Рішення

від 21.02.2017 по справі 908/3476/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр-т Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.02.2017                      Справа № 908/3476/16                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Сажневої М.В., розглянувши матеріали справи

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Евіг-Україна»

до

Публічного акціонерного товариства «Старокраматорський машинобудівний завод»

про

стягнення 97 276,30 грн

за участю представників:

від позивача

ОСОБА_1 - представник за довіреністю

від відповідача

ОСОБА_2 - представник за довіреністю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Евіг-Україна» до Публічного акціонерного товариства «Старокраматорський машинобудівний завод» про стягнення заборгованості у розмірі 89829,00 грн, пені у розмірі 4452,18 грн, 3% річних у розмірі 479,91 грн та інфляційних витрат у розмірі 2512,21 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором поставки №01/02 від 19.02.2015 щодо здійснення повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару. У зв’язку з неналежним виконанням вказаного грошового зобов’язання, позивач також просить стягнути з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати за період з 03.10.2016 по 06.12.2016.

Відповідач у запереченнях на позовну заяву вимоги позивача, викладені в позовній заяві, визнав частково у розмірі 96378,01 грн, а саме: основний борг у розмірі 89829,00 грн, пеню у розмірі 4452,18 грн, 3% річних у розмірі 479,91 грн та інфляційні втрати у розмірі 1616,92 грн. Відповідач частково визнав позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат, оскільки вважає, що позивачем здійснено невірний розрахунок, а саме безпідставно включено в розрахунковий період жовтень 2016 року, оскільки на думку відповідача розрахунок інфляційних втрат повинно бути здійснено з листопада 2016 року, тобто з місяця наступного за місяцем, в якому зобов’язання мало бути виконано.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд Донецької області

В С Т А Н О В И В :

19.02.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Евіг-Україна» (постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Старокраматорський машинобудівний завод» (покупець, відповідач) підписано договір поставки №01/02 (далі - Договір).

За умовами вказаного Договору постачальник зобов’язався в порядку та на умовах, вказаних даним Договором виготовити та поставити комплектуючі (далі – товар), а покупець зобов’язався прийняти та оплатити товар згідно умов даного Договору (п. 1.1 Договору).

Згідно з п. 1.2 Договору найменування (асортимент), ціна, кількість, загальна вартість даного товару вказується в специфікаціях, які додаються до Договору і є його невід’ємною частиною.

Відповідно до п. 2.1 Договору постачальник відвантажує товар на адресу покупця згідно Специфікації.

Згідно з п. 2.2 Договору сума даного Договору складається із загальної вартості вказаної в Специфікаціях, які є невід’ємною частиною Договору.

27.10.2015 позивачем та відповідачем підписано Специфікацію №3 до Договору на суму 598860,00 грн.

27.10.2015 позивачем було виставлено відповідачу для оплати рахунок-фактуру №СФ-0000033 від 27.10.2015 на суму 598860,00 грн.

29.03.2016 відповідачем була здійснена попередня оплата за Договором на суму 419202,00 грн.

05.09.2016 відповідач звернувся з листом №110 до позивача з проханням зменшити загальну вартість товару.

Листом №76/09 від 05.09.2016 позивач повідомив відповідача про готовність надати знижку відповідачу в розмірі 15% від вартості на електродвигуни ZV315M8-У3 110кВт, 740 об/хв, 380В, 5:5Гц, ІР54, ІС416, ІМ1001, в кількості 4 шт. Загальна вартість електродвигунів складає 509031,00 грн з ПДВ. Кінцевий розрахунок згідно п. 5 Специфікації №3 від 27.10.2015 за даний електродвигун складе 89829,00 грн з ПДВ.

06.09.2016 сторонами підписано Додаткову угоду №2 до Договору, в якій сторони погодили внести зміни до Специфікації №3 (Додатку №3) від 27.10.2015 в частині загальної вартості, строку поставки, строку оплати.

Згідно з п. 2 Додаткової угоди №2 від 06.09.2016 загальна вартість Специфікації №3 (Додатку №3) від 27.10.2015 до Договору складає 509031,00 грн.

29.09.2016 відповідач направив на адресу позивача лист з проханням відвантажити товар з гарантією оплати до 11.10.2016.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 509031,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №Е-00000011 від 05.10.2016 на суму 509031,00 грн та товарно-транспортною накладною №Р05/10 від 05.10.2016.

Отримання відповідачем товару, зазначеного у видатковій накладній, підтверджується підписами його представника на зазначеній видатковій накладній та товарно-транспортній накладній, а також довіреністю відповідача на отримання товару від позивача №2804 від 30.09.2016.

Відповідачем жодних заперечень щодо отримання товару від позивача за Договором не надано.

Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зобов’язання сторін виникли в порядку статті 11 Цивільного кодексу України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов’язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У статті 692 Цивільного кодексу України зазначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 2.5 Договору оплата за товар здійснюється в наступному порядку:

70% попередня оплата,

30% по повідомленню до готовності до відвантаження.

Відповідно до п. 5 Специфікації №3 від 27.10.2015 до Договору в редакції Додаткової угоди №2 від 06.09.2016 сторонами погоджені наступні строки оплати: 70% попередньої оплати від суми даної Специфікації протягом 180-ти календарних днів від дати оформлення даної Специфікації, залишок - 30% від суми даної Специфікації протягом 10-ти календарних днів від дати отримання покупцем письмового повідомлення про факт готовності електродвигунів до відвантаження.

