Постанова

від 28.02.2017 по справі 922/3700/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2017 р. Справа № 922/3700/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

прокурора - Комісар О.О., службове посвідчення від 06.05.2016р. №043187;

позивача - Голіна О.Ю., за довіреністю від 04.01.2017р. №03;

відповідача - Балабай С.С., за довіреністю від 30.01.2017 року, Глинський А.Ю., за довіреністю від 30.01.2017 року, Лебеденко А.М. - директор;

третьої особи - Харченко О.В., за довіреністю від 19.01.2017р. №04/17-19;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фірми "Арсенал" - товариство з обмеженою відповідальністю, м. Харків (вх.№78Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 12.12.2016р.

у справі № 922/3700/16

за позовом Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області

до відповідача Фірма "Арсенал" - товариство з обмеженою відповідальністю, м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Харківський національний університет радіоелектроніки, м. Харків

про визнання недійсним договору та повернення майна

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.12.2016р. у справі №922/3700/16 (суддя Лавренюк Т.А.) позов задоволено повністю; визнано недійсним договір оренди № 5555-Н/5 від 18.09.2013р., укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Фірмою "Арсенал" - товариством з обмеженою відповідальністю та додаткові угоди до нього: № 1 від 13.10.2014р., № 2 від 12.02.2016р.; зобов'язано Фірму "Арсенал" - товариство з обмеженою відповідальністю звільнити та повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області, код ЄДРПОУ 23148337 нежитлові приміщення - кімнати №№ 3, 4 на першому поверсі п'ятиповерхової громадської будівлі гуртожитку загальною площею 34,4кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Бакуліна, 10, що перебувають на балансі Харківського національного університету радіоелектроніки (вартістю 159 700,00грн.); стягнуто з Фірми "Арсенал" - товариства з обмеженою відповідальністю, код ЄДРПОУ 22623084 судовий збір в розмірі 2 756,00грн. за таким реквізитами: прокуратура Харківської області, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800.

Оскаржуване рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що орендоване спірне майно за договором використовується відповідачем для здійснення підприємницької діяльності, не пов'язаної з навчально - виховним процесом, що заборонено законодавством та порушує приписи частини 2 статті 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна та частини 5 статті 63 Закону України Про освіту .

Фірма "Арсенал" - товариство з обмеженою відповідальністю, м. Харків з рішенням суду першої інстанції не погодилася та звернулася до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 12.12.2016р. у справі №922/3700/16 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2017 року у справі №922/3700/16, суддею - доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.01.2017року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на "31" січня 2017 року.

23.01.2017р. на адресу суду від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін (вх.№711)

В обґрунтування своєї правової позиції, позивач, з посиланням на частину 5 статті 63 Закону України Про освіту вказує на те, що об'єкти освіти і науки, які фінансуються з бюджету не підлягають використанню не за призначенням.

25.01.2017р. на адресу суду від позивача - Харківської місцевої прокуратури №1 надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін (вх.№834)

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 02.02.2017 року, розгляд справи відкладено на 28.02.2017 року, у зв'язку з задоволенням усного клопотання представника третьої особи про відкладення розгляду справи, у зв'язку з необхідністю їй надати додаткові докази в обґрунтування своєї правової позиції.

13.02.2017 року на адресу суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме довідки Харківського національного університету радіоелектроніки про те, що фірма "Арсенал" - товариство з обмеженою відповідальністю регулярно приймала участь в благоустрії території університету, асфальтування внутрішнього двору, тощо; видаткові накладні на підтвердження постачання відповідачем продукції власного виробництва Харківському національному університету радіоелектроніки (а.с.173-182), які долучені до матеріалів справи.

27.02.2017 року на адресу суду від третьої особи - надійшла заява, в якій останній зазначає, що підтримує апеляційну скаргу та просить скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Окрім того, просить справу розглянути за його відсутності (вх.№2210)

Так, третя особа вказує на те, що здійснюючи підприємницьку діяльність відповідач виробляє та постачає Харківського національного університету радіоелектроніки продукцію, за допомогою якої здійснюється теплопостачання університету та його гуртожитків.

