Постанова

від 01.03.2017 по справі 910/9247/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року Справа № 910/9247/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М. суддівБарицької Т.Л. Картере В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" на постанову відКиївського апеляційного господарського суду 05.12.2016 у справі Господарського суду№ 910/9247/13 міста Києва за позовомКомунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Трикутник-2000" про стягнення заборгованості

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Денисенко О.В.; - відповідача Кравчик С.М.; ВСТАНОВИВ:

18.05.2013 Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трикутник-2000" про стягнення заборгованості у розмірі 41 145, 53 грн., пені у розмірі 1 735, 89 грн., 3% річних у розмірі 335, 98 грн., інфляційних втрат у розмірі 35, 93 грн. (з урахуванням заяви від 01.09.2015 - т. 2 а. с. 143-144).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2016 у справі № 910/9247/13 (суддя Нечай О.В.) стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трикутник-2000" на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" заборгованість у розмірі 41 145, 53 грн., пеню у розмірі 1 735, 89 грн., 3% річних у розмірі 335, 98 грн., інфляційні втрати у розмірі 35, 93 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 у справі № 910/9247/13 (колегія суддів у складі: Коршун Н.М. - головуючий суддя, судді Алданова С.О., Дикунська С.Я.) рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2016 у справі № 910/9247/13 скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 у справі № 910/9247/13, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трикутник-2000" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 у справі № 910/9247/13 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.06.2001 між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трикутник-2000" укладено договір № 72 про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО, ГВП та їх абонентських уводів.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання - споживача до теплової мережі, а споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі,якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі № 916/3566/13).

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача визначених позивачем заборгованості за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2012 року по квітень 2013 року, пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач на підтвердження факту споживання відповідачем теплової енергії надав облікові карти та акти прийому виконання опалення та технічного обслуговування за спірний період.

Положеннями ст. 41 ГПК України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Компетенцією національних судів є вирішення того, чи необхідно звертатися за зовнішньою порадою (рішення Суду у справі Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013).

Судом першої інстанції було призначено у даній справі судову будівельно-технічну експертизу та судову економічну експертизу.

На вирішення експертів поставлено наступні питання: "1) Який відсоток від загальної опалювальної площі об'єкта за адресою: пр-т. Лісовий, 25 літ. А" (включаючи підвальне приміщення) припадає на Товариство з обмеженою відповідальністю "Трикутник-2000"?; 2) Яка вартість фактично спожитої Товариством з обмеженою відповідальністю "Трикутник-2000" теплової енергії та технічного обслуговування теплосистеми, відповідно до відсотку площі від загальної опалювальної площі об'єкта за адресою: пр-т. Лісовий, 25 літ. А" (включаючи підвальне приміщення), яка припадає на Товариство з обмеженою відповідальністю "Трикутник-2000", за період з жовтня 2012 року по квітень 2013 року? 3) Який розмір заборгованості у Товариства з обмеженою відповідальністю "Трикутник-2000" перед Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" за спожиту теплову енергію та технічне обслуговування теплосистеми за договором "Про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО, ГВП та їх абонентських уводів" № 72 від 01.06.2001? 4) Який розмір заборгованості у Товариства з обмеженою відповідальністю "Трикутник-2000" перед Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" по сплаті пені, інфляційних нарахувань та 3 % річних за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором "Про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО, ГВП та їх абонентських уводів" № 72 від 01.06.2001?".

Частинами 1, 5 ст. 42 ГПК України передбачено, що висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обгрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам. Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Відповідно до висновку судового експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи (т. 2 а. с. 99-118) загальна опалювальна площа приміщень Товариства з обмеженою відповідальністю "Трикутник-2000" в будинку № 25-А по проспекту Лісовому в м. Києві складає: 532,0 кв. м. (яка складається з основних опалювальних приміщень площею 476,1 кв. м. та частини площі опалювальних приміщень місць загального користування будинку - 55, 9 кв. м.) або 33,4 % від загальної опалювальної площі будинку (1593кв.м.) за даними матеріалів технічної інвентаризації; 530, 7 кв. м. (яка складається з основних опалювальних приміщень площею 476, 1 кв. м. та частини площі опалювальних приміщень місць загального користування будинку - 54, 6 кв. м.) або 32,75 % від загальної опалювальної площі будинку (1620,6 кв. м.), зазначеної в "Довідці про розподіл площ між орендарями, власниками та балансоутримувачами в будинку за адресою: пр-т. Лісовий, 25 літ. А", наданій КП "Київжитлоспецексплуатація".

Позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про зменшення розміру позовних вимог, в якій перерахував заборгованість відповідача з урахуванням опалювальної площі, визначеної судовим експертом за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи (т. 2 а. с. 143-144).

Згідно із висновком судово-економічної експертизи № 17331/15-45 від 31.05.2016 (т. 2 а. с. 213-217): "Вартість спожитої ТОВ "Трикутник-2000" теплової енергії, відповідно до відсотку площі від загальної опалювальної площі об'єкта за адресою: м. Київ, пр-т. Лісовий, 25А (включаючи підвальне приміщення), яка припадає на ТОВ "Трикутник-2000", а саме 33,4% від загальної опалювальної площі будівлі, за період з жовтня 2012 року по квітень 2013 року становить 68 159, 07 грн. з ПДВ. Розрахунково загальний розмір плати за "обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем та їх абонентських уводів" за період з жовтня 2012 року по квітень 2013 року становить 9 320, 85 грн. з ПДВ".

Крім того, у висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 17331/15-45 від 31.05.2016 зазначено, що враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні, додатково на дослідження не надані документи, якими підтверджено оплату по договору № 72 від 01.06.2001 за період з жовтня 2012 року по квітень 2013 року, а також зведені документи бухгалтерського обліку, встановити розмір заборгованості у ТОВ "Трикутник-2000" перед КП "Київжитлоспецексплуатація" за спожиту теплову енергію за договором № 72 від 01.06.2001 станом на 18.05.2013 не видається можливим.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України обумовлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, на відміну від апеляційного господарського суду, оцінивши та врахувавши висновки судових будівельно-технічної та економічної експертиз; встановивши, що факт споживання відповідачем теплової енергії підтверджено як висновком судової економічної експертизи, так і поданими позивачем обліковими картами та актами прийому виконання опалення та технічного обслуговування за спірний період; беручи до уваги те, що відповідачем, в порушення вимог ст. 33 ГПК України, належних та допустимих доказів на спростування вимог позивача не надано; з огляду на те, що відповідач не погоджувався із відсотком площі від загальної опалювальної площі об'єкта за адресою: м. Київ, пр-т. Лісовий, 25А, однак остання визначена судовим експертом за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи; відповідно до судової будівельно-технічної експертизи позивачем здійснено перерахунок заборгованості; відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2012 року по квітень 2013 року у розмірі 41 145, 53 грн.

Водночас, суд апеляційної інстанції приймаючи постанову у справі не навів доводів, за якими не погодився з висновками суду першої інстанції, тобто не спростував їх, а відтак припустився порушення та неправильного застосування норм процесуального права (приписів ч. 1 ст. 4 7 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності).

При цьому, апеляційний господарський суд зазначаючи те, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували заборгованість відповідача не врахував те, що приписами ст. 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; водночас, як встановлено місцевим господарським судом та вбачається із матеріалів справи, відповідачем не надано будь-яких доказів на спростування як доказів позивача щодо наявності заборгованості за спожиту теплову енергію, так і заперечень щодо висновків судової економічної експертизи, якою встановлено вартість спожитої ТОВ "Трикутник-2000" теплової енергії за спірний період; до того ж, відповідачем не надано ані контррозрахунку суми позову, ані доказів на підтвердження здійснення оплат по договору № 72 від 01.06.2001 за спірний період.

Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись із посиланням суду апеляційної інстанції на те, що відповідач неодноразово, починаючи з 04.03.2013, звертався до позивача з листами, в яких просив відключити приміщення від теплопостачання, оскільки позивач, у відповідь на листи відповідача, повідомив останнього про те, що технічно неможливо здійснити відключення від теплопостачання лише приміщення відповідача, можливість дострокового відключення теплопостачання можлива лише у разі 100% звернення всіх користувачів будівлі за адресою: м. Київ, пр-т. Лісовий, 25А, однак всі інші користувачі відмовились відключати послугу з теплопостачання. До того ж, апеляційний господарський суд не звернув увагу на те, що відповідач звертався із листами про відключення послуги з теплопостачання у березні 2013 року, в той час як позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за період з жовтня 2012 року по квітень 2013 року.

Крім вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені, яка правомірно була задоволена судом першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із п. 3.5 додатку № 3 до договору № 72 від 01.06.2001 у випадку несплати за користування тепловою енергією до кінця розрахункового періоду (п. 3 цього договору) дирекція нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочки платежу по день фактичної сплати, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Відтак, суд першої інстанції встановивши факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 72 від 01.06.2001; встановивши строки виконання обов'язків по оплаті та періоди прострочення оплати; здійснивши власний перерахунок заявленої до стягнення пені; правильно застосував положення вказаних правових норм та дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав стягнення пені у розмірі 1 735, 89 грн.

Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат з огляду на таке.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.11.2010 у справі № 4/720, від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183, від 24.10.2011 у справі № 16/5/5022-103/2011 (2/43-654), від 14.11.2011 у справі № 12/207).

Отже, як встановлено місцевим господарським судом, та знайшло своє підтвердження в суді касаційної інстанції, відповідач порушив виконання грошового зобов'язання, то, відповідно, і вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, в силу наведених норм, є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду залишенню в силі.

Згідно із ст. 49 ГПК України судовий збір, сплачений Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" за подання касаційної скарги, підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" задовольнити.

Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 у справі № 910/9247/13.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2016 у справі № 910/9247/13 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трикутник-2000" (02166, м. Київ, пр-т. Лісовий, 25А, код ЄДРПОУ 31090911) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51А, код ЄДРПОУ 03366500) 2 065, 00 грн. в рахунок відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 у справі № 910/9247/13.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання цієї постанови.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