Судом встановлено, що умовами Договору та Додаткової угоди № 2 від 06.09.2016 сторонами погоджено, що розрахунки за товар здійснюються покупцем на умовах 100% попередньої оплати, яка здійснюється у два етапи до поставки товару.

Як вище було встановлено судом 29.03.2016 відповідачем була частково здійснена попередня оплата за Договором на суму 419202,00 грн.

Позивач, не отримавши попередню оплату на всі 100% погодженої вартості товару, здійснив поставку товару, який, в свою чергу, відповідачем був прийнятий.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Враховуючи викладене, обов’язок відповідача щодо оплати залишку вартості товару отриманого за видатковою накладною №Е-00000011 від 05.10.2016 у розмірі 89829,00 грн настав з моменту отримання товару.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 07.10.2014 у справі № 904/4451/13 та постанові Вищого господарського суду України від 17.06.2014 у справі № 904/4451/13.

Судом встановлено, що позивач свої зобов’язання за Договором виконав належним чином, а саме 05.10.2016 поставив відповідачу товар згідно видаткової накладної №Е-00000011 від 05.10.2016 на суму 509031,00 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Проте, в порушення умов Договору, відповідач оплату за товар, поставлений згідно видаткової накладної №Е-00000011 від 05.10.2016, здійснив не в повному обсязі, станом на час розгляду справи заборгованість відповідача за отриманий згідно видаткової накладної №Е-00000011 від 05.10.2016 становить 89829,00 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнав.

Згідно з ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Визнання позову відповідачем - це безумовне погодження задовольнити матеріально-правову вимогу позивача в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу за отриманий товар у розмірі 89829,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач також просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 4452,18 грн, 3% річних у розмірі 479,91 грн та інфляційні витрат у розмірі 2512,21 грн.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Згідно з п. 7.1 Договору за прострочення кінцевої оплати передбаченої п. 2.5 Договору покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання встановлений судом та по суті відповідачем не спростований, відповідальність у вигляді пені за прострочення виконання зобов’язання передбачена Договором, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені є правомірними.

Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем, суд визнає його невірним, оскільки позивачем невірно визначено строк настання платежу за видатковою накладною №Е-00000011 від 05.10.2016 (з урахуванням того, що судом встановлено строк настання платежу за видатковою накладною №Е-00000011 від 05.10.2016 з моменту отримання товару).

За здійсненим судом перерахунком розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, становить 4368,73 грн.

В іншій частині вимоги позивача про стягнення пені задоволенню не підлягають, у зв’язку їх з безпідставністю.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання встановлений судом та по суті відповідачем не спростований, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є правомірними.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнає його невірним, оскільки позивачем невірно визначено строк настання платежу за видатковою накладною №Е-00000011 від 05.10.2016.

За здійсненим судом перерахунком з урахуванням вищезазначеного, а також того, що в 2016 році 366 днів, розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача, становить 456,51 грн.

В іншій частині вимоги позивача про стягнення 3% річних задоволенню не підлягають, у зв’язку їх з безпідставністю.

Як зазначено в п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», відповідно до якого розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Оскільки прострочення оплати товару у відповідача у жовтні 2016 року існувало менше 1 місяця, підстави для нарахування інфляційних втрат за вказаний місяць відсутні.

За здійсненим судом перерахунком розмір інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача, становить 1616,92 грн.

В іншій частині вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають, у зв’язку їх з безпідставністю.

Позивач також просить суд покласти на відповідача витрати з оплати послуг адвоката у розмірі 8000,00 грн.

Відповідач вважає, що витрати на послуги адвоката у розмірі 8000,00 грн є неспіврозмірними та просить суд зменшити їх розмірі.

Позивачем до вказаного клопотання надано: копію Договору про надання правової допомоги від 01.06.2016, укладеного між позивачем та адвокатом - ОСОБА_1, копію Додаткової угоди №2 від 01.12.2016 до Договору про надання правової допомоги, копію акту №1/02-17 про надання правової допомоги від 01.02.2014, копію видаткового касового ордеру від 01.02.2017 на суму 8000,00 грн та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №2195 від 25.10.2010.

Відповідно до п. 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» відшкодування витрат, пов’язаних з оплатою послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об’єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об’єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Пунктом 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що, вирішуючи питання про розподіл сум судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов’язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв’язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Вказаний висновок викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №6-рп/2013 .

Враховуючи обставини даної справи, ціну позову, об'єм робіт, які зазначені в договорі про надання правової дороги тощо, суд вважає за необхідне обмежити розмір витрат на правову допомогу адвоката, що покладаються на відповідача, сумою у розмірі 2000,00 грн.

У зв’язку з частковим задоволенням позову, судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд          

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Старокраматорський машинобудівний завод» (84302, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Конрада Гампера, 2, ідентифікаційний код 05763642) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Евіг-Україна» (53201, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, пр-т Трубників, 56, ідентифікаційний код 33333007) заборгованість у розмірі 89829 (вісімдесят дев’ять тисяч вісімсот двадцять дев’ять) грн 00 коп., пеню у розмірі 4368 (чотири тисячі триста шістдесят вісім) грн 73 коп., 3% річних у розмірі 456 (чотириста п’ятдесят шість) грн 51 коп., інфляційні втрати у розмірі 1616 (одна тисяча шістсот шістнадцять) грн 92 коп., витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 1444 (одна тисяча чотириста сорок чотири) грн 11 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 27.02.2017

Суддя М.В. Сажнева