Крім того, зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства вищі навчальні заклади є правомочними передавати в оренду належні їм приміщення і відповідач, як сторона по договору, свої зобов'язання за договором оренди виконує належним чином.

Разом з тим, третя особа зазначає про те, що сам навчальний заклад вказані приміщення не використовує. Зазначені приміщення є прохідними кімнатами, що розташовані на першому поверсі споруди університету, що має окремий вхід на дальній протилежній стороні від головного входу до навчального закладу, їх цільове використання для освітнього процесу наразі самим навчальним закладом не применшується та є більш ефективним для надання в оренду, оскільки це дозволяє оперативно вирішувати питання поліпшення діяльності інфраструктури теплового господарства університету та зменшити накладні витрати при доставці необхідної продукції від орендаря.

До вказаних письмових пояснень третя особа надала договір про постачання товару №58 від 10.01.2017 року, укладений між Фірмою Арсенал - товариством з обмеженою відповідальністю та Харківським національним університетом радіоелектроніки, відповідно до умов якого постачальник (відповідач) зобов'язався передати покупцю (третій особі) товар (конвектори), а покупець зобов'язався своєчасно здійснити оплату за товар та прийняти його.

Також, третьої особою було надано угоду про співробітництво та організацію взаємовідносин від 07.02.2017 року №167, укладену між Фірмою Арсенал - ТОВ та Харківським національним університетом радіоелектроніки, відповідно до умов якої предметом угоди є взаємовигідне некомерційне співробітництво щодо науково - технічної, навчальної та виробничої діяльності сторін. Співробітництво здійснюється у вигляді обміну некомерційною інформацією з питань, що стосуються науково - технічної діяльності обох сторін, підготовки фахівців рівня бакалавр та магістр спеціальності - 122 Комп'ютерні науки та інформаційні технології - Інформатика, підвищення кваліфікації викладачів і співробітників кожної сторін.

28.02.2017 року на адресу суду від прокуратури Харківської області надійшли пояснення, в яких останній апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Прокурор, в обґрунтування своєї правової позиції, зокрема, зазначає про те, що невикористання органом освіти спірного приміщення для навчального процесу не є підставою для визнання правомірним договору, оскільки заборона використання такого приміщення з іншою метою встановлена на законодавчому рівні (вх.№2227).

У судовому засіданні 28.02.2017 року представник апелянта та третьої особи підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та просили її задовольнити.

Прокурор та представник позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України , було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

Харківською місцевою прокуратурою № 1 під час вивчення у поточному році стану збереження майна вищих навчальних закладів, розташованих на території Шевченківського району міста Харкова встановлено, що 01.10.1998р. між фірмою "Арсенал" - Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал" та Харківським державним технічним університетом радіоелектроніки було укладено договір оренди державного майна, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване на першому поверсі гуртожитку № 1, загальною площею 34,4 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Бакуліна, 10 (п.1.1 договору)

Відповідно до додаткової угоди №5 до договору оренди від 01.10.1998р., Харківський національний університет радіоелектроніки передав Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області права орендодавця та вищевикладений договір оренди був викладений у новій редакції.

Відповідно до умов договору оренди № 5555-Н/5 від 18.09.2013р., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавець) та Фірмою "Арсенал" - товариством з обмеженою відповідальністю (орендар), орендарю передано в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення - кімнати №№ 3, 4 на першому поверсі п'ятиповерхової громадської будівлі гуртожитку загальною площею 34,4 кв.м., що знаходиться на балансі Харківського національного університету радіоелектроніки, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Бакуліна, 10.

У п.1.2 договору оренди сторони погодили, що майно передано в оренду з метою розміщення фірмових магазинів вітчизняних промислових підприємств - товаровиробників, крім тих, що виробляють товари підакцизної групи.

Згідно акту приймання-передачі орендованого майна від 01.10.1998р., Харківський національний університет радіоелектроніки передав, а фірма "Арсенал" - товариство з обмеженою відповідальністю прийняла зазначені вище нежитлові приміщення в оренду (а.с.24).

Договір укладено строком на один рік, що діє з 18.09.2013р. до 18.09.2014р. (п.10.1 договору).

