Рішення

від 22.02.2017 по справі 910/24027/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2017Справа №910/24027/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АВС

до 1. Державного підприємства Український обчислювальний центр цивільної авіації

2. Товариства з обмеженою відповідальністю АВС

За участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

1. Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві

2.Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві

про зняття арешту

Суддя Селівон А.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Сиволоцька В.М. - керівник, згідно витягу з ЄДРПОУ,

Атаманчук Л.Р. - представник, довіреність № 1 від 04.01.2017;

від відповідача 1: не з'явились;

від відповідача 2: не з'явились;

від третьої особи 1: не з'явились;

від третьої особи 2: не з'явились.

В судовому засіданні на підставі ч .2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю АВС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Український обчислювальний центр цивільної авіації та Товариства з обмеженою відповідальністю АВС про зняття арешту з нерухомого майна загальною площею 571 кв.м., а саме: складу ангарного типу (літ. Б) площею 352 кв.м. та адміністративно-побутового приміщення (літ. А) площею 219 кв.м., яке розташоване за адресою його реєстрації: м. Київ, вулиця Пухівська, 4, що належить ТОВ АВС , а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач в позовній заяві посилається на те, що ТОВ АВС є власником майна, на яке не було накладено арешт Господарським судом міста Києва у справі № 22/648, але щодо нього помилково вчинено обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта у вигляді арешту.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2017 порушено провадження у справі № 910/24027/16 та призначено дану справу до розгляду на 01.02.2017, залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Відділ державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві та Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2017 відкладено розгляд справи на 22.02.2017, залучено за власною ініціативою до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації).

У судові засідання 01.02.2017 та 22.02.2017 з'явилися уповноважені представники позивача.

Уповноважені представники відповідачів 1, 2 та третіх осіб 1, 2 у судові засідання 01.02.2017 та 22.02.2017 не з'явилися.

Уповноважений представник третьої особи 3 у судове засідання не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної 01.02.2017 справи відповідач 1 та треті особи 1, 2 повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень: № 0103041595268, № 0103041595284, № 0103041595306 та № 013041595292

Копія ухвали суду від 03.01.2017, яка направлялась відповідачу 2 на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, б. 41, к. 4 на час проведення судового засідання повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання та адресату не вручено.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 22.02.2017 відповідач 1 та треті особи 1-3 повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0103041739375, № 0103041739332 та 0103041739359 та № 0103041739383.

Копія ухвали суду від 01.02.2017, яка направлялась відповідачу 2 на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, б. 41, к. 4 на час проведення судового засідання на адресу Господарського суду м. Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо від стеження пересилання поштового відправлення № 0103041739340 , в якому зазначено, що станом на 22.02.2017 поштове відправлення не вручено під час доставки.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідачів та третіх осіб позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (надалі - Постанова № 18) Вищим господарським судом України роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1. Постанови № 18 суд вважає, що відповідачі та треті особи належним чином повідомлені судом про час і місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 01.02.2017 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 31.01.2017, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 01.02.2017 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника третьої особи 2 надійшли пояснення по справі № 1422/0/11-17 від 01.02.2017, в яких останній зазначає, що у третьої особи 2 відсутні витребувані реєстраційні справи, оскільки відповідні реєстраційні дії були вчинені Державним підприємством Інформаційний центр та повідомляє, що відповідно до рішення Київської міської ради від 14.12.2016 № 319/319 Про утворення Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з 01.05.2016 цей підрозділ здійснює ведення та зберігання реєстраційних справ. Пояснення по справі № 1422/0/11-17 від 01.02.2017 судом долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 22.02.2017 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 21.02.2017, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 13.12.2016р. сторонами суду не надано.

Від відповідачів 1, 2 та третіх осіб 1-3 заяв та клопотань процесуального характеру до початку проведення судових засідань до суду не надходило.

Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду від 03.01.2017р. та 01.02.2017р. відповідачами 1, 2, а також третіми особами 1,3 суду не надані.

Про поважні причини неявки представників відповідачів в судові засідання та третіх осіб суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції №18 від 26.12.2011 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників відповідачів та третіх осіб в судові засідання обов'язковою не визнавалась, останні не скористалися належним їм процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачами 1, 2 та третіми особами 1,3 не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідачів та третіх осіб на час розгляду справи, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представників позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки їм зрозумілі.

Відводу судді представниками позивача не заявлено.

