Постанова

від 01.03.2017 по справі 910/14873/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року Справа № 910/14873/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М. суддівБарицької Т.Л. Картере В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на постанову відКиївського апеляційного господарського суду 29.11.2016 у справі Господарського суду№ 910/14873/16 міста Києва за позовомОСОБА_4 доПублічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення заборгованості

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача ОСОБА_5; - відповідача ОСОБА_6; ВСТАНОВИВ:

10.08.2016 ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення заборгованості по сплаті дивідендів у розмірі 51 919, 28 грн., інфляційних втрат у розмірі 9 931, 94 грн. та 3% річних у розмірі 14 128, 68 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2016 у справі № 910/14873/16 (суддя Мельник В.І.) стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь ОСОБА_4 48 544, 53 грн. заборгованості по виплаті дивідендів за 2011-2013, 2014 роки. В іншій частині у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 у справі № 910/14873/16 (колегія суддів у складі: Пашкіна С.А. - головуючий суддя, судді Баранець О.М., Сітайло Л.Г.) змінено рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2016 у справі № 910/14873/16. Резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь ОСОБА_4 48 544, 53 грн. заборгованості по виплаті дивідендів за 2011-2013, 2014 роки, 9 931, 94 грн. інфляційних витрат, 14 128, 68 грн. 3% річних та 1 309, 00 грн. судового збору за розгляд позовної заяви. В задоволенні решти позовних вимог відмовити".

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 у справі № 910/14873/16, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Враховуючи те, що відповідачем не оскаржується рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по виплаті дивідендів за 2011-2013, 2014 роки, в свою чергу, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі досліджень обставин справи та доказів, поданих сторонами на їх підтвердження, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову в цій частині у розмірі 48 544, 53 грн., а відтак прийняті у справі судові рішення підлягають перегляду в оскаржуваній частині, а саме щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 9 931, 94 грн. та 3% річних у розмірі 14 128, 68 грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних позивач послався на те, що відповідач не виконав обов'язку по виплаті дивідендів у строки, визначені в рішеннях загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", оформлених протоколами № 22 від 10.10.2014 та № 23 від 22.07.2015.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, місцевий господарський суд дійшов висновку, що дія положень частини 2 статті 625 ЦК про обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також

3 % річних від простроченої суми, не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із обов'язком щодо виплати дивідендів, оскільки останні не є договірними зобов'язаннями.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, прийшов до протилежного висновку - про наявність підстав для задоволення позову щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, з яким погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, з огляду на таке.

Статтею 625 ЦК встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом статей 524 та 533 ЦК грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Згідно із ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства" Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства.

Таким чином, правовідношення, в якому акціонерне товариство зобов'язане здійснити виплату дивідендів, є грошовим зобов'язанням.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

Згідно із п. 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" невиплата дивідендів у строки, визначені законом або установчими документами юридичної особи, є порушенням грошового зобов'язання, у зв'язку з яким настають правові наслідки, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.

Грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15).

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.11.2010 у справі № 4/720, від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183, від 24.10.2011 у справі № 16/5/5022-103/2011 (2/43-654), від 14.11.2011 у справі № 12/207).

Враховуючи наведене, як встановлено апеляційним господарським судом, та знайшло своє підтвердження в суді касаційної інстанції, відповідач порушив виконання грошового зобов'язання, то, відповідно, і вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, в силу наведених норм, є обґрунтованими.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на неврахування апеляційним господарським судом того, що позивач здійснив нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму дивідендів без вирахування податків та зборів відхиляються колегією суддів суду касаційної інстанції, оскільки відповідач не навів нормативно-правового обгрунтування даних доводів, в той час як ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу, а не на суму, яка підлягає фактичній виплаті з вирахуванням податків та зборів.

Не приймаються також до уваги колегією суддів суду касаційної інстанції заперечення скаржника у касаційній скарзі щодо розміру 3% річних та інфляційних втрат, оскільки відповідачем, в порушення вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України , не надано контррозрахунку розміру 3% річних та інфляційних втрат ані під час розгляду справи місцевим господарським судом, ані апеляційним господарським судом; касаційна ж інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Всі інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених у постанові суду апеляційної інстанції, що оскаржується. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111 7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 у справі № 910/14873/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