Надалі, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Фірмою "Арсенал" - товариством з обмеженою відповідальністю було укладено ряд додаткових угод до договору, якими сторони подовжили строк дії договору оренди № 5555-Н/5 від 18.09.2013р.

Так, додатковою угодою № 2 від 12.02.2016 року до спірного договору строк дії договору подовжено до 18.09.2016р.

Сторони у п.10.4 договору узгодили, що після закінчення терміну дії договору оренди подальше використання об'єкта оренди визначається відповідно до чинного законодавства та за зверненням орендаря.

Прокурор при зверненні до господарського суду Харківської області з позовом зазначив про те, що спірний договір оренди та додаткові угоди до нього не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки передача в оренду об'єкта державної власності, який фінансується з державного бюджету для здійснення діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, а тому просив визнати недійсним договір оренди № 5555-Н/5 від 18.09.2013р., укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Фірмою "Арсенал" - товариством з обмеженою відповідальністю та додаткові угоди до нього: № 1 від 13.10.2014р., № 2 від 12.02.2016р.; зобов'язати Фірму "Арсенал" - товариство з обмеженою відповідальністю звільнити нежитлові приміщення - кімнати №№ 3, 4 на першому поверсі п'ятиповерхової громадської будівлі гуртожитку загальною площею 34,4кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Бакуліна, 10, що перебувають на балансі Харківського національного університету радіоелектроніки (вартістю 159 700,00грн.) та повернути їх Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області, а також покласти на відповідача понесені витрати зі сплати судового збору.

12.12.2016р. господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Так, предметом спору у даній справі є вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди №5555-Н/5 від 18.02.2013 року, укладеного між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Харківській області та фірмою Арсенал - товариством з обмеженою відповідальністю та зобов'язання фірму Арсенал - товариство з обмеженою відповідальністю повернути орендовані нежитлові приміщення, з посиланням на те, що передача в оренду приміщень закладу освіти, який є об'єктом державної власності та фінансується з державного бюджету для здійснення діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, суперечить вимогам чинного законодавства.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку, що орендоване спірне майно за договором використовується відповідачем для здійснення підприємницької діяльності, не пов'язаної з навчально - виховним процесом, що заборонено законодавством та порушує приписи частини 2 статті 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна та частини 5 статті 63 Закону України Про освіту .

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Приписами статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, в тому числі, є: свобода договору; справедливість, добросовісність та розумність.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особи, визначені ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, мають право на звернення до суду за захистом порушених майнових прав, які відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Приписами п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для подання позову стала необхідність захисту економічних інтересів держави, внаслідок порушень, допущених під час передачі в оренду державного майна, приміщення навчального закладу, суб'єкту господарювання для здійснення підприємницької діяльності, жодним чином не пов'язаної з навчальним процесом, спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу в оренду державної власності.

Відповідно до преамбули Закону України "Про освіту", освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.

Метою освіти, а отже і метою діяльності навчальних закладів, є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

За приписами ч. 2 ст. 18 Закону України "Про освіту", навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством (ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту").

Згідно частини 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічні за змістом правові норми містяться у статті 283 Господарського кодексу України, ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 761 Цивільного кодексу України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.

Приписами частин 1 статті 638 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 284 Господарського кодексу України та ст. 10 Закону "Про оренду державного та комунального майна", істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін (строк), на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Пунктом 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 19.05.2013 р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" визначено, що відповідно до статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди, з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 ЦК України, істотними для даного виду договорів, є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування. Що ж до договорів оренди державного та комунального майна, то стаття 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає умови, які є істотними для даних договорів, причому відповідно до статті 12 цього Закону договір оренди вважається укладеним з момент досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Так, сторони під час укладення договору оренди майна узгодили всі істотні умови договору, а також порядок приймання орендованого майна.

Як вже зазначалось, 01.10.1998р. майно, яке є предметом договору, було передано відповідачу в користування, про що складено акт прийому - передачі.