Представники позивача у судовому засіданні 22.02.2017 виклали та підтримали позовні вимоги, викладені у позовній заяві, відповіли на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до частини першої статті 60 Закону України Про виконавче провадження особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

З матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що з даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за пошуковим параметром адреса: м. Київ, вул. Пухівська, 4 позивачу - ТОВ АВС стало відомо, що належне йому на праві власності нерухоме майно загальною площею 571 кв.м. - склад ангарного типу (літ. Б) площею 352 кв.м. та адміністративно-побутове приміщення (літ. А) площею 219 кв.м., яке розташоване за адресою його реєстрації: м. Київ. вул. Пухівська, 4, було накладено арешт.

Згідно інформаційної довідки від 15.12.2016 з вказаного реєстру обтяжувачем на виконання наказу Господарського суду м. Києва від 08.02.2010 № 22/648 зазначено Відділ державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві (код ЄДРПОУ 34999976), а особою, майно/права якої обтяжуються - одноіменне з позивачем - TOB ABC , однак з кодом ЄДРПОУ 31241302 та іншою адресою: Україна, м. Київ, Антоновича, 41, к.4.

Підставою виникнення вказаного обтяження зазначена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, видана ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві на виконання наказу Господарського суду м. Києва № 22/648 від 08.02.2010, який, в свою чергу, було видано Господарським судом м. Києва на виконання рішення суду від 18.01.2010 у справі № 22/648 про стягнення на користь Державного підприємства Український обчислювальний центр цивільної авіації (відповідач 1) з Товариства з обмеженою відповідальністю ABC (код ЄДРПОУ 31241302, відповідач 2) заборгованості в розмірі 123 788, 59 грн.

Вид обтяження, зазначений в довідці - арешт нерухомого майна. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 219265680000. Об'єкт нерухомого майна - склад ангарного типу (літ. Б) пл. 352 кв.м., адміністративно-побутове приміщення (літ. А) пл. 219 кв.м., Площа: загальна площа (кв.м): 571; Адреса: м. Київ, вулиця Пухівська, будинок 4,яке згідно інформаційної довідки від 26.12.2016 за всіма вказаними параметрами є власністю позивача - ТОВ ABC (код ЄДРПОУ 23727880) з 2006 року.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Господарського суду м. Києва від 18.01.2010 у справі № 22/648 стосувалось не позивача у справі № 910/24027/16, а боржника Державного підприємства Український обчислювальний центр цивільної авіації , який має подібну з позивачем назву - TOB ABC , але з кодом ЄДРПОУ 31241302, що є відмінним від коду ЄДРПОУ позивача у даній справі 23727880 .

З тексту вказаного судового рішення № 22/648 вбачається, що з боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю ABC (код ЄДРПОУ 31241302) було стягнуто на користь Державного підприємства Український обчислю вальний центр цивільної авіації заборгованості за продані авіаперевезення в сумі 123 788,59 грн. При цьому, судом було відмовлено позивачу в застосуванні заходів по забезпеченню позову шляхом накладення арешту.

На виконання вказаного судового рішення Господарським судом міста Києва було видано наказ № 22/648 від 08.02.2010.

Відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві видано постанову про арешт майна боржника TOB ABC (код ЄДРПОУ 31241302), адреса: Україна, м. Київ, Антоновича, 41 к. 4, та оголошення заборони на його відчуження в інтересах стягувача - відповідача 1.

Однак, під час внесення Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві даного обтяження до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, помилково вищевказане обтяження було вчинено не за адресою реального боржника - TOB ABC (код ЄДРПОУ 31241302), адреса: Україна, м. Київ, Антоновича,41 к. 4, а за адресою позивача у даній справі - TOB ABC (код ЄДРПОУ 23727880), адреса: м. Київ, вул. Пухівська, 4, що порушує майнові права позивача.

Натомість за пошуком в Держреєстрі за адресою боржника у справі № 22/648 - м. Київ, Антоновича, 41 к. 4, взагалі не значиться жодного майна боржника - TOB ABC (код ЄДРПОУ 31241302), а також жодних обтяжень стосовно нього .

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам встановлено, що господарським судам підвідомчі на загальних підставах справи зі спорів, пов'язані з визнанням права на майно, на яке накладено арешт, і про зняття з нього арешту та з розглядом позовів до юридичної особи, яка зобов'язана здійснити стягнення коштів з боржника у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи (статті 60 і 87 Закону України Про виконавче провадження ), - за умови, коли сторонами у судовому процесі є підприємства чи організації у розумінні статті 1 ГПК.

Водночас пункт 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України визначає, що відповідно до статті 60 Закону України Про виконавче провадження особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб'єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 1 ГПК. Що ж до заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами статті 121 2 ГПК України.

Згідно з частиною 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином позивач звернувся до господарського суду з вимогою про зняття арешту з належного виключно йому власного майна, арешт на яке третіми особами накладено в інтересах відповідача 1 під час виконавчого провадження, відкритого на виконання наказу Господарського суду міста Києва № 22/648 від 08.02.2010 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ABC (код ЄДРПОУ 31241302) (надалі - відповідач 2), адреса: Україна, м. Київ, Антоновича, 41 к. 4, на користь Державного підприємства Український обчислювальний центр цивільної авіації (надалі - відповідач 1) заборгованості за продані авіаперевезення в сумі 123 788,59 грн , що не має жодного відношення до позивача за даним позовом.

При цьому, зазначене в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта вищевказане нерухоме майно належить позивачеві за даним позовом на праві власності згідно з рішенням Господарського суду м. Києва від 04.07.2006 у справі № 40/360, та зареєстровано у Державному реєстрі 21.11.2013 за індексним номером: 8205108 .

Також позивач пояснив суду, що відповідач 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю ABC (код ЄДРПОУ 31241302), адреса: Україна, м. Київ, Антоновича, 41 к. 4, не має жодного майна ні за адресою позивача по даному позову - м. Київ, вул. Пухівська, 4, ні за адресою, вказаною в судовому рішенні у справі № 22/648, на підставі якого було відкрито виконавче провадження на користь відповідача 1.

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що вказаним арештом було порушено його право власності, оскільки на момент винесення вищевказаних рішень суду, постанови ВДВС, спірне нерухоме майно належало і на даний час належить виключно позивачу - TOB ABC (код ЄДРПОУ 23727880), а не відповідачу 2 - TOB ABC (код ЄДРПОУ 31241302).

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Враховуючи, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю ABC (код ЄДРПОУ 23727880) є власником майна на яке не було накладено арешт Господарським судом м. Києва у справі № 22/ 648, але щодо нього вчинено обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта у вигляді арешту, позивач звернувся до господарського суду з вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, що належить на праві власності позивачу, а саме: зняття арешту з нерухомого майна загальною площею 571 кв. м., зокрема - складу ангарного типу (літ. Б) площею 352 кв. м. та адміністративно-побутового приміщення (літ. А) площею 219 кв. м., яке розташоване за адресою його реєстрації: Київ, вулиця Пухівська, будинок 4, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю ABC ( код ЄДРПОУ 23727880), м. Київ, вул. Пухівська, 4.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України Про виконавче провадження звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (ч. 1 ст. 57 Закону України Про виконавче провадження ).

Зі змісту зазначеної норми Закону вбачається, що накладати арешт на майно в процедурі виконавчого провадження надається право лише у випадку, коли таке майно належить на праві власності саме боржнику.

Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 403/1 від 14.02.2011 в межах виконавчого провадження за наказом Господарського суду м. Києва від 08.02.2010 № 22/648 Відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві накладено арешт на нерухоме майно, що належить не боржнику, а ТОВ АВС (код ЄДРПОУ 23727880), загальною площею 571 кв. м., зокрема - складу ангарного типу (літ. Б) площею 352 кв. м. та адміністративно-побутового приміщення (літ. А) площею 219 кв. м., яке розташоване за адресою його реєстрації: Київ, вулиця Пухівська, будинок 4, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю ABC ( код ЄДРПОУ 23727880), м. Київ, вул. Пухівська, 4.

При розгляді справи судом встановлено, що об'єкт нерухомого майна - загальною площею 571 кв. м., зокрема - складу ангарного типу (літ. Б) площею 352 кв. м. та адміністративно-побутового приміщення (літ. А) площею 219 кв. м., яке розташоване за адресою його реєстрації: Київ, вулиця Пухівська, будинок 4 було передано на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 04.07.2006, постанови Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2006, ухвали господарського суду від 15.09.2007., що підтверджується реєстраційним посвідченням КМБТІ та реєстрації права власності на об'єкти нерухомості.

При цьому суд зазначає, що відповідачами та третіми особами не надано жодних належних та допустимих доказів у підтвердження заперечень чи спростування обставин щодо права власності позивача на спірні приміщення.

Відповідно до статті 59 Закону України Про виконавче провадження особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Також суд зазначає, що згідно п. 3 ч. 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 26.11.2015 № 834-VIII органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку, припиняють надання послуг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць за рішенням Кабінету Міністрів України, прийнятим у разі забезпечення виконавчими органами міських рад міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями умов, необхідних для реалізації повноважень у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, але не пізніше 30.04.2016.

Відповідно до рішення Київської міської ради від 14.04.2016 р. № 319/319 Про утворення/Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з 01.05.2016 цей підрозділ здійснює повноваження з реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також ведення та зберігання реєстраційних справ.

При цьому, суд зауважує, що дії посадових осіб Головного територіального управління юстиції у місті Києві та його підпорядкованих органів позивачем не оскаржуються.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналогічна норма закріплена в ч. 1 ст. 20 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі засобами захисту права, які визначені, наприклад, у ст. 16 ЦК України. Під засобами захисту прав слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Позов про звільнення майна з-під арешту направлений на доведення обставин неправомірності дій державної виконавчої служби з підстав належності позивачу на праві власності спірного майна.

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частина 1 ст. 317 Цивільного кодексу України передбачає, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до приписів ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до ст. 139 Господарського кодексу України майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Частина 1 ст. 134 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Статтею 1 протоколу № 1 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, передбачено чіткі критерії визнання можливості позбавлення права власності та межі дій держави, які можуть бути визнані обґрунтованими та правовими, а саме: наведена норма виділяє такі критерії правомірності позбавлення права власності: позбавити права власності можна лише в інтересах суспільства, а підставами можуть стати норми національного законодавства (у ст. умови, передбачені законом ) чи загальні принципи міжнародного права. Подібна норма має місце і в Конституції України, так само як і в Цивільному Кодексі України та в інших нормативно-правових актах.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої особи (наприклад, рішення у справі Спорронг і Льонрот проти Швеції від 23.09.1982, Новоселецький проти України від 11.03.2003, Федоренко проти України від 01.06.2006). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно дотримуватись обґрунтованості пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності, повинні дотримуватись справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Під час вирішення судового спору, який виник між сторонами, у даному випадку саме на суд, як орган державної судової влади, покладено обов'язок оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Враховуючи викладене, з метою захисту прав законного власника майна, у зв'язку з тим, що на належне позивачу майно безпідставно накладено арешт, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню, оскільки позивачем належними доказами доведено, що державним виконавцем описано та арештовано майно, яке належить йому, а не боржнику за виконавчим провадженням.

Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України у постанові від 15.11.2016 у справі № 922/3774/15.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2,4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачами не надано суду жодних доказів на спростування заявлених вимог, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Зважаючи на вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт помилкового арешту нерухомого майна, що належить позивачу, в межах виконавчого провадження з примусового виконання Відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві наказу Господарського суду м. Києва від 08.02.2010 у справі № 22/648 за позовом ДП Український обчислювальний центр цивільної авіації до ТОВ АВС (код ЄДРПОУ 31241302), та на момент прийняття рішення будь - яких доказів щодо зняття арешту з належного позивачеві нерухомого майна відповідачі суду не надали, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру.

Якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. У разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідачів - ДП Український обчислювальний центр цивільної авіації та ТОВ АВС (код ЄДРПОУ 31241302) в рівних частинах.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Зняти арешт з нерухомого майна загальною площею 571 кв.м., а саме: складу ангарного типу (літ. Б) площею 352 кв.м та адміністративно-побутового приміщення (літ. А) площею 219 кв.м, загальною площею 571 кв.м, яке розташоване за адресою його реєстрації: м. Київ, вулиця Пухівська, 4, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю АВС (02222, м. Київ, вул. Пухівська, 4, код ЄДРПОУ 23727880), який було накладено постановою Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 403/1 від 14.02.2011 в межах виконавчого провадження за наказом Господарського суду м. Києва від 08.02.2010 № 22/648.

5. Стягнути з Державного підприємства Український обчислювальний центр цивільної авіації (01135, м. Київ, пр-т Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 01131046) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АВС (02222, м. Київ, вул. Пухівська, 4, код ЄДРПОУ 23727880) 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АВС (03150, м. Київ, вул. Горького, 41, кім. 4, код ЄДРПОУ 31241302) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АВС (02222, м. Київ, вул. Пухівська, 4, код ЄДРПОУ 23727880) 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 03 березня 2017 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон