Рішення

від 16.01.2017 по справі 910/15750/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2017Справа №910/15750/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1. Корпорація "Будівельників автомобільних доріг та транспортних споруд "Альтком"

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Восток"

3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фиона"

4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Альтех ТМ-Сервіс"

5. Товариство з обмеженою відповідальністю "Альтком-Бетон"

6. Товариство з обмеженою відповідальністю "Альтком" Інвест-Строй"

7. Товариство з обмеженою відповідальністю "Альткомтрансмеханізація"

8. Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод КБМ"

9. Товариство з обмеженою відповідальністю "Будкомплект"

10. Товариство з обмеженою відповідальністю "Донспецмонтаж"

11. Товариство з обмеженою відповідальністю "Донецька будівельна компанія"

12. Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЖС-Сервіс"

13. Товариство з обмеженою відповідальністю "ДонбассЖилСтрой"

14. Товариство з обмеженою відповідальністю "Даэм"

15. Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорстрой"

16. Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОРСТРОЙ"

17. Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд"

18. Товариство з обмеженою відповідальністю "Домант"

19. Товариство з обмеженою відповідальністю "Альткомавтотранс"

20. Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрстройінвест"

про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів

за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРСТРОЙ"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1. Корпорація "Будівельників автомобільних доріг та транспортних споруд "Альтком"

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Восток"

3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фиона"

4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Альтех ТМ-Сервіс"

5. Товариство з обмеженою відповідальністю "Альтком-Бетон"

6. Товариство з обмеженою відповідальністю "Альтком" Інвест-Строй"

7. Товариство з обмеженою відповідальністю "Альткомтрансмеханізація"

8. Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод КБМ"

9. Товариство з обмеженою відповідальністю "Будкомплект"

10. Товариство з обмеженою відповідальністю "Донспецмонтаж"

11. Товариство з обмеженою відповідальністю "Донецька будівельна компанія"

12. Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЖС-Сервіс"

13. Товариство з обмеженою відповідальністю "ДонбассЖилСтрой"

14. Товариство з обмеженою відповідальністю "Даэм"

15. Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорстрой"

16. Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд"

17. Товариство з обмеженою відповідальністю "Домант"

18. Товариство з обмеженою відповідальністю "Альткомавтотранс"

19. Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрстройінвест"

про визнання договору недійсним

Суддя Цюкало Ю.В.

Представники сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Назаренко Р.О. (представник за довіреністю)

від третьої особи-1: Богдан Ю.В. (представник за довіреністю)

від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору 2-19: не з'явились

від третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору: не з'явились

В судовому засіданні 16 січня 2017 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

У серпні 2016 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком" (позивач) до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (відповідач) про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2016 року суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі №910/15750/16. Розгляд справи призначено на 12.10.2016 року. Залучено до участі у справі третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Корпорацію "Будівельників автомобільних доріг та транспортних споруд "Альтком", Товариство з обмеженою відповідальністю "Восток", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фиона", Товариство з обмеженою відповідальністю "Альтех ТМ-Сервіс", Товариство з обмеженою відповідальністю "Альтком-Бетон", Товариство з обмеженою відповідальністю "Альтком" Інвест-Строй", Товариство з обмеженою відповідальністю "Альткомтрансмеханізація", Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод КБМ", Товариство з обмеженою відповідальністю "Будкомплект", Товариство з обмеженою відповідальністю "Донспецмонтаж", Товариство з обмеженою відповідальністю "Донецька будівельна компанія", Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЖС-Сервіс", Товариство з обмеженою відповідальністю "ДонбассЖилСтрой", Товариство з обмеженою відповідальністю "Даэм", Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорстрой", Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОРСТРОЙ", Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд", Товариство з обмеженою відповідальністю "Домант", Товариство з обмеженою відповідальністю "Альткомавтотранс", Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрстройінвест".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2016 року відкладено розгляд справи на 26.10.2016 року. Продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2016 року відкладено розгляд справи на 09.11.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 року відкладено розгляд справи на 21.11.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2016 року відкладено розгляд справи на 07.12.2016 року.

Судове засідання, призначене на 07.12.2016 року, не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Цюкало Ю.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2016 року розгляд справи призначено на 26.12.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2016 року відкладено розгляд справи на 16.01.2017 року.

26.12.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРСТРОЙ" до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про визнання договору недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2016 року прийнято позовну заяву третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРСТРОЙ" до розгляду у справі №910/15750/16.

10.01.2017 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшло клопотання про повернення позовної заяви третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору без розгляду.

16.01.2017 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника третьої особи-16 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

16.01.2017 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника третьої особи з самостійними вимогами надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 16.01.2017 року представник відповідача проти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком" та третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору заперечив, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та відзиві на позовну заяву третьої особи.

Представник третьої особи-1 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком" підтримав, проти задоволення позовних вимог третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору заперечив.

Представники позивача, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору 2-19 та третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору в судове засідання 16.01.2017 року не з'явились.

Розглянувши в судовому засіданні 16.01.2017 року клопотання представників третьої особи-16 та третьої особи з самостійними вимогами про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні, у зв'язку з їх необґрунтованістю та обмеженістю процесуального строку вирішення спору, встановленого ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, розглянувши в судовому засіданні 16.01.2017 року клопотання представника відповідача про повернення позовної заяви третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору без розгляду, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, у зв'язку з його необґрунтованістю, оскільки положеннями Господарського процесуального кодексу України не передбачено повернення позовної заяви після порушення провадження у справі.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України ).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При цьому, Указом Президента України від 14.04.2014р. №405/2014 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014р. Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України запроваджено антитерористичну операцію на території України.

Законом України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції визначений період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності зазначеним Указом Президента України та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. На час розгляду справи антитерористична операція триває.

У відповідності до ч. 5 ст. 11 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у 10-денний строк з дня опублікування вказаного Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, на території яких здійснювалася антитерористична операція до якого включено, зокрема, м. Маріуполь (місцезнаходження третьої особи-1), м. Донецьк (місцезнаходження третіх осіб-2-3, 6-7, 9, 10-19).

Відповідно до пункту 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.09.2014 N 01-06/1290/14 Про Закон України Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції за неможливості здійснити повідомлення учасника судового процесу (поштою за місцезнаходженням учасника судового процесу, шляхом надсилання телеграми, телефонограми, з використанням факсимільного зв'язку чи електронною поштою або з використанням інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення) - інформація про час і місце судового засідання розміщується на сторінці відповідного суду (у розділі Новини та події суду ) офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/).

Разом з цим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Як зазначено в пункті 3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року № 11 "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення", оцінюючи поведінку заявника, а також осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу, слід брати до уваги факти невиконання ними процесуальних обов'язків, наприклад, ненадання чи надання з порушенням строку, передбаченого ЦПК України, доказів у справі; неодноразові неявки в судове засідання без поважних причин, якщо це призвело до порушення розумного строку судового розгляду.

Оцінюючи характер процесу та його значення для заявника, слід враховувати важливість предмета розгляду та ступінь ризику для заявника, наприклад, якщо йдеться про справи, що потребують оперативного прийняття рішення; трудові справи; справи, що пов'язані зі станом здоров'я заявника; справи щодо опіки над дітьми тощо.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

27.01.2009 року Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (Закрите акціонерне товариство), правонаступником якого є позивач (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком (позичальник) було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії 15-93/02-3/09 (далі - кредитний договір).

Відповідно до п.1.1. кредитного договору, банк за умови наявності вільних власних кредитних ресурсів надає позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 507 500 000,00 грн. ліміт кредитної лінії, на умовах, передбачених цим договором.

Протягом дії кредитного договору сторонами вносились зміни щодо умов кредитування (суми кредиту, строки погашення кредиту, відсоткові ставки, строки сплати відсоткової ставки та інші) згідно договорів про внесення змін.

У відповідності до договору про внесення змін №15-93/02-3/09-12 від 30.09.2010 р. до кредитного договору п. 1.1. викладений в наступній редакції: банк за умови наявності вільних власних кредитних ресурсів надає позичальнику кредит шляхом відкриття поновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 585190165,65грн.

У відповідності до договору про внесення змін №15-93/02-3/09-16 від 28.01.2011 р. до кредитного договору п. 1.1. викладений в наступній редакції: банк за умови наявності вільних власних кредитних ресурсів надає позичальнику кредит шляхом відкриття поновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 671 650 000,00грн., на умовах, передбачених цим договором.

У відповідності до договору про внесення змін №15-93/02-3/09-17 від 26.05.2011 р. до кредитного договору п. 1.1. викладений в наступній редакції: банк за умови наявності вільних власних кредитних ресурсів надає позичальнику кредит шляхом відкриття поновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 671 650 000,00грн., на умовах, передбачених цим договором.

02.02.2009 року сторонами підписаний договір про внесення змін до кредитного договору, згідно якого п. 1.2. кредитного договору викладений у наступній редакції: кінцевий термін повернення кредиту не пізніше 31.12.2015 року. Ліміт кредитної лінії (графік платежів) встановлюється, у відповідності та починаючи з зазначених дат, встановлених у графіку платежів, що є додатком №1 до цього договору та є невід'ємною частиною цього договору.

Крім того, розділ 1 кредитного договору доповнений п. 1.4., в якому зазначено, що у разі перерахування з боку позичальника не погоджених платежів за кредитним договором, не залежно від зазначеного в них призначення платежу, ці грошові кошти зараховуються банком в рахунок погашення простроченої заборгованості за кредитом або в рахунок погашення суми кредиту за строком відповідно до терміну погашення та сплати суми кредиту, термін сплати якої не настав. Будь-які суми сплачені позичальником не у відповідності до додатку №1 (графік платежів), що є невід'ємною частиною цього договору та встановлюється цим договором, зараховується в рахунок погашення поточної заборгованості по сплаті відсотків (за наявності заборгованості), інші неузгоджені платежі зараховуються в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту.

Пунктом 4 розділ 5 доповнений пунктом наступного змісту: будь-які додаткові угоди, договори про внесення змін та додатки до договору кредитування №15-93/02-3/09 від 27.01.2009 р., що змінюють суму зобов'язання позичальника перед кредитором повинні укладатися виключно з внесенням відповідних змін до графіку платежів із відображенням у ньому внесених змін.

В додатку №1 до договору про внесення змін №15-93/02-3/09-1 від 02.02.2009 р. зазначено, що цей додаток встановлює суми та терміни сплати відсотків за користування кредитними коштами та є невід'ємною частиною кредитного договору №15-93/02-3/09 від 27.01.2009 р.

Будь-які суми сплачені позичальником не у відповідності до цього графіку зараховуються в рахунок погашення поточної заборгованості по сплаті відсотків (за наявності заборгованості), інші неузгоджені платежі зараховуються в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту.

Будь-які додаткові угоди, договори про внесення змін та додатки до договору кредитування №15-93/02-3/09 від 27.01.2009 р., що змінюють суму зобов'язання позичальника перед кредитором повинні укладатися виключно з внесенням відповідних змін до графіку платежів із відображенням у ньому внесених змін та нових умов.

Згідно умов п. 1.2. договору в редакції додаткової угоди №20-2885/2-1 від 08.12.2014 року кінцевий термін повернення кредиту не пізніше 31.12.2015р.

Відповідно до умов п. 1.3. договору (в редакції договору про внесення змін від 13.03.2009р.) фінансовий кредит надається з наступним цільовим призначенням: придбання будівельних матеріалів, сировини, запасних частин, обладнання, цінних паперів, оплата виконаних будівельних робіт та наданих послуг й інші виробничі потреби.

Згідно з п.2.2 кредитного договору (у первісній редакції) відсотки за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позивальником, виходячи з встановленої банком процентної ставки у розмірі 19,5% річних. Нарахування банком відсотків починається з дати першої оплати розрахункових документів позичальника з позичкового рахунку до дня повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. При розрахунку використовується метод факт/факт , виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році (п. 2.3 договору). Відсотки за користування кредитом нараховуються банком в передостанній робочий день місяця за період, попередній даті нарахування, а також в день остаточного повернення кредиту, визначеного п. 1.2 цього договору. Нараховані банком відсотки сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня місяця, в якому відбувається нарахування, а також в день остаточного повернення кредиту. В грудні місяці відсотки за користування кредитом нараховуються банком 29 грудня (або в останній робочий день до 29 грудня) за період, попередній даті нарахування по 31 грудня включно, та сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня місяця (п. 2.4 договору).

Після цього договорами про внесення змін від 30.04.2009 р., 31.07.2009 р., 31.08.2009 р., 01.12.2009 р., 27.01.2010 р., 07.07.2010 р., 01.09.2010 р., 30.09.2010 р., 06.11.2010 р., 02.12.2010 р., 21.01.2011 р., 28.01.2011 р., 26.05.2011 р., 10.01.2012 р., 27.01.2012 р., 20.02.2012 р., 01.03.2012 р., 05.03.2012 р., 05.06.2012 р., 21.03.2013 р., 08.12.2014 р. сторонами неодноразово вносились зміни до вищезазначених пунктів договору без внесення будь-яких змін у договір про внесення змін від 02.02.2009 р., зокрема:

Відсотки за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позивальником, виходячи з встановленої банком процентної ставки у розмірі 19,5% річних по заборгованості, що обліковується на рахунку №20633350777392; 25 % річних по заборгованості, що обліковується на рахунку №20632351777392 (п. 2.2. кредитного договору в редакції до договору про внесення змін №15-93/02-3/09-4 від 31.08.2009 р. до кредитного договору).

З 1 січня 2011 року відсотки за користування фінансовим кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами і сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком відсоткової ставки у розмірі 16% річних (п. 2.2 кредитного договору в редакції до договору про внесення змін №15-93/02-3/09-16 від 28.01.2011 р. до кредитного договору).

З травня 2011 року відсотки за користування фінансовим кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами і сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком відсоткової ставки у розмірі 14,5% річних (п. 2.2. кредитного договору в редакції до договору про внесення змін №15-93/02-3/09-17 від 26.05.2011 р. до кредитного договору).

У випадку порушення позичальником строку погашення одержаного кредиту, встановленого п.1.2. цього договору, позичальник надалі сплачує з відповідної календарної дати, яка визначена у договорі, як дата виконання зобов'язання, до дати виконання такого зобовязання проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 30% річних (п. 2.6. в редакції договору про внесення змін № 20-2885/2-1 від 08.12.2014р.).

Відсотки за користування кредитом нараховуються банком у передостанній робочий день місяця за період попередній даті нарахування та у день остаточного повернення кредиту, визначеного п.1.2 цього договору. Нараховані банком відсотки сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня місяця, в якому відбувається нарахування (п. 2.4. кредитного договору).

У відповідності до п. 2.4. в редакції договору про внесення змін №15-93/02-3/09-26 від 21.03.2013 р., нарахування банком процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за кредитом на кінець дня. Нарахування процентів за користування кредитом за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюється в останній робочий день перед такими вихідними та неробочими днями. Якщо вихідні та неробочі дні починаються в поточному та закінчуються в наступному місяці, тоді нарахування за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюються в останній робочий день поточного місяця, а нарахування за вихідні та неробочі дні наступного місяця здійснюється в перший робочий день наступного місяця. Проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються постачальником у валюті, в якій позичальнику було надано кредит, щомісячно 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів, а при закінченні терміну дії кредиту в дату, до якої позичальник має право користуватись кредитом. Проценти, що нараховуються на прострочену заборгованість за кредитом після настання кінцевого терміну повернення кредиту, що вказаний в 1.2., сплачується позичальником щоденно. При цьому сторони встановлюють, що зобов'язання позичальника по сплаті нарахованих процентів не вважаються простроченими до 5 (п'ятого) числа місяця наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів (кінцева дата сплати процентів). Проценти, що нараховані за останній календарний місяць терміну дії Кредиту, не вважається простроченими протягом наступних 5 календарних днів після закінчення цього терміну. У випадку, якщо кінцева дата сплати процентів припадає на вихідний (субота чи неділя) чи святковий день, позичальник зобов'язаний здійснити сплату процентів в останній робочий день напередодні.

Згідно п. 2.5. кредитного договору, за управління фінансовим кредитом у формі кредитної лінії позичальник сплачує банку щомісячну комісійну винагороду у розмірі 1000,00грн. без ПДВ. Комісійна винагорода за управління фінансовим кредитом у формі кредитної лінії нараховується банком щомісячно 26 числа за повний календарний період та сплачується позичальником не пізніше останнього робочого дня поточного місяця. Строки сплати комісійної винагороди, що не була сплачена відповідачем своєчасно переносились на інші дати згідно договорів про внесення змін до кредитного договору.

В подальшому у договорах про внесення змін до кредитного договору змінювався строк сплати комісійної винагороди, а саме переносились строки її сплати. Остання редакція п. 2.5. договору викладена у договорі про внесення змін від 21.03.2013 р., а саме: позичальник сплачує комісію у розмірі 1000,00 грн., яка нараховується в останній робочий день поточного місяця та сплачується щомісячно 1 числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулось нарахування. При цьому сторони встановлюють, що зобов'язання позичальника по сплаті нарахованої комісії за управління кредитом не вважаються простроченими: по комісії, нарахованої за повний календарний місяць до 5 числа місяця наступного за місяцем, в якому відбулось нарахування комісії (кінцева дата сплати комісії); по комісії, нарахованої за останній календарний місяць терміну дії кредиту, не вважаються простроченими протягом наступних 5 календарних днів після закінчення цього терміну. У випадку, якщо кінцева дата сплати комісії припадає на вихідний (субота чи неділя) чи святковий день, позичальник зобов'язаний здійснити сплату комісії в останній робочий день напередодні.

Згідно п. 4.1. кредитного договору (в первісній редакції) за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або відсотків за користування кредитом та/або відсотків за неправомірне користування кредитом позичальник сплачує банку за кожний день прострочення пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення, та нараховується щоденно. У випадку, якщо банком застосовна до позичальника неустойка у вигляді пені, остання нараховується банком з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин включно, та сплачується позичальником у порядку, передбаченому п. 2.4. цього договору для нарахування та сплати відсотків, на рахунок, номер якого повідомляється банком позичальнику негайно після його відкриття.

Договором про внесення змін від 21.03.2013 р. вищезазначений пункт договору викладений в новій редакції, а саме: за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або відсотків за користування кредитом та/або відсотків за неправомірне користування кредитом позичальник сплачує банку за кожний день прострочення пеню, яка обчислюється щоденно за методом факт/факт від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення, та нараховується щоденно. За несвоєчасну сплату сум кредиту та/або відсотків за користування кредитом та/або відсотків за неправомірне користування кредитом, що нараховані після настання кінцевої дати повернення кредиту, що вказана у п. 1.2. цього договору пеня не нараховується.

Договором про внесення змін від 08.12.2014 р. вищезазначений пункт договору викладений в новій редакції, а саме: за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або відсотків за користування кредитом, та/або плати за кредит, та/або відсотків за неправомірне користування кредитом позичальник сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом факт/факт від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення, та нараховується щоденно. За несвоєчасну сплату сум кредиту та/або відсотків за користування кредитом та/або відсотків за неправомірне користування кредитом, що нараховані після настання кінцевої дати повернення кредиту, що вказана у п. 1.2. цього договору пеня не нараховується. Сторони домовились, що пеня, нарахована за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за користування кредитом, та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, в період з 21.03.2013 р. по 08.12.2014 р. включно, не підлягає сплаті позичальником.

Договір набирає чинності з моменту його підписання повноважним и представниками сторін та діє до повного повернення позичальником коштів та виконання будь-яких інших зобов'язань по договору.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором про відкриття кредитної лінії 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 року було укладено наступні договори:

- договір іпотеки № 15-94/02-52/09 від 27.01.2009 року, вартість предмета іпотеки за яким становить 93 243 610,00 грн.; договір іпотеки № 15-94/02-53/09 від 27.01.2009 року, вартість предмета іпотеки за яким становить 126 548 170,00 грн.; договір іпотеки № 15-94/19-1752/10 від 30.09.2010 року, вартість предмета іпотеки за яким становить 11 754 321,40 грн.; договір іпотеки № 15-94/02-56/09 від 27.01.2009 року, вартість предмета іпотеки за яким становить 6 742 650,00 грн.; договір іпотеки № 15-94/02-57/09 від 27.01.2009 року, вартість предмета іпотеки за яким становить 5 463 930,00 грн.; договір іпотеки № 15-94/19/1754/10 від 11.10.2010 року, вартість предмета іпотеки за яким становить 49 019 542,00 грн.; договір іпотеки № 15-94/02-218/09 від 25.02.2009 року, вартість предмета іпотеки за яким становить 97 055 730,00 грн.;

- договір застави рухомого майна № 15-94/02-61/09 від 27.01.2009 року, вартість застави за яким становить 9 441 187,26 грн.; договір застави рухомого майна № 15-94/19-1758/10 від 28.01.2011 року, вартість застави за яким становить 2 075 599,00 грн.; договір застави рухомого майна № 15-94/02-58/09 від 27.01.2009 року, вартість застави за яким становить 15 278 724,61 грн.; договір застави рухомого майна № 15-94/19-1756/10 від 28.01.2009 року, вартість застави за яким становить 2 172 977,00 грн.; договір застави рухомого майна № 15-94/19-3459/11 від 16.12.2011 року, вартість застави за яким становить 1 662 729,39 грн.; договір застави рухомого майна № 15-94/02-59/09 від 27.01.2009 року, вартість застави за яким становить 1 464 400,00 грн.; договір застави рухомого майна № 15-94/02-61/09 від 27.01.2009 року, вартість застави за яким становить 9 441 187,26 грн.; договір застави рухомого майна № 15-94/02-60/09 від 27.01.2009 року, вартість застави за яким становить 9 860 609,91 грн.; договір застави рухомого майна № 15-94/02-63/09 від 27.01.2009 року, вартість застави за яким становить 1 119 860,00 грн.; договір застави рухомого майна № 15-94/19-94/13 від 19.02.2013 року, вартість застави за яким становить 325 099,00 грн.; договір застави рухомого майна № 15-94/19-7/14 від 25.04.2014 року, вартість застави за яким становить 4 805 654,00 грн.; договір застави рухомого майна № 15-94/19-8/14 від 25.04.2014 року, вартість застави за яким становить 1 470 000,00 грн.; договір застави рухомого майна № 15-94/19-9/14 від 25.04.2014 року, вартість застави за яким становить 294 000,00 грн.;

- договір застави майнових прав № 15-94/19-1755/10 від 30.09.2010 року, вартість застави за яким становить 246 657 619,55 грн.; договір застави майнових прав № 15-94/19-1757/10 від 30.09.2010 року, вартість застави за яким становить 211 655 270,20 грн.; договір застави майнових прав № 15-94/19-1759/10 від 30.09.2010 року, вартість застави за яким становить 122 019 763,39 грн.; договір застави майнових прав № 15-94/19-3457/11 від 16.12.2011 року, вартість застави за яким становить 220 000 000,00 грн.;

- договір поруки № 15-94/02-107/09 від 30.01.2009 року; договір поруки № 15-94/02-91/09 від 30.01.2009 року; договір поруки № 15-94/02-90/09 від 27.01.2009 року; договір поруки № 15-94/02-92/09 від 30.01.2009 року; договір поруки № 15-94/02-87/09 від 27.01.2009 року; договір поруки № 15-94/02-105/09 від 30.01.2009 року; договір поруки № 15-94/02-102/09 від 30.01.2009 року; договір поруки № 15-94/02-108/09 від 30.01.2009 року; договір поруки № 15-94/02-84/09 від 27.01.2009 року; договір поруки № 15-94/02-85/09 від 27.01.2009 року; договір поруки № 15-94/02-106/09 від 30.01.2009 року; договір поруки № 15-94/02-80/09 від 27.01.2009 року; договір поруки № 15-94/02-94/09 від 30.01.2009 року; договір поруки № 15-94/02-98/09 від 30.01.2009 року; договір поруки № 15-94/02-99/09 від 30.01.2009 року; договір поруки № 15-94/02-97/09 від 30.01.2009 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що зміст кредитного договору про відкриття кредитної лінії 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 року та договори про внесення змін до нього, порядок, умови, строки на здійснення погашення кредиту є непогодженими між сторонами, а встановлені в них умови суперечать між собою, тому, за твердженням позивача, у нього відсутні зобов'язання по виконанню умов договору, а умови порядку сплати відсотків за кредитним договором про відкриття кредитної лінії 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 року є не погодженими, у зв'язку з чим, сплачені позивачем грошові кошти в сумі 522 983 597,83 грн., у відповідності до розрахунку позивача, викладеного в позовній заяві, є такими, що отримані відповідачем без достатньої правової підстави в силу ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що грошові кошти в сумі 522 983 597,83 грн. були сплачені позивачем, як проценти за користування кредитом на виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором про відкриття кредитної лінії 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 року, тому спірні грошові кошти набуті відповідачем на достатніх правових підставах, а відтак не можуть бути повернені позивачу на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

За приписами статті 1212 Цивільного кодексу України, яка встановлює загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З аналізу статті 1212 Цивільного кодексу України вбачається, що цей вид позадоговірних зобов'язань (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) породжують такі юридичні факти, як набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Необхідною умовою для встановлення того факту, що мало місце зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, є обов'язкова відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

Тобто, позивач повинен довести, що мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження спірного майна відповідачем, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України кредитний договір за своєю правовою природою є договором позики, згідно з яким одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним і не підпадає під регулювання ст. 1212 Цивільного кодексу України.

За змістом ч.1 ст. 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, договору або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Тобто, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно (кошти).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.09.2016 року у справі № 6-122цс14.

Крім того, така ж оцінка правовідносин викладена і в висновках Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 Господарського процесуального кодексу України, за I півріччя 2013 року, у п. 1 яких вказано, що за змістом положень ст. 1212 ЦК України про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов'язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали. А отже, кошти, отримані як оплата за виконання робіт за договором і набуті за наявності правових підстав для цього, не можуть бути витребувані згідно зі ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Як вже було встановлено судом, 27.01.2009 року Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (Закрите акціонерне товариство), правонаступником якого є позивач, (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком (позичальник) було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 15-93/02-3/09, відповідно до п.1.1. якого, банк за умови наявності вільних власних кредитних ресурсів надає позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 507 500 000,00 грн. ліміт кредитної лінії, на умовах, передбачених цим договором.

Протягом дії кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 року сторонами вносились зміни щодо умов кредитування (суми кредиту, строки погашення кредиту, відсоткові ставки, строки сплати відсоткової ставки та інші) згідно договорів про внесення змін (копії містяться в матеріалах справи).

Як стверджує позивач, зміст кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 року та договори про внесення змін до нього, порядок, умови, строки на здійснення погашення кредиту є непогодженими між сторонами, а встановлені в них умови суперечать між собою, тому, за твердженням позивача, у нього відсутні зобов'язання по виконанню умов договору, а умови порядку сплати відсотків за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 року є не погодженими, у зв'язку з чим, сплачені позивачем грошові кошти в сумі 522 983 597,83 грн., у відповідності до розрахунку позивача, викладеного в позовній заяві, є такими, що отримані відповідачем без достатньої правової підстави в силу ст. 1212 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що грошові кошти в сумі 522 983 597,83 грн. були сплачені позивачем, як проценти за користування кредитом на виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 року, тому спірні грошові кошти набуті відповідачем на достатніх правових підставах, а відтак не можуть бути повернені позивачу на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, спірні грошові кошти в сумі 522 983 597,83 грн. не можуть вважатися отриманими відповідачем без достатньої правової підстави в розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки така сума сплачена позивачем на виконання своїх обов'язків саме за умовами укладеного між сторонами кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 року.

Таким чином, положення, встановлені в ст. 1212 Цивільного кодексу України, до спірних правовідносин сторін в частині стягнення 522 983 597,83 грн. застосуванню не підлягають, оскільки ці грошові кошти набуто відповідачем на підставі кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 року на достатніх правових підставах. При цьому, позивачем не доведено та документально не підтверджено того факту, що вказана сума набута відповідачем за позадоговірними відносинами.

Враховуючи вищевикладене, перерахування спірних грошових коштів на виконання умов укладеного між сторонами кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 року повністю виключає обґрунтованість доводів позивача про отримання цих коштів відповідачем без достатньої правової підстави і можливість застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить підстав для задоволення даного позову.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Щодо клопотання Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Приписами ст. 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Положеннями ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України визначено, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями ст.256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року, за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

За змістом п. 4.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року, у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

В п. 4.2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Відповідно до п. 5.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року, зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу); так само у разі спливу позовної давності за вимогою про повернення безпідставно набутого майна (статті 1212, 1213 ЦК України) спливає й позовна давність за вимогою про відшкодування доходів від такого майна (стаття 1214 названого Кодексу).

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір про відкриття кредитної лінії 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 року було укладено 27.01.2009 pоку, тому початок перебігу строку позовної давності починається з 27.01.2009 року та спливає 27.01.2012 року, втім, мало місце переривання строків позовної давності відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України (сплата відсотків за кредитом). Отже, не сплив строк позовної давності щодо позовних вимог позивача заявлених на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, і відповідно у суду відсутні правові підстави для відмови у позові, у зв'язку зі спливом строків позовної давності.

У відповідності з п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Розглянувши позовну заяву третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОРСТРОЙ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про визнання кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 року недійсним.

В обґрунтування заявлених позовних вимог третя особа з самостійними вимогами на предмет спору посилається на те, що кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 року є таким, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та не може вважатись укладеним за волевиявленням учасників правочину та таким, що відповідає їх внутрішній волі, що є підставою для визнання його недійсним на підставі ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх безпідставність, необгрунтованість та недоведеність, а також зазначив про сплив строку позовної давності для звернення до суду з заявленими позовними вимогами.

27.01.2009 року Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (Закрите акціонерне товариство), правонаступником якого є позивач, (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком (позичальник) було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №15-93/02-3/09, відповідно до п.1.1. якого, банк за умови наявності вільних власних кредитних ресурсів надає позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 507 500 000,00 грн. ліміт кредитної лінії, на умовах, передбачених цим договором.

Протягом дії кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 року сторонами вносились зміни щодо умов кредитування (суми кредиту, строки погашення кредиту, відсоткові ставки, строки сплати відсоткової ставки та інші) згідно договорів про внесення змін (копії містяться в матеріалах справи).

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України кредитний договір за своєю правовою природою є договором позики, згідно з яким одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

За змістом статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У пункті 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р. відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Приписи п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р. передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до положень абз. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р. відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання правочину недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Суд зазначає, що однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону у суду немає правових підстав для задоволення позову. Вказана правова позиція Верховного суду України міститься у постанові, прийнятої за наслідками розгляду справи №6-94цс13 від 25.12.2013 та є обов'язковою для застосування в силу ст.111-28 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, третьою особою з самостійними вимогами на предмет спору при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Приписами ст. 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Положеннями ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України визначено, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

У п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року, зокрема, зазначено, що до вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність. Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007 року Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 року було укладено 27.01.2009 pоку, тому початок перебігу строку позовної давності починається з 27.01.2009 року та спливає 27.01.2012 року, в той час, як третя особа з самостійними вимогами на предмет спору звернулась до суду з позовом 26.12.2016 року, тобто після спливу строку позовної давності, встановленої ст. 257 Цивільного кодексу України.

Таким чином, строк позовної давності для звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсним кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 15-93/02-3/09 від 27.01.2009 року сплив 27.01.2012 року.

У відповідності з п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Водночас, суд вважає за необхідне звернути увагу, що предметом спору у даній справі є визнання недійсним кредитного договору №15-93/02-3/09 від 27.01.2009 року, укладеного між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (Закрите акціонерне товариство), правонаступником якого є позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Шляхове будівництво Альтком , тоді як третя особа з самостійними вимогами на предмет спору не є стороною оскаржуваного правочину, не брала участі в його укладені, а оскаржуваний правочин жодним чином не впливає на права та інтереси третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить підстав для задоволення позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на третю особу з самостійними вимогами на предмет спору.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. В задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору відмовити повністю.

3. Копію рішення надіслати позивачу, третім особам, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору 2-19 та третій особі з самостійними вимогами на предмет спору у справі.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 24.02.2017 року.

Суддя Ю.В. Цюкало