Враховуючи те, що предметом договору оренди є нежитлові приміщення - кімнати №№ 3, 4 на першому поверсі п'ятиповерхової громадської будівлі гуртожитку загальною площею 34,4 кв.м., що знаходиться на балансі Харківського національного університету радіоелектроніки, які є державним індивідуально визначеним майном, спірні правовідносини регулюються відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до п.2.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", вирішуючи спори, пов'язані з укладенням договору оренди державного майна, господарські суди повинні з'ясовувати, чи додержано визначений статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" порядок укладення відповідного договору, в тому числі щодо погодження з органом, уповноваженим управляти майном.

За змістом абзацу першого частини другої ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендодавець зобов'язаний надіслати заяву потенційного орендаря разом із доданими матеріалами органу, уповноваженому управляти державним майном.

Пунктом 5 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яка кореспондується з п.1. ч.1. ст. 287 ГК України, передбачено, що орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення.

Предметом оренди за вказаним договором є нежитлові приміщення, що відповідає об'єктам оренди, визначеним ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Приписами частини 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників).

Пунктом "б" ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції станом на момент укладення спірного договору) встановлено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства, об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, до яких, зокрема, відноситься об'єкти освіти, крім навчальних закладів, майно яких вноситься до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Згідно абзацу 20 частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.

До об'єктів освіти, зокрема, відносяться вищі навчальні заклади.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" (у редакції станом на момент укладення спірного договору) матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням (ч. 5 ст. 63 України "Про освіту").

Відповідно до ч. 1 ст. 61 Закону України "Про освіту", фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Частиною 4 ст. 61 Закону України "Про освіту" унормовано, що додатковими джерелами фінансування є: кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; плата за надання додаткових освітніх послуг; кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом, на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання: дотації з місцевих бюджетів; дивіденди від цінних паперів; валютні надходження; добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян; інші кошти.

Частинами 1, 2 статті 73 Закону України Про вищу освіту (в редакції станом на момент укладення спірного рішення)встановлено, що вищий навчальний заклад відповідно до законодавства та статуту може надавати фізичним та юридичним особам платні послуги за умови забезпечення надання належного рівня освітніх послуг як основного статутного виду діяльності. Перелік платних освітніх та інших послуг, що можуть надаватися державними і комунальними вищими навчальними закладами, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Отже, з аналізу зазначених правових норм вбачається, що в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів, приписами Закону України "Про освіту" передбачена можливість залучати у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Частиною 2 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 за N 796 "Про ствердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Таким чином, законодавством України передбачена можливість отримання навчальними закладами доходів від передання в оренду тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 27.04.2016 року у справі № 922/5058/15, від 20.12.2016 року у справі №922/1573/16.

З матеріалів справи вбачається, що на час передачі спірних приміщень в оренду вони були вільні, в учбовому процесі не використовувались.

Харківський національний університет радіоелектроніки, зокрема, зазначає про те, що сам навчальний заклад вказані приміщення не використовує.

Зазначені приміщення є прохідними кімнатами, що розташовані на першому поверсі споруди університету, що має окремий вхід на дальній протилежній стороні від головного входу до навчального закладу, їх цільове використання для освітнього процесу наразі самим навчальним закладом не применшується та є більш ефективним для надання в оренду, оскільки це дозволяє оперативно вирішувати питання поліпшення діяльності інфраструктури теплового господарства університету та зменшити накладні витрати при доставці необхідної продукції від орендаря.

Крім того, Харківський національний університет радіоелектроніки вказує на те, що фірма "Арсенал" - товариство з обмеженою відповідальністю регулярно приймає участь в благоустрої території університету, асфальтуванні внутрішнього двору, озеленінні території, обладнанні вхідних дверей гуртожитку, фарбуванні фасаду будівлі, в ремонті та реконструкції сантехники та теплопостанні гуртожитку, здійснює допомогу Раді ветеранів університету, профкому викладачів та студентів.

Отже, матеріали справи не містять доказів того, що передача спірного майна в оренду погіршує соціально-побутові умови осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендоване майно страхується орендарем на користь того учасника договору оренди, який бере на себе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди. Ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не встановлено договором оренди.

Пунктом 5.8. спірного договору сторони визначили порядок страхування майна, що передане в користування відповідачеві.

Пунктом 5.12 договору оренди в якості обов'язку орендаря визначено зобов'язання щодо укладення договору про відшкодування витрат на утримання орендованого майна з балансоутримувачем (третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору) та їх відшкодування.

Отже, з умов укладеного між сторонами договору випливає, що відповідач здійснює за власний рахунок поточний та капітальний ремонт майна, забезпечує страхування об'єкту та несе всі витрати, пов'язані з утриманням спірного майна, включаючи оплату комунальних платежів та плати за землю.

Крім того, вказане також підтверджує балансоутримувач спірного майна - Харківський національний університет радіоелектроніки.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо зауважень чи заперечень з боку Харківського національного університету радіоелектроніки, пов'язаних з перешкодами у здійсненні учбового процесу, або ж порушень орендарем правил внутрішнього розпорядку, тощо.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що вказане приміщення ніколи не було призначене для використання в учбовому процесі.

Таким чином, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження наявності підстав для визнання недійсним договору оренди від 5555-Н/5 від 18.09.2013р., як то: укладення вказаного договору має наслідком порушення цілісності майнового комплексу або погіршення соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі; майно, яке є предметом договору, використовується у навчальному процесі (у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності); спірне майно використовується не за призначенням.

А отже, враховуючи, що майно - нежитлові приміщення - кімнати №№ 3, 4 на першому поверсі п'ятиповерхової громадської будівлі гуртожитку загальною площею 34,4 кв.м., що знаходиться на балансі Харківського національного університету радіоелектроніки та розташовані за адресою: м. Харків, вул. Бакуліна, 10, за спірним договором є частиною нерухомого майна, яке знаходиться на балансі об'єкту освіти Харківського національного університету радіоелектроніки та не використовується у навчально - виховній, навчально - виробничій науковій діяльності, а передача такого майна в оренду не погіршує соціально - побутових умов осіб, які навчаються у навчальному закладі, спірний договір не суперечить приписам чинного законодавства України.

За таких обставин, виходячи з приписів ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 61 Закону України "Про освіту", ст. 65 Закону України "Про вищу освіту", відповідно до яких відсутня заборона надавати індивідуально визначене майно навчального закладу в оренду та зважаючи на відсутність можливості використання спірного приміщення в учбових цілях, а також відсутність доказів порушення укладенням спірного договору учбового процесу, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про задоволення позову як в частині визнання недійсним договору оренди від 18.09.2013 року №5555-Н/5, так і в частині задоволення позовної вимоги про зобов'язання звільнення орендованих приміщень та повернення їх Регіональному відділенню Фонду державного майна по Харківській області.

Отже, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в розумінні статті 33 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження використання відповідачем орендованого майна всупереч вимог Закону України Про оренду державного та комунального майна , а також наявності порушень охоронюваного законом інтересу держави.

Аналогічної правової позиції дійшов Вищий господарський суд України у постанові від 27.04.2016р. у справі №922/5058/15.

Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог не відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

А отже, доводи викладені в апеляційній скарзі Фірми "Арсенал" - товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, оскільки є обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи та зібраними по справі доказами.

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, а тому рішення господарського суду Харківської області від 12.12.2016р. у справі №922/3700/16 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення, яким слід відмовити в позові повністю.

Керуючись ст. 99, 101, п.2 ст. 103, п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фірми "Арсенал" - товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.12.2016р. у справі №922/3700/16 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В задоволенні позову Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області про визнання недійсним договору оренди № 5555-Н/5 від 18.09.2013р., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Фірмою "Арсенал" - товариством з обмеженою відповідальністю та додаткових угод до нього: № 1 від 13.10.2014р., № 2 від 12.02.2016р. та зобов'язання Фірму "Арсенал" - товариство з обмеженою відповідальністю звільнити та повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області, код ЄДРПОУ 23148337 нежитлові приміщення - кімнати №№ 3, 4 на першому поверсі п'ятиповерхової громадської будівлі гуртожитку загальною площею 34,4кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Бакуліна, 10, що перебувають на балансі Харківського національного університету радіоелектроніки відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 02.03.2017 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.