Рішення

від 03.03.2017 по справі 536/1898/16-ц

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 536/1898/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2017 року

Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі :

головуючого судді Степаненка Ю.І.,

з секретарем судового засідання Зимівець Ю.А.,

за участю представника позивача по угоді адвоката ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 Вересень про визнання договору оренди земельної ділянки розірваним та покладення обов'язку повернути земельну ділянку,

за зустрічним позовом ОСОБА_3 Вересень до ОСОБА_2 про визнання окремої частини правочину недійсним,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_2 29 листопада 2016 року звернулася в суд з позовом до відповідача ОСОБА_3 Вересень про визнання розірваним в односторонньому порядку на її вимогу договору №20 оренди земельної ділянки, розташованої на території Гориславської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, кадастровий номер 5322480800:02:000:0110, загальною площею 3,33 га, укладений 01.09.2008 року між нею та ОСОБА_3 Вересень , який зареєстровано у Кременчуцькому районному центрі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України , запис за №041056700167 від 05.05.2010 року, покладення обов'язку на ОСОБА_3 Вересень передати їй за актом приймання-передачі вище вказану земельну ділянку в стані, в якому вона була передана в оренду та стягнення судового збору.

В обґрунтування позову вказувала, що вона є власницею вказаної земельної ділянки, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю, виданим 13.05.2003 року на її ім'я, Гориславською сільською радою Кременчуцького району Полтавської області.

01 вересня 2008 року, між нею та відповідачем ОСОБА_3 Вересень було укладено договір №20 оренди вищезазначеної земельної ділянки, який зареєстровано у Кременчуцькому районному центрі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України , про що 05.05.2010р., зроблено запис за №041056700167. Термін дії договору до 2018 року.

Вона має намір самостійно обробляти земельну ділянку. Тому листом від 20 жовтня 2016 року повідомила відповідача, що договір оренди земельної ділянки №20 від 01 вересня 2008 року вона розриває в односторонньому порядку, як це передбачено договором, не обумовлюючи таке розірвання настанням будь-яких подій та умов, в тому числі невиконанням орендарем умов договору, а в зв'язку з необхідністю ведення особистого сільськогосподарського виробництва, що зумовлює використання за особистими потребами вказаної земельної ділянки.

Також вона прохала відповідача в десятиденний термін з моменту отримання повідомлення передати їй за актом приймання-передачі земельну ділянку №386 у вигляді, в якому вона була передана відповідачу в оренду.

Її лист відповідач отримав, проте вимогу не визнав. Вона отримала письмову відповідь від 05.11.2016 року, в якій її було повідомлено, що договір не може бути припинено нею в односторонньому порядку, а лише за згодою сторін, або після закінчення строку, на який його було укладено, про що вказано в листі відповідача. Відповідач вважає договір оренди землі чинним, земельну ділянку з цих причин їй з оренди повернути відмовляється.

Правовими підставами заявленого позову є наступне.

Правовідносини сторін виникли внаслідок укладення договору оренди землі і є такими, що випливають з земельних правовідносин.

Посилаючись на статтю 93 Земельного кодексу України, статтю 13, частини 3, 4 статті 31 Закону України Про оренду землі , статтю 525,ч.1 статті 651 Цивільного кодексу України, вважає, що вказаними нормами передбачено розірвання договору в односторонньому порядку в разі, якщо це передбачено умовами договору.

Пунктом 36 договору оренди землі передбачено розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку. Даний пункт договору містить можливість одностороннього розірвання договору, не обумовлюючи таке розірвання настанням будь-яких подій та умов, в тому числі невиконаннями орендарем умов договору, а отже лише за бажанням однієї з сторін.

Укладаючи договір оренди землі, вона та відповідач узгодили всі умови (пункти) договору, визначились з їх змістом, а тому договір землі №20 є укладеним. Пункт 36 договору №20 є чинним, а тому повинен виконуватися у повному обсязі.

Оскільки відповідач відмовляється повертати земельну ділянку, вона вимушена своє право володіння та користування земельною ділянкою захищати в судовому порядку.

30 грудня 2016 року відповідач ОСОБА_3 Вересень подав до Кременчуцького районного суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 про визнання пункту 36 договору оренди землі №20 від 01 вересня 2008 року, який зареєстрований у Кременчуцькому районному центрі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05 травня 2010 року №041056700167, недійсним та стягнення судових витрат.

В обґрунтування зустрічної позовної заяви вказував, що ОСОБА_2 в порушення норм чинного законодавства, в односторонньому порядку (як їй зручно), на власний розсуд, витлумачила зміст п. 36 Договору оренди земельної ділянки №20 від 01.09.2008 року, який зареєстрований у Кременчуцькому районному центрі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.05.2010 року за № 041056700167 та без жодної на те правової підстави, звернулася до суду з вимогою визнати розірваним укладений між сторонами, зареєстрований у встановленому законом порядку, діючий договір оренди земельної ділянки. Тим самим грубо порушила право орендаря (ОСОБА_3 Вересень ) гарантоване йому нормами статті 27 Закону України Про оренду землі .

Дійсно, 01 вересня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Вересень укладено договір оренди земельної ділянки №20 від 01.09.2008 року, який зареєстрований у Кременчуцькому районному центрі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.05.2010 року за № 041056700167.

При укладенні Договору оренди земельної ділянки №20 від 01.09.2008 року в п. 7 сторони обумовили те, що договір укладено строком на 10 років, що не суперечить вимогам статті 19 Закону України Про оренду землі відповідно якої, строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Відповідно до положень статті 15 Закону України Про оренду землі строк дії договору оренди є істотною умовою договору оренди землі.

Нормами статті 24 Закону України Про оренду землі визначено, що орендодавець зобов'язаний: передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди; при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки; не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою; відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов'язані з поліпшенням стану об'єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця; попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об'єкта оренди.

Нормами статті 25 Закону України Про оренду землі визначено, що орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.

Орендар земельної ділянки зобов'язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу доходів і зборів.

Нормами статті 27 Закону України Про оренду землі визначено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об'єднаннями та організаціями.

Відповідно до частин 2, 3 статті 152 Закону Кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 30 Закону України Про оренду землі визначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Аналогічне право закріплене сторонами в п. 33 Договору оренди земельної ділянки № 138 від 01.09.2008 року.

Відповідно до статті 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; смерті фізичної особи-орендаря, ліквідації юридичної особи-орендаря;

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Нормами статті 32 Закону України Про оренду землі визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

У разі розірвання договору оренди землі з ініціативи орендаря орендодавець має право на отримання орендної плати на землях сільськогосподарського призначення за шість місяців, а на землях несільськогосподарського призначення - за рік, якщо протягом зазначеного періоду не надійшло пропозицій від інших осіб на укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки на тих самих умовах, за винятком випадків, коли розірвання договору було обумовлено невиконанням або неналежним виконанням орендодавцем договірних зобов'язань.

У разі розірвання договору оренди землі за погодженням сторін кожна сторона має право вимагати в іншої сторони відшкодування понесених збитків відповідно до закону.

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Таким чином, статтею 32 Закону України Про оренду землі законодавець встановив, що дострокове розірвання договору оренди землі за рішенням суду можливе лише в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору. А отже наявність лише бажання ОСОБА_2, розірвати договір без будь-якої належної правової підстави є недопустимим, оскільки такі дії порушують охоронювані законом права та інтереси ОСОБА_3 Вересень .

Виходячи зі змісту позовних вимог ОСОБА_2, в односторонньому порядку, на власний розсуд, в порушення вимог статті 213 ЦК України, витлумачила зміст пункту 36 Договору оренди земельної ділянки № 20 від 01.09.2008 року. На думку останньої даний пункт договору містить можливість одностороннього розірвання договорів, не обумовлюючи таке розірвання настанням будь-яких подій та умов, в тому числі невиконанням орендарем умов договору, а отже лише за бажанням однієї із сторін.

Такі висновки ОСОБА_2 не відповідають дійсності, суперечать прямим вимогам закону та самого договору оренди земельної ділянки, оскільки:

- пунктом 10 статті 31 Закону України Про оренду землі визначено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

- Пунктом 35 Договору оренди земельної ділянки № 20 від 01.09.2008 року, сторони за взаємною згодою відповідно до норм закону визначили, що дія договорів припиняється шляхом їх розірвання за:

- взаємною згодою сторін:

- рішення суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав визначених законом.

На їх об'єктивне переконання, (яке базується на законодавчих нормах та звичаях ділового обороту), при укладенні вищезазначеного договору вказаним пунктом (п. 36) сторони додатково обумовили визначене законом право кожної сторони договору, на його розірвання при настанні умов визначених статтями 24, 25 ЗУ Про оренду землі (в частині невиконання сторонами взятих на себе обов'язків при укладенні договору), та настанні обставин визначених п. 34, 35 вищезазначеного договору оренди землі.

При укладанні договору в п. 36 договору, сторона орендаря в жодному разі не мала на увазі права сторін договору на його розірвання лише за наявності бажанням однієї із сторін на його розірвання, без наявності на те законних підстав, оскільки ОСОБА_3 при здійсненні своєї господарської діяльності діє виключно у спосіб визначений законодавством.

Крім того, додатковим підтвердженням вищезазначеного твердження є те, що сторони у вказаному пункті, або будь-якому іншому пункті договору не обумовили права та порядок розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку.

Нормами статті 213 ЦК України визначено, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Отже, одностороннє тлумачення договору є недопустимим, та є нічим іншим як прямим порушенням норм чинного законодавства, зловживанням ОСОБА_2 її правами як орендодавця та перешкоджанням здійснення агрофірмою її законної господарської діяльності.

Частиною 3 статті 214 ЦК України визначено, що відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

Частиною 1 статті 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Недопустимість розірвання господарського договору в односторонньому порядку закріплено також і в ч. 1 ст. 291 ГК України, відповідно до якої одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Відповідно до ч. 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Положення вищезазначеної статті закріплені також в абзаці 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 6 листопада 2009 року № 9, відповідно до якої зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

З вищезазначеного вбачається, що п. 36 Договору оренди земельної ділянки № 20 від 01.09.2008 року, який зареєстрований у Кременчуцькому районному центрі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.05.2010 року за № 041056700167, суперечить не тільки пунктам 34, 35 оспорюваних договору, але й статтям 24, 25, 31 ЗУ Про оренду землі та нормам статті 291 Господарського кодексу України. А отже відповідно до положень норм чинного законодавства може бути визнаний судом недійсним.

Крім того, нормами статті 217 ЦК України регламентовано, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Положення вищезазначеної статті закріплені також в п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 6 листопада 2009 року № 9, відповідно до якої згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

Тому просив його зустрічний позов задовольнити.

Ухвалою Кременчуцького районного суду від 20 січня 2017 року зустрічний позов ОСОБА_3 Вересень було об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_2.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_2 та її представники по угоді адвокат ОСОБА_4, ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги по первісному позову підтримали, в обґрунтування позову пояснили так, як викладено вище в описовій частині рішення, заперечували проти задоволення вимог за зустрічним позовом, подали письмове заперечення та просили відмовити в задоволенні зустрічної позовної заяви, оскільки вимоги ОСОБА_3 Вересень є незаконними та необґрунтованими з наступних підстав.

ОСОБА_3 Вересень стверджує, що позивач ОСОБА_5 односторонньо витлумачила зміст п.36 договору оренди землі, що заборонено, та звернулася до суду з позовом, чим грубо порушила права орендаря. Ці її дії, на думку ОСОБА_3, є незаконними.

В дійсності ж, позивач в повній відповідності до вказаної вище умови договору, вчинила зовсім іншу дію - розірвала договір в односторонньому порядку, про що письмово повідомила ОСОБА_3 та у зв'язку з розірванням договору, просила передати ділянку за актом прийому-передачі. При цьому, вказані дії ніяким чином не порушували прав ОСОБА_3. Також, право на звернення до суду, є природним правом особи; реалізація цього права не призводить до порушень прав будь-яких осіб, у тому числі ОСОБА_3.

Позивач за зустрічним позовом вважає, що умова п.36 спірного договору суперечить положенням законодавчих актів, зокрема, статей 24,25,31,32 Закону України Про оренду землі , статті 291 Господарського кодексу України та умовам договору, викладеним в п.п.34,35, а тому має бути визнана недійсною в судовому порядку.

Аналіз актів законодавства та умов договору свідчить про протилежне, а саме: про незаконність зустрічної вимоги, що підтверджується наступним.

Правочин - це правомірна, не заборонена законом дія, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Презумпція правомірності правочину закріплена у статті 204 ЦК, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтями 202, 203 Цивільного кодексу України на момент вчинення правочину.

Договір оренди земельної ділянки №20, укладений сторонами 01.09.2008 року в письмовій формі, підписаний обома сторонами; сторони у справі були вільними в укладенні договору та визначенні його умов, ними було досягнуто згоди з усіх істотних та додаткових умов договору, до яких включено, окрім типових умов, і особливі, у тому числі умови пункту 36. Після підписання договору, він був зареєстрований у встановленому законом порядку в Кременчуцькому районному центрі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України .

Відповідно до ч. 1 статті 20 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі підлягає державній реєстрації та на підставі ч. 1 статті 210, ч. 3 статті 640 ЦК України, ч. 2 статті 125 Земельного кодексу України та статті 18 Закону України "Про оренду землі" є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Тобто, при укладенні спірного договору, сторонами було дотримано всіх зазначених в статтях 202, 203 ЦК вимог, необхідних для чинності правочину, як в цілому, так і окремих його частин, в тому числі у п.36 договору, згідно якого, розірвання договору в односторонньому порядку, допускається. Сторони на власний розсуд погодили саме таку умову розірвання договору в односторонньому порядку, і саме в такій редакції.

При укладенні договору сторонами було дотримано також інших вимог законодавства, а саме: ч.1 статті 627, ч.1 статті 628, статті 629, ч.1 статті 638, ч.3 статті 651 Цивільного кодексу України.

Пункт 36 спірного договору не суперечить нормам законодавства, насамперед Закону України Про оренду землі , який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні до даних правовідносин, іншим актам законодавства, в тому числі положенням статей 525, 651 ЦК України, тощо.

Так, ОСОБА_3 вважає, що п.36 договору суперечить положенням статей 24,25 Закону Про оренду землі .

Статтями 24, 25 цього закону (розділ IV Закону) передбачені права та обов'язки орендодавця, орендаря під час дії договору оренди землі. Посилання позивача за зустрічним позовом на ці положення закону, як на підставу вимоги про визнання п.36 договору недійсним, не можна брати до уваги, адже вони регулюють відносини сторін в процесі дії договору. Натомність, випадки зміни, припинення та поновлення дії договору оренди, встановлені в іншому - розділі п'ятому цього закону. Отже, право на припинення дії договору, шляхом його розірвання в односторонньому порядку, жодним чином не суперечить положенням статей 24,24 Закону України Про оренду землі . Доводи агрофірми з цього приводу надумані, не відповідають змісту закону.

Також, на думку ОСОБА_3, умова п.36 спірного договору суперечить положенням статті 31 Закону України Про оренду землі , що є ознакою його недійсності.

Згідно статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин 1,2 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно частин 3, 4 статті 31 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Аналіз статей 525, 651 ЦК України, статті 31 Закону України Про оренду землі свідчить про те, що законодавець допускає розірвання договору в односторонньому порядку у разі, якщо це передбачено умовами такого договору. Отже, спірна умова договору, викладена в п.36, не суперечить як загальним, так і спеціальним нормам законодавства, а тому законні підстави для визнання її недійсною відсутні.

Як зазначено вище, пунктом 36 спірного договору оренди землі передбачено розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку. Даний пункт договору містить можливість одностороннього розірвання договору, не обумовлюючи таке розірвання настанням будь-яких подій та умов, в тому числі невиконаннями орендарем умов договору, а отже лише за бажанням однієї з сторін. При цьому, слід врахувати, що положення п.36 договору ніяким чином не суперечать положенням п.п.34,35 цього ж договору, оскільки кожен з цих пунктів договору регулює різні підстави та умови припинення (розірвання) договору: п.35 - випадки дострокового розірвання договору за згодою сторін, що відповідає ч.3 ст. 31 Закону, п.34 - випадки припинення дії договору, що передбачені частиною першою статті 31 Закону. Натомість, ОСОБА_3 в письмових запереченнях проти позову стверджує, що п.36 договору доповнює п.п.34,35 договору. Таке твердження агрофірми є ознакою того, що агрофірма визнає дійсність п.36 договору, але тлумачить його на свій розсуд, тим самим протирічить своїм вимогам, викладеним в зустрічній позовній заяві.

По-друге, в п.36 не має жодних посилань, що він доповнює інші умови договору, у тому числі умови п.п.34,35 договору; тобто, право на одностороннє розірвання договору, надане сторонам пунктом 36, не пов'язане з жодними умовами, наслідками поведінки іншої сторони договору, з настанням певних обставин, подій та умов, а залежить лише від одностороннього волевиявлення сторони договору, у тому числі у зв'язку з необхідністю ведення орендодавцем особистого сільськогосподарського виробництва, що зумовлює використання ним, як власником, за особистими потребами вказаної земельної ділянки. В тексті п.36 договору відсутні будь-які слова, які б свідчили про змістовний, логічний зв'язок цієї умови договору, визначеної п.36, з будь-якою іншою, у тому числі з пунктами 34,35 договору; про те, що вони доповнюють одна одну. Таких ознак в умовах пункту 36, та в підпунктах 34,35 договору немає.

За таких обставин, посилання ОСОБА_3 на те, що п.36 договору доповнює інші умови, є безпідставним.

Доводи ОСОБА_3 щодо належного виконання умов договору, сплати орендної плати не можуть бути прийняті до уваги, оскільки виконання ним договору не є предметом спору і не має вирішального значення для вирішення цієї справи, що повністю узгоджується з положеннями абз. 4 п.7 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року №9, стосовно того, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Статтю 291 Господарського кодексу України, якою в сфері господарських відносин (зобов'язань) визначено випадки припинення договору оренди, як виду господарської діяльності, на яку посилається ОСОБА_3, як на підставу своєї вимоги, не можна застосовувати до спірних правовідносин, оскільки позивач ОСОБА_2 у відносинах оренди земельної ділянки має статус фізичної особи; вона не є суб'єктом підприємницької діяльності в розумінні статті 55 ГКУ; за загальними умовами укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, у відповідності до ч.1 статті 179 Господарського кодексу, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Вважають, що фізична особа ОСОБА_5 не є суб'єктом господарювання в розумінні положень Господарського кодексу, а тому й договір оренди земельної ділянки, укладений між нею та агрофірмою Вересень , не є господарським договором, (господарсько-договірним зобов'язанням), і норми Господарського кодексу України на спірні правовідносини, з огляду на їх суб'єктний склад, не поширюються.

Щодо доводів ОСОБА_3 про те, що дострокове розірвання договору оренди землі порушує його права, слід зазначити наступне.

ОСОБА_3 Вересень є суб'єктом господарювання відповідно до приписів Господарського кодексу України і здійснює підприємницьку діяльність.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, усі ризики щодо власної господарської діяльності лежать виключно на суб'єкті господарювання.

Статтею 17 Загальної декларації прав людини проголошено право приватної власності як основне і невідчужуване право людини. Крім того, відповідно до положень Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

А тому, ОСОБА_2 має право користуватися належною їй земельною ділянкою на свій власний розсуд і таке право не порушує право відповідача щодо здійснення ним господарської діяльності.

Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 Вересень по довіреності ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечував проти первісного позову, вважав вимоги ОСОБА_2 необґрунтованими та незаконними, такими, що не підлягають задоволенню, підтримав вимоги за зустрічним позовом.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази справи, суд прийшов до наступного висновку.

Судом установлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Установлено і не заперечується сторонами, що позивач ОСОБА_2 є власницею земельної ділянки №386, розташованої на території Гориславської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, кадастровий номер 5322480800:02:000:0110, загальною площею 3,33 га, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю, виданим 13 травня 2003 року Гориславською сільською радою Кременчуцького району Полтавської області (а.с.7).

01 вересня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Вересень був укладений договір №20 оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, загальною площею 3,33 га, кадастровий номер 5322480800:02:000:0110. Договір укладено на 10 років. Орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3% вартості земельної ділянки (паю) на дату укладення договору і складає суму 1111,65 гривень. Договір зареєстровано у Кременчуцькому районному центрі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України , запис за №041056700167 від 05.05.2010 року. Пунктом 36 договору передбачено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається (а.с.8-11).

Згідно акту прийому-передачі земельної ділянки від 01 вересня 2008 року ОСОБА_2 передала ОСОБА_3 Вересень земельну ділянку в строкове платне користування для сільськогосподарського користування (а.с.13).

10 листопада 2016 року позивач ОСОБА_2 повідомила ОСОБА_3 Вересень про припинення дії договору оренди земельної ділянки №386 внаслідок його розірвання, так як вона власник земельної ділянки і має намір самостійно її обробляти, а тому прийняла рішення про розірвання договору оренди в односторонньому порядку з 10 листопада 2016 року на вимогу однієї із сторін, що передбачено п.36 договору (а.с.14).

15 листопада 2016 року відповідач ОСОБА_3 Вересень надіслав лист, в якому повідомив позивача, що підприємство належним чином виконує взяті на себе зобов'язання за договором оренди землі №20 від 01 вересня 2008 року. Дія договору оренди землі укладеного між ними на належну ОСОБА_2 земельну ділянку, що знаходиться в межах адміністративного підпорядкування Гориславської сільської ради Кременчуцького району не може бути припинена ОСОБА_2 в односторонньому порядку, а лише за згодою сторін, або після закінчення строку, на який його було укладено (а.с.15).

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 41 Конституцією України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ч.1 статті 6 цього Закону орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

За змістом частин 1,4 статті 32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Відповідно до ч.1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно статей 11,13,15 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини; цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч.1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч. 3 статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Укладаючи спірний договір оренди землі, сторони узгодили усі умови (пункти) договору, визначились з їх змістом, а тому спірний договір оренди землі є укладеним.

Пункт 36 договору №20 оренди землі передбачав розірвання договору в односторонньому порядку, який був в тексті договору на момент його підписання, а отже сторони на час укладення цього договору погоджувалися на таку умову щодо одностороннього розірвання будь-якою стороною договору. Даний пункт, виходячи зі змісту та логіки інших пунктів договору від 01 вересня 2008 року, не пов'язаний, не суперечить та не спростовує їх.

Так, пунктами 34,35 Договору передбачені підстави його припинення, а п.36 передбачено розірвання договору без обумовлення права на його застосування настанням будь-яких подій чи взаємозв'язку з п.34 та 35 Договору.

Враховуючи волевиявлення обох сторін (про що свідчать підписи орендаря та орендодавця на а.с.10 на звороті) на час укладення договору щодо наявності такого пункту в Договорі, підстав для визнання цього пункту недійсним з підстав, вказаних в позові ОСОБА_3 Вересень не встановлено.

У зв'язку з цим суд вважає мотивованим та обґрунтованим волевиявлення ОСОБА_2, спрямованого у вигляді листа від 10 листопада 2016 року до АФ Вересень про розірвання договору оренди в односторонньому порядку з вимогою про повернення їй земельної ділянки.

При цьому суд вважає посилання ОСОБА_3 Вересень , висловлене в листі від 15 листопада 2016 року ( а.с.15) на положення Закону України Про оренду землі щодо недопущення розірвання договору в односторонньому порядку помилковим, оскільки згідно статті 31 цього Закону розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Тобто законодавець обмежив право на розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку у випадку відсутності такого порядку розірвання в законі чи договорі. В даному випадку сторони договором від 01 вересня 2008 року в двосторонньому порядку погодили таке право, а тому це є правом позивачки ОСОБА_2, підстав для відмови їй в цьому суд не вбачає.

Враховуючи, що договір фактично розірвано позивачкою, що зафіксовано в її письмовому зверненні до відповідача за первісним позовом, але це не визнається відповідачем, слід встановити це в судовому порядку, з зобов'язанням відповідача повернути позивачці ОСОБА_2 належну їй на праві приватної власності земельну ділянку.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову та відмови в задоволенні зустрічного позову.

Відповідно до ч.1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно квитанції позивач ОСОБА_2 сплатила судовий збір в сумі 1102 гривень 40 копійок (а.с.1,21), тому суд присуджує до стягнення з відповідача ОСОБА_3 Вересень на користь позивача ОСОБА_2 судові витрати в сумі 1102 гривень 40 копійок.

Керуючись статтями 10,11,60,88,209,212,214,215,218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Первісний позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати розірваним в односторонньому порядку договір №20 оренди земельної ділянки, розташованої на території Гориславської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, кадастровий номер 5322480800:02:000:0110, загальною площею 3,33 га, укладений 01 вересня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Вересень , який зареєстрований у Кременчуцькому районному центрі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України , запис №041056700167 від 05 травня 2010 року та зобов'язати ОСОБА_3 Вересень передати ОСОБА_2 за актом приймання-передачі вказану земельну ділянку в стані, в якому вона була передана в оренду.

Стягнути з ОСОБА_3 Вересень на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 1 102 (одна тисяча сто дві) гривні 40 копійок.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 Вересень до ОСОБА_2 про визнання окремої частини правочину недійсним відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Полтавської області через Кременчуцький районний суд.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повне рішення складене 03 березня 2017 року.

Суддя Ю. І. Степаненко