідача з клопотаннями про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Однак, у затвердженні такого проекту позивачу неодноразово було відмовлено (а.с.10-16).

Зокрема, у листі від 15.04.2016 №Х-2401-1959/6-16 відповідач зазначає, що: "Проектом землеустрою запроектовано земельну ділянку з видом угідь - землі під сільськогосподарськими та іншими господарськими будівлями і дворами, що в свою чергу передбачає будівництво.

Дана підгрупа включає землі, зайняті тваринницькими фермами, тракторними станціями, літніми таборами, забудовані іншими будівлями і дворами сільськогосподарського призначення (додаток 4 до Порядку ведення Державного земельного кадастру).

Частиною третьою ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", що набула чинності з 01.01.2015, заборонена передача у власність чи в користування земельних ділянок для містобудівних потреб у разі відсутності затвердженого детального плану території. При цьому, термін "містобудівні потреби" в контексті зазначеної статті розглядається як цільове призначення земельної ділянки, що передбачає її забудову" (а.с.16).

Не погодившись з діями відповідача щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою, позивач звернувся з позовом до суду.

За наслідками перегляду судового рішення суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності дій відповідача по відмові у затвердженні проекту землеустрою відведення земельної ділянки.

Так, суд першої інстанції, правильно встановивши підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою, що становить суть спірних правовідносин між сторонами, надав їм належну правову оцінку та обґрунтовано вказав на неправомірність дій відповідача у спірних правовідносинах з огляду на наступне.

Преамбулою Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначено, що цей Закон встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

У свою чергу, ст..1 Закону України Про основи містобудування визначено, що містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об'єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об'єктів містобудування, спорудження інших об'єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об'єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.

Відповідно ч.3 ст.24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

З огляду на положення вказаної норми права, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що визначальним для застосування Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та вирішення питання про наявність заборони на передачу земельних ділянок у власність є факт надання їх саме для містобудівних потреб.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, у спірному випадку земельна ділянка розташована за межами населеного пункту, відноситься до земель сільськогосподарського призначення, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства, а не для містобудівних потреб.

Тобто, земельна ділянка передається позивачу не для містобудівних потреб, а для ведення особистого селянського господарства, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у спірному випадку заборон на передачу земельної ділянки, які визначені частиною 3 статті 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Вказані висновки суду першої інстанції узгоджуються з встановленими обставинами справи та не спростовуються доводами апеляційної скарги. Посилання заявника апеляційної скарги на те, що суд першої інстанції не прийняв в якості доказу по справі лист Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 19.06.2015 №7/14-7100, яким надано роз'яснення щодо застосування положень ч.3 ст.24 названого Закону, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим, оскільки суд вирішує справу не на підставі листів чи роз'яснень будь-якого органу, а на підставі законодавства України. Крім цього, слід зазначити те, що висновки суду першої інстанції фактично і не суперечать змісту вказаного листа, при цьому суд вказав на те, що заборони на передачу земельної ділянки, які передбачені ч.3 ст.24 Закону, стосується виключно випадків коли земельні ділянки передаються для містобудівних потреб, чого у спірному випадку місця не мало. Доводи відповідача про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на ті обставини, які свідчать про те, що на земельній ділянці розташований бетонний басейн, тобто будівельні споруди, що вказує на можливість використання земельної ділянки для забудови, тобто використання земельної ділянки для містобудівних потреб, суд апеляційної інстанції також вважає безпідставними, оскільки такі доводи відповідача по суті не впливають на правову оцінку, яка надана судом першої інстанції в межах цієї справи та яка фактично зводиться до того, що визначальним для застосування Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та вирішення питання про наявність заборони на передачу земельних ділянок у власність є факт надання їх саме для містобудівних потреб, чого, як зазначено вище, у спірному випадку місця не мало.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1, ст. 198, ст.200, ст.ст.205, 206 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2016 року по справі №808/2414/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст ухвали виготовлено 01.03.2017р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк