Постанова

від 05.03.2017 по справі 802/147/17-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

05 березня 2017 р. Справа № 802/147/17-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Воробйової І.А.,

за участю:

секретаря судового засідання: Фурмана В.В.

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Обласний завод залізобетонних виробів і конструкцій"

до: виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

про: визнання перевірки незаконною та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Приватне акціонерне товариство Обласний завод залізобетонних виробів і конструкцій (ПАТ Обласний завод залізобетонних виробів і конструкцій , товариство, позивач) з позовом до Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про:

- визнання незаконними дії Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності щодо проведення виконавчою дирекцією Вінницького обласного відділення планової перевірки ПАТ Обласний завод залізобетонних виробів і конструкцій в період з 14.12.2016 р. по 20.12.2016р.;

- dизнання незаконним та скасування рішення №1 виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 5.01.2017 р. про повернення коштів та застосування фінансових санкцій щодо ПАТ Обласний завод залізобетонних виробів і конструкцій .

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що перевірка проведена з порушенням вимог чинного законодавства, а саме, проведена поза межами строку, встановленого законом, відповідно, її результати, а саме, прийняте рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Окремо щодо самого рішення, то позивач зазначив, що щомісячно надавав відповідачеві заяви - розрахунки щодо матеріального забезпечення застрахованих осіб за рахунок останнього. Але таке фінансування здійснювалось відповідачем завжди із великою затримкою. Тому позивачем було прийнято рішення щодо перерахування вказаного матеріального забезпечення застрахованим особам із власних коштів, зокрема, виплати допомоги з тимчасової втрати працездатності. Відповідно, після отримання грошових коштів від відповідача, позивач перераховував їх на свій рахунок. Заборгованість позивача перед застрахованими особами - працівниками відсутня. Позивач зазначає, що здійснює свою діяльність по принципу дозволено все, що не заборонено законом . Також посилається на рішення Верховного суду України від 01.06.2016 року № 1-1/2016 стосовно права на свободу, яке означає, що особа є вільною у своїй діяльності від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, які встановлюються законодавством.

Протокольною ухвалою суду від 8.02.17р. прийнято рішення про заміну неналежного відповідача - Вінницьке обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на належного - виконавчу дирекцію Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (ВД ВОВ ФСС ТВП, виконавча дирекція, відповідач).

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Окремо вказала, що товариство завжди перераховувало кошти застрахованим особам замість Фонду, а після отримання їх від останнього - залишало собі, як компенсацію. Відповідач при проведені попередньої перевірки не вказав, що це є порушенням. Окрім того повідомила суд, що товариство визнає наявність порушення та нарахування оскаржуваним рішенням суми страхових коштів у розмірі 57,12 грн. та 1517,21 грн., а також фінансових санкцій у розмірі 758,61 грн.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на наступне.

Оскаржувана перевірка проведена у відповідності до плану - графіку, у якому не зазначаються конкретні терміни проведення. Про початок проведення перевірки позивача було завчасно повідомлено. Згідно направлення термін перевірки був визначений з 08.12.2016 року по 13.12.2016 року. У зв'язку із великим фактичним обсягом робіт термін проведення перевірки продовжений на 5 робочих днів. Відповідачем не були порушенні загальні строки проведення планової перевірки, визначені законодавством. Акт перевірки підписано та вручено позивачеві в останній день перевірки. Представник також зазначає, що роботодавець несе відповідальність за порушення порядку використання коштів фонду, несвоєчасне або неповне їх повернення. Є чіткий поетапний порядок отримання страхувальником фінансування для надання матеріального забезпечення та виплати його застрахованим особам, а саме, після надходження коштів, зазначених у заяві - розрахунку, страхувальник зобов'язаний здійснити їх виплату особам у визначені строки. Таким чином, норма містить чітку заборону для здійснення виплат застрахованим особам з власних коштів.

Оскільки позивачем порушено порядок виплати застрахованим особам коштів по лікарняним, відповідачем правомірно прийнято оскаржуване рішення.

Заслухавши пояснення та доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд встановив наступне.

Наказом відповідача від 16.09.2016 року за № 221-ОД Про план - графік перевірок на четвертий квартал 2016 року затверджений план - графік перевірок страхувальників, згідно додатку до якого зазначено, що проведення планової перевірки позивача передбачено на грудень 2016 року без визначення конкретної дати.

На виконання вказаного наказу позивачеві направлено повідомлення № 152 про проведення планової перевірки з 08.12.2016 року по 13.12.2016 року за період 01.04.2013 року по 30.09.2016 року по страхових коштах.

Направлення № 162 від 07.12.2016 року про проведення вказаної перевірки надано позивачеві 08.12.2016 року.

08.12.2016 року відповідач розпочав проведення планової перевірки товариства.

У зв'язку із великим обсягом роботи щодо забезпечення документального підтвердження, встановлених в ході перевірки порушень, на підставі доповідних записок від 13.12.2016 року відповідачем видано наказ від 13.12.2016 року № 312-ОД Про продовження терміну планової перевірки страхувальника , яким термін перевірки продовжено на 5 робочих днів з 14.12.2016 року по 20.12.2016 року.

За результатом проведеної планової перевірки складений акт перевірки використання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності позивача від 20.12.2016 року, в якому зафіксовано виявлені перевіркою порушення.

Зокрема, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог діючого законодавства, зокрема, абз. 4 ч. 2 ст. 21 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням , внаслідок чого неправомірно використані кошти Фонду за період з 01.04.2013 року по 31.12.2014 року у сумі 24914,93 грн. та абз. 4. ч. 2. ст. 34 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 року по 30.09.2016 року - у сумі 51956,90 грн.

Крім того, порушено статтю 53 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, пункту 7 Постанови Кабінету Міністрів України №1266 від 26.09.01 р. по виплаті листків непрацездатності за страховими випадками на суму 57,12 грн. та ч.2 ст.22, п.1 ч.4 ст.19, ч.1 ст.33 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування по виплаті листків непрацездатності за страховими випадками, що настали після 1.01.2015р. - на суму 1517,21 грн.

За наслідком проведеної перевірки та складеного акту виконавчою дирекцією прийнято рішення про повернення коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності № 1 від 5.01.2017 року, яким позивача зобов'язано повернути неправомірно витрачену суму страхових коштів за порушення допущені у період до 1.01.2015 р. - 24972,05 грн., за період після 1.01.2015 р. - 53474,11 грн. та застосовано фінансові санкції у сумі 26737,06 грн.

Не погоджуючись з діями по проведенню перевірки та прийнятим за її результатом рішенням в частині нарахованої суми 102850,28 грн. позивач звернувся до суду із цим позовом.

Визначаючись стосовно позовної вимоги про визнання незаконними дій щодо проведення планової перевірки з 14 по 20 грудня 2016 року, суд виходить з наступного.

Інструкцією про порядок проведення перевірок страхувальників по коштах Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, прийняття рішень за їх результатами та процедуру оскарження, яка затверджена постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності № 29 від 22.12.2010 р. та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25 березня 2011р. за №393/19131 (надалі Інструкція), встановлено порядок проведення перевірок страхувальників по коштах Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, порядок прийняття

рішень за результатами перевірок та процедуру оскарження рішень за

результатами перевірок.

Так, відповідно до п. 3.2 Інструкції, планові перевірки проводяться згідно з планами-графіками органу Фонду. Перевірці підлягають документи за звітні періоди поточного та попередніх років, за які не здійснювалась перевірка.

Формування планів-графіків проведення планових перевірок страхувальників органом Фонду здійснюється щокварталу. До 20 числа останнього місяця кварталу, що передує плановому, формується план-графік, який затверджується наказом керівника робочого органу Фонду (керівника виконавчої дирекції відділення Фонду).

Згідно п. 3.10 Інструкції, тривалість проведення перевірки встановлюється з урахуванням обсягу робіт, які належить виконати під час її проведення, та кількісного складу посадових осіб органу Фонду. При цьому, строк проведення планової перевірки страхувальників не може перевищувати 15 робочих днів, а страхувальників - суб'єктів малого підприємництва - 5 робочих днів. Строк проведення позапланової перевірки страхувальника не може перевищувати 10 робочих днів, а суб'єктів малого підприємництва - 2 робочих дні.

Підпунктом 3.13.4 пункту 3.13 Інструкції визначено, що в останній день перевірки два примірники акта перевірки підписуються посадовими особами органу Фонду, які її проводили, керівником, головним бухгалтером (бухгалтером) або уповноваженою керівником особою та головою комісії (уповноваженим) із соціального страхування страхувальника, який перевіряється. Примірники акта перевірки підписуються посадовою особою органу Фонду та керівником або головним бухгалтером (бухгалтером) чи уповноваженою керівником особою страхувальника на кожній сторінці із зазначенням на останній сторінці загальної кількості сторінок. Один примірник акта перевірки вручається страхувальнику з відміткою про отримання, а другий зберігається в органі Фонду, який здійснив перевірку.

Отже, із положень процитованих норм випливає, що проведення планової перевірки визначається планом-графіком, який формується щокварталу, до 20 числа останнього місяця кварталу, що передує плановому та затверджується наказом керівника. Передбачена загальна тривалість проведення планової перевірки, яка не може

перевищувати 15 робочих днів, а страхувальників - суб'єктів малого

підприємництва - 5 робочих днів. Тривалість перевірки також встановлюється з

урахуванням обсягу робіт, які належить виконати під час її проведення, та кількісного складу посадових осіб органу Фонду. В останній день перевірки два примірники акта перевірки підписуються посадовими особами органу Фонду на кожній сторінці із зазначенням на останній сторінці загальної кількості сторінок. Один примірник акта перевірки вручається страхувальнику з відміткою про отримання, а другий зберігається в органі Фонду, який здійснив перевірку.

Системний аналіз вимог Інструкції доводить, що законодавством не визначений чіткий порядок визначення тривалості планової перевірки. Зазначений лише загальний термін - 15 робочих днів.

З наведеного вбачається, що відповідачем додержані вимоги чинного законодавства щодо проведення перевірки, оскільки план - графік складений до 20 числа останнього місяця кварталу, що передує плановому та затверджений наказом керівника, проведення спірної планової перевірки відбувалося у межах загальної тривалості 15 робочих днів, а саме з 08.12.2016 року по 20.12.2016 року, тобто 9 робочих днів, а в останній день проведення перевірки складений та підписаний акт перевірки.

Суд не приймає до уваги посилання позивача, що тривалість проведення планової перевірки визначається саме планом - графіком, оскільки, як вже зазначалося, таке застереження відсутнє у законодавстві.

Окрім того, не беруться до уваги й доводи позивача на не можливість продовження терміну проведення перевірки та не повідомлення його про таке продовження, з огляду на наступне.

Аналіз вимог Інструкції доводить, що завчасне повідомлення страхувальника здійснюється лише про початок проведення перевірки, а не про продовження терміну її проведення. Крім цього, як вже зазначалося, законодавством не встановлений чіткий покроковий порядок визначення тривалості планової перевірки. Таким чином, відповідачеві надана можливість самостійно визначатись із такою тривалістю у межах 15 робочих днів та з урахуванням обсягу робіт, які належить виконати під час її проведення, та кількісного складу посадових осіб органу Фонду.

Таким чином, встановлення відповідачем продовження терміну проведення спірної перевірки не впливає на законність її проведення.

За таких обставин, досліджувані позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення № 1 від 05 січня 2017 року в частині нарахування 24914,93 грн. за період до 1.01.2015 р., 51956,9 грн. - після 01.01.2015 р. та застосування 25978,45 грн. фінансових санкцій, суд зазначає про таке.

Згідно абзацу 4 частини другої статті 21 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням (чинний на перевіряємий період з 01.04.2013 року), страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий рахунок в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам.

У відповідності до вимог абзацу 4 частини другої статті 34 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування , який розповсюджується на перевіряємий період з 01.01.2015 року, страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий рахунок в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам. Страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону.

Аналіз належних норм доводить, що страхові кошти, зараховані на окремий рахунок можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам.

Застосовуючи вказані вимоги законодавства до спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Дійсно, одним з принципів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням є, зокрема, цільове використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням (ст. 5 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням , ст. 3 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування ).

Вказаними законами не визначено терміну цільове використання коштів .

За загальним правилом цільове використання коштів - це використання виконавцем коштів на визначені цілі.

Зазначені Закони відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначають правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту, зокрема, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.

Згідно статті 1 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням , загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок, зокрема, тимчасової втрати працездатності, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків роботодавцем, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбачених цим Законом.

Тобто, у відповідності до вимог вказаних Законів остаточною ціллю витрачання (фінансування, направлення) коштів, які надійшли від Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (відповідача), є обов`язкове їх отримання саме застрахованими особами, з якими стався страховий випадок за соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.

Тут слід зазначити, що за загальними засадами права об'єктами прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно тощо.

Статтею 179 Цивільного кодексу України визначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

У цивільному праві гроші належать до родових, замінних речей. Загибель грошових знаків у боржника не звільняє його від обов'язку сплатити кредитору належну грошову суму. Гроші не можуть бути витребувані від добросовісного набувача, навіть якщо вони були вкрадені у власника чи загублені ним. Гроші є об'єктом речових прав, яким властиві ознаки родових і подільних речей. Родовий характер грошей полягає в тому, що розмір грошової суми визначається в обороті не кількістю грошових знаків, а сумою виражених у цих знаках грошових одиниць (їх номінал).

Згідно статті 184 Цивільного кодексу України, річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов'язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації. Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.

Правове значення виконання того чи іншого зобов'язання стосовно речей, визначених родовими ознаками, за загальним правилом полягає, зокрема, у можливості набуття інших речей такої ж кількості та якості.

З наведеного вбачається, що будь-які гроші є речами, визначеними родовими ознаками, і є замінними.

Згідно вимог статті 2 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням , та статті 1 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування , страхові кошти - це акумульовані страхові внески, суми від фінансових санкцій та інші надходження відповідно до законодавства для здійснення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг за цим Законом.

Зокрема, страхові внески - кошти відрахувань, сплачені згідно із законодавством, кошти, що надходять від сплати єдиного внеску тощо.

За таких обставин, з наведеного вбачається, що страхові кошти - це гроші, відповідно, на них розповсюджуються усі ознаки, притаманні грошам, у тому числі, і родові ознаки - замінність.

Як встановлено судом, позивач щомісячно надавав відповідачеві заяви - розрахунки щодо матеріального забезпечення застрахованих осіб. Разом з цим, ним було прийнято та реалізовано рішення про перерахування власних коштів на матеріальне забезпечення застрахованим особам. В подальшому, після отримання відповідних коштів від Фонду та з метою компенсації понесених витрат, позивачем перераховано кошти зі спеціального рахунку на власний поточний рахунок.

Під час судового розгляду справи представники обох сторін підтвердили цю обставину.

Крім того, судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що працівники позивача - застраховані особи, дійсно, отримали кошти у рахунок матеріального забезпечення.

Тобто, у даному випадку по суті своїй, застраховані особи отримали страхові кошти - гроші, які їм і належало сплатити Фондом.

Позивач використав родову ознаку грошей - замінність та замінив гроші Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на власні, що не змінює суті їх призначення.

Таким чином, суд зазначає, що, саме у даному випадку, відсутні підстави вести мову про нецільове використання страхових коштів, оскільки фактично остаточна мета загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності була досягнута, незважаючи на порушення хронології.

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що згідно абзацу 3 частини першої статті 21 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням районні, міжрайонні, міські виконавчі дирекції відділень Фонду здійснюють фінансування страхувальників-роботодавців протягом десяти робочих днів після надходження заяви.

Ця вимога Закону не була дотримана відповідачем, принаймні, згідно карток розрахунку 311 за відповідні періоди, видно, що кошти від Фонду товариством отримано більше ніж через 10 днів.

Суд також звертає увагу на те, що на момент проведення планової перевірки відповідачем, заборгованість позивача перед застрахованими особами по виплаті страхових коштів відсутня.

До того ж, у даному випадку, відсутні негативні правові наслідки, а саме, наявність шкоди, заподіяної або застрахованим особам, або страховику, або страхувальнику.

Суд також приймає до уваги посилання позивача на відсутність його вини, на свободу здійснення своєї діяльності та на зовнішнє втручання.

У цьому випадку мова скоріш може йти про порушення порядку виплати коштів, передбачених для оплати лікарняних, а не порядку їх використання, що ставиться в провину позивачу, адже фактично кошти отримано тими особами, для яких передбачались та виділялись, тобто використані за призначенням.

Окремо суд зазначає, що при проведені попередньої перевірки з 1.08.2011 р. по 31.03.13 р. виконавчою дирекцією не ставилось в провину аналогічне перерахування товариством власних коштів застрахованим особам, а потім після їх отримання від Фонду -зарахування на загальний рахунок.

Відповідно до вимог статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин шляхом справедливого, неупередженого розгляду адміністративних справ.

Ця ж стаття встановлює, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Метою принципу прийняття рішення, вчинення дій з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації , - є запобігання та усунення несправедливої (безпідставної) дискримінації. Суб'єкт владних повноважень повинен забезпечити рівне ставлення до осіб під час прийняття рішення або вчинення дії за однакових (схожих) обставин. Це, звичайно, не означає ігнорування індивідуальних обставин кожної справи, а означає, що за схожих умов мають бути враховані принципи та підходи, які були застосовані під час розгляду подібної справи.

Прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване ці рішення (дії) , - цей критерій відображає принцип пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийняті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи. Принцип пропорційності, зокрема, передбачає, що:

1) здійснення повноважень, як правило, не має спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, яких заплановано досягти;

2) якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження мають бути виправдані необхідністю досягнення важливіших цілей;

3) несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії;

4) для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш "шкідливі" засоби.

Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

Становлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.

За сукупністю наведених обставин, враховуючи, що в ході розгляду справи не підтверджено наявність порушення в частині неправомірно витрачених коштів в загальній сумі 76871,83 грн. (24914,93 грн. - за період до 1.01.2015 р., 51956,9 грн. - за період після 1.01.2015р.), а також те, що оскаржуване рішення не відповідає всім критеріям наведеним та проаналізованим вище, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення в цій частині є протиправним та підлягає скасуванню. Наслідком визнання неправомірним рішення в частині нарахування основної суми є визнання протиправним і нарахування фінансових санкцій на таку у розмірі 25978,45 грн.

В решті ж нарахованих сум у загальному розмірі 1574,33 грн. - неправомірно витрачена сума та 758,61 грн. - фінансових санкцій, оскаржуване рішення не підлягає скасуванню, оскільки позивачем визнається наявність цього порушення та таке не оскаржується.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною третьою статті 94 КАС України передбачено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З матеріалів справи видно, що при звернені з позовом до суду позивачем за вимоги немайнового характеру про визнання незаконним дій сплачено судовий збір у розмірі 1600 грн., за вимогу майнового характеру - також 1600 грн., що підтверджується платіжним дорученням №34 від 13.01.2017 р.

Як зазначалося, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню в загальній сумі 102850,28 грн. (76871,83 грн. - неправомірно витрачена сума страхових коштів, 25978,45 грн. - фінансові санкції).

За таких обставин, наявні підстави для стягнення із виконавчої дирекції виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду оціального страхування з тимчасової втрати працездатності за рахунок бюджетних асигнувань на користь ПАТ Обласний завод залізобетонних виробів і конструкцій частину (пропорційно до задоволених позовних вимог) сплаченого при зверненні до суду судового збору у сумі 1552 грн. (заявлено - 105183,22 грн. - 100%, скасовано 102850,28 грн. - 97% ; сплачено 1600 грн. -100%, відшкодовано 1552 грн. - 97%).

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

позов задовільнити часткоов.

Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності №1 від 25.01.17 р. в частині нарахування 76871,83 грн. неправомірно витрачениої суми страхових коштів та 25978,45 грн. фінансових санкцій.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства "Обласний завод залізобетонних виробів і конструкцій" (м. Вінниця, вул. Айвазовського, 4а, код 03326920) судовий збір у розмірі 1552 грн. (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят дві грн.) за рахунок бюджетних асигнувать виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (м. Вінниця, вул. Зодчих, 22)

